12

Почувши невиразні завивання, Влад з Максимом синхронно вирішили, що упускають дуже багато, сидячи на кухні. Хлопці висунулися в коридор, і погляду їх постала натуральна картина олією. Худий, зовсім як іграшковий, блондин висів на Мітяєві, наче коала на стовбурі евкаліпта, уткнувшись обличчям у смагляву шию. Саня виглядав так, ніби нічого особливого не відбувається, з безпристрасним обличчям притримував хлопця за талію, щоб той не впав, і слухав, як білявка щось тихо каже.

Ні Влад, ні тим більше Макс ніколи не бачили Мітяєва в подібній взаємодії. Одна справа слухати оповідання від першої особи, інша — бачити все збоку, складаючи у голові максимально повну картину. Саня виглядав органічно, як уособлення справжнього чоловіка в будь-якому жіночому романі: кам’яна, стійка стіна, за якою з комфортом можна сховатися від усіх тривог. Немов гладити по голівці і слухати скиглі — це його покликання по життю.

«Хоча, з іншого боку, чого ще від нього чекати? З його жалісливістю тільки соплі чужі і підтирати», — Жуков міг визнати, що в такому амплуа уявити друга було досить просто. Влад покосився на Калимова і невесело посміхнувся — схоже, не для всіх тут поведінка Сашка здавалася передбачуваною.

Максим дивився, не блимаючи, як Мітяєв тягне хлопця у ванну і акуратно саджає на плетений кошик для брудної білизни. Усе довкола здавалося декораціями, на які Саня не звертав уваги, сконцентрувавшись на Стасі.

— …Навіть не сказав мені, уявляєш? — гундосив Стас, закриваючи обличчя руками. Хлопчисько притягнув коліна до себе, стаючи візуально настільки компактним, що з легкістю умістився б у контейнер, на якому сидів. — Просто виклав фотку в інсту з двома долонями. У неї ще руки такі гарні, тоненькі… Тепер я розумію, чому він зі мною мутив. Адже я схожий на бабу? Схожий, Саше?

— Ні, не схожий, — запевнив хлопець, затикаючи злив у ванній і вмикаючи гарячу воду.

— Так, яка з мене баба. Ні цицьок, ні дупи, ні пики красивої. Бляха, у мене й характер кінчений… навіть до баби не дотягую.

«Це сексизм, чувак, чистої води. Прям бачу, як якась затята фемка за такі слова ламає твою жаб’ячу шию», — для Жукова це все було одним суцільним показовим виступом. Театром одного актора, у якому безвідмовний Мітяєв вкотре виконував роль ганчірки.

— Ну що ти кажеш таке, — Саня заспокійливо гладив пухнасте, м’яке волосся, стоячи навколішки поряд зі Стасом, щоб бути з ним на одному зоровому рівні. — Ти дуже класний. Я тобі не брехатиму, ти ж розумієш.

— Якби я був класний, ти не розлучився б зі мною, придурок, — Марков вчепився в край чужої футболки і потягнув тканину до обличчя, витираючи сопливий ніс.

«Це просто пиздець якийсь, гасіть світло», — від подібної поведінки Макс насилу підібрав з підлоги щелепу, ледве стримуючи бажання занурити блядське навіть на вигляд личко в унітаз.

«А рукою його зад витиратимеш? Впевнений, довбур цей і не проти буде» — Влада пересмикнуло від роздратування.

— Гаразд, залізай у ванну, я поки тобі чай заварю… — Сашко вже встав, щоб вийти, але Стас показово випростався і сперся на стіну, явно натякаючи, що і в роздяганні йому потрібна допомога. У яскравому світлі раптом добре стало видно сліди, що ще не зійшли від ударів — ударів Сашка, це викликало гостре почуття провини і бажання потурати будь-яким капризам. Мітяєв потягся до блідої шиї, по одній почавши розстібати дрібні гудзики на сорочці.

