Слух

Єва

Я відчувала дитяче захоплення, очікуючи побачити літню резиденцію вперше за довгий час. Але моє очікування не виправдалось – я не впізнавала нічого тут. Я знала шлях, який Ервін позначив на мапі, але в реальності він занадто сильно відрізнявся від моїх спогадів. Довкола було забагато рослинності. Саме тому дитяче захоплення переросло в дорослу скупість – доведеться шукати дешевий спосіб привести усю цю територію до ладу, заново прокладати шляхи, з нуля відновлювати поля, пасовища… Я думала, що тут хоч щось лишилось, але це було помилкою. 

На світанку ми нарешті вийшли до Шіґаншіни. Дивно, що довкола не було ворогів: зазвичай, вони були на крок попереду, а тепер? Тепер вони або на десять кроків попереду, або ми нарешті обійшли їх… Та ні, бути такого не може.

За декілька хвилин Ервін віддав наказ перейти на ППМ. Погладжуючи наостанок Яблуню по шиї, я долучилась до інших розвідників, що злетіли на стіну. Люди Ханджі займались закриттям воріт, мої шикувались по периметру. Армін, що раптом відділився від групи Леві, руйнував усю картину і це мені не подобалось. Зрештою, Арлерт покликав мене з Марко та Ервіна з одним із капітанів Ханджі до себе і вказав на сліди від вогнища. Стягнувши зубами одну пальчатку, я торкнулась рукою каменю, шукаючи хоч якісь рештки тепла. Марно.

– Єво, Арміне, огляньте околиці. 

Швидко вираховуючи сторону, в яку змели багаття, ми з Арміном спустились в пошуках чогось цікавого. Разом з зотлівшим хмизом ми знайшли чайник, три чашки і ліхтарі. Усе було геть холодне. Це кепсько. Ервін не зрадів нашим знахідкам теж. 

– Крім трьох на стіні у них міг бути розвідник… Ні, треба вважати, що ворогів ховається ще дуже багато.

– Тоді… хто третій? Якщо це теж розумний титан, ми в пастці. 

– Зараз головне – виявити супротивника. Арлерте, ти стільки разів рятував нас від небезпеки своїм розумом, тож ти потрібен нам і цього разу. Візьми стільки солдатів, скільки тобі потрібно, зʼясуй ховається наш ворог біля внутрішніх воріт чи ні. 

Мило, що Ервін вирішив дати дорогу новому поколінню, але збіса образливо. Армін уже пояснював двом моїм загонам що вони мають робити, але він шукав не в тій стороні. Якби я була Райнером, до прикладу, де б я мала сховатись? В місці, в якому не шукатимуть, але з якого буде все видно. Як Райнер, я б знала більше, ніж Розвідка, я б скористалась цими знаннями. Отже… 

– Заждіть. Хтось знає приблизну будову стіни? 

Усі покосились на мене, ніби я питала божевільні речі. Зараз як ніколи мені не вистачало Фелікса поруч. Він би знав такі речі. 

– Навіщо тобі будова стіни? – в голосі Ервіна я чула зацікавлення. 

– Чи є місце в стіні, де можна було б сховатись? 

– Неможливо сказати. Ханджі дійшла висновку, що та будова стін, про яку нам відомо, не відповідає дійсності.

Марко лише підтвердив мою здогадку. Наша слабкість – незнання, і вони точно використають це як свою сильну сторону. 

– Отже, лишається перевірити стіни…

– Це були мої слова.

Я мʼяко посміхнулась, щоб не лякати Арміна, але не спрацювало – посмішки не було видно за маскою. 

Мені хотілось долучитись до пошуків, піти вслід за Марко, але з мене буде мало користі там. Ервін тільки зараз зупинив операцію, тому тепер ми стояли в компанії загонів Ханджі. Мені було не до розмов. Закріплюючись на краєчку стіну за допомогою ППМ, я намагалась знайти максимально стійку позицію, щоб не хитатись на дротах зайвий раз. Тепер я дістала з кобури револьвер і перевірила набої. Я зарядила його перед битвою, вони не могли втекти, але перевірка ніколи не завадить. Міцно стискаючи пістолет обома руками, я стежила за розвідниками внизу, що простукували стіну. Моя теорія зрештою підтвердилась: один розвідник знайшов порожнину і подав сигнал. Він саме був по діагоналі від мене, роблячи кут для пострілу збіса зручним. За мить його груди проштрикнув меч ППМ, а за десять секунд я змогла побачити голову Райнера і швидко спустити курок. Я могла б вистрілити ще декілька разів – по одній кулі в кожне око, до прикладу, але було б погано зачепити Леві. Револьвер швидко повернувся в кобуру, його замінили мечі. Я піднялась на стіну, спостерігаючи за жовтим вибухом внизу. Це починало бісити. Як цей виродок вижив після моєї кулі та мечів Леві? Якщо ми нічого не здатні з ним вдіяти, то що тоді? Та не може цей покидьок бути сильнішим за нас двох разом узятих! 

