Епізод 6

До Вінчестерів я вертаюсь пізнього вечора. Брати сидять за кухонним столом і обдзвонюють мисливців, попереджуючи тих про якихось нових монстрів Михаїла. Мовчки я підходу до кавомашини й готую найміцнішу каву, яку тільки можу собі дозволити. Дін з Семом обговорюють способи вбити Михаїла, але ні до чого певного не приходять, тому пригнічений Дін виходить, залишивши мене наодинці з Семом.

– Як у тебе все пройшло?

– Нормально, – відповідаю й туплюсь в чашку. – Я просто хочу відпочити. Полювання з мене досить.

Ніч проходить в мене під заспокійливу пісню “Sonne” на повторі. Цікавий факт: останнього разу я її слухала тижнями після смерті батька, зачинившись в будинку, поки Михаїл погрожував вибити вхідні двері до бісової матері (не дослівний переказ), а Рафаїл намагався його заспокоїти. Я ж сиділа на підлозі, обнявши коліна руками, втупившись в відчинене вікно на зоряне небо в очікуванні, коли й тут зійде сонце. Пісня переносить мене в минуле і я закриваю очі.

– Eins
Hier kommt die Sonne
Zwei
Hier kommt die Sonne
Drei
Sie ist der hellste Stern von allen
Vier
Hier kommt die Sonne, – я тихо наспівую собі під ніс, поки Михаїл кричить щось за дверима. Сиджу на холодній плитці й дивлюсь в величезні панорамні вікна вітальні, але не бачу перед собою нічого. Сонце не зійде. Ні сьогодні, ні завтра, ні післязавтра, ніколи. Дядьки все очікують, коли я втрачу контроль над собою, почну знищувати все навколо і в результаті перейду на Темну сторону Сили.

– Відчиняй або я виб’ю ці двері! Клянусь своїм іменем! – нарешті до моїх вух доходять останні два речення, сказані Михаїлом. Не реагую. Продовжую вдивлятись в пустоту, а думками знаходжусь десь далеко. Згадую ті рідкісні щасливі моменти з дитинства, пов’язані з батьком. Листок над камінною полицею з відбитками наших долонь, подарунок на повноліття в вигляді амулета, свіжі фрукти з Саду і склянка нектару чи чашка кави біля величезної тарілки на сніданок, турботливо приготований батьком.

– Вона утримує двері, – як завжди спокійний голос Рафаїла виводить мене із задуми. Нашвидкуруч витираю сухі щоки, бо сльози закінчились вже давно, і прислухаюсь до тихого шепоту з вулиці. Незабаром хтось один покидає мій Рай і я видихаю практично з полегшенням. – Фель, відчини двері. Я просто хочу переконатись, що з тобою все гаразд.

– Фель! – я здригаюсь від стуку у двері. – Ми з Джеком на полювання, Сем з Чарлі в Мемфісі, зрозуміла? – чується незручне переминання з ноги на ногу. Дін явно збирається додати дещо ще. – Не хочеш з нами?

– Ні, йдіть з Богом, – Дін на це тільки фиркає і йде. Як тільки двері за ними зачиняються настає час піци, кави й серіалів. Так сказати, відпочиваємо як можемо. Давно я хочу подивитись “Правду в справі Гаррі Квеберта”, але все ніяк не виходить з цим полюванням, а ночами хочеться адреналіну в кров. Правда, це має й другу сторону: після “Гри Джералда” не можу нормально дивитись на наручники.

Після дня, проведеного з серіалами та їжею, мені хочеться повернутись на полювання. Сидіти на задньому сидінні Імпали, слухати старий рок, розмови братів, сумую і за їхньою поганенькою їжею в придорожніх забігайлівках, що зазвичай стає причиною перепалок. Коли в бункер завалюються Дін з Джеком, я ганяю олівець по столу, підперши голову рукою, зі знудженим виразом. Кузен сідає напроти мене і з захопленням починає розповідати про сьогоднішнє полювання, про дівчину, на ім’я Харпер, яка обожнювала некромантію, але була диявольськи сексуальною (це вже ремарка Діна), і про її закоханого-зомбі. Посеред всього цього Джек раптом починає кашляти кров’ю, він намагається сказати, що все гаразд, але кров починає текти й з носа, після чого він падає на підлогу. Дін підбігає до нього першим, я за ним.

