18

«Ти мені подобаєшся».

 

За вікном давно вже стемніло, а Сашко все лежав на ліжку, не ввімкнувши навіть світло в кімнаті, і бездумно крутив у руках упаковку лубриканта. Сказати, що він почував себе покидьком — не сказати нічого взагалі. Він почував себе останньою підпарканною тварюкою, безсовісною мерзотою, яка посміла поглумитися над чимось святим і прекрасним.

 

«Блять, ну і навіщо він вигадав це все? — хлопець перекинувся на бік, стискаючи нещасний тюбик. Стрілки настінного годинника показували початок сьомого вечора, зовсім скоро батьки прийдуть з роботи, мама накриє на стіл і нагріє їжу на всіх… — Подобаюся я йому, сука».

 

Максим пішов пару годин тому, зібравшись похапцем і залишивши одну зі своїх шкарпеток посеред передпокою як прощальний подарунок. Мітяєв, звичайно, з більшим задоволенням прийняв би в якості презенту шоколадку, але чим багаті, тим і раді, як кажуть. Саня радий не був, проте вперто вдавав, що все йде за планом. Хоча, якщо щось і йшло, то тільки в пизду.

 

«Я закоханий в тебе».

 

Йдучи, Максим обдарував його одним із тих поглядів, які довго ще згадуєш потім. Макс ніби хотів сказати багато-багато всього, але змовчав, висловлюючи посил величезними на тлі сірої райдужної оболонки зіницями. А Сашко тільки прикусив губу винно, не уявляючи, куди себе подіти в такій ситуації. Мітяєву не доводилося раніше бути в цій ролі, він думав, що набагато складніше бути покинутим. Насправді виходило, що важко обом, тільки ось той, хто відмовляє, не має права скаржитися і висловлювати невдоволення, якщо не хоче почуватися мудаком до кінця життя.

 

«А я не хочу. Взагалі нічого, якщо чесно» — хлопець жбурнув тюбик мастила під ліжко: навряд чи найближчим часом воно йому стане в нагоді. Принаймні, поки перед очима ще мелькають нещодавні постільні сцени.

 

Почувся дзвінок у двері, Саня без особливого бажання відскреб себе від ліжка, навпомацки пробираючись коридором.

 

— Та я це, відкривай вже, — Влад почув безглузду метушню ще кілька секунд тому і заздалегідь подав голос. — Розбудив тебе чи що?

 

«Виходячи з досвіду минулих тижнів, не варто дивуватися, якщо скоро на порозі з’явиться і табун моїх колишніх. А то люблять вони всі в один день приходити і робити мені мізки», — Саша клацнув замком і відчинив двері, горблячись від холоду, що повіяв з вулиці.

 

— Ні, просто валявся… бляха, та й холодина там!

 

— Ти ще голий виперся б, — пробурчав очкарик, клацаючи вимикачем. Світло люстри осяяло коридор, Саня відразу ж заплющив очі і закрив долонею фізіономію, ще сильніше скручуючись. — Ти схожий на Голлума.

 

— Попизни мені тут ще, — хлопець намагався проморгатися, обіймаючи себе ж за плечі, а Жуков, тим часом, з похмурою цікавістю вивчав червоний колір засосів на його оголених грудях і шиї. — Між іншим, я все ще хворію.

 

— Так я бачу, чувак, прямо обличчя на тобі немає, — рівень сарказму в голосі Влада помітно стрибнув вгору. Він стягнув з себе куртку і роззувся, вручивши перед цим хазяїнові квартири пакет із гостинцями. Мітяєв же продовжував тиснутись до стіни, розглядаючи друга і відчуваючи десь на підсвідомості, що вже встиг Влада розлютити. Немов налаштований на потрібну хвилю, Саня більшу частину часу безпомилково відчував емоційне тло Жукова. Роки дружби, роки спроб догодити і підлаштуватися — це не минає безвісти, навіть якщо за ними стоїть величезна праця і тисячі спроб сепаруватися.