– Будьте напоготові! Знайти його союзників! 

Але наказ Ервіна тої ж миті втратив свою актуальність – вороги самі показались. Разом з його словами на внутрішній території стіни Марія зʼявилось декілька десятків титанів разом з якимось волохатим переростком на чолі. 

Мені згадалась перша розповідь Ханджі про Розвідку, з яким захопленням вона розповідала про свою першу місію. Тоді я сказала, що Розвідка схожа на вічно пʼяного товариша, який живе у своєму окремому світі та має талант знаходити особливо цікаві пригоди й халепи. Я була молодою і дурною тоді, але принаймні в цьому точно мала рацію. 

Волохань підняв брилу з землі, неймовірно граційно замахнувся і жбурнув цю брилу в нас. Не було потреби прихилятись, адже вона летіла не на стіну, а у внутрішні ворота. За мить почулось страшне іржання коней. Хотілось покинути це все і вивести звідти Яблуню, але куди? Як? Я нічого не могла зробити для неї. 

На вечірці не вистачало тільки Броньованого, який почав лізти на стіну. 

– Усім загонам! Уникайте зіткнення з Броньованим! Тримайтеся від нього подалі! 

Отже, ми в оточенні. З одної сторони Райнер, з іншої – волохань з друзями. Обоє здатні вбити наших коней, а тоді почекати, доки ми самі тут здохнемо. І це ще невідомо де Бертольд. Його, видно, залишили козирем на фінал. Як же це все жахливо! 

– Той чотириногий внизу – розумний титан. 

Ще краще. Може, тут десь і Імір ховається? 

– Ні, тут таких може бути повно… 

Схоже, час молитись. 

– Може, скажеш вже що-небудь? Я б поїсти встиг поки чекав. 

Я була вдячна Леві за таку наглість щодо Ервіна. З кожною секундою очікування на його наказ ситуація здавалась мені дедалі гіршою, руки опускались. 

І Ервін віддав накази. Мої загони мали захищати коней, а загони Ханджі мали взяти на себе Броньованого і захистити Ерена. Ервін затримав лише мене, Леві та Арміна, але я дозволила собі вхопити Марко за рукав, змушуючи залишитись теж. 

– Хіба я не маю бути там? – шепнув він до мене, поки Ервін пояснював Леві його дії. 

– Там зараз почнеться мʼясорубка. 

Прикро, але там справді буде небезпечніше. Вороги націлились на коней, туди летітиме все і всі. Ервін вбʼє там людей Фелікса, моїх людей, і я не можу зарадити. Але можу побути егоїстичною скотиною і спробувати врятувати від смерті когось одного, когось, хто подобається мені найбільше. 

– Зрозумів. Якщо вже у мене не вийшло убити цього Броньованого, то замість цього я принесу голову Звіроподібного. 

Леві втік так швидко, що я заледве встигла побажати йому успіхів. Тепер Ервін поквапився розповісти нам план з ліквідації Броньованого, який треба було ще Ханджі переказати. Загалом ми просто мали використати Ерена як приманку, повернути Броньованого в Шіґаншіну і там його рознести громовими списами. 

Ми рушили до Ханджі, лишили Ервіна в компанії Райнера. Узгодивши декілька дрібниць з її загонами, ми розпорошились по місту, а тоді Ерен перетворився на титана знову. Райнер очікувано ковтнув наживку і повернувся до нас, щоб потанцювати з Ереном. 

Було приємно бачити прогрес Ерена, результати його тренувань і експериментів Ханджі. Він справді тепер краще махав кінцівками, був сильнішим, тому загалом вигравав у Райнера. Хоча Ерен не був би Ереном, якби не пропустив декілька ударів.

З кожною секундою коло розвідників довкола Райнера змикалось сильніше. Нарешті Ханджі дала сигнал атакувати. Вибираючись зі схованки, я разом з Ханджі рушила до Броньованого. Вона всадила свого списа йому в ліве око, а я влучила в праве. Коли ми витягли запобіжники, вчувся вибух. Райнер вирішив, що мій слух недостатньо постраждав, тож ще й закричав щосили. Після нас списи в його потилицю пустили інші з підлеглих Ханджі разом з Марко. Але атаку по потилиці довелось повторити, адже його шкірка виявилась збіса міцною.

