Глава VIII. Трохи про сучасну геополітику.

– Прошу мене вибачити, Олександре. Просто накипіло. Ці виродки постійно тримають у напрузі наші східні кордони. Вони розташували там великий контингент військ, який, мабуть, почав би вторгнення, якби в нас розпочалася чума.

Король зробив паузу і додав:

– Нині вони змінили тактику, постійно роблять набіги на наші прикордонні райони. По суті ми вже ведемо з ними війну, просто ніхто вголос цього не сказав. Але щодня я читаю звіти, у яких вказується п’ять або десять осіб загиблими.
– Якщо вони мають сили, що переважають наші, то чому не почнуть відкрите вторгнення, – похмуро запитав я, бо був дещо пригнічений цією новиною.

Звичайно, я знав, що на сході не все так гладко. Але одна справа чути таку заяву від баби Мані, стоячи в черзі за яловичими вирізками, а інша бачити реальну стурбованість нашого монарха.

– Якщо вони почнуть відкрите вторгнення, то я буду мати реальну підтримку серед народу та аристократії. Я зможу оголосити мобілізацію, а самостійні герцоги з радістю нададуть свої війська та фінансову підтримку. Вторгнення захлинеться.

Конон зітхнув і легко дістав шістнадцяти літрове барило, прямо з-під столу. Тримаючи його однією рукою за ручку, він акуратно, не збовтуючи, налив пиво у свій кухоль.

– А зараз вони виснажують ресурси нашої держави. Чекають, доки наша економіка розвалиться, і серед простого народу почнеться смута. Тоді на всіх базарах країни з’являться платні провокатори. Які будуть кричати, що король це узурпатор та злодій. Замість турботи про народ він купує собі золоті унітази.
– А зараз вони є?
– Хто? – не зрозумів король.
– Ну ці, золоті унітази, – пиво вдарило мені в голову і язик став трохи заплітатися.
– А, найближчий там, за дверима, – кивнув убік Конон.

Користуючись нагодою, я вирішив сходити та подивитися на цю диковину, принагідно звільнив місце під наступну порцію пива, та разом вмився в мармуровій раковині. Освіжив, так би мовити, морду обличчя.

– Мені ці золоті хріновини дісталися від попереднього власника, – продовжив Конон. – Коли я їх побачив, то відразу же захотів зняти й перетопити на золоті червонці. Але мене відрадили. Типу ми варварськи порушимо самобутню архітектуру палацу. Мої радники разів сто повторили слово “варварськи”, мене це навіть почало дратувати.

Ми продовжували сидіти та пити смачне пиво. Сонце вже зникло за обрієм. У каміні весело тріщав вогонь, а я думав про те, навіщо мене сюди покликали. Невже просто прийти та поговорити з королем за життя? Так це я міг і безкоштовно зробити. Тим паче пиво та м’ясо тут безплатне.

– Маю одну ідею, але спочатку дайте чесну відповідь на моє запитання, – раптом сказав Конон.
– Яке?
– Ви знайомі з некроманією?

Я навіть трохи протверезів. Почалося. А так добре сиділи.

– Так, знайомий.
– Наскільки складно оживити померлу людину?
– Якщо по-справжньому, то це майже неможливо, про це ходять лише легенди.
– А у вигляді тієї мумії, яка мені зустрілася?
– Це цілком реально.
– А ви можете це зробити?

Я трохи помовчав, роздумуючи, а наскільки я можу бути відвертим.

– Що саме ви хочете, Ваша Величність?
– Я хочу створити армію мертвих.
– Армію це дуже багато, мені не вистачить ні сил, ні часу, а от пару сотень можна.
– І що вам для цього треба?