Глава 4 – Початок школи

З моменту діалогу про маму Афтонів пройшло приблизно півгодини. Еван і Елізабет так і сиділи в залі. Елізабет взяла аркуш паперу і почала пробувати намалювати маму за описами Майкла. Еван же сів на диван і дивився якісь мультики по телевізору. Раптом чується тихий скрип двері з коридору. Майкл виходить із кімнати. Він стоїть на порозі до зали, обпершись рукою. Обличчя спокійне. Погляд порожній. Малі озираються на нього. Елізабет першою помічає.

– У тебе… –  вона замовкла.

Кров стікала з його розбитих кісток на руках. Наче він бив стіни. Еван дивився здивовано і не розумів, що відбулось. Елізабет підійшла.

– Що ти зробив?.. –  тихо спитала Елізабет. Погляд Майкла не змінюється.

– Нічого.

В цей момент з коридору приходить Вільям.

– Діти, обід готовий, –  каже Вільям. Його погляд ковзнув по дітях, зупинився на руках Майкла. Його вираз змінився із холодного на суміш шоку, злості і стурбованості.

– Що це, Майку? –  Вільям схопив його руку і дивиться на розбитий кулак. Майкл ледь здригається. Він не відповів.  –  Ти собі руки ламаєш? Думаєш, це розумно?  –  жорстким голосом каже Вільям, дивлячись Майклу в обличчя.  –  Чому ти це зробив?

Тиша.

– Я питання задав, –  холодним голосом сказав Вільям.

– Ні, я… зірвався, –  коротко відповів Майкл, уникаючи його погляду. Вільям зітхнув, ніби це була побутова дрібниця.

– Ідіот. Емоції потрібно контролювати. Не роби такого більше, –  Вільям розвернувся.  –  Чекай тут.

За хвилину він повернувся з аптечкою. Поставив на стіл її на стіл. Відкрив.

– Сідай, –  каже Вільям. Майкл сів на диван. Без опору. Без погляду в очі. Вільям узяв антисептик і бинт. Він наніс речовину на його руки. Руки пекли, але Майкл терпів, напруживши руки. Вільям взяв бинт.

– А можна мені? –  раптом тихо пролунало. Усі подивились на Елізабет. Вона стояла з напруженими плечима, ніби сама не розуміла, чому це сказала.

– Я… я забинтую, –  каже Елізабет. Кілька секунд тиші. Вільям перевів погляд з неї на Майкла.

– Гаразд, спробуй, –  Вільям передав бинт Лізі.  –  Обережно. Не перетискай.

Вона підійшла ближче. Руки трохи тремтіли. Коли вона взяла його долоню, Майкл ледь здригнувся, але нічого не сказав. Вона почала бинтувати.

– Це боляче? –  тихо питає Елізабет, подивившись на нього.

– Ні.

Боляче було. Але він навіть не моргнув. Ліза незграбно обмотувала бинт. Криво. Занадто туго. Вільям підправив і послабив.

– Ти дурень. Навіщо так із собою робити? –  Пробурмотіла вона, не дивлячись йому в очі. Майкл не відповів. Вільям спостерігав мовчки. Коли пов’язка була готова, він закрив аптечку.

– Щоб такого більше не повторилось, –  каже Вільям і пішов. Ліза ще кілька секунд тримала його руку, ніби перевіряла, чи бинт тримається.

– Все, –  сказала вона тихо. Майкл кивнув. Від цієї турботи від батька він навіть почав думати, що може він не такий вже і монстр. Міг подумати, що він йому досі важливий і він його любить, але… дивним чином. Чи може все це омана? Все так заплутано. Еван тим часом підійшов до них. Постояв мовчки кілька секунд, ніби боявся заговорити.

– Ходімо їсти? –  тихо каже Еван. Елізабет і Майкл озирнулися на нього.

– Так, ходімо, –  киває Елізабет і вона з Еваном попрямували на кухню. Майкл ще кілька секунд мовчки залипав у підлогу і, зітхнувши, попрямував за ними.

 

 

Три місяці потому

Вересень

     Починається школа. За пару тижнів у Майкла намічається святкування його дня народження. Робота над аніматроніком продовжувалась. Вже було видно дійсно щось схоже на аніматроніка, хоча роботи там ще багато.

Діти Афтонів збиралися в школу після літніх канікул. Елізабет ішла в перший клас. Вільям одяг її в охайну червону сукню. Елізабет побоювалась, але водночас і була в захваті. Вільям підвіз дітей до школи, а сам поїхав на роботу. Елізабет взяла Майкла за руку.