Зрештою нам усе вдалось. Броньований застиг, стоячи на колінах. Враховуючи ситуацію, це було справжньою перемогою… Стискаючи плече Марко, я привернула його увагу. 

– Ти все зробив правильно. Не шкодуй, що вижив. 

Він кивнув мовчки. Мабуть, не знайшов слів. 

– Не те щоб у нас був шанс домовитися… Просто у нас зовсім немає інформації. У нас не вистачить сил схопити тих, хто може перетворюватися на титанів. Ми нічого не могли зробити… 

Сумніви в голосі Арміна злили мене. Він ніби сумнівався в правильності наших дій, ніби досі не бачив ворога в Райнері та його друзях. Мені було шкода, що Марко це почув. 

– Ходімо. Треба взяти ще списів.

Хотілось відірвати його від цих слів. Буде погано, якщо він зараз сфокусується на сумнівах. 

Ми заледве встигли, адже наступної секунди Райнер закричав. Тепер до танцю запрошувався Бертольд. В небі зʼявилась бочка, яку, ймовірно, кинув волохань. В ній мав сидіти Колос. 

Йорґену доведеться знову ховати порожню труну? Невже я змушу його знову через це проходити? Ні, чому я? Хіба в цьому винна я? В цьому будуть винні ці кляті титани. 

Бертольд вирішив максимально посміятись з нашого страху. Я б теж так зробила, якби мала б його силу, я теж так робила зі своїми жертвами. Він не уважив нас увагою, не перетворився, а погнався до Райнера, розтягуючи, посилюючи наш страх від незнання його планів. Паскуда… Мабуть, він хотів перевірити що стало з його другом. Від цього було гидко. Він має таку можливість, може скористатись нашим страхом перед ним, а Енні мені такої можливості не лишила. 

Затримався Бертольд ненадовго, незабаром він уже наближався до нас на ППМ. Ханджі лишила загін Леві на мене, щоб захищати Ерена, а сама очолила решту на битву проти тих двох. Я не хотіла лишатись сама тут, тепер мені хотілось, щоб вона мене врятувала. Але Ханджі знову лишила мене позаду. З нею пішов і Армін. 

– Дурень! – лишалось гукнути йому у спину. 

У нас не було ані часу, ані сили для розмови. Розмовляти з ворогом треба лише з сильної позиції, коли до його шиї приставлений гострий ніж. Розмовляти з ворогом варто лише для того, щоб познущатись з нього. Арміну дуже вже не вистачає моєї школи життя, якщо він зупинився так близько до Бертольда для розмови.

– Мікасо, зможеш непомітно підійти до них? 

– Навіщо? 

– Було б добре забрати Арміна звідти. Мені потрібні його мізки тут, якщо від них щось лишилось, звісно. 

– Бертольде! Поговорімо! 

Це відчувалось зрадою. Хотілось тепер цілитись не тільки в Бертольда, а й в Арміна. Він справді думає, що можна домовитись з цим створінням? Його подруга перебила добру частину Розвідки, загін Леві, тих людей, чиє місце Армін сам зараз займає. Він же це бачив своїми очима! Ну як можна бути таким тупим?!

– Якщо я погоджуся поговорити, ви погодитеся померти?! Нам потрібно лише дві речі: Ерен і смерть людей за стінами. Така вона, сувора реальність, Арміне. Усе вже вирішено. 

Бертольд щойно підтерся намаганнями Арміна. Якщо він і після цього намагатиметься знайти цю їбучу хорошу сторону душі Колоса, я покину його там вмирати в обіймах пари, щоб було уроком в наступному житті. 

– Мікасо, зроби це. Поки я не передумала. 