 

«Раніше я готовий був продати душу, аби розуміти його. Потім зрозумів, навчився відволікати, коли він сердився на якусь нісенітницю. Як шнурки зав’язувати чи дупу підтирати — здавалося такою ж необхідністю, — на обличчі Сашка з’явилося єхидство. — А зараз, знаючи всі тригери, навмисно тисну на них, виводжу його з себе. Я ідіот чи мазохіст? Чи все одразу?»

 

Сашко прикусив щоку зсередини, корча нестерпно задоволений вираз обличчя. Влад, дивлячись на це, готовий був вибухнути на місці, вивалюючи на кращого друга все те лайно, що збирав у собі останні місяці.

 

— Чого прийшов, до речі? — вирішив дізнатися Мітяєв, коли хлопці вже дісталися кухні. Влад по-господарськи дослідив шафку з посудом у пошуках своєї чашки, Саня витяг із принесеного пакета домашню шарлотку.

 

— Хотів провідати, — Жуков із гучним стукотом поставив на стіл два кухлі. — Зайшов би іншого разу, якби знав, що в тебе тут вже гостюють.

 

— Гість відчалив пару годин тому, так що я готовий до другого раунду, — двозначна фраза. Сашко розумів, наскільки це неправильно звучить, а тому смакував кожну букву. У форматі їх з Владом відносин, ці натяки завжди були нормою, як данина того нерозділеного кохання, про яке, начебто, знали всі, але чомусь ніхто не говорив. Принаймні до сьогодні, поки Калимов у пориві образи не зірвав завісу з театрального дійства, яким здавалося Мітяєву власне життя. Тепер бути обережним не обов’язково.

 

«Жуков перший почав, дозволивши комусь третьому влізти у наші особисті розбірки. Мені взагалі цікаво, чим цей дебіл думав, коли вплутував у це Максима? Ні, звичайно Калимов вміє мовчати, але мені він точно міг це ляпнути. І ляпнув же, трясця, — Саня дістав із шафки тарілки, любовно укладаючи на них по шматку пирога. — А я, типу, взагалі не знаю про те, що він знає, що я тік по ньому, як остання сука. Виходить, Влад хотів, щоб я знав, що він знає? Або що? Го-о-осподи, ну шо за сюр?!

 

— Передай мамі «дякую» від мене, — Сашко прослизнув повз Жукова, трохи зачіпаючи плечем. — Тобі чай зелений чи чорний?

 

— Мені похуй, — набагато більше Влада зараз цікавило, що сталося між Санею та Калимовим. Судячи з змученого торса, все в друга пройшло чудово, але це не та відповідь, яка б Влада влаштувала.

 

— Ну, похуй так похуй, — легковажний тон давався Мітяєву «на відмінно», але Жукова абсолютно точно не можна було їм обдурити. У цьому була і сила, і слабкість їхньої дружби, адже іноді навіть найближчим хочеться збрехати, щоб ті повірили і не лізли. Особливо, якщо вони і є причиною душевних мук. — Дивися, як би я тобі ціаніду замість заварки не сипнув.

 

— Мені здавалося, ви з Калимовим перестали спілкуватися після лікарні, — роки тренувань навчили Влада фільтрувати всю нісенітницю, яку Мітяєв своїм ротом говорив, і засвоювати тільки найважливіше. — Він навіть не провідував тебе весь цей місяць.

 

— Ми не бачилися, — підтвердив Сашко, підібгавши губи. Чайник тихо клацнув, сповіщаючи про закипілу воду, хлопець відразу розлив окріп по чашках.

 

— Так, я забув, що «секс — не привід для знайомства». Спілкуватись, мабуть, теж не обов’язково.

 

«Ще повією мене назви», — Мітяєв неспішно перемішав у філіжанках цукор, створюючи ілюзію повного умиротворення.

 

— Коли ж там спілкуватися, — брови зігнулися в уявному подиві, хлопець відставив чашки подалі від краю, щоб випадково не зачепити рукою. Сашко завжди був, як слон у посудній крамниці, а обливатися окропом не було жодного бажання. — Якщо рот зайнятий чужими яйцями?

