Частина 2. Інструкція до серця
У кав’ярні було доволі спокійно. До нового напливу людей залишалось ще біля півтори години, тож у Кроулі залишалось багато часу для того, щоб насолодитись, якщо так можна сказати про цей напій, міцним потрійним еспресо.
Коли висока темна та енергійна світла фігури ввійшли до залу, приглушену атмосферу переривав лише шум стімера кавомашини та звуки сповіщень на чиємусь телефоні. Звук сповіщень йшов від стійки баристи. У залі також були двоє старших жінок, які обговорювали останні чутки, та студентка з купою зошитів, яка слухала щось у навушниках. Навкруги було доволі багато столиків, щоб зайняти.
В останній момент демон вирішив, що хоче не потрійне еспресо, а щось більше. Він вирішив замовити порцію вже з чотирьох еспресо, ще й з кави з високим відсотком робусти. Він чомусь вирішив, що це поверне його в нормальний стан, нівелює вплив приголомшливої у всіх поганих та хороших сенсах різдвяності Азірафеля та згенерує якісь хороші ідеї щодо просування стосунків.
“Чотири порції еспресо, все в одній чашці,” сказав Кроулі, опираючись однією рукою на стільницю. Азірафель розглядав десерти у скляній вітрині.
“Який бленд?” запитала жінка за стійкою, беручи одну з більших чашок, які зазвичай використовувала для подачі обліпихового чаю. Її чорне волосся було заплетене в тонкі коси та наспіх зібране у простий хвіст ззаду. Вона виглядала кимось, хто ставить практичність у пріоритет і не може дозволити собі думати про естетику всього під ряд. Повна протилежність Азірафеля у цьому плані, але повна протилежність Кроулі у своїй вивіреній до найменших тонкощів педантичності на роботі. Окремі люди не переставали дивувати демона. За це він любив знаходитись на Землі – з людьми завжди цікаво.
“Другий, з робустою,” кинув Кроулі і пошкандибав до столика біля вікна, сусіднього від студентки у навушниках. Янгол замовив класичну порцію брауні та з задоволеним обличчям попрямував до друга за столик. Кроулі звично для себе зумів розвалитись навіть на високому стільці барного типу. Це не виглядало ні зручним, ні безпечним. Демон виглядав як завжди, і, здається, його нічого не тривожило. Власне, він і не був схвильованим, але його, десь позаду свідомості, не полишала думка про те, як же забезпечити собі регулярні каву та пледи у домашній атмосфері книжкової крамниці, а може навіть щось ще, пов’язане з Азірафелем.
“То ось, мені вчора таки дійшов той пакунок, після цілого місяця в дорозі, а всередині…” не припиняв говорити янгол. Історія лилась з його живих вуст дуже палко, його настільки поглинула тема розмови, що він дивився перед собою, а не в очі співрозмовника, ніби візуалізуючи предмет розмови десь у своїй голові. Кроулі ліниво кивав, похиливши голову в бік. “А потім я чудотворно відновив розбиті фігурки в коробці, наздогнав кур’єра та забрав свою, вже правильну коробку. Він дякував мені кілька хвилин поспіль, та навіть назвав янголом!” розреготався Азірафель.
Різдво! З янгола лилось вкрай багато Різдва! Настільки багато Різдва, що у його співрозмовника аж голова запаморочилась, але він швидко здійснив зусилля над собою та вмить прийшов у норму.
Звуки сповіщень на чиємусь телефоні продовжувались, а бариста нервувала все більше. Демон чітко відчував те, скільки негативних і болісних енергій лилось з боку цієї жінки. Як демон – він не мав би цим перейматись, а дуже навіть радіти, що чийсь день пішов під три чорти. Єдина проблема була в тому, що Кроулі дуже, дуже сильно хотів кави, а той, хто цю каву йому зараз робить – не може дати собі ради. Раптом в кав’ярні стало значно тихіше: кавомашина перестала працювати, а бариста пошепки вилаялась.
“Ну що знову,” пробурмотів Кроулі. Азірафель перестав теревенити і звернув увагу на кавомашину.
“Здається, вона не витримала такої тяжкої долі,” всміхнувся Азірафель. “Зачекай, я зараз щось зроблю…”
Янгол покрокував до стійки, залишаючи Кроулі сидіти за столиком. Студентка в навушниках сопіла над планшетом, де були відкриті якісь сайти з науковими статтями. Добряче зафрустрованого відсутністю кави Кроулі почало дратувати це сопіння. Демон клацнув пальцями і студентка, схопивши свої блокноти з книгами, швидко та розгублено вибігла на вулицю. Планшет залишився на столі. Кроулі не планував відбирати у студентки планшет, але це виглядало як картинна витівка демона, тож він просто фиркнув та знизав плечима. До столику повернувся Азірафель.