Обертаючись, щоб побачити її реакцію, я натомість зустрілась з Марко, що дивився кудись вниз. Його руки до білого стискали руків’я пристрою, ніби це була його остання надія, яку він боявся випустити. Я бачила в ньому себе, коли вперше дізналась, що Даріус співпрацює з моїм батьком. Мені так і не вдалось дізнатись мету їхньої співпраці, ймовірно, вони були лише ситуативними союзниками, але були ж! Це було першою і найболіснішою зрадою Даріуса. Я вважала себе його людиною, його важливою, особливою підлеглою, але тоді він швидко пояснив мені, що я лише інструмент, що він завжди може знайти кращий, надійніший, якщо я не буду виконувати свої функції. Я сподівалась, що Даріус дбатиме про мене так, як дбав Йорґен. Ця помилка дорого мені коштувала. Тоді я теж дивилась на блискучу підлогу його кабінету, слухала його гнилі погрози і кусала губу, щоб стриматись, щоб не зробити ситуацію гіршою. Але я була сама тоді, на відміну від Марко зараз. Те, як Жан закривав йому вуха своїми долонями… Це повернуло щось людське мені. 

– Зараз! – гаркнула я на Мікасу, змушуючи її до дій. 

– Та хто взагалі так вирішив?

– Я. 

Акерман нарешті зірвалась з місця, щоб підійти до Арміна. 

– Що ти сказав? 

– Я вирішив! Вашим життям прийде кінець! 

Я чула гарчання Ерена. Кожне життя колись уривається, це така собі погроза. Треба зробити так, щоб життю Колоса настав кінець протягом цього дня. 

– Як прикро! Я сподівався, що мені більше не доведеться слухати крики Енні! Єдиний, хто зможе врятувати її від жахів Військової поліції це ти і ніхто інший! Вона може стати кормом для свиней!

Гаразд, принаймні ця частина цікава. Хотілось навіть крикнути, що я добре дбаю про Енні. Бертольд має впізнати мою маску… Тільки він не повівся на цю маніпуляцію. Такий ризик не був того вартий.

– Ну і добре! Давай я згодую її їм! Якщо вона, звісно, і справді у вас.

Він підлетів ближче до Арміна, намагаючись втягнути того в ближній бій. Ну от, догрався. Тепер навіть їхньої розмови не було чутно. 

– Хіба ми не маємо щось зробити? 

На слова Конні і Ерен ворухнувся.

– Ми не можемо так ризикувати заради Арміна. Якщо усі зараз туди кинемось, зробимо послугу Бертольду. 

Що ж… Дива не сталось. Щоб двоє Акерманів дослухались до мене в один день! Звісно ж я багато захотіла від життя. Замість того, щоб витягнути звідти Арміна, Мікаса напала на Бертольда. Той зміг вирватись і втекти. Усе це було марно… Він почав підійматись вгору. 

Де, на біса, Ханджі?! Битва пішла, блядь, не так! Де я зараз маю її шукати?!

– Перевірте кріплення кішок ППМ! Зараз! 

За хвилину відбувся вже знайомий паровий вибух. Я не стільки трималась за Ерена, щоб мене не знесло, скільки тримала когось з дітей, щоб їх не знесло. Можливо, двох я вже втратила. Якщо і з цими щось трапиться… від сорому я благатиму Леві про його помсту мені. 

Цікаво, чи йому зараз легше? Чи думає він про моїх людей більше, ніж я сама? Чи, може, думає про моїх людей більше, ніж я про його загін? Чи дивиться Ервін зараз на мене? Чи на нього? 

Коли потік гарячого повітря нарешті стих, я поквапилась перевірити тимчасово свій загін. Що ж, всі цілі. Невдовзі навіть Мікаса з Арміном повернулись. Я заздрила їхньому вмінню вийти сухими з води. 

– Ханджі. Ви не бачили її? 

– Її – ні… Її загони були так близько до Бертольда… 

Ні. 

– Невже… Вижили тут тільки ми? 

Було б добре, якби тільки ми. Але ще тут є Бертольд. І тіло Броньованого виглядало занадто цілим.  

– Потім плакатимемо. Зосередьтесь на тому, щоб не просрати свої життя і помститись Райнеру з Бертольдом. 

Колос почав руками розкидати будинки, ніби в пісочниці грався. Він так і до нас добереться. Прикінчить або уламками, або пожежею. 

– Що нам робити тепер? 

– Варто дістатись до полковника. Він знатиме що робити.

Гаразд, і як я маю їм сказати, що ми замкнені тут, що нам треба відволікати Колоса стільки, скільки буде потрібно? Як я маю їм сказати, що ми помремо в будь-якому випадку? Ерен не зможе тягатись з Колосом, ми теж не маємо зброї проти нього. Рано чи пізно у нас закінчиться газ або ми повмираємо від уламків, від його пари. Бертольд зайде до Ервіна, до Леві з кіннотою ззаду і все. Це кінець. 