— Саш, ми можемо одні залишитися? Я про особисте тут розповідаю, взагалі, — Стасик несподівано згадав про існування двох незрозумілих хлопців. Погляд миттю з заплаканого став важким і вимогливим, верхня губа піднялася, як у злої псини.

«Такої дрібної і тупої. Чихуахуа чи по типу того. Несамовито гавкає, показово тремтить і сциться на пелюшки», — Влад старанно зобразив на обличчі скепсис, усім своїм виглядом показуючи, наскільки йому насрати на блондинисту вихухоль.

— Гаразд, роздягайся поки що, я зараз прийду, — Саня видихнув втомлено, потихеньку занурюючись у лайнову ностальгію про минулі стосунки. Близько було бажання втопити Стаса у набраному у ванну окропі, але він стримав себе і вийшов із кімнати.

— Мабуть, нам час? — інтонації були розчаровані, але Мітяєв бачив, що найкращий друг не ображається. — Тобі як, нічого не тисне? Ну там, яйця від підборів цієї жаби?

— Ой, завали, довбуре, — Саня пирхнув, пхаючи Жукова до виходу. — У суботу приїжджають батьки, тож у понеділок йдемо на пари.

— Домовилися, — Влад показав великий палець і пішов взуватися.

Мітяєв глянув на Калимова, який за цей час нічого не сказав, байдуже розглядаючи нехитрий візерунок «під штукатурку» на шпалерах.

«А образився як показово, прямо уті-путі», — Сашко зворушився тихенько.

— Максе, ти пакет свій не забув?

«Який нахуй пакет?» — Калимов глянув на другокурсника.

— Напевно, десь у кімнаті в мене, йди пошукай, — Мітяєв легенько штовхнув брюнета у бік спальні.

«Дуже цікаво, що він взагалі забув у твоїй засральні, — очкарик звузив очі в підозрі, а потім помітив, як Саня починає посміхатися гаденько. — Ах, звичайно».

— Піду йому допоможу, — Мітяєв підморгнув другу і теж зник у кімнаті, прикриваючи за собою двері.

«Це був натяк. Натяк же? Я не розумію всіх цих приколів», — Макс став стовпом посеред кімнати, спантеличено розглядаючи тепер уже в спальні візерунок на стінах. Він, в принципі, від коридорного не дуже відрізнявся.

— Ти тут реально пакет шукаєш? — Сашко пирснув у кулак, отримуючи масу насолоди від чужого виразу обличчя.

— Ну так, а чим мені ще тут займатися? З тобою затискатися?

— Ну, як мінімум затискатися, — підтвердив хлопець, притягуючи Макса до себе, присмоктуючи до його губ. Калимов, миттєво перемикаючись, обвив руками Саню за пояс і стиснув в обіймах, проштовхуючи язик глибше в рот.

«Вони там смокчуться, — похмуро сам собі помітив Влад, сідаючи на взуттєву полицю. — Блять, ну точно смокчуться. Пиздець, що коїться».

— Са-а-аш, ну ти де там? — заскиглів нетерпляче Стасик. — Ти маєш піну для ванни? Або бомби? Ти ж знаєш, я люблю бомбочки з Lush!

***

Стара розмова з Мітяєвим на тему кохання часто виринала у Макса в голові. Якщо чесно, сам він рідко думав про таке на дозвіллі, і коли хлопці сперечалися, він мало що міг запропонувати з аргументів. Справа в тому, що для нього це поняття було само собою зрозумілим, тому що у Макса кохання не було в дефіциті, і цікавили його трохи інші речі. Його вирощували в помірній строгості і досить рано за загальноприйнятими мірками зробили автономним. Ще з дитинства батьки вчили Максима відповідати за свої вчинки самостійно. Його не змушували вчитися або робити роботу по дому, але ввели систему обмежень на випадок, коли Калимов приносив двійки або загажував кімнату до невпізнання. Легко було потоваришувати з дисципліною, сидячи вдома після чергового «незадовільно» за поведінкою, поки молодший брат грає у футбол на дворі. Братів у Макса, до речі, було аж двоє, він сам був старшим. Це з дитинства навчило сприймати конкуренцію як норму, а батьківське тепло як обмежений ресурс. Звичайно, його любили б у будь-якому разі, яких оцінок він не приносив у щоденнику. Але заради похвали та інших плюшок потрібно було піднапружитися, це і було головною мотивацією для будь-яких рухів тіла по життю.

