Розділ 2

Дощ завжди супроводжував Лондон, особливо в осінній період. Краплі стікали з парасольки поки я йшла від таксі до будиночку на Бейкер стріт. Піднявшись по сходах я стала перед дверима будинку.

221В

Остання цифра була трохи нахилена вправо, не довго думаючи я виправила недолік. Напевно я навчилась цього від свого роботодавця, він завжди був до тошноти педантичною людиною, скільки я його знаю.

Постукав в двері мені відкрила місіс Хадсон. Приємна бабуся з дуже цікавим минулим.

— Лія люба, не очікувала тебе тут побачити. Заходь швидше, он яка злива.

Я стримано посміхнулась та зайшла в дім. Склавши парасольку я залишила її при собі, ще одна перейнята звичка.

— Погода неймовірна.

— От була б ти в моєму віці, то стегно б тобі казало зворотнє. Шерлока немає зараз, проте він мав скоро повернутися.

— Тоді я почекаю. Можна піднятися нагору? 

Жінка кивнула та пропустила мене на сходи. Я зайшла в вітальню, проте, на диво, я була тут не одна. Чоловік середнього віку побачивши мене відклав газету та встав з крісла.

Постава рівна, одяг звичайний не яскравий, зачіска коротка. Я б сказала працював, або в держ-установі, або був військовим, проте на посадовця не тягнув одяг. Військовий.

— Перепрошую Ви до Шерлока Холмса?

Я опустила погляд, а потім знову підняла.

— Так, я почула про вас,— важко ковтнула,— скоріше прочитала про вас. Він допомагає людям. Я… я думала він зможе мені допомогти.

Брехня. Чисто награна брехня. Проте мені було весело і цього досить.

Я підняла руку до грудей трохи тремтячи нею.

— Може Вам води? Проходьте, сідайте. Міс…

— Хелворн. Місіс Хелворн.

Я сіла на крісло, яке скоріш за все належало Шерлоку. Його парфум я завжди впізнаю, через що легенька посмішка осягнула моє обличчя, поки чоловік наливав воду. Поставивши її на столик він сів напроти.

— Прошу пробачення, я не представився. Доктор Ватсон. Джон Ватсон.

Доктор? Я не могла помилитися. Хоча… ні, не могла. Що я не врахувала?

— Приємно познайомитися, але ,на жаль, при таких обставинах.— я опустила погляд.

Я взяла воду та відпила трохи. Пролунав звук доторка чашки скляною поверхнею.

— Можу запитати, що в Вас сталось? Щоб розуміти всі аспекти робити.

Я кивнула.

— Так… так звісно. Мій чоловік працював на… уряд. Але, перепрошую,— я прибрала сльозу швидким рухом,— не знаю що сталось. Розумієте, це все так… спонтанно. Я навіть нічого не зрозуміла. Йому набрали і він зник. Сказав, що по роботі і все.

— Мені шкода. А поліція, що на це?

— Нічого. Вони мовчать. Тому я вирішила запитати більш незалежних експертів. Розумієте… в нього складна робота. А що мені сказати сину?— Я опустила голову на руки на декілька секунд і зробивши глибокий вдих знову випрямила спину.— Розумієте він вже питає.

— Все буде добре.

Як я ненавиділа цю фразу. Коли так кажуть ніколи не стається щось хороше.

— Як звати сина?

— Джеймс.

Навіть не подумав сказала це імʼя. Напевно щось ще памʼятало його…

Двері відчинили і зайшла людина, яку я хотіла побачити. Вставши з крісла я підійшла до детектива.

— Шерлок, в нас гостя – місіс Хелворн.

Його погляд метнувся до мене. Далі на руку на якій не було каблучки. Він бачить, а я і не приховую.

— І що в місіс Хелворн трапилось?

— В неї проблема так як чоловік зник з непередбачуваній ситуації.

— Джон думай.

Доктор глянув на мене, а потім на Холмса, який дивився на мене не відриваючи погляд. Ватсон почав здогадуватися.

— Почекайте… в Вас немає ніякого чоловік, я прав?

Я рівно стояла без натяку на будь яку емоцію. Стриманість – це що навчило мене життя в першу чергу. Емоції – слабкість.

Шерлок підійшов до вікна відкриваючи його та все рівно слухав роздуми друга.

— Чому Ви так вважаєте? Треба доказ, доктор Ватсон. Чи не доктор? Я б сказала військовий. Я не могла помилитися.

— І не помилилась. Військовий лікар,— кинув не обертаючись від вікна Шерлок.

Я була права. Хоч і частково.

Доктор дивився на мене намагаючись знайти хоч одну підказку, але я полегшила йому життя піднявши руку без каблучки. Він кивнув головою з іронічною посмішкою.

— То хто Ви?

— Міс Аделія Хелворн.— простягнула руку Джону, який відразу ж пожав її.

— Моя названа старша сестра.

Мене з веселила реакція чоловіка на коментар Шерлока. Хоч ми ніколи і не були брат з сестрою. Принаймні не по крові.

— Ну це голосно звучить.

— Нічого не розумію.

Частково мені навіть стало шкода Ватсона. Вплутали його в історію.

— Я була донькою його з Майкрофоном хрещених.

— Тому вона провела в нас купу часу. Постійно з Маком намагались мене виховувати.— Шерлок глянув на друга.— Пожалів би мене з таким жахливим дитинством. До чого ця сцена? Чому ти тут? Він прислав?

— А я хіба не можу скучити за молодшим братиком? 

Я підійшла до Холмса занадто близько як для етикету. Небезпечна гра. Ходити по лезу найбільше задоволення. Проте це лезо було не таким гострим, з яким я стикаюсь зазвичай.

— Ні, не можеш.

Я відступила на крок та обурливо, награно надула губки, Майкрофт завжди ховав емоції, проте я надавала перевагу ними грати, тоді ніхто не може спіймати тебе на справжньому.

— Що хотів Майкрофт?

— Передати, щоб ти врешті решт знайшов нормальну роботу та не витрачав на бог зна що свій талант. І я з ним повністю погоджуюсь.

— І піти як ви? Краще все таки витрачати його на різні «нісенітниці».

— А ким Ви працюєте, міс Хелворн?— почулося позаду.

— На матінку Британію.— кинула коротку відповідь без емоційно.— Але це твоє життя і я справді рада тебе була бачити, Шерлоку, проте мені час. А ще мені було просто нудно.— відповіла на одне з його питань.

Я розвернулась і взявши парасольку яка стояла біля входу я майже вийшла, як мене зупинили. 

— Ти схожа на нього. Аж занадто. 

Але я пішла не відповівши на коментар.