Частина 3. Все приховане…
Чудотворним методом двері квіткового магазину відчинились. Всередині було величезне розмаїття квітів, які не встигли продати до Різдва. Волохаті сухоцвіти, традиційні для Різдва гілочки бавовни, розмальовані золотистими і сріблястими фарбами стебельця з округлим листям і безліч кольорових квіток. Біля стіни навпроти глечиків з квітами були розкладені вазони з різними кімнатними рослинами. Монстери, строкаті сансев’єрії і бегонії, сукуленти, фікуси, добре знайомі Кроулі стреліції, які також називали “райськими птахами” через специфічну форму квітки, коли рослина з лапатим листям цвіла.
Кроулі впевнився, що нікого немає та взявся вибирати квіти для букета. Він як-небудь зібрав біло-бежевий букет з сухоцвітів, клацнув пальцями і він дещо засяяв. Помітно покращився вигляд і у решти квітів у вазах і кошиках. Виглядало по-янгольськи. Він невпевнено роздивлявся свій витвір, але був радий, що його зараз ніхто не бачить за таким заняттям, як складання букета.
“Ну, хай буде,” кивнув Кроулі. Він збирався вийти з магазинчику, але зупинився. Рослини в кутку виглядали занедбаними. Магазинчик в старій будівлі не дозволяв утримувати комфортні умови, а темний район блокував все сонячне світло. Демон підійшов до зів’ялих бегоній і обережно торкнувся листя. Пальці м’яко погладили гостру строкату форму одного з листків і він раптом наповнився життям.
Демон затримався у магазинчику ще на якусь кількість хвилин.
Пізно увечері:
Вже було геть темно і тихо, всі люди були в домівках, лише поодинокі п’яні компанії студентів гучною юрбою проходили вулицями, викрикуючи якісь щасливі дурниці. Темна самотня фігура прямувала по вулиці в сторону Сохо з букетом квітів та продовгуватою коробкою в руках.
“Він янгол. Пробачати – його улюблене заняття,” казав собі Кроулі, підходячи до крамниці, трохи нервуючи.
Він постукав і двері відчинились неочікувано швидко та різко.
“Я повернувся,” поставив перед очевидним фактом демон. Його руки поки що були за спиною.
“Кроулі! Де ти ходиш? Я вже думав що ти знову спиш в Бентлі, але потім я знайшов машину, а тебе в ній не було! Поясни,” сварився янгол, що змусило демона просто стояти на місці з подарунками за спиною.
“Ти сказав мені гуляти. Звідки мені було знати, що тобі ще щось буде потрібно?”
“Я…”
“Я сказав дурницю,” почав Кроулі свою підготовану фразу. З неба йшов сніг, сніжинки затримувались в рудому волоссі. “Я сказав дурницю сьогодні, я не мав…”
“Заходь, бо снігу намете,” сказав Азірафель і ступив в бік від дверей аби пропустити друга всередину. Він, звісно що, не міг більше злитись на друга.
Кроулі ввійшов та струсив сніг з волосся.
“Ось, я приніс тобі… це. Не знаю нащо. Воно схоже на тебе.” Він віддав букет янголові. Непомітним жестом він чудотворно приховав з виду продовгувату коробку.
Азірафель повільно взяв букет до рук з округлими від подиву очима. Це вже точно якесь Різдвяне диво.
“Я там… зробив ще глінтвейну. Заходь, грійся,” сказав янгол і незграбно примостив букет з білих пишних і пухких сухоцвітів на своєму робочому столі. “Дякую! Гарний букет, гарна традиція. А де ти його…”
“Слухай, можна я залишусь тут сьогодні?” Демон сказав монотонно, не повертаючись обличчям до Азірафеля. “Я можу піти завтра, не хочу сьогодні в машині спати.”
Янгол мовчки розглядав високу змоклу під снігом фігуру в пальто, що стояла до нього спиною посеред пишно прикрашеної крамниці. Чомусь навіть його спина виглядала сумною. Янгол не зміг би, навіть якби хотів, випустити його на вулицю.
“Очевидно, так. Я взагалі планував щоб ми святкували сьогодні разом. Чому ти думаєш я попросив тебе допомогти вдень?”