Разом ми дотягуємо Джека до ліжка і я навіть пробую його зцілити, але природа хвороби мені невідома. Я не знаходжу ні одного пошкодженого органу. Це також ні вірус, ні мікроб. Джек просто ні з того ні з сього почав кашляти кров’ю. Напевно це якось пов’язано з відсутністю благодаті, але тут в мене досить обмежені знання: кузен – перший нефілім, якого я бачу власними очима.

– Є дві новини: погана і ще гірша, – виходжу з кімнати до братів, які міряють коридор кроками. – Погана – це наслідки від позбавлення благодаті. Ще гірша – я вперше з таким стикаюсь, тому поняття не маю, що треба робити, – вони такій новині не радіють.

– Може подзвонити Ровені, – пропонує Сем. – Повинне ж бути якесь закляття, яке призупинить це, – його перериває шум з кімнати. Ми вриваємось всередину і бачимо Джека, який корчиться в судомах.

– Треба везти його в лікарню!

– І що ти їм скажеш? Що це нефілім і без благодаті йому хріново? – заперечую Діну, але все-таки хапаю ключі від машини, притримую двері, поки брати тягнуть Джека до виходу і сідаю на заднє сидіння для підстрахування. Дін жене машину так, ніби за нами мчить зграя пекельних псів. – Ти хочеш, щоб нас зараз зупинили за перевищення швидкості? – він трохи збавляє оберти. Біля лікарні вони підхоплюють Джека і дотягують до стійки реєстрації.

– Вибачте, спочатку треба зареєструвати пацієнта, – я бачу як Дін починає закипати, дивлячись на медсестру, але більш менш спокійно відповідає на її запитання. – Медичне страхування?

– У мене є, – втручаюсь в розмову, Дін зараз почне рвати та метати.

– Назвіть номер, – я тільки встигаю промовити перші цифри, коли Джек втрачає свідомість. У швидкому порядку його доставляють в реанімацію в супроводі братів, поки я залишаюсь відповідати на питання медсестри й диктувати номер страхування.

– Ми провели всі можливі аналізи. Співчуваю, але його внутрішні органи просто відмовляють без будь-якої видимої причини. Ми змушені будемо залишити його тут і провести додаткові тести, – я підходжу вже в самий кінець розмови. Лікар підбадьорливо нам усміхається і йде далі.

–  Ми його забираємо. Сем подзвонив Ровені й вона скоро приїде, – Дін вривається в палату й допомагає Джеку збиратись. Той не чинить опору. Проте лікар, який входить, починає заперечувати. – Під нашу відповідальність!

Ровена являється в бункер буквально за нами. Мене накриває втома, тому я сиджу на кухні з улюбленою чашкою кави, поки відьма творить свої заклинання над Джеком. Руда мене недолюблює і це почуття цілком взаємне. Прикрасити мою самотність викликається Сем і тепер ми мовчки сидимо один напроти одного, напружено вслухаючись в тишу, чекаючи коли відчиняться двері. От нарешті чується очікуваний звук і ми йдемо до кімнати Джека.

– Через те, що у хлопчика нема благодаті, його людська сутність не бажає вживатись з янгольською, тому тіло починає розкладатись. Йому буде все гірше, поки не помре, – відьма хитає головою. – Йому допоможе тільки архангельська благодать…

– Ні, – вголос відповідаю я на німе запрошення Діна пожертвувати своєю благодаттю, а також я відмічаю дивний стан брата. Таке відчуття, ніби він зараз не в цій реальності. – Моя тільки погіршить ситуацію. На це є деякі причини. Найкраще підійде благодать Люцифера, а ще краще – благодать самого Джека, – Х’юстон, ми в дупі. Команда наша розділяється на дві: Дін з Джеком виходять на прогулянку попри наші протести, а ми з Семом і Ровеною залишаємось шукати можливість врятувати малого.

– Я подзвонив Кетчу. Він говорить, щоб ми звернулись до шамана Сергія. Той може допомогти, – Сем кидає мені курточку як запрошення їхати з ним до цієї підозрілої персони. Цікаво, Кетч щось говорив Сему про нашу з ним справу чи також промовчав? Принаймні, брат не намагається вивідати якусь інформацію.

Шаман живе в трейлері в лісі. Сергій пропонує нам благодать Гавриїла, отриману давним-давно, і закляття, яке допоможе організму Джека засвоїти чужу благодать. Під час перебування в цьому, з дозволу сказати, домі, мені хочеться задушити шамана і сказати, що ми тут ні до чого.

