Епізод 23

POV автор

– Щось мені хріново, Дін, – Ліндієль показується у дверях кімнати Вінчестера-старшого. Вона кошмарно бліда і ледве тримається на ногах.

– Ей, ей, ей, – Дін підбігає до скрижалі, коли вона втрачає свідомість. Приводити її до тями вкрай складно. – Давай, прокидайся, інакше Фель мене вб’є. – нарешті Ліндієль розплющує очі й Дін допомагає їй дістатися до ліжка. – Що з тобою?

– Де Фель? – питанням на питання відповідає скрижаль. – Зі мною вже все гаразд. Я б на твоєму місці переживала за свою безпеку. Чаку вдалось мене знесилити і якщо він йде сюди, то хай допоможуть вам Небеса.

POV головна героїня

Від безцільного ходіння по спустошеному Лондону нас відриває вхідний дзвінок від Джека.

– Фель, люди зникли. Абсолютно всі, – починає він. Я вмикаю гучний зв’язок і ми вислуховуємо плутану розповідь Джека про те, що всі почали просто зникати. Ось стояли поруч з тобою, ти відвернувся на декілька секунд, а їх вже немає. Спочатку поодинці, а потім цілими сім’ями.

– Ми думали, що це Біллі почала “відновлювати справедливість” і вбивати тих, хто вже повертався з мертвих, і людей зі світу Апокаліпсиса, а потім ми вийшли на вулицю, – тут вже розповідати починає Сем.

– Слухай, Вінчестер, – в розмову втручається Кетч. – Скажи Джеку, що ми знаходимось в Лондоні. Всі п’ять душ в нас, а у твоєї сестри одного крила нема, тож перенести нас в силах тільки нефілім.

Джек з’являється ніби чорт з коробочки. Він хапає нас за плечі й переносить в бункер, де нас уже чекають Дін та Ліндієль в не дуже доброму стані. Побачивши мене, вона тягне руку, яку я хапаю, і ми возз’єднуємось.

– Чому ти не зник? – Дін дивиться на Кетча.

– Скоріше за все, Чак його не відчуває через мене. На ньому відбиток Пітьми, – до мого і так передсмертного стану, додається ще передсмертний стан Лінді. – Вибачте, хлопці, але я погано себе почуваю, – Кетч допомагає мені дістатись до моєї кімнати й сидить поруч до тих пір, поки Сем не пропонує йому сходити випити чаю, а він почергує коло мене.

– Ти взагалі як? – Сем опускається на крісло за письмовим столом. – Тобі напевно зараз важко, враховуючи, що тобі довелось пережити за останні півтора року.

– Знаєш, я непогано себе почуваю, – буквально в один стрибок опиняюсь біля Сема і стискаю йому яремну вену. – Думаєш, я не знаю, що ви з братом надумали зупинити мене і “знайти інший вихід”? – шепочу йому на вухо. Останнє, що бачить Сем, – це як моє обличчя набуває здорового вигляду і зникають чорні кола під очима, а потім він втрачає свідомість.

В кімнату входить Дін з чашкою кави. Він спантеличено дивиться на непритомного брата, а потім переводить погляд на мене з милицею, якою я б’ю йому по обличчю.

– Власне, милиця призначалась саме для цього, – завдаю контрольного удару і відкидаю її як непотрібну, а потім виходжу з кімнати.

Дорогою зупиняюсь посеред коридору й обертаюсь. Нас з Кетчем розділяють всього декілька ярдів. Ми стоїмо і дивимось одне на одного, поки він не киває та йде. Відпускає мене. Я користаюсь шансом і вислизаю від них.