– Ні, чекай, Арміне. Буде дуже погано, якщо ми підпустимо Бертольда до стіни. Якщо пожежа вийде за внутрішні ворота, наші товариші з одного боку будуть оточені вогнем, а з іншого – Звіроподібним. 

– Треба битись з ним тут, – нарешті відшукала голос я. – Поки або він, або ми не ляжемо кістками… Мені шкода. – Десять секунд. Стільки я дала їм на опрацювання цієї інформації. – Тепер наказ. Ми йдемо купатись, – я вказала рукою на річку, що була недалеко від нас. – Змочимо плащі в воді, це допоможе з парою. Ми йдемо пішки і бережемо газ. Ерене, коли я подам димовий сигнал, ти закричиш і покажешся Бертольду на очі, а ми тоді повернемось до тебе. Усе зрозуміло? 

Швидким бігом дорога склала приблизно півтори хвилини. Пробігши назад половину шляху, я подала Ерену димовий сигнал, стріляючи так, щоб дим не вийшов за межі стін, щоб не збивати нікого по ту сторону. З мінімальними витратами газу ми повернулись на тіло Ерена. Колос проігнорував його. Погано. 

– Ерене, спробуй заблокувати його, схопи за ногу. Усі інші – шукайте слабкі місця! Мені потрібні будь-які ідеї, чим божевільніше, тим краще.

– Якщо ми виріжемо йому очі? Він не знатиме звідки ми атакуємо. 

– Тому використає пару на все тіло. Але довго парувати він не зможе…

Думай, Єво! 

Коли Ерен наблизився до Колоса, я наказала усім злізти на дахи поблизу. Ерен вхопився за ногу Колоса, але це було поганою ідеєю. Тепер Ерен полетів на самісінький вершечок стіни, де раніше стояв Ервін. Чудово, Єво, мінус один! 

– Ерене! 

– Тепер ми атакуємо! Я з Жаном виріжу йому очі, а Конні і Саша зайдуть за спину. Решта думає як ще можна потягнути час для Ерена. Нехай Колос вважає, що ми збираємось порізати йому потилицю і парує щосили, поки ми насправді втечемо якомога швидше. І не витрачайте списи, вони мені ще потрібні. 

Моя ідея спрацювала. Щоправда, ми з Жаном починали нагадувати печену картоплю, але це дрібниці. Ніхто серйозно не постраждав, а Колос був нарешті зайнятий на деякий час. 

– Ми можемо продовжити так робити! 

– Не можемо. Газу не вистачить. 

Тої ж миті почулись важкі кроки. Райнер воскрес неймовірно вчасно.

– А з ним що робити, Єво?!

– Може, просто допоможемо Ерену утекти? 

Доки у нас є списи, Броньований не проблема. Головне не підпускати його близько. А Колос почав танути. А якщо… Якщо підбити ноги Колосу громовим списом? Він ляже і хай собі парує скільки хоче. Лишається сподіватись, що він не зможе одночасно тримати пару і заживляти рани. Тоді ми зможемо розібратись з Райнером. Але треба, щоб хтось відволік Бертольда, лише так я зможу попасти. Навряд у нього досі є сили довго тримати сильну пару по всьому тілу… 

– Я з Ереном візьму Бертольда на себе. 

– Жане, впораєшся з Броньованим без мене і двох списів? Треба хоча б просто не підпускати його до Бертольда. 

– Я зроблю це! 

– Йдіть до Броньованого. Ми з Арміном лишаємось. 

Хороший у мене союзник, звісно. Головне – надійний! 

– Арміне, забери на себе всю увагу. Мені байдуже що ти робитимеш, просто змусь його забути про мене. 

– Гаразд. 

Ми розділились. Армін поквапився до Ерена, я ж намагалась не попадатись Колосу на очі, наближаючись до нього. Ерен сів на стіні, повертаючи собі самовладання. Колос був зациклений на ньому і це чудово, чудово, що він забув, як рахувати. 

Використовуючи занадто багато газу, я максимально наблизилась до нього і швидко випустила по одному спису у зворотну сторону його колін. Щоб гарантовано влучити мені довелось підійти до нього занадто близько. Найшвидше нагрілись металеві захисні пластини на колінах, руках та грудях. Найбільше я хвилювалась за одяг: якщо він зараз загориться, у мене є всі шанси згоріти живцем. Запобіжники не вдалось так легко висмикнути, тож тепер я мала кілька уламків в правому плечі. Коли та велика купа лайна зрозуміла що я зробила, зрозуміла, що вона почала падати, мене накрило хвилею пари, від якої я не встигла втекти. Я ж так сильно сумувала за опіками! 