“Кроулі, я здійснив маленьке чудо, кавомашина запрацює хвилин через п’ять-десять, тому твоя кава, як я й пообіцяв, буде. Але я маю бігти щоб відчинити крамницю. Будь ласка, заходь пізніше, якщо не матимеш ніяких справ,” сказав янгол. Кроулі жестом подякував і провів друга поглядом, дивлячись через вікно, як той, притаманною йому енергійною ходою, поспішає до своєї крамниці. Ціла порція брауні залишилась на столі перед Кроулі.
Стало нудно. Надто нудно, щоб просто чекати. Кроулі знову оглянув зал. Нічого цікавого. Він взяв до рук планшет, забутий студенткою, прочитав назву статті, яку та читала: “Трифазна Модель Травми: Інтегративний Підхід”.
“Ну і що це в біса таке? Краще б демонологією цікавилась,” поглумився новий власник планшета. Він закрив сторінку зі статтею, що відкрило попередню. Там був біло-зелений дизайн сайту, стаття на ньому виглядала менш науково-серйозно, була написана більшим та простішим шрифтом, розбита на сегменти та дуже щедро ілюстрована. “Як доглядати за кімнатними деревами”.
“Ну і що тут вишукувати? Це ж раз плюнути…” мамрав собі демон і продовжував гортати сторінку. Його увагу привабив список інших тем, які пропонував сайт. “Як знайти спільну мову з роботодавцем”, “Як грати F акорд на гітарі”, “Як танцювати Ґавот”. Ця назва теми змусила Кроулі злегка усміхнутись, бо нагадала про чиюсь особливу пристрасть до цього танцю. “Як прикувати до себе його увагу”. Кроулі насупив брови.
“На цьому дивному сайті взагалі на будь-яке питання знайдеться відповідь, чи що?” подумав він. Налаштований він був все ще скептично, але така знахідка остаточно зняла всю нудьгу.
“Просто заради цікавості, що люди роблять…”
Стаття “Як прикувати до себе його увагу” відкрилась швидко. Вона була трохи більшою, ніж попередня про догляд за кімнатними деревами.
- Проводьте багато часу поруч, щоб ви завжди були в його думках.
“Шість тисяч,” фиркнув демон і пролистав вниз.
- Зробіть щось пригодницьке разом, щоб він відчув до вас потяг.
“Після Армагедону я більше не хочу ніяких пригод. Позбавте мене такої честі… То що, люди дійсно закохуються через те, що бувають у небезпеці?” Кроулі задумався. “Ну, пригадуючи дівчисько з книжкою передбачень і того чудика біля неї, то може воно і так.”
- Завоюйте симпатію його друзів, щоб підвищити рівень довіри.
“Ну, крім мене у янгола хороші стосунки з більшістю власників магазинів і ресторанів на цій вулиці. Але все таки… як напускання пилюки в очі смертних допоможе мені наблизитись до Азірафеля? Це дурниці. Хоча…”
Демон відхилився назад, чудом балансуючи на химерному барному стільці.
“Мій янгол страшенно любить людей. Може, якщо я буду ставитись до них так само як він, то він це помітить. Може, лише заради цікавості…”
Бариста якраз принесла каву. Кроулі випрямив спину та широко всміхнувся. Ненавмисно хижа посмішка розтягнула його обличчя.
“Дуже дякую вам, пані,” видав демон через вишкірені зуби і йому стало не по собі від власної солодкавості. Але не так сильно не по собі, як власниці кав’ярні. Вона аж ступила крок назад від хвилі дискомфортного подиву і кинула йому коротку нервову посмішку перед тим, як швидко повернутись на робоче місце. Крах, завіса.
Це був провал, і Кроулі це знав. Може, варто спробувати іншу стратегію. Він опустив погляд на планшет.
- Говоріть про романтику чи кохання, щоб він асоціював вас із цими речами.