– Майку, можеш мене відвести? Я боюсь, –  Елізабет притиснулась до Майкла. Він легенько стискає її руку.

– Авжеж. Куди я дінусь? –  погляд Майкла порожній і злегка опущений. Бо він знає, що на нього чекає в школі: самотність, булінг, нестерпні уроки і набридливі вчителі. Майкл також бере Евана за руку. Еван навіть здивувався, але прийняв це як знак турботи. Вони заходять в школу і Майкл відводить спочатку Елізабет в її клас. Вона довго боялась відпустити його руку.

– Майку, а якщо мене будуть ображати? –  тихо питає Елізабет, дивлячись на нього великими очима. Він злегка стискає її руку.

– Нехай тільки спробують, –  каже Майкл холодним голосом. Елізабет посміхається. Вона його обіймає на останок.

– А ти забереш мене після уроків?

– Заберу. Після уроків чекатиму на вході, –  каже Майкл, почухавши її голову. Елізабет повільно відходить і йде до інших дітей. Майкл проводжає її поглядом, потім кидає погляд на Евана і бере його за руку.

– Нагадай, плаксо, в якому ти класі, –  каже Майкл, дивлячись на нього.

– Я переходжу в третій клас… –  тихо каже Еван з деяким сумом, що Майкл не пам’ятає таких речей. Майкл злегка закатує очі і починає вести його в клас.

– Гаразд. Ходімо. Тільки не дивись так, –  через хвилину Майкл приводить Евана в його клас і вони прощаються. Після того Майкл губиться десь в коридорах, щоб тягнути час якомога довше і не заходити в свій клас. Деякі його однолітки сміялися з нього, що він ходив зі своїми молодшими сиблінгами за ручку. Але він намагався це ігнорувати і просто ходив коридорами до самого дзвінка.

Лунає дзвінок. Майкл не має жодного бажання іти в клас. Він просто стоїть в коридорі і дивиться у вікно, наче завис. Проходить десять хвилин уроку і по коридору іде якась із вчительок і бачить Майкла. Вона підходить до нього із зауваженнями.

– Майкл Торранс Афтон, правильно? Чому ми не на уроці? Ще і у перший день навчання. Хочеш, щоб я викликала твоїх батьків у школу? –  каже вона з докорами. Майкл навіть не дивиться на неї.

– Викликайте, –  каже Майкл з порожнім поглядом.  –  Все одно ніхто не прийде,  –  каже він тихіше.

– Так, ану негайно в клас! –  вже гучніше каже вчителька, виходячи із себе. Майкл, зітхнувши, повільно прямує в свій клас. Він заходить в клас і на нього одразу кидаються всі погляди. Вчителька осудливо звертається до Майкла.

– Майкл, в чому справа? Чому запізнюємось? Що, якщо вже дев’ятий клас, то це означає, що треба забивати на школу? Ні, шановний, так не буде. Сідай на своє місце, –  каже вчителька осудливим голосом, наче не зауваження учню робить, а повчає власну дитину. Майкл ігнорує її докори, киває і просто іде за свою парту. Ідучи крізь парти, він чув шепотіння, сміх і різні форми приниження в його сторону. І головне, йому байдуже. Він сідає за останню парту і просто лягає головою на неї. Його старі друзі, Тайлер, Брайан і Метт інколи поглядають на нього з почуттям ностальгії і гніву за те, що він, на їхню думку, просто так припинив з ними спілкуватися.

Нарешті настає перерва. Майкл виходить у коридор з рюкзаком, щоб з ним нічого не зробили. Він вирішує навідатися до Елізабет. Підходить до її класу, але не може її ніде знайти очима. Вона загубилась серед інших дітей. Раптом із-за спини до нього підходить Шарлотта.

– Бу!

У  Майкла серце в п’яти впало від неочікуваності. Він різко озирається. Шарлотта хихикає.

– Страшно? –  усміхається Чарлі. Майкл зітхає.

– Ах, це ти. Навіщо так лякати? –  Майкл каже більш спокійним голосом.

– Я не думала, що ти злякаєшся. Зазвичай же ти всіх лякаєш. Я думала, ти безстрашний, –  Шарлотта каже це безтурботно і з посмішкою, тримаючи руки за спиною,  –  то як, ти налаштований на навчання?  –  Майкл втомлено хитає головою.

– Взагалі ні. Чесно, я навіть приходити не хотів, –  каже Майкл, обпершись спиною до стіни і схрестивши руки на грудях,  –  А ти?