Знаходячи нарешті схованку, я поквапилась скинути з себе рештки обвугленого плаща. В деяких місцях мій одяг було пропалено до червоної вологої шкіри. Балаклаву довелось швидко зняти. Це було збіса правильне рішення, адже вона тліла в моїх руках. Мене не стільки хвилював запах паленого волосся, скільки перспектива показати ворогам своє обличчя. Довелось одягнути заледве вцілілу маску на голе обличчя і сподіватись, що я помру раніше, ніж вона розвалиться. На біса! Якщо після цього Ервін справді пустить мене під трибунал!.. 

Тремтячими руками дістаючи флягу, я дивувалась її теплу. Більшість води в ній випарувалась. Я зробила ковток, довго ганяла воду в роті, ніби це могло збільшити її кількість. Уже навіть металева броня не так пекла, хоча я знала, що під нею будуть опіки.

Гаразд… Я ще жива. І у мене ще є робота.

Важко зводячись на ноги, я оглянула Колоса. Він завмер в незграбному положенні, чи то сидів, чи то лежав. Його пара була досі збіса густою, але принаймні він не може дістатись стіни зараз і заподіяти шкоду Ервіну з Леві, бо дехто поставив його на коліна. Яка ж я молодець! 

Ні, не молодець. Де Армін з Ереном? Чому він досі парує на всю силу? Кого він намагається спалити? Повітря аж червоне довкола. Він би не використовував стільки сили для простого захисту! Святі стіни! Я навіть підійти ближче не можу! Якщо це Ерен… Нам кінець. Нам кінець, а я нічого не можу зробити!

Пара нарешті розсіялась. Хтось на ППМ зайшов Бертольду за спину і розрізав потилицю. Хтось з темним волоссям. Ерен живий. Нам, бляха, не кінець! Хотілось стрибати від щастя, але в моєму випадку це була б нераціональна витрата енергії. Треба дістатись до Ерена… Але ж діти… Ні, я не знаю чи живі вони. Живим я потрібна більше, ніж мертвим. 

На даху поруч з Ереном лежало геть обвуглене тіло. Воно могло належати тільки Арміну. Як би я до нього не ставилась, але… Він помер під моїм керівництвом. Ерен вже відрізав усі кінцівки Бертольду.

– Що з іншими? Де Броньований? 

Хотіла б я знати відповідь. 

– Ханджі наказала захищати тебе. 

Тому я не можу навіть сигнал подати, бо на нього може прийти Броньований. Я вже не маю списів. Я бачила, що Ерену моя відповідь не сподобалась, але від заперечення його відволік якийсь гуркіт позаду. З-за хмари пилюки зʼявився той чотириногий. 

Я не могла стримати істеричної посмішки. А по ту сторону стіни взагалі лишився хтось живий? Лишився ж, правда? Тоді що ця хуйня тут забула?! Господи, на ньому ще й чоловік якийсь сидить! Невже це той волохань?

Дістаючи мечі, я заступила Ерена. Ніби це могло допомогти! Якщо вже Леві його не прикінчив, то я що можу зробити?!

Цей титан підійшов занадто близько і, мабуть, зжер би мене, якби Ерен не придумав пригрозити вбивством Бертольда. 

– Ерен Єґер? 

– Чоловіче, ви обізнались. Його вбив один з ваших друзів!

Йди собі! Будь ласка! Просто йди! 

– Ти зовсім не схожий на батька…

О, ти не хочеш йти! Гаразд, я допоможу! Кішкою я зачепилась за око титана, тоді крутнулась довкола, намагаючись знести цьому нахабі голову. Майже вийшло. Доторк леза був, але титан вчасно втік, змушуючи мене відчепити кішку, щоб лишитись. Титан поскакав далі, але проблем не поменшало. На стіні був новий рух. 

На щастя, я вчасно припинила цілитись, бо це був лише Леві. Він приземлився на дах неохайно – мабуть, занадто невчасно закінчився газ. 

– У тебе є газ? Я піду за ним. 

Такого бажання в його очах я ще не бачила. У мене майже не лишилось газу, але це однаково більше, ніж його нуль, тому я почала відкручувати балони. 

Стоп. 

Що я, в біса, роблю? 

– Ти потрібен мені тут. Я не знаю де зараз Броньований. 

– Ерене, газ!

– Ерене, не смій! Якщо хочеш жити, не роби цього! 

