Глава 1 – “Новий світ, світ можливостей та мрій”

Квітень 1725 року. Атлантичний Океан, десь поблизу північного берегу Канади.
Недалеко від берегів Нового Бордо, в Затоці Гудзона самотньо дрейфує судно “Slice of Pie”. Як тільки на горизонті з’являється суша то одразу зі свого кабінету вилізає Капітан судна і вигукує:

– “МАТРОСИ ТА ПАСАЖИРИ, ПІДГОТУЙТЕСЬ, БО МИ СКОРО ПРИЧАЛЮЄМ ДО БЕРЕГІВ НОВОГО БОРДО!” – Вигукнув капітан судна у весь голос, після чого увійшов до свого кабінету щоб відкрити бутилку рому та відсвяткувати безпечну для корабля поїздку до Канади.

Після слів капітана, команда починає поспішно та хаотично готувати корабель до причалювання. Тим часом, на кормі судна стоїть один з пасажирів – Світловолосий, голубоокий вродливий, високий, “підтягнутий” чоловік, на щоці в нього красується свіжий шрам від порізу гострим предметом, одягнутий він в брудновату сорочку, шкіряне пальто та старі аристократичні штани на яких все було в заплатках і його звати – Арнольд де Трастамара, він зацікавлено читає книгу “Дон Кіхот”. Після слів капітана, Арнольд, закриває книгу та ховає її до кишені пальто, після чого він направився до кабінету капітана для того щоб забрати свої речі. Спустившись з верхівки корми по сходам на борт корабля він підходить до кабінету капітана та відкриває двері які туди вели.

– Привіт, Капітане! – Сказав Арнольд після чого зайшов до кімнати.

– Пане Арнольде, затямте собі на майбутнє, ви, як мій друг, майте звертатись до мене по імені – Жан Уайт, ваші речі ось у тій тумбочці. – Сказав Жан вказавши пальцем на шухляду.

– Дякую вам, за теплий прийом, а також за те що підвезли мене через цілий океан за таку маленьку суму, рахуйте що я перед вами в боргу. – Відповів Арні

– Не варто, мені не потрібен ще один боржник який потім нічого не зробить, все-ж таки я був другом твого батька, і тільки тому, я, допомагаю тобі, їхня смерть була для мене неочікуванням, і після цього ти виріс і “вилетів” зі свого гнізда, браво. – Промовив Капітан.

Арнольд підійшов та відкрив шухляду зі своїми речами, звідти він витяг клаптик засушеного м’яса, компас, карту, ніж, пістоль з порохом, невеликі кошти, ікону Марії Богородиці, а також баночку з невідомою речовиною.

З борта судна почувся грубий голос одного з матросів який кликав капітана.

– Ну ось, схоже що ми приплили, прошу вас, Арнольде відправитись по своїм справам. – Зверхньо сказав капітан.

– Тож, схоже що це останній раз як ми з вами бачимось, щасти вам. – Відповів Арні.

– Тобі також не хворіти, малий. – Сказав Жуан Уайт.

Чоловіки пожали руки після чого Арнольд покинув кабіну капітана та зійшов на берег, в порт величного міста Нове Бордо. Місто населяли Французи, Британці, Корінні американці, Іспанці та інші шукачі пригод. Міщани жили за допомогою морської справи, продажі товарів тваринного походження, продажі ремесленних товарів, вирубки лісу, логістики до південних земель та видобутку ресурсів у найближчих шахтах і печерах. Звичайно-ж, перед поїздкою сер Арнольд почитав пару наукових робіт та книг про ці землі, йому було відомо що в лісах Канади треба бути дуже обережним, бо вони населені страшними та великими хижаками, і бажано було повчити Французьку мову, чим Арнольд і займався половину поїздки в ці краї використовуючи єдиний відомий йому метод – Словник Французької. Першим-ж ділом наш шукач пригод мав облаштувати своє життя в новому місці, знайти прихисток, роботу, їжу та інші важливі для життя речі. І де ви можете відшукати роботу в невеликому містечку? Правильно, в центрі міста або в місцевих тавернах, готелях і тому подібному куди наш герой і відправився. Потрапивши на центральну площу сер Арнольд здивувався, прямо посеред площі стояла велика кількість людей які зацікавлено дивились на?….. страту? Арнольду показалось логічним піти туди та злитись з місцевими мешканцями долучившись до спостереження за стратою якогось покидька, тим більше, що для Арнольда кров та жорстокість була не в новинку, не потрібно забувати що пів свого життя він як справжній аристократ полював на дичину, а також недавно знайшов своїх батьків окривавленими у власному будинку. Підійшовши поближче він став слухати промову місцевого поліцейського.