– Ой, я люблю вчитися, тож так, –  усміхається Шарлотта.  –  До речі, Ліза казала, що вона іде в школу? Вона зараз в тут?  –  питає вона. Майкл озирається на клас Елізабет.

– Так, я її привів сьогодні в клас, –  каже Майкл, дивлячись всередину її класу.  –  Та вона має бути десь там.  –  Ще кілька секунд спостережень і він нарешті помічає руду дівчину в червоній сукні. Вона, здається, спілкується з якоюсь іншою дівчиною. Елізабет піднімає погляд, помічає Майкла і різко починає бігти до нього. Вона кидається йому в обійми.

– Мааайкл! –  Елізабет радісно обіймає брата. Майкл застиг.

– Як ти тут, малявка? –  питає Майкл. Вона відпускає його з обіймів.

– Тут так цікаво! Я познайомилась з дівчинкою. Її звати Ванесса. Вона така цікава! Майкл, школа це так круто! –  радісно вигукує Елізабет. Вона помічає Чарлі і обіймає її також.

– Чарлі! –  Елізабет обіймає її. Чарлі обіймає її у відповідь. Майкл від слів Елізабет буквально застиг.

– Круто, кажеш..? Що ж, повчися тут ще кілька років і зрозумієш…

 

Уроки закінчились. Майкл не чекав на своїх однокласників, не стояв біля шаф, а одразу пішов зустрічати малих. Він прийшов до входу, де стояв, обпершись об перила. Через пару хвилин до нього підходить Елізабет і ще через хвилину приходить Еван. Елізабет бере Майкла за руку. Його старі друзі проходять крізь і тихо сміються.

– То що, ненька вже? –  хтось із них тихо видає сміхом і вони ідуть далі. Елізабет це помічає і відчуває щось неладне. Майкл це повністю ігнорує. Вони виходять із будівлі. На подвір’ї стояла Шарлотта. Вона була сама. Вона їх бачить і одразу підходить, ніби спеціально їх чекала.

– Привіт знову, –  на зустріч їм стала Чарлі. Вона кладе руки за спину, ніби трохи соромиться.  –  Слухайте, якщо ви не їдете на машині, то чи можемо ми піти додому разом?

– Звісно! –  каже Елізабет з усмішкою. Майкл просто мовчки киває, бо його відповідь вже сказала сестра. Вони всі разом ідуть дорогою до дому Афтонів. Елізабет і Шарлотта безперервно теревенять між собою про своє і сміються. Майкл і Еван ідуть мовчки. В якийсь момент Чарлі озирається на хлопців.

– Слухайте, а як вам ідея піти в ресторан зараз або погуляти? –  питає Чарлі тихо, але доброзичливо. Еван озирається на неї. Майкл на мить очима подивився на неї і знову опускає очі на тротуар.

– Гадаю, можна. Вдома все одно нудно, –  каже Елізабет. Еван киває.

– Так, я згоден, –  каже він тихо. Шарлотта посміхається і кидає погляд на Майкла.

– Майкл? –  він трохи насупився, оскільки йому неприємно їй відмовляти і визнавати, що він змушений працювати, замість того, щоб веселитися з іншими. Ще і йому заборонено говорити про це.

– Я не можу, –  тихо каже Майкл.  –  Я… піду робити домашнє завдання,  –  каже Майкл з погано прихованою брехнею.

– Ти можеш його потім зробити. Ходімо з нами, –  Шарлотта дивиться на нього. У Майкла щось стискається всередині. Він ненавидить те, що його найкраща подруга вперше за довгий час кличе його провести час разом, але він просто не може.

– Вибач… це дуже важливе завдання і мені потрібен час, щоб його зрозуміти, –  в’яло каже Майкл. Шарлотта і Еван з підозрою подивились на нього.

– Ти ніколи раніше так не турбувався про навчання і я не пам’ятаю, щоб ти взагалі колись робив домашні завдання… –  каже Шарлотта, підозрюючи щось неладне. Майкл вдихає.

– Я маю йти, –  каже він швидко, не даючи комусь сказати останнє слово, починає іти вперед і швидко зникає з поля зору. Чарлі дивиться йому вслід і трошки зависла.

– Я дійсно не розумію… –  каже вона тихо і потім дивиться на Елізабет.  –  У вас вдома все добре?  –  стурбовано питає Чарлі.

– Мех, він завжди дивний. Це ж хлопці, –  Елізабет знизує плечима. Еван кидає на неї скептичний погляд.