Байдуже чому для нього це так важливо. Зараз єдиний, чиє життя по-справжньому важливе – Ерен. Я готова битись з ним за той газ, аби тільки він допоміг мені з захистом Ерена. 

Нас розсудив Армін, який дуже вчасно вирішив захрипіти. То він був живий! Треба було перевірити пульс, треба було позбавити його страждань раніше! 

– Капітане! Препарат! Хутчіше!

Точно… Є ж ця рятувальна штука. Леві виглядав не менш розгубленим за мене, ніби вперше почув про неї. Я бачила, що пальці не слухались його, він плутався у власних кишенях. Його руки тремтіли, як і мої. 

– По ту сторону лишився хтось живий? 

– Не думаю. Коні максимум. А по цю? 

Щось рухалось. Хтось на ППМ. 

– Єво? 

– Зараз спитаємо в Мікаси. 

Вона нарешті видерлась на дах і очікувано загальмувала від побаченого. Раптом Акерман отямилась і пустила димовий сигнал. 

– Мікасо, хто вижив?

– Усі… увесь загін. Ханджі, вона… Ханджі повернулась теж.

Я бачила як важко їй було говорити через сльози, тому відвернулась, аби не соромити її. 

– Правильно. Скинула усю брудну роботу на мене і тільки тепер повернулась… 

Як завжди. 

– Вона поранена… І Саша з Жаном… 

Я мала б хвилюватись, але всередині було занадто пусто. Я сиділа на даху і дивилась як сильно тремтять мої руки. Хотілось або випити, або закурити… Цікаво, вони тремтять через страх? Хвилювання? Втому?.. А чому тремтять його руки?

А тоді був стук по черепиці даху. Я миттю підірвалась, наставляючи меч на порушника тиші. Я наставила меч на Ервіна. Я наставила меч на тіло Ервіна, яке тримав на собі Флок. Мечі швидко загубились. Я допомогла Флоку піднятись на дах, тоді оглянула Ервіна. Леві уже не квапився віддавати препарат Ерену. 

– Йому потрібен препарат, Леві. Він помре без нього. 

Він сумнівався. Якого біса він сумнівався?!

– Ворушись! Доки він не помер! 

Ерен підвівся, стаючи проти Леві. Ні! Якого біса?!

– Препарат належить Арміну! 

– Я врятую того, хто здатен врятувати людство. 

– Ерене, не порушуй субординацію. Тобі краще не знати як кричать люди, коли їм відрізають кінцівки тупим мечем. 

Звісно ж Мікаса підняла меч! Нам же зараз так не вистачає її психів! Дістаючи свій меч, я наставила його кінчик на горло Арміна. 

– Один рух і вже не буде між ким обирати. Нехай Леві зробить свій вибір без вашої допомоги. 

– Ви маєте хоч якесь уявлення про те, що відбувається? Це Ервін, полковник розвідників. І ви кажете мені дивитися як він помирає? Не час для цього. Геть з дороги! 

Я притисла вістря ще дужче. Мікаса напала на мене, намагаючись збити з ніг. Можливо, вона сподівалась, що я пожалію її і не буду бити в повну силу. Тоді вона просто пиздець яка дурна. Від мого удару вона злетіла з даху, чіпляючись за його край так, що я бачила лише кінчики її пальців. 

– Ерене, тут не місце для емоцій. 

– Не місце для емоцій?.. Скажіть, чому ви не віддали шприца одразу? 

– Тому що припускав, що Ервін може бути досі живий. 

Хороше у нього шосте чуття. Теж таке собі хочу. 

– Ви не знали, що Флок притягне полковника аж сюди. Просто не могли знати! 

– Твоя правда, але… факт того, що Ервін тут, означає скористатися препаратом на ньому. 

Він нарешті відкинув Ерена ударом, а я поквапилась наступити на руку Мікаси, яка вже знову підіймала голову. Тільки я не розрахувала ймовірності, що вона стягне мене за ногу з даху. Гаразд, байдуже. Всього лише падіння з другого поверху. Користуючись колись трюками Кішки, я швидко повернулась на дах, відтягуючи Мікасу за патли від Леві. Тепер я спробувала її заламати, притиснути до даху своєю вагою, але без використання зброї це було нелегко. Мені занадто сильно боліло, коли вона торкалась до мене, намагаючись вирватись. Було важко стримати себе, коли вона умисне схопила мене за один з найбільших опіків. 

– Я тебе зараз ножами сюди прибʼю, як не заспокоїшся! Якщо ви вбʼєте Ервіна, вас чекатиме клята страта, бо це буде злочином проти людства! 

Крик Ерена розпливався в моїх вухах. Я чула, що він кричав, але не розуміла жодного слова. Так само я не могла розібрати слів Флока. Я втрачала слух, втрачала контроль над собою.

– Леві! Ти знаєш який вибір правильний, то зроби його!.. Будь ласка, я прошу тебе, Леві! 

Черепиця знову застукотіла, я обернулась на звук. 

– Ханджі! Зніми з неї ППМ, забери леза! Будь ласка! 

Усі вони щось говорили, метушились, але я стежила тільки за Леві, за його руками, які вже не тремтіли. 

– Усі геть звідси! Я маю дати Ервіну зжерти Бертольда!

Чиїсь руки стягували мене з Мікаси і я була не проти, аж доки не згадала про газ. 

– Леві, зажди. Візьми мій газ. 

Він подивився на мене, ніби на божевільну. Я нарешті підвелась, продовжуючи розкручувати балони. Він схилився на Ервіном, ніби прикидаючи куди колоти. 

– Залиш собі. 

– Мені не вперше по дахах дертись. 

Я не відволікала його від Ервіна, лише тихо схилилась над його балонами, щоб витягнути їх і поміняти на свої. Так багато кортіло спитати, попросити, але я мовчала. Не хотілось давати йому привід прогнати мене. 

Тільки він збирався колоти, як Ервін відсмикнув руку, підіймаючи її. Та ну. 

– Ервіне! 

– Учителю, звідки нам відомо, що за стінами більше не лишилося людей? 

Його хрипи лякали. Так хрипіла моя воля до життя зараз. В очах Леві я бачила байдужість до цих хрипів. Я не мала сил на це дивитись, тому пішла геть. Хвилина і я вже дивилась, як Леві йде до тіла Арміна. Руки Ханджі на своїх плечах хотілось переламати в десятьох точках. 

Поки діти раділи виживанню Арміна, я разом з Ханджі і Леві дивилась на тіло Ервіна. Бачила як його груди з кожним вдихом здіймаються все менше. Не буде тої веселої шахової партії. Леві не стоятиме на варті моєї зради, бо сам виявився зрадником. 

Гадки не маю скільки я там сиділа, але вставати найближчим часом точно не планувала. Я не змогла так проводити Марі з Фокусником, але з Ервіном буде все геть інакше. 

Свою маску я розламала, розкидаючи її частини по напівзотлілому місту, а рукавички я заправила за пояс. Руки страшно пекли, але я не могла перестати розтирати їх – мені треба було тримати, відчувати щось в руках.

Ані свист тросів, ані кроки я не почула. 

– Візьми. 

Леві простягав мені балони з газом. Дуже мило з його сторони. 

– Саша досі непритомна. Ти потрібна там, а не тут. 

Хотілось заперечити, а ще більше хотілось побити його. Але я лише мовчки взяла балони та дослухалась до нього, опустила голову в покорі, як вчила матір. Реверансу не вистачало…

Невдовзі я оглядала Сашу, намагалась зайняти себе турботою про неї, але виходило погано. Що тепер? Що робити далі? Яке майбутнє Розвідки? Майбутнє людства? Що я повинна робити далі, Ервіне? Який твій останній наказ для мене? Захистити Ерена?.. 

Зараз я могла дивитись тільки на Сашу. Сил підвести погляд на місто не було. Подивитись в очі комусь теж було неможливо. Так минали години. Я просто тримала її за руку, іноді гладила по голові, щось шепотіла, коли вона непокоїлась. Я не змогла заснути, хоча хотілось. Іноді доводилось відходити, лише на декілька хвилин, щоб розім’яти ноги чи взяти щось поїсти. Але очей із Саші я все ще не зводила. 

До мене звертались, але я нічого не чула з першого разу. Я памʼятаю, як Армін поруч із Сашею заворушився, як Ханджі кликала мене до підвалу, як я стояла на колінах над трупом Яблуні, коли ми відʼїжджали. 

Коли ми повернулись в Трост, я думала, що народ не вітає нас, бо знову нема з чим вітати. Придивившись до вуст перехожих, я помітила, що вони рухаються. Просто я цього не чую.

Лекції Йорґена я теж не чула. Він точно говорив мені багато красивих, приємних слів, від яких я почувалася б потрібною, але я навіть не чула їх. І навіть коли він обіймав мене, коли я плакала в його руках, у вухах дзвеніли хрипи Ервіна, моєї першої справжньої надії.