 

Далі все відбувалося надто швидко. Мить — і тишу розрізав дзвін битих тарілок, ще одна — і Мітяєв був притиснутий до дверці холодильника, відчутно приклавшись до неї потилицею. Хлопець хмурився від болю, пориваючись щось сказати, але в рот уже увірвався чужий нахабний язик.

Сашко завмер. Відразу, весь, витріщивши очі від шоку та здивування. На такій відстані вони не могли налаштувати фокус, все розпливалося, але в деталях і не було потреби — кожен нюанс Жукова він і так знав.

Роками раніше Сашко би здох заради цього поцілунку. Підписав би контракт із дияволом і продав душу, навіть не замислюючись. А що зараз?

Влад захопився. Абсолютно нові почуття переповнювали його, падали, ніби оберемок снігу на голову, дезорієнтували. Він не розумів, що стискає чужі зап’ястя занадто сильно, що не отримує реакції у відповідь. Близькість із Санею оглушила, змусила втискати тіло грубіше в поверхню холодильника, хоча друг навіть не чинив опір. Буквально не рухався. В голові нарешті промайнула якась думка, але одразу зникла, коли в передпокої почувся якийсь шерех.

 

— Саню, ми вдома!

 

***

 

Все-таки немає в світі більш похуїстичних людей, ніж Мітяєви…

 

— Владуню, подай сіль, будь ласка, — Віта знала, що приятель сина ненавидить, коли його так називають, але не могла проґавити можливість для легкого глузування.

 

— Так, звичайно, — Влад скромно посміхнувся, передаючи з рук в руки безглузду керамічну жабу з дірками для спецій у голові.

 

— Велике спасибі.

 

— Ма, дуже смачно, — щиро запевнив Саня, зачерпуючи чергову ложку борщу.

 

«Звичайно, не сумніваюся, що смачно, — губ Жені торкнулася лукава посмішка. — Але мені здається, синку, ти зараз скажеш усе, що завгодно, аби ми забули про цей інцидент».

 

«Цей інцидент» — картина, яка постала перед батьками Мітяєва, варто було їм ступити за поріг рідного дому. По-перше, дві пари очей — круглих, як ті самі блюдця, уламки яких разом із шарлоткою були розкидані по підлозі. По-друге, напівголий син, розфарбований засосами вздовж і поперек, а слідом і його дружок — хоч і повністю вдягнений, але викликаючий безліч питань своїм червоним до вух обличчям і шаленим блиском в очах.

 

«— Що, хлопці, плюшками бавимося? — Женін жартівливий тон робив обстановку ще комічнішою.

 

— П-привіт, мамо, тату.

 

— Здрастуйте, — подав голос Жуков, марно намагаючись злитися з місцевістю.

 

— Привіт-привіт, — Мітяєв-старший кивнув, багатозначно поглядаючи на розбитий посуд, що розлетівся по всій кухні. Пиріг було особливо шкода. — Мама підлогу мила вчора. Зараз побачить — тобі кранти.

 

— Обіцяю нікого не бити, якщо все приберете! — почувся жартівливий крик із ванної. — Женю, руки мити!

 

Женя поспішив виконувати прохання-наказ, Сашко рвонув у туалет за віником і совком, а Влад майже побіг в передпокій, поспіхом взуваючись.

 

«Просто пиздець, гірше і бути не може», — Жуков чортихнувся, подумки проклинаючи свої пальці, що не гнулися від нервів, не могли навіть шнурки зав’язати з першої спроби.

 

— І розбіглися, як таргани, — прокоментувала Віта, дзвінко сміючись. — Владе, май на увазі, без вечері ми тебе не відпустимо.

 

— Та мені додому треба, мама просила в льох полізти за картоплею…

 

— Знаємо ми твою картоплю, — обірвав Євген. — Давай, чеши на кухню, допомагай своєму дружку. А ти, сину, одягни хоч що-небудь для пристойності, вистачить соромом своїм красуватися.»