 

Майкл приходить у майстерню, перевдягається у робочу форму і знову сідає за той клятий стіл, за яким вже сидить 4 місяці поспіль. Зараз аніматронік на стадії половини ендо-скелету, хоча зовнішні частини вже були готові. Вони лежать в окремій коробці і чекають свого часу. Майкл видихає і береться за паяння. В голові знову лунає олос Шарлотти.

 

Тим часом в ресторані

     Трійця заходить в ресторан. В головній залі стояв Вільям і з кимось доброзичливо спілкувався. Елізабет одразу біжить з усіх ніг до татка.

– Татоо! –  викрикує Елізабет і обіймає Вільяма. На мить здалось, що він роздратований тим, що вона на нього накинулась, але він це одразу приховав. Він поклав руку на її плече.

– О, ти тут. Як перший день в школі, доню? –  з усмішкою каже Вільям, дивлячись на неї. Вона піднімає погляд.

– Все було так класно! Там дуже цікаво і ще я познайомилась з одною дівчинкою! –  з радістю розповідає Елізабет. Вільям посміхається і гладить її по голові.

– Радий це чути, Лізо. А тепер дай мені працювати, –  каже Вільям більш серйозним тоном. Елізабет кивнула і пішла до Шарлотти з Еваном в ігрову зону.

 

Тим часом за одним із невеликих малювальних столиків сиділа чорноволоса дівчинка і щось малювала крейдами на самоті. Шарлотта підсаджується до неї.

– Привіт, Кессіді, –  доброзичливо каже Чарлі. Кессіді на секунду повернула голову на неї, але потім одразу відвернула, коли побачила, хто це.

– Мгм, –  промичала вона з надутою губою. Чарлі стало трохи ніяково, тому вона замовкла на пару секунд.

– А що ти там малюєш? –  питає Чарлі, дивлячись на її малюнок. Кессіді накриває його руками і волоссям.

– Не твоє діло, –  відсторонено відповідає Кессіді. Чарлі помічає її плюшеву іграшку у вигляді Спрінг Бонні, яка лежить біля її колін.

– О, у тебе є іграшка, –  каже Шарлотта і дістає зі свого рюкзаку свою м’яку іграшку у вигляді маленького Папет (Маріонетки).  –  У мене теж є. Давай пограємось?  –  Чарлі показує їй свою іграшку і посміхається. Кессіді стискає крейдовий олівець і дратується. Вона нарешті подивилась на неї.

– Та відчепись від мене! Я не буду грати з такою невдахою, як ти! Іди грайся зі своєю дурною Елізабет, –  розгнівано каже Кессіді. Чарлі завмерла. Вона опускає іграшку і погляд. Ще кілька секунд просто мовчки сидить. Не знає, як реагувати. Кессіді закінчує малюнок і, вставши, іде в іншу сторону.

– Сьюзі, дивись, що я намалювала! –  вигукує Кессіді, звертаючись до іншої дівчинки. Чарлі сумно дивиться їй в слід і опускає погляд. Вона видихає.

 

В цей час Еван сів кудись в куток, дістав свою плюшеву іграшку Фредбера, узяв якусь книжку із дитячої полички і почав тихо читати. Елізабет підходить до Шарлотти.

– Гей, не звертай увагу на цю казявку. Давай я з тобою пограю, –  каже Елізабет, звертаючись до неї. Шарлотта піднімає погляд на неї.

– Вона тебе обізвала… –  сумно сказала Чарлі. Елізабет на мить завмерла.

– Знаєш, що? Хто обзивається, той сам так і називається. Вона і дурна, а я татова принцеса, –  гордовито каже Елізабет, поправляючи волосся. Чарлі легенько усміхнулась.

– А у тебе є іграшка? –  каже Чарлі, піднімаючи свого Папета.

– Авжеж, є. Хоча в мене немає іграшки, яка схожа на якогось із цих аніматроніків, але є лялька, –  Елізабет дістає із рюкзака пластикову ляльку з великою головою. У неї червоне волосся, заплетене у два хвости, великі зелені очі і червона сукня. Чарлі дивиться на неї із захватом.

– Вау, яка вона гарна…

– Так, мені її тато подарував на день народження, –  каже Елізабет з гордовитою усмішкою. Чарлі усміхається.  –  Ну що, ходімо в інше місце пограємо?  –  Чарлі киває.

– Так, ходімо, –  вона встає і вони з Елізабет ідуть в інший куток ігрової зони.