Ким могла б бути Друелла Розьє? Розгляньмо цікаву теорію
23 жовтня 1977 року
В каміні догорали останні полінця, але Друелла все ще сиділа нерухомо перед язиками полум’я. Це єдиний час, коли вона може повністю віддатися своїм думкам – ніч, місяць-молодик, порожня вітальня, котру примарне світло робило не бежевою, а сірою. Зранку вона знову не належатиме сама собі – прокинеться її