Була машина — і нема машини

Дівчина натиснула кнопку на брелоку, і звичне, ледь чутне клацання замка дало зрозуміти: автомобіль тепер надійно захищений від крадіжки. Брелок з ключами відправився до сумки відточеним роками рухом. Зробивши кілька кроків, дівчина раптом відчула тривогу й озирнулася. Може, хтось хотів напасти на неї серед білого дня? Але це звучало смішно. Район, хоч і не найкращий, явно не був злочинним.
Раптом згори пролунав крик. А за ним — гуркіт і тріск скла. Дівчина встигла лише інстинктивно відскочити, і в ту ж мить її душа втекла у п’яти. Якийсь неадекват звалився просто на її нову машину! Звідки він взагалі взявся?
— Ой-ой-ой! — застогнав чоловік у дивному червоному одязі, чи то роздертому, чи то обгорілому. А може й те, й інше. Він виглядав досить кумедно, вовтузячись на тому, що ще хвилину тому було дахом автомобіля. Але найбільш дивовижною рисою його зовнішності були довгі вуса, що стирчали в боки, а кінчики, здається, диміли.

Дівчина отетеріла не стільки від дивного видовища, скільки від несподіваності всього, що сталося. Широко розплющивши очі, вона намагалася зрозуміти, що тепер робити. Рука завмерла в сумці, наче приросла до неї.
— Гей, ти! — нарешті язик вирішив відлипнути від піднебіння.
— Я? — запитання було очевидним, але незнайомець так дивно кривив обличчя, так підіймав одну брову, що важко було зрозуміти, чи він злий, чи ображений.
— Це нова машина! Тобі… — дівчина кашлянула, зрозумівши, що почала розмову не з того — надто фамільярно, — Вам доведеться оплатити ремонт мого автомобіля.
— Що?! — закричав незнайомець і підскочив так, наче йому щось боляче вкололо п’яту точку. — Ні-і-і-і-і!
Дівчина злякалася такого неадекватного вибуху емоцій і інстинктивно схопила з сумки невеликий предмет тією самою рукою, що вже там була. У долоню чудово ліг металевий балончик із перцевим спреєм. Переважно вона носила його заради душевного спокою. Бездомні собаки ще жодного разу не нападали, але ж ніколи не знаєш, коли той особливий випадок настане.

Пролунав дикий крик, і чоловік, потираючи обличчя руками, кинувся тікати, навіть не дивлячись під ноги. Дівчина спершу рвонулась за ним, але вже за кілька кроків зрозуміла, що фізично не зможе його затримати до приїзду поліції, хоча спортивне взуття було дуже доречне.
— От чорт, — розчаровано пробурмотіла вона. — Яка поліція, якщо я її ще навіть не викликала, — рука мимоволі потяглася до обличчя в красномовному жесті фейспалму.
Кинувши сповнений злості погляд услід людині, що зіпсувала їй день, дівчина розвернулася й пішла назад до машини. Шукаючи телефон, вона обнишпорила кишені легкого пальта, але потім згадала, що поклала його до сумки ще тоді, коли сиділа у машині. Поки дівчина на дотик шукала телефон у сумці, випадково зачепила брелок — і це змусило її автоматично підняти погляд на авто. Тепер вона підходила ззаду і побачила те, що не було видно з її першої позиції з боку водія.
— Вражаюча вм’ятина, — прокоментувала вона собі під ніс. — Не від того вусача з Комік-Кону.
Це означало одне — разом із вусатим непорозумінням з неба впало ще щось. І тепер дівчина хотіла, перш ніж дзвонити кудись, дізнатись, що це було. Хоча вона й розуміла, що краще було б викликати копів, а вже хай вони шукають той об’єкт, проте цікавість розгорілася не на жарт.

Шукати довго не довелося. За кілька кроків від машини лежало щось дивне, переважно чорного кольору.
«Воно живе?» — промайнуло в голові.
І як відповідь, це щось тихо застогнало. Дівчина вже зібралася тікати від переляку, але в грудях защеміло. Стогін був таким слабким, таким болісним, що захотілося допомогти.
Вона присіла поруч і перевернула істоту на бік. Вона нагадувала тварину, але на передніх кінцівках були рукавички, а на задніх — взуття. За формою тулуба стало зрозуміло, що воно явно ходить на двох ногах. Дівчина доторкнулася до істоти в ділянці плеча і відчула, що шерсть чи волосся там досить м’які. Але на спині були справжнісінькі голки. В голові промайнули дві асоціації — їжак і дикобраз.

«Якщо викликати поліцію, його заберуть і точно ставитимуть досліди», — ще одна думка блиснула в голові. Тож дівчина встала й почала оглядатися в пошуках чогось, у чому можна було б перетягти істоту додому. Як наче навмисне, нічого не було поруч.

Дівчині довелося тягнути напівживе й нелегке тіло на сходи сусіднього будинку, загорнувши його у своє пальто як в імпровізований мішок. Вона постаралася вкласти істоту так, щоб воно було обличчям до неї — щоб не поколотити собі плечі та спину. Лишалося тільки сподіватися, що такий спосіб транспортування не зашкодить вже й так пораненій істоті.
Голки на спині істоти не лише безповоротно зіпсували чудовий предмет гардеробу, а й попри обережність під час перенесення добряче покололи руки та бік дівчини.