POV автор

– Якщо ви це дивитесь, то я на шляху знищення Бога… Не знаю, як це сказати. В загальному, я стримую Пітьму всередині себе, як можу, але довго це не триватиме. Дін як ніхто повинен це розуміти. Це відео я записую як прощальне, тому що мій план з душами неідеальний, але іншого шляху нема і я можу назавжди залишитись з чорними очима. Тоді архангелам доведеться закрити мене в Клітці, – дівчина на відео зітхає. – Я повинна була вмерти три роки тому, але Чак вирішив, що моя історія потребує продовження, оскільки переписати її Він не в змозі, а живою я набагато корисніша, ніж мертва. Я не звинувачую вас в тому, що ви тоді залишили мене саму в руїнах спаленого будинку, а Чакові посіпаки витягнули мене і катували, щоб я сказала, хто перша душа. До речі, дякую, Діне, що ти вирішив не загортати мене в саван як нормального мисливця, а спалив будинок разом зі мною, як ти тоді думав. Хоча я все життя ставила Чаку палки в колеса і моє “воскресіння” не стало виключенням. Єдина зброя у всьому Всесвіті, здатна мене вбити, цього не зробила. Я – щасливиця. Хоча, ще б хвилин п’ять і я померла. Тож, час прощатись… Семе, Діне, я щаслива називатись вашою сестрою і прощатись завжди важко, то я просто скажу прощайте. Якщо щось, що завгодно, піде не так, я хочу, щоб ви продовжували. Продовжуйте рятувати людей, нищити зло, продовжуйте вашу сімейну справу, – на цьому запис обривається.

POV головна героїня

Я дивлюсь на залишки будинку, в якому народився Джек, померла Келлі і який Дін спалив разом з моїм трупом. Повернутись сюди доволі поетично. Обличчям я стою до великого озера і вдихаю цей неперевершений запах. Чак в курсі, що я тут і я Його чекаю. Він прийде. Закриваю очі.

Знову я опиняюсь в тому озері. Цього разу віддаю себе в руки Пітьми й не роблю ніяких спроб виплисти до світла. Я так стомилась від усього цього. Стає все темніше, все глибше. Мені так шкода, хлопці.

POV автор

– Як же це мило. Ти повернулась до того місця, де нібито вмерла, щоб цього разу вмерти остаточно, – Чак в білосніжній одежі показується за спиною внучки. Вона навіть не ворушиться. – Ей, я з тобою розмовляю!

Дівчина повертається з закритими очима і похиленою головою. Вона підводить голову і відкриває очі. Чорні очі.

– Думаєш, що зможеш налякати мене цими очима? – Чак сміється, а потім згинається від пекельного болю. Він підводить погляд на дівчину і бачить, що вона по одному загинає пальці й ламає його кістки. – Це все на що ти здатна? – дівчина продовжує свою роботу.

До будиночка на озері під’їжджає чорна Шевроле Імпала. Звідти вискакують брати Вінчестери та Кетч. Дін кидається до сестри, але Хранитель його перехоплює:

– Без різких рухів, Діне. Віднесись до неї як до небезпечної дикої тварини, – на жаль, ривок Діна в сторону не залишається без її уваги. Дівчина настільки різко повертає голову в їх сторону, що всі троє несвідомо відступають. Не вловивши в них загрози, вона повертається до роботи.

Чак намагається застосувати свої сили, але дівчина їх блокує. Це дають про себе знати п’ять душ. Раптово з другої сторони від неї з’являються чотири архангели, але вони, на відміну від Вінчестерів, не рвуться до племінниці та доньки. Просто спостерігають за ситуацією.

– Давай, вбий мене, – Чак вже неспроможний піднятись, а Фель до нього навіть не підходить. Якась частина її пам’ятає, що це може погано обернутись для здоров’я.

– Мені не подобається, що вона мовчить, – бурмоче Люцифер. – Раніше я б все віддав, щоб вона заткнулась, а тепер – з точністю до навпаки.

Нарешті дівчина наближається до Чака, хапає його за волосся і дивиться в очі. Плавним порухом руки вона викликає Його благодать і розділяє її на чотири рівні частини.

– У тебе був такий шанс повернутись до світла, а ти ним не скористалась, – дівчина заносить руку для удару, але раптово різко розвертається.

– До чортів все це, – Дін виривається з хватки брата і біжить до сестри. Щойно він опиняється у неї за спиною, як вона різко розвертається і кинджал зависає в дюймі від його грудей.

– Ти мене не кинула тоді, пам’ятаєш? Тоді ти сказала, що в кінці всього залишимось тільки ти і я. На руїнах спаленої Землі, – починає Дін. Чак вже не становить загрози. Він може тільки важко дихати. – Ти врятувала того хлопця. Стайна. Тепер моя черга.

Дін хапає її за руку точнісінько так само, як вона колись. Майже шість років тому. Перед очима пропливають спогади. Приємні й не дуже. Однак цього разу їх не відкидає в різні сторони. Дівчина вириває руку і відсахується. Ноги її оповивають тоненькі смужки синього диму. Душі п’ятьох. Незабаром спалах сліпучого світла змушує всіх, крім архангелів, зажмуритися.