– Ну й що ми винні тобі в замін? – скептично зводжу брови й складаю руки на грудях.

– Послугу, – просто відповідає Сергій. – Поки не знаю, яку саме, але ви, Вінчестери, будете мені винні.

– Ми будемо йому винні! – в обуренні викрикую, як тільки за нами зачиняються двері трейлера. – Цьому типові довіряти не можна. По-перше, він росіянин. “По-друге” не буде, бо одного цього факту достатньо. І взагалі, звідки у нього татова благодать?

– А ось я не здивований, що Гавриїл роздавав свою благодать направо і наліво, лиш би тільки сховатись в Монте-Карло, – після цих слів Сема я не розмовляю з ним всю дорогу. Підозрюю, це для нього блаженний час.

На жаль, впевненість Вінчестерів в тому, що благодать і закляття допоможуть, я не можу розділити. Сем дає Джеку благодать і Ровена читає закляття. Очі кузена світяться і він щасливо усміхається. Я навіть трохи вірю в те, що від шамана таки є користь, але Джек незабаром падає додолу непритомним. Привести його до тями не виходить навіть в мене, тому брати приймають рішення перенести хлопчика в кімнату, де з ним залишається сидіти Ровена для проведення магічної діагностики. Можу проспойлерити, діагноз невтішний.

– Це я винен. Та дурна прогулянка тільки погіршила стан Джека, – Дін хоче вдарити стіну кулаком, але передумує і тільки запускає руку в волосся.

– Ти не винен. Навпаки, зробив Джека по справжньому щасливим, – ну, утішати я не мастак. – Ти зробив навіть більше, ніж хто-небудь з нас, – Дін тільки гмикає та обертається на звук дверей, що відчиняються. Ровена виходить не з найкращими новинами.

– Боюсь, ми нічим не зможемо йому допомогти. Тільки бути поруч, поки він помирає.

До Джека в кімнату з рештою я не заходжу. Мій мобільник невгамовно вібрує на столі в бібліотеці, але я не наважуюсь підняти слухавку. “Привіт, це Марія Вінчестер. Залиште голосове повідомлення або подзвоніть моєму брату Діну, якщо справа термінова.”

– Це Кетч. Знову. Чув про Джека. Прийми мої співчуття, але, здається, я знайшов спосіб допомогти хлопцю протриматись трохи довше. Передзвони.

– Для початку. Я не збираюсь перепрошувати за те, що втекла, – починаю замість привітання. На тому кінці слухавки збентежене мовчання. – А тепер викладай, що у тебе там?

– Так, мені всього лиш прийшлось вигадувати неймовірні історії, чому раптом спрацювали захисні символи по всій країні, – уїдливо відзивається Кетч. Повисає недовга мовчанка. – Є одне заклинання, здатне вилікувати Джека. Єдиний інгредієнт – частина його душі. Даси хлопцю прочитати текст, частина душі згорить, але він буде здоровим. Але це заклинання має також іншу сторону: з кожним використанням своєї сили буде згорати душа. Не варто дякувати.

Він відключається раніше, ніж я встигаю взагалі щось сказати. На електронну пошту приходить повідомлення з фоткою того самого заклинання, але в цей момент мене відволікає шум біля кімнати Джека. Я йду туди й застаю Діна, який не може більше знаходитись поруч з нефілімом, який помирає.

– Я не можу, – шепоче він, як тільки бачить мене. Цей вираз розгубленості впереміш зі злістю на самого себе я дуже добре знаю. – Я не витримаю.

Я мовчки беру брата за руку і веду в кімнату кузена. Хочеться здивувати їх хорошими новинами, але картина, яку ми бачимо сумна: Джек помер. В цей момент мені здається, що земля пішла з-під ніг і хтось перекрив повітря. Я задихаюсь подумки, хоча й не повинна цього відчувати. Я ж знаю Джека всього декілька місяців, а інших братів чи сестер ніколи не мала за все своє довге життя. Сем мовчки встає з крісла, де провів весь цей час біля ліжка хворого, і кудись зникає.

– Ми поховаємо його як мисливця, – в пустоту промовляє Дін. Сльози стигнуть у мене на очах, від чого широка спина брата перетворюється в розмиту пляму. Його голос доноситься ніби з-під товщі води. Опускаюсь в крісло Сема і беру холодну руку Джека у свою. Дін в цей час записує голосове повідомлення своїй матері про смерть хлопця. Мені рішуче все одно на мисливців і на майбутні похорони. Мені потрібна кава.

– А нас не дочекалась, – Дін кидає на стіл поломану сокиру, на яку я зі здивуванням дивлюсь. – Це Сем зробив. Намагався наколоти дрова, – брат кладе на стіл дві склянки й відкорковує першу пляшку віскі. – Похорон влаштуємо завтра, а сьогодні нап’ємось так, щоб забути взагалі про все на світі, – тост звучить так собі, але ми не заперечуємо. Після першої склянки йде друга, а потім рахунок склянок переростає в рахунок пляшок. У мене ж рахунок йде на пачки кави. Покінчивши зі спиртним, Сем ледь переставляє ногами в спробі дістатись до своєї кімнати. Дін засинає прямо за столом, а я вертаюсь в бібліотеку до свого ноутбука.

Вранці я згадую про Кетча, заклинання і душі. З горем навпіл бужу братів і викладаю на їх п’яні голови всю інформацію, яку тільки вчора почула від британського найманця. Справа за малим: знайти  в Раю душу Джека і повернути її в тіло, одночасно з цим дати хлопцю заклинання, яке він повинен прочитати.

– Не сумуйте тут без мене, – підморгую їм і зникаю. Вже на Небесах розумію, що тут щось не так. Підозріла тиша, ні одного янгола на горизонті і я не чула, щоб Михаїл скликав екстрене засідання. Гаразд, все одно мені потрібен лише один янгол. Заледве вдається розшукати Ребекку, яка тренується на самоті. Я навіть не пояснюю їй, нащо вона мені, а просто наказую йти за мною і направляюсь до людської сторони Раю, де з легкістю знаходжу Келлі Клайн, яка зачинилась в будинку разом з Джеком. Дивно, але в цьому місці шкала небезпеки досягає відмітки в 100 з 10. Тут знаходиться щось дуже древнє і сильне. Сильніше навіть за мене. Я даю знак Ребецці й ми одночасно витягуємо свою зброю.

– Фель! – Джек радісно обіймає мене як тільки ми входимо. Він тягне мене до своєї матері знайомити. – Це моя двоюрідна сестра. Вона архангел.

– Ми ніби знайомі, – тихо бурмочу я. Келлі напевно пам’ятає як я провідала її, поки всі інші досліджували альтернативний світ, а потім віддала своє життя, щоб захистити їх обох від тіней. – Це Ребекка, вона зі мною. Ми з Семом і Діном знайшли спосіб повернути тебе у світ живих, але для цього тобі треба пожертвувати частинкою своєї душі й відмовитись від подальшого використання своїх сил, – на одному диханні проговорюю і, простеживши за переляканими поглядами всіх трьох, обертаюсь до дверей, де в очікуванні стоїть янгол Дюма. Хоча не так, це – сама Порожнеча.

– Я прийшла за Джеком і раджу тобі відійти в сторону, янголятку.

– Слухай, красуня, чисто теоретично, його благодать тепер розчиняється в Михаїлі з паралельного всесвіту, а душі праведних належать Раю, – звучить не дуже переконливо і притягнуто за вуха. Порожнеча погрозливо рушає на мене. Видно, мій аргумент їй не подобається.

– Думаєш, я не знаю, що ти зі своїми “братами” задумала? Повернути нефіліма до життя, але я тобі цього не дозволю. Він належить мені!

– А як ти мене зупиниш? – я повертаюсь до Ребекки й подумки віддаю їй наказ. Вона кидається до Джека раніше, ніж той встигає зреагувати, і вертає його душу на Землю, не давши можливості навіть попрощатись з матір’ю. Порожнеча з криком кидається на мене, але раптом зупиняється.

– Цього не може бути, – в жаху шепоче вона. Я усміхаюсь і показую руку, на якій красується масивний металевий браслет в золотому кольорі без якихось розпізнавальних знаків і застібок. Порожнеча підіймає руку, з ненавистю і страхом поглянувши на мене, і покидає тіло Дюми.

– Він виріс дивовижною людиною. Ти можеш ним гордитись, – Келлі тільки киває і просить передати Джеку, що вона любить його. Я погоджуюсь і підхоплюю знесилену Дюму з одного боку, Ребекка – з іншого. Її треба доправити в лазарет і заодно мені хочеться навідати своїх родичів.

***

Дім милий дім. Тато сидить у своєму кабінеті й перебирає купу документів, яких за ці роки набралось немало. Я лягаю на диван і повністю поринаю у свої думки. Вперше за довгий час почуваю себе в абсолютній безпеці.

– Значить, Михаїл з альтернативного світу пробрався в наш, – задумливо промовляє тато через пів години. – І як це наші брати-акробати його упустили?

– Швидко ж до тебе чутки доходять, – відмічаю.

– Ну вибач, останнім часом я світу милого не бачу через цю гору документів. Ти забрала Гадрієля у свій гарнізон? – тато здивовано дивиться на мене. В руках він тримає офіційний документ про перевід янгола з в’язниці в мій гарнізон, щоб потім ні в кого претензій не було. – Цього зрадника.

– Він обдумав свою поведінку і зрештою повернувся на світлу сторону, – я ліниво потягуюсь, а потім сідаю на дивані. – Взагалі це була кампанія проти Метатрона. Знаєш, як виявилось важко зібрати всіх янголів, роз’яснити їм план дій, створити декілька “угрупувань”, продумати правдоподібні масові вбивства, змусити декількох влитись в ряди Писаря і все це робити так, щоб він не помітив моїх маніпуляцій з Воротами. Так, я недогледіла один момент і Кевін помер, але без жертв не обійтись.

– Другий Михаїл знаходиться зараз в Канзас-Ситі, Міссурі, – ніби ненароком відмічає тато. – Ти не спішиш до Вінчестерів.

– Відправлю повідомлення. Самі без мене впораються. Вони знайшли одну штуку здатну його поранити, – спис Кайї з іншого світу.

З Джеком, принаймні якийсь час, все гаразд. Він почуває себе краще і зовсім не проти не використовувати свою силу навіть у хвилини, коли загрожує реальна небезпека. Плюс до всього наближається Різдво, а я не фанат цього людського свята і віддаю перевагу відсидіти на Небесах, ніж “захоплюватись” цими гірляндами, мішурою, глінтвейном на кожному кроці, голому льоду, заметілям та величезними штучними ялинками в центрі кожного міста, яким бідним воно не виглядає. Ну і ціни на каву в цей час злітають до Небес, а затори тягнуться від Нью-Йорка до Філадельфії (штату Пенсильванія, якщо що).

Блаженну відпустку дома з гарячим шоколадом і маршмелоу під єдине хороше в цей час – різдвяні фільми та музику, перериває повідомлення від Сема, що у них все пішло не по плану. Приходиться підіймати дупу з дивану й мчати на виручку братам.

– Вони чекають тільки мого сигналу, – Михаїл в тілі Діна клацає пальцями. Саме в цей драматичний момент я дозволяю собі з’явитись. Ця подія дає можливість Сему накинути на брата янгольські наручники і всіх їх разом я телепортую до Імпали.

– Там Гарт в багажнику, – як тільки ми вміщаємось в машині, говорить Сем. Джек сидить на пасажирському сидінні біля мого брата, а я з архангельським клинком біля горла Михаїла розміщуюсь на своєму звичному задньому сидінні (і, якщо чесно, вже краще сидіти тут, ніж біля Діна після бургерів з цибулею). – У його крові благодать Михаїла. Зможеш позбавити його від неї?

По прибуттю в бункер, першим ділом я сідаю напроти зв’язаного Гарта і берусь за роботу:

– Буде боляче, – чесно попереджаю друга. Цей довгов’язий мисливець киває в знак готовності. Він ще нас всіх переживе. Зосереджуюсь і повільно починаю виманювати благодать Михаїла. – Гарт, відкрий рот! – він заперечливо хитає головою. В його думках я вловлюю, що він боїться закричати або, чого гірше, перекинутись. – Благодать через інші отвори не вийде! – Гарт все ж відкриває рот і тут же кричить від дикої болі. – Головне, щоб я не відволіклась і не почала тебе спалювати, – поступово та крихта благодаті архангела в тілі мисливця витікає назовні. Знесилений Гарт непритомніє.

– Ти можеш зробити те ж саме з Діном? – до мене підлітає схвильований Сем.

– Не вбивши його при цьому? Ні, – за нашою розмовою с самозадоволеною усмішечкою спостерігає Михаїл, прикований наручниками до колони.