Додому ми їдемо мовчки. Сем сидить за кермом, тому що я заборонила це робити Діну, а сам Дін… Ну, скажу, що після двох таблеток доволі сильного знеболювального, він дрімає на пасажирському сидінні, поки його мозок не прийняв того факту, що ці голоси не плід хворої уяви. В бункері нас зустрічає Джек. Напевно єдиний, кого я насправді рада бачити. Після заяв, що він хоче вступити…

Єва – Одну справу з убивством. Одну.  – Іди геть.  – Тоді арешт. Будь ласка.   Він дивився на мене таким знавіснілим поглядом, що було смішно.  – Ні. Геть з мого кабінету, доки я не виписав тобі дисциплінарне. Забравши нову порцію дурних справ з його столу, я пішла геть. Цього разу я навмання дістала якусь заяву з середини стопки. Це була заява про зникнення кота.…

Чому на полюванні все завжди йде не так? Відьму ми знаходимо і навіть дуже швидко, бо вона й не ховається. – Привіт, хлопчики, – Вінчестери обертаються і я слідом за ними. Напроти руїн, що залишились від однієї половини готелю, стоїть Ровена в червоному вбранні, а позаду неї маячать два демони. – Прикольна зачіска, – так, мої дві “боксерські коси” нервово курять в стороні. –…

Дівчина натиснула кнопку на брелоку, і звичне, ледь чутне клацання замка дало зрозуміти: автомобіль тепер надійно захищений від крадіжки. Брелок з ключами відправився до сумки відточеним роками рухом. Зробивши кілька кроків, дівчина раптом відчула тривогу й озирнулася. Може, хтось хотів напасти на неї серед білого дня? Але це звучало смішно. Район, хоч і не найкращий, явно не був злочинним. Раптом згори пролунав крик. А…

Знову різко розплющую очі й сідаю. В голові паморочиться і я не можу сфокусувати погляд на чомусь одному. В голові крутиться тільки одна шалена думка: “Де я?” – Бункер. Кімната. Моя, – нарешті обстановка перестає водити навколо мене хороводи і я із задоволенням відмічаю, що принаймні на певний час стукіт в голові припинився. Підводжусь з ліжка та йду до братів. Якщо вони, звісно, не…

Різко розплющую очі. Світ переді мною витанцьовує ламбаду, а в голові неприємно гудить. Наче чиясь молитва пробивається повз мої бар‘єри. – До чортів все це, – лаючись, стаю на коліна, обтрушую долоні від землі та трави й підводжусь. Яскраве сонце б’є мені в очі й на мить здається, що я осліпну. Кліпаю і нарешті бачу цілісну картину. В декількох милях навколо мене галявина вкрита…

POV автор – Щось мені хріново, Діне, – Ліндієль показується у дверях кімнати Вінчестера-старшого. Вона кошмарно бліда і ледве тримається на ногах. – Ей, ей, ей, – Дін підбігає до скрижалі, коли вона втрачає свідомість. Приводити її до тями вкрай складно. – Давай, прокидайся, інакше Фель мене вб’є. – нарешті Ліндієль розплющує очі й Дін допомагає їй дістатися до ліжка. – Що з тобою?…

Не повірите, поїздка не обертається кошмаром і ми без пригод не тільки Кетрін до поліційного відділку підкидаємо, але і в номер дістаємось. Там є аптечка і я берусь обробляти рану Хранителя. Коли закінчую, даю йому таблетку знеболювального і призначаю на декілька днів постільний режим. На жаль, милиця у нас одна на двох і підігнана під мій ріст, тож я знову повертаюсь до своєї ролі…

В тому світі існують монстри невеликого росту, дуже худі, практично шкіра та кістки, з неприродно довгими пальцями на руках. Сплюснуті голови з невеликими ротами з дрібними гострими зубами, величезні білі очі без зіниць та повік. В темряві вони неприродно світяться. А я цих тварюк знаю! Один раз зустрілась з однією такою і заледве не залишилась без мізків. – Тактика у цих тварюк одна: зістрибнути…

– Допоможемо їм? – Нє, – ми стоїмо, спершись об бампер машини, і спостерігаємо за тим, як Вінчестери намагаються затягнути в бункер велетенську пухнасту ялинку. – Картина олією. Ялинку вкрали, а мотузки до неї забули. – Ми її позичили, – Дін гнівно дивиться на мене. – А, тобто після Нового Року ви збираєтесь назад її посадити? – Вінчестери, навіщо вам взагалі ялинка? – Вони…