– … Іменем Британської корони, Провінції Квебеку та Компанії Гудзонської Бухти, я, голова місцевої поліції Джон Доу, за скоєні вами злочини проти Британської Імперії та особисто її короля засуджую вас, Хуана Табаско до страти через повішання! – Урочисто промовив Капітан Поліції

Зразу після промови один з Поліцейських потягнув за важіль. Механізм вішальниці спрацював внаслідок чого люк під ногами Хуана Табаски відкрився, бандит впав на один метр після чого після чого він повис на шнурку, його шия зламалась в цю ж секунду.
Така картина не засмутила і не настрашила Арнольда, він холоднокровно розвернув голову після того як бандит отримав покарання та пішов до найближчої дошки з різного роду рекламою, заявами політиків, новинами і тп. В тому числі там були листівки про пошук робітників на підприємства, поміж однотипних робіт, де потрібно було працювати руками та надривати спину, Арнольд побачив одну роботу яка йому зразу сподобалась – робота охоронцем найближчої ферми. З логічної точки зору це також була максимально вигідна робота, одна ця робота могла забезпечити йому і гроші і дах над головою і їжу, проте для початку Арнольд вирішив промочити горло в місцевій таверні. Побродивши по місту він бачить нібито єдину таверну на все місто, занедбаний та зарослий будинок огороджений поламаним парканом, не дивлячись на занедбаний вигляд цього будинку головний герой твердо вирішив випити алкоголю після довгого дрейфу хвилями Атлантики, Трастамара відкрив двері та увійшов до будівлі.
Всередині ситуація не була ліпшою, не миті столи та підлога були залиті алкоголем, більш залитими в цьому будинку були його відвідувачі, загалом в таверні була сумна атмосфера, звичайно якщо зрівнювати з тавернами на батьківщині. Тут ніхто не кричав, не святкував, не бився, не лаявся, не співав, враження складалось ніби в цій таверні сиділи живі мерці. Арнольд підійшов до господаря таверни і промовив:

– Бонжур Місьє, налийте мені чашу настояного вина принесіть якийсь кусок хлібу. – Звернувся до нього Арнольд.

– Дайте мені секунду, зараз подам. – Відповів він Арні

Арнольд вирішив зайняти місце прямо біля барної стійки, присівши він розпочав канонічну в Британії молитву богу за можливість їсти та пити. Під час цього процесу до нього повернувся бармен, який приніс його замовлення. Бармен, пропрацювавши в таверні понад 15 років та вивчивши поширені привички для вихідців з певних країн легко зрозумів звідки Арнольд родом, та що ліпше не заважати тому виконувати свою молитву. Закінчивши Арнольд приступив до розпиття вина після чого бармен гукнув його:

– Якщо не секрет, навіщо ви покинули теплі краї Англії та поперли на інший кінець світу в край вічної мерзлоти й небезпеки, так ще й в пащу до Французів які вас, англів недолюблюють? – Спитав господар де Трастамару

– Ну звичайно не секрет, я, як і інші європеоїди, в тому числі англи, приїхав шукати ліпшого життя в цих краях яке мені наобіцяли політики на батьківщині, ну а взагалі, я просто хотів покинути Британію, мені було все-рівно куди плисти, саме головне, плисти на Американський Континент. А з холодом або Французами в мене проблем немає, я одразу знав про них і тому підготувався, доречі, не подумайте що я якийсь расист, або ненавиджу якісь нації, мені просто стало цікаво: хто ви по національності, франк чи англо-сакс? – Відповів він.

– Сам пособі я з Голландії, проте… голландського в мені небагато, свою мову та традиції я вже встиг забути, живу тут відколи мені було 9, а ви, я так розумію недавно сюди приплили? – Спитав бармен.

– Моє судно причалило сьогодні, нікого в мене в Канаді немає тому ось, шукаю роботу, будинок, проте за життя я тільки те і навчився що стріляти та горбатитись в полі, мої батьки нажаль занадто рано пішли з життя, не встигли передати своєму єдиному сину потрібні йому вміння та знання. – Відповів головний герой допивши вино з чаші після чого він встав та кинув на барну стійку монету заплативши, він хотів вже йти як от згадав про те що він не знає де знаходиться його потенційна робота.

– Слухайте, бармене, я тут знайшов роботу на одній фермі, тільки от чорт його знає де ця ферма знаходиться, ви не можете підказати мені де вона? Ім’я господаря – Кеттель, чи це його прізвисько… – Спитав головний герой у хазяїна таверни.

– Кеттель? Хм, звичайно я його знаю, Кеттель це мій постійний клієнт, ходи, вийдем на вулицю покажу тобі дорогу до його хутору. – Одповів бармен

Чоловіки вийшли з будівлі таверни, хазяїн таверни лаконічно пояснив як дійти до ферми Кеттеля, після чого вони попрощались і пан Трастамара пішов по вказівкам бармена. Пішовши по вказівкам хазяїна таверни, а також уточнивши де хутор у місцевих мешканців Арнольд нарешті вийшов на єдину дорогу до хутору. Головний герой покинув Нове Бордо та пішов вздовж ґрунтової дороги.
Через пару хвилин довгої ходьби, нарешті, на горизонті замаячила ферма Кеттеля. Перед Арнольдом відкрився дивовижний пейзаж, посеред великої долини стояло пару будинків, земля навколо них була повністю усіяна пшоном і льоном, які лагідно колисались від вітру. Ще дальше, за хутором був великий та непроглядний хвойний ліс, над яким можна було замітити клубок диму. Арнольд насолодившись цим пейзажом відправився до самого хутору.