Кава смакувала добре. Азірафель, очевидно, благословив кавомашину якимось чином, тому що кава вийшла не просто відмінною, але й вселяла якесь приємне тепле почуття. Разом з цим, четверта порада видалась Кроулі цікавою. Він і справді не говорить про якісь такі речі простими словами, що більш властиві людям. Воно і зрозуміло, йому не кортіло використовувати слово “любов”. Воно міцно асоціюється у нього з тим, як остогидлі йому пики з небесної канцелярії використовують це слово у наймерзенніших випадках – для виправдання людоїдських вчинків та для закривання очей на несправедливість та чиїсь страждання. Він уникав цього слова будь-якою ціною. Кроулі не відкинув цю ідею лише тому, що Азірафель, через перебування на Землі так довго і постійний контакт з людьми, став сам дуже схожим на людей, перейняв багато людських якостей і звичок. Тож ця стаття, можливо, допомогла б таки чимось.
Пункт у статті пояснювався так:
“Якщо ви хочете, щоб він думав про вас як про людину, у яку він міг би закохатися, навчіть його мозок думати про певні слова, ідеї чи почуття, коли він думає про вас, піднімаючи ці теми в розмові. Наприклад, часто використовуйте слово «люблю», коли розмовляєте з ним, розкажіть йому милу історію про нового хлопця вашої подруги або розказуйте про те, якою чарівною є королівська пара.”
“То мені триндіти про романтику біля нього? Заради пекла, це бздура… щоб я, занепалий янгол, поводився як соромітський амур.”
Він потер очі під окулярами. Порція брауні все ще на тарілці, очікувала своєї долі.
“До біса це все,” фиркнув Кроулі та випив решту еспресо за кілька швидких ковтків. Він вийшов на вулицю і недбалою ходою пішов прямісінько до книжкової крамниці. Тарілку з брауні він також захопив.
Пізніше, у книжковій крамниці:
“То ти нікуди не поспішаєш сьогодні?” сказав янгол, переставляючи крісло геть від робочого столу.
“Ні, геть нічого робити. Посиджу тут і питиму глінтвейн.”
“Чудово! Давай ти мені допоможеш. Я хочу розібратись з ось цими ящиками…”
Демон забурчав, бо його ось-ось навантажать якоюсь роботою, коли він просто прийшов поніжитись у теплі. Але це було в більшості своїй показово, бо йому подобалось бути корисним. Особливо для свого янгола. Через згадку про ящики він згадав ті самі ящики біля кухні, але його янгол вказав на інші. Напевно, ящики з пилюкою там просто для краси, а краще – для відлякування Габріеля.
“Якщо хочеш – обери якусь платівку, аби було веселіше. Але без чудотворень, я не хочу слухати твій бі-боп,” лунав енергійний голос з-за книжкової полиці. Останю частину фрази він сказав з показовою грізністю, від якої Кроулі видав ледь чутний смішок.
У коробці біля програвача було доволі багато платівок, старих і нових, в основному класична музика, яку кроулі не хотів би слухати. Вся класична оркестрова музика лежала разом, а поряд, відділений складеною брошурою, був стосик “модернових” платівок, якщо їх можна так назвати. Це все ще досить стара музика, але Кроулі вирішив дати їй шанс, та й вибору більше не було. Тонкі пальці обережно перекидали платівки одна за одною: серенади, романси, збірки кращого про кохання, любов в повітрі, любов щодня, збірка композицій для весільних церемоній (як ЦЕ втекло з стосу класики взагалі?), різдвяна збірка композицій…
Щоб не затягувати, Кроулі просто витягнув “різдвяну збірку композицій” і поклав на програвач. Через кілька секунд ввімкнулась типова різдвяна пісня, але і та виявилась… про любов. Кроулі цокнув язиком і лише тепер догледів, що на обкладинці менш масивним текстом написано “спеціальна романтична версія”, але вже було пізно.
“О, у когось різдвяний настрій!” майже проспівав Азірафель, все ще звідкись з-за полиці.
“Угу, пекельно різдвяний,” кинув йому демон. “І цей хтось – не я.”
“Що кажеш?”
“Та нічого, янгол. То Різдво, все буде зачинене, нікому не спаде на думку в крамницю з книжками заходити. Навіщо ти її поліруєш і розбираєш?”
“Як навіщо?” Він повернувся в основний зал з великою коробкою. “Це ж Різдво! Треба зустріти його в найкращому вигляді, з чистотою в домі та серці.”
Кроулі зітхнув. Він взявся сортувати книги з ящика в алфавітному порядку по автору. Програвач чисто і дзвінко програвав “різдвяну збірку композицій – спеціальну романтичну версію”.