Він підійшов ближче до демона, що високою чорною фігурою стояв посеред залу, не вписуючись у дбайливо створений теплий затишок. М’яка рука торкнулась змоклої спини крізь шар шерстяної тканини.
“Не знаю, янгол. Я не знаю, що ти хотів.”
Атмосфера ніби зависла у невизначеності, тож Азірафель вирішив її врятувати. Він зняв з гостя пальто і повісив в місце, де воно зможе висохнути до ранку.
Пізніше янгол вручив другові подарунок – особливу платівку Queen лімітованої серії.
Потім вони пили тепле вино, намагаючись не пролити його на шотландський смарагдово-зелений плед, яким вкривались.
Потім вони багато сміялись і згадували давні часи на кухні, готуючи ще порцію вина:
“Коли я вперше запропонував тобі алкоголь, ти так кривився, ніби я тобі суп з грішників пропоную,” сміявся демон. Він, очевидно, вже був не надто тверезим, але вправність рук не зникала, пропорції для приготування були ідеально збережені.
“Я п’ю лише вино, хороше вино – воно має відмінні смакові якості,” відповів йому співрозмовник, зазираючи через плече у ємність з вином. Потрібно було не пропустити момент і не дати напоєві закипіти.
“Аякже,” всміхнувся Кроулі хитрою усмішкою, не відриваючи погляду від вина. Солодкий приємний аромат заповнив кухню і зал крамниці.
Азірафель поклав голову на плече демонові, іноді поглядаючи кудись на стелю.
“Дякую за букет,” повторив ще раз янгол, також не зовсім тверезий. “А сухоцвіти можна додавати до вина?”
“Ха! І що ти сюди додаси? Бавовни? Оце солодка вата вийде, все пекло стоячи аплодуватиме такому кондитерові!”
Кроулі гучно реготав, а янгол всміхався і тепер не відривав погляду від свого демона. Давно такого не було. Надто давно він так не сміявся.
Вино таки закипіло, але це не зіпсувало смак.
А потім у залі грала музика. Різна, дуже різна, але не бі-боп.
Потім все затихло, бо вина вже не залишилось, сил також, тож Азірафель пішов до кухні аби прибрати наслідки святкування, а Кроулі зручно розпластався на дивані під тим самим товстим шотландським пледом.
Він майже відправив свою свідомість десь плавати, але згадав, що так і не віддав свій подарунок. Він прийнявся обдумувати як це піднести. Він розплющив очі у затишній і теплій напівтемряві.
“То мені підійти, сказати що я забув подарувати раніше? Я не знаю, чи букет це вже не було занадто дивно. Раптом він знову захоче аби я йшов геть? Та до біса, він янгол, не вижене…”
Кроулі засопів та почав підніматись з дивану, аби знайти свого янгола на кухні і віддати йому подарунок, що він щойно повернув назад клацанням пальців. А потім розфокусовані зміїні очі помітили щось на стелі. Прямісінько над диваном, де вони весь вечір випивали, загорнуті у омріяний демоном теплий колючий шотландський плед, висіла… клята омела. Омела. Проклята дідьком бісова омела!
Демон скочив на ноги дуже швидко. Жовті очі забігали по кімнаті, хапаючись за кожен предмет.
Це не було випадковим.
“Нічого сьогодні не було випадковим, від самого початку,” прошепотів собі демон, відчуваючи гарячі хвилі якоїсь дивної енергії всередині себе. Очі продовжили бігати по кімнаті, світячись золотавим світлом.
Платівки, які він дав мені на вибір не були випадковими. Всі композиції були на романтичну тематику. Це не могло бути випадковим.
“Книги в ящику. Вони всі мали одну тематику – це були романтичні історії. Він навіть намагався поговорити про одну, а я це отак відкинув…”
Він втупив очі в ніщо, а через кілька митей повільно підняв їх назад до омели і впився ними, так ніби в диво дивне. Ніби такого не могло бути. Такого не могло бути, але воно було. Маленька рослина на стрічці – очевидна причина, чому Кроулі відправили погуляти на вулицю.