POV головна героїня

З води Темряви мене безжально викидає до світла й ось я стою перед рідними та Вінчестерами, кліпаю очима, тому що за весь цей час відвикла від сонячного світла і кольорів навколо. Під ногами у мене валяється присмертний Чак.

– Цього не може бути, – Він намагається відповзти від мене. Приходиться вийти в астрал, щоб зрозуміти, чому всі витріщаються на мене як барани на нові ворота. Побачене і мене вражає. Я в білій сукні з золотим поясом, плечі закриває мантія, яка кріпиться на сукні вишивкою з чистого золота (скажу чесно, це дуже незручно і важко), з обох сторін мантії в районі рукавів також нашиті квіткові композиції з золота. Взуття під сукнею я роздивитись не можу, але знаю, що там туфлі на підборах. Волосся довгими локонами спадає нижче колін, а урочистого вигляду мені надає мій німб, яким можуть милуватись всі присутні. Картину завершує пара великих срібних крил, також видна всім. Чому мене це дивує? Крила, бляха, вони всі бачать мої крила і ніхто з людей не осліп.

– Як ви мене знайшли? – звертаюсь до Вінчестерів. Повертаю собі попередній вигляд зі спідницею, футболкою і джинсовою курткою. Не дочекавшись відповіді від братів, нахиляюсь до Чака та зцілюю його рани.

– Чому ти це зробила? – колишній Бог переводить на мене спантеличений погляд.

– Я не ти, – просто відповідаю. – Для тебе не існує гіршого покарання, ніж стати людиною. Ти проживеш все життя в бідності, нікому не потрібним, всіма забутий. Знаєш, мені навіть шкода тебе.

– Арафель, нам пора. З хвилини на хвилину на Небесах почнеться війна, – Михаїл підходить до мене.

– Дайте мені попрощатись з братами, – порадившись, вони кивають і летять. Я обертаюсь до Вінчестерів та Кетча, який стоїть трохи збоку. З машини також виходить Джек, якого, видно, змусили відсидітись і не висовуватись, щоб не провокувати мене-Пітьму.

– Ви їх чули. Ну, я почала війну на Небесах і мені пора додому. До того ж там чотири архангели з божественною силою, серед яких Люцифер. Потрібно слідкувати за порядком, – по черзі обнімаю Сема, Діна і Джека. – Дитина повинна піти в школу і вчитись соціалізації, а ви повинні берегти себе, тому що не факт, що я зможу вас врятувати навіть тоді, коли ви будете в повній дупі. Домовились? – вони кивають. – Чорт, люди. Михаїле!

Від мого крику всі зіщулюються. Однак Михаїл таки з’являється, чому я несказанно рада, бо минулого разу все закінчилось для мене трохи плачевно, а дядько потім вдав, що він нічого не чув.

– Ви нічого не забули? – питаю його. Він кілька секунд дивиться на мене здивованим поглядом, а потім щось у голові дядька клацає і він повертає людей. Відчуваю, як Ліндієль починає оживати. – Дякую тобі. Побудь десь тут поруч, бо навряд чи я дістанусь Небес самостійно.

– Залишу це твоєму батьку. – Михаїл зникає. Знизую плечима.

– Ти ж іще повернешся, правда? – вже біля машини питає мене Джек.

– Не нароби ніяких дурниць. Не хочу потім червоніти за тебе. – підморгую йому.

– Твої брати щодо мене досі своєї думки не змінили, тож не буду надовго затримуватись, – обертаюсь до Кетча.

– Дін завжди такий. Зрештою, ти не Кастіель і не Кроулі. Та й до них свого часу він особливої любові не мав. – зітхаю і дивлюсь собі під ноги. – Дякую. Дякую тобі за все. Ти мав рацію, я навряд би впоралася самостійно.

– Ого, ти вмієш дякувати.

– Це була разова акція, а з Михаїлом мені ще жити. – усміхаюсь, а потім роблю те, чого від мене не очікують навіть брати. Підходжу до Кетча ближче і цілую його в щоку. Потім відступаю з витягнутою назад рукою. Тато бере мене за руку і відносить на Небеса. Що ж, з цього моменту починається нова глава.