Він подумав: “Цікаво, чи буде зараз доцільно запитати, чи можна мені переночувати в крамниці…”
Його очі затримались на обкладинці книги, де було два імені. Одне з імен було надруковане більшим розміром шрифту. Це дратувало Кроулі, бо в таких випадках ніколи не було зрозуміло одразу де ім’я автора, а де – назва персонажа.
“О, ось ця, котру ти тримаєш – вона про страшенного невдаху, який добрим серцем притягнув до себе багато добрих людей, які дали йому змогу досягти вершин,” сказав Азірафель, побачивши як його демон розглядає обкладинку. “Дуже зворушлива історія, він закохався в продавчиню випічки…”
“То автор – Анна Кларрет. Ясно, іде на полицю А,” перебив його Кроулі, зрозумівши з контексту де ім’я персонажа, а де – авторки. Він якраз подумав, що, напевно, ніхто б не відкрив книгу з назвою “Ентоні Джей Кроулі”. Кому взагалі цікаво відкривати книги з іменами, яких вони ніколи не чули раніше?
“Я б відкрив книгу з назвою “Азірафель”. Гарно звучить,” пробубнів демон, сортуючи останні кілька книг, не відволікаючись.
“Ти щось сказав, Кроулі?”
Він обернувся на голос. Янгол стояв трохи далі на драбині, чіпляючи декорації до високих шаф у крамниці.
“Чому ти просто не начудотвориш якусь декорацію? Різдвяне чудо, все таке,” запитав демон.
“Ні, ці декорації – особливі. Це був подарунок ручної роботи, я хочу щоб саме вони висіли…”
Кроулі тихо всміхнувся. Такі дрібні деталі, стільки уваги до сентиментальних дурничок. Щось в цьому всьому додавало Азірафелеві стільки шарму… це було складно пояснити. Це щось дуже людське, дуже затишне, яке відрізняло його від решти янголів. Те саме щось, що підтримувало вогонь людинолюбства в Кроулі. Щось, що так сильно личило янголові.
Трохи потому:
“Знаєш, зараз багато парочок разом святкують Різдво,” почав демон, надпиваючи глінтвейн з білої чашки з крильцями. Він таки вирішив спробувати ту пораду зі статті, яку прочитав у планшеті.
“Так, це дуже сімейне і романтичне святкування,” відповів янгол. Він якраз намагався причепити хвойні гілки до перил так, щоб вони не кололи руки. “А що?”
“То от, я думаю, це холод зближує людей. Вони хочуть обійматись, а потім з неба падає білий лапатий сніг,” сказав він, малюючи в повітрі спіраль вільною від чашки вина рукою, так ніби Азірафель ніколи не бачив як йде сніг. “І вавум!”
“Вавум, справді,” підтримав його думку янгол.
“Люди справді дивні істоти. Я ось думав, вся ця поведінка, скажена біганина перед Різдвом,” сказав він і обернувся до вікна, з якого було видно людну вечірню вулицю. Люди поспішали додому, сім’ї гуляли разом, широко всміхаючись та сміючись, не дивлячись на холодну погоду. Кроулі не звучав як зазвичай. Можливо це було через гаряче вино, але його голос звучав якось гладкіше. “Воно ж усе для того, щоби ввечері прийти до когось і провести цей час в колі…”
Його перебив Азірафель, витягуючи ще якісь старі коробки з підсобки.
“Кроулі, ти не хочеш піти прогулятись сам на вулицю?”
Він стояв посеред кімнати, незграбно всміхаючись. Коли ти знаєш когось шість тисяч років, ти вмієш розрізняти деяку міміку, і ця посмішка означала, що він щось приховує. Янгол не вміє брехати – на те він і янгол.
Кроулі замовк, піднявся і одягнув своє чорне довге пальто.
“Та добре.”
Азірафель супроводив його поглядом, все ще всміхаючись так само. Двері зачинились за демоном. В крамниці настала тиша, янгол закрив вікна шторами так, щоб не можна було нічого побачити з вулиці.
“Ясно. І це не спрацювало. І тягнув мене чорт за язика? Звісно що він не захоче святкувати цей святий день з демоном, особливо після якоїсь дурнуватої сентиментальної промови про смертних.”
Подув вітер і вдарив демона по обличчі морозною вологістю. Мерзенною якось.
“Та і в пекло цей весь план, на що я сподівався… Але він все ще мій друг, тож хоч я сказав дурницю, якщо я нормально це компенсую – то все може швидко налагодитись.”
Тонка чорна фігура попрямувала по Сохо і сховалась у вуличках.
Додати до улюблених