“Який я…”
Ось секунда, швидкі кроки по старій дерев’яній підлозі. Бах! Щось гучно звалюється на кухонну плитку. Кроулі швидко піднімається з підлоги, біля входу на кухню розсипані давно забуті в ящиках книги і здійнято багато пилюки. Це застає янгола зненацька, він впускає недомиту чашку з рук до кухонної мийки. Несподівані збитки в домі додають тверезості. Він переводить погляд на демона.
“Кроулі, все добре? Ти чого?” Він подався до друга.
“Мені шкода, дуже шкода! За книги, за сьогодні, я б ніколи,” захекався демон. Слова вилітали з нього дуже рвано, це дивувало Азірафеля, він ніколи не чув таких слів з вуст жодного демона. Та, власне, Кроулі був особливим демоном. Його демоном.
Його демон взяв свого янгола за плечі. Зміїні очі світились, мов золото на сонці. Він продовжив говорити.
“Чому ти мені не сказав? Просто сказав би, і все. Просто сказав…”
“Сказав? Що сказати, Кроулі?”
Сказати було нічого. Вірніше, багато речей, але говорити було складно, коли тебе міцно тримають за плечі на такій короткій відстані. Від обидвох разило вином та несказаними словами.
“Що сказав? Та ось!” Кроулі тицьнув пальцем догори. На кухні також висіла омела, на яку сам янгол поглядав раніше, але не давав собі дозволу звертати на це ще чиюсь увагу.
“Я…”
“Ні, я здурію, янгол! Я, в дідька так здурію,” було складно сказати як саме почувався Кроулі зараз. В його голосі можна було прочитати і злість, і паніку, і м’якість, і страх, і певну вразливість – все одразу.
Азірафелеві подумалось, що від таких сильних емоцій можна розірватись, тож не вигадав нічого краще, ніж потягнутись до нього руками, щоб обійняти, але його демон зробив це швидше. Тонкі руки міцно притискали янгола і залишили йому лише право м’яко відповісти на обійми і заспокійливо гладити таку рідну і дуже напружену спину.
Через хвилину, разом з густою пилюкою від книг, заспокоївся і Кроулі. Його дихання стало спокійнішим, а схожі на зміїні стискання обійми – нарешті трохи послабились.
“Хочеш я станцюю “танець вибачення”? Я почуваюсь жахливо дурним після цього всього…”
“Та ні, це мені було б варто, я тебе просто вигнав надвір, і…”
Кроулі слабко розсміявся крізь повне емоційне виснаження, яке можна було чітко прочитати в його очах. Вони більше не світились так яскраво, а зміїні зіниці розширились.
“Давай просто потанцюємо вдвох,” тихо сказав демон, розмикаючи міцні обійми.
У підсумках:
Продовгувата коробка все ще лежала в залі, в черговий раз забута, допоки про неї не згадають знову. Всередині була парасолька з тартановим візерунком кремових відтінків. Відмінна якість фурнітури і деревини ручки ніби промовляла: “Дбай про мене правильно – і ти зможеш покладатись на мене довгі роки.”
Знімати омелу зі стелі поки ніхто не поспішав.
Брауні засохло прямісінько на тарілці. Знадобиться чудо, щоб її помити.
Букет не засохне, бо вже нікуди.
Чашку з крильцями у кухонній мийці було склеєно докупи за допомогою чуда.
Книги довелось прибрати з кухонного коридору щоб уникнути подальших драматичних падінь на плитку.
Студентка знайшла свій планшет у кав’ярні, але він чомусь більше не вмикався.
Бариста з кав’ярні, врешті, зробила нову зачіску для Різдвяного вечора. Просто тому що захотілось.
Власниці квіткової крамниці не доведеться списувати з наявності засохлі Бегонії і обламані стреліції. Лише трохи бавовни.
Бентлі припала тонким шаром снігу неподалік від книжкової крамниці.
Власник Бентлі спав на дивані під колючим шотландським пледом.
Дякую за увагу до моєї скромної тематичної роботи! Я щасливий, що зміг її закінчити за такий короткий термін і поділитись незадовго до настання Різдва.
Бережіть себе і тих, кого любите – зараз, а не потім.
З теплом, автор.
Додати до улюблених