У Сашка все спочатку було по-іншому. Чи то справа була в підвищеному від народження рівні кортизолу, чи то просто збіг, але складалося враження, що Мітяєв ще в утробі себе за щось та звинувачував. Можливо, проблема в тому, що він у надто тендітному віці усвідомив, що не був запланованим чадом у своїх батьків. Сашко дивився на це з позиції того, що втратили батьки через його існування. І в крихітній голові чомусь відбудувалася ідея, що він ВЖЕ живе в борг, і ліміт кохання в його житті настільки перевищений, що пішов у мінус.

Ця думка вела Мітяєва до всіх подальших каменів спотикання життя. Від природи хлопець був спокійним інтровертом, але через усталену думку про свою неповноцінність, Саня з молодшої школи посилено перекроював себе у веселого недоумка. Тому що якщо він буде похмурим, точно стане тягарем батькам і не зможе виплатити їм свій «борг». Тому що ніхто не любить мовчазних, а йому відчайдушно треба виходити з мінусу та накопичувати кохання. Потрібно показово радіти і не приймати образи близько до серця, адже зі скиглею не дружитимуть.

Самим лайновим жартом у житті Сашка було те, що не відчувай він свою провину спочатку, ніяких проблем би і не було. І той мінус, що хлопець так чітко відчував, робив він сам, зжираючи себе зсередини. Швидше за все, якби не було у Мітяєва такої низької самооцінки, він не став би терпіти капризулю-Жукова, який з дитинства дуже любив качати права. Не закохався в нього, не мучився, не розбив собі серце. І напевно не вліз би в нескінченний цикл хворих, вимотуючих стосунків. Його життя взагалі було б зовсім іншим, і п’яної суперечки на тему найсвітлішого почуття теж не сталося б. Тому що Саня з Максом навряд чи навіть зустрілися б за інших обставин. Однак історія не знає умовного способу, і Мітяєв став тим, ким став: комунікабельним, безпосереднім, плюючим на громадську думку і дуже закритим, коли справа стосувалася його внутрішніх переживань.

Звичайно, про це все Калимов уявлення не мав, але навіть підсвідомо здогадувався, що саме слово «кохання» він з Мітяєвим бачить зовсім по-різному. Макс дотримувався девізу «Якщо є, воно є, якщо ні — його не знайти». Для нього це почуття було тією постійною, на наявність якої він ніяк не міг вплинути, і тому навіть не морочився із цього приводу. Для нього пріоритетною була повага та увага — його ресурси підживлення, заради яких він готовий був старатися.

Саня ж за рахунок епатажної поведінки у увазі купався, а в чужій повазі та прийнятті ніколи не потребував. Тому що насправді був механізмом із принципом роботи «всередині себе», а не «поза собою». Його соціалізація була насильницькою, але за фактом, це не так вже й сильно йому потрібно.

Так і почалася розмова про ту гру в неправильну «монополію». Мітяєв мав рацію: те, що буде перемогою для одного, є пустушкою для іншого. Проте це не означало неможливість перемоги, причому всіх сторін одночасно.

«Просто потрібне зведення правил, яке влаштує обох», — підсумував для себе Максим, натискаючи на кнопку виклику в телефоні:

— Жукове, а давай обговоримо дещо віч-на-віч. Є у мене ідея, як попустити наших озлоблених гомофобів.