 

Так хлопці і опинилися за одним столом, насилу стримуючи бажання розбігтися різними кутами квартири. А в ідеалі — світу.

 

«У мене передозняк сюрреалістичними подіями. Спочатку секс, на який я чекав чи не два місяці. Визнання, розбірки, почуття провини. А потім найкращий друг вирішує, що жадає гострих відчуттів, і я, судячи зівсього, найкращий варіант для експериментів. Приправимо весь цей пиздець тим, що нас застукали батьки, і пригадаємо, що й окрім цього моє життя сповнене веселих подій. Чи не надто моя повсякденність насичена останнім часом?» — Мітяєв дивився у тарілку всю вечерю, ніби намагаючись знайти у шматочках картоплі відповідь на свої запитання.

 

— До речі, як там в універі? — Женя теж подумав, що сорому з сина на сьогодні буде достатньо.

 

— Ну… непогано. Декан після вашого візиту так кричав, що аж голос сів. Моментально перевзувся, почав топити за толерантність, таке інше. Брехня, звичайно, але приємно, що він не може тепер пороти нісенітницю, — відзвітував Влад з обличчям студента на іспиті.

 

В університет Женя навідався наступного ранку, після того, як син потрапив до лікарні. Безумовно, великого впливу чоловік ніколи не мав і безпосередньо не ніс загрози. Звичайний стоматолог все-таки. Але, як виявилося, іноді достатньо просто добре виконувати свою роботу та допомагати добрим людям, щоб ті завжди були готові прийняти твій бік. Високопосадовець правоохоронних органів став відмінним аргументом у розмові з деканом.

 

«Знав би, що його батько настільки крутий, сказав би відразу, що Саню задирають, — Жуков після того випадку ставився до Євгена з легкою ноткою благоговіння. — А ідіот цей в курсі ж був, що тато за один день може вирішити його проблеми…»

 

Сашко дійсно розумів, що міг батько, але через дитячі пориви не хотів користуватися можливостями. За що, до речі, і відхопив після приїзду додому з лікарні. Кілька годин Женя з сином з’ясовували стосунки, сперечалися так, що тремтіли вікна та стіни від криків. Мабуть, сусіди Мітяєвих у своєму житті не відчували такого стресу, бо з Саніної квартири ніколи не виходило стільки галасу, за винятком музики.

Лише Віта, мирно попиваючи чайок, спостерігала за тим, що відбувається, поки в кінці кінців не подала голос:

 

«— Напевно, це недоробки нашого виховання, якщо ти зараз не згоден, але я хочу, щоб ми одне одного зрозуміли, — мама рідко говорила багато, а тому Саня слухав її мовчки, хоч і не був із усім сказаним згоден. — Твої проблеми — наші проблеми. Ми любимо тебе так сильно, ми мало не збожеволіли, коли Влад нам подзвонив. Я не хочу відчути таке ще раз, тож прошу тебе думати головою. Проси про допомогу, якщо відчуваєш, що не впораєшся. Це не робить тебе слабким або меншим чоловіком. Ти сильний, ти можеш себе захистити, але ж питання не в бійці. Стояти поодинці проти всього гомофобного суспільства так безглуздо, не думаєш?»

 

Женя тоді зрозумів, що ніколи б не зміг висловити свої думки так добре і вкотре закохався у свою дружину. Саня ж усвідомив, що навіть найглибші дитячі травми мають шанс на зцілення. Виявилося, достатньо сказати очевидні речі вголос, щоб хтось нарешті зміг скинути з плечей непосильну ношу страхів і зітхнути спокійно.

 

«Не було б щастя, та нещастя допомогло», — Сашко ніяк інакше охарактеризувати те, що відбувалося, не міг.

 

— Ну, тепер, коли мені все можна, почну ходити на навчання в пір’ї, — Мітяєв посміхнувся, манерно змахнувши рукою в повітрі. Женя пирхнув, Віта запропонувала доповнити образ топом у паєтках, Жуков легко штовхнув друга в плече і нарешті розслабив плечі.

Атмосфера поступово налагоджувалась.