Люк Я до останнього намагався ігнорувати спочатку тупий далекий, тоді дзвінкий і близький стук. Від чиїхось слів вдалось сховатись за подушкою.  – Ото вже отряха… Я виллю воду на тебе, якщо не прокинешся зараз.  Враховуючи спеку, що стояла в повітрі останніми днями, така погроза не лякала. Але я однаково повернувся на другий бік для годиться. Над собою я побачив доволі щасну Єву. Тільки її…

Єва Гіпс зняли акурат за два тижні до призначеного дня місії. Нехитрими дослідами я зрозуміла, що ліва рука досі заслабка для повноцінного користування. На тренування лишався тиждень, потім Розвідка знову мала обʼєднатись в Трості. Я повернулась до звичного режиму постійного завантаження: перерви від тренувань я робила заради паперової роботи і навпаки. Такий розпорядок подобався мені більше. Лише схрещені брови Ханджі і її стиснуті губи…

“Білий – уїбан”. Шкільні будні минали дуже навіть швидко і звичайно, а Ґоджьо ніби намагався цей час розтягнути, розмалювати своїми витівками. Він звик викрикувати відповіді на уроці, чим дуже бісив Ґето: в чому клята проблема просто підняти руку і дочекатись поки вчитель викличе? Далі по класу почали ширитись чутки, ніби Сатору зовсім не вміє прибирати і постійно ускладнює всім чергування в класі. На підтвердження…

– Сука, кожен день по 40 гривень за стакан кави, а згадую я, блядь, лише слова з якихось віршів! Це, сука, взагалі ніяк! Це вже не блокнот, а збірник цитат якийсь! Юля з Мартою сиділи в невеликому кафе біла офісу. Фіолетовий блокнот був відкритий, ручка вже виводила у ньому новий спогад. «Гора» Говорить гора: “Не знаєш ти меж. Куди ти біжиш? Коли ти минеш?” …

Алексіос, навіть у подиві, доволі швидко повернувся до свого попереднього стану. — Ну, всяке буває, можливо, і у вашому світі є Філфраї, не така вже й біда. А як ти сюди потрапив? Моє чуття підказувало збрехати, втім очевидно, що тут будуть способи перевірити, чи я брешу. Тому я лише вказав на артефакт на руці. — Цікаво… Подібні артефакти носять мандрівники Алтоса, але у нас…

-Що таке життя? Де сенс його шукати? -Хто зна. Ніхто не відповість на ці питання. -Як же жити без цього знання? -Просто. Як і всі. Ти не знайдеш його відразу. Або назавжди втратиш слід -А може в мене буде просвітління? -Коли і де його чекаєш ти? -Можливо це буде на смертному одрі. -Але живеш ти тут і зараз! Чекать так довго і існувати просто?!…

– Здається, я вже добряче сп’янів, – відкинувшись головою на диван, зауважив Техьон. Його довга і гнучка шия опинилася під пильним, нечитабельним прицілом чужого погляду, – ще пару ковтків і буду як ти. – Я ще *гик* о’кей. – О’кей? – передражнив Техьон донсена, ледь склавши пальці відповідним чином. – О’кей! Щирий усміх лунко розлітався по-королівськи просторою, але майже порожньою оселею. На всі 302,5…

Минуле. Одинадцять років тому назад. Відділення лондонської поліції. (Події до чорно-білих точок відбуваються за день до першого флешбеку: Виживший)   – Як скуучно, – простогнав хлопчик, граючись з ручкою. – Тату, тобі ще багато перевірити треба? – Так, синку. Почекай, поки я не закінчу. – підписуючи протоколи та перечитуючи заяви, відповів чорнявий чоловік. – Уф, я не хочу більше чекати. – розкручуючи на столі ручку,…

Шрам зі Стрелком стояли біля четвертого енергоблоку. Смугаста труба виднілася за кілька десятків метрів, лічильник Гейгера тріщав, і від такої величезної дози випромінювання не захищали навіть позичені костюми вчених. Було страшно. Небо здавалося важким, як і серця двох втомлених людей. Біля паркану, що захищав периметр колись робочої станції біля міста атомників, знаходилося місце поховання. У ряд, щільно один до одного, тут навіки залишилися закопаними…

– Просто спробуй прийняти це, добре? – він намагався говорити якомога спокійніше. Турбота друга була приємна, але, коли чуєш одне й те саме щодня, це дратує. Стрелок спробував підвестися, прислухався до власних відчуттів, але відразу відчув пекучий біль від навантаження. У свідомість проник страх, викликаний розумінням, що таке кулі, що прорізають шкіру. – Я мав був бути обережнішим, як я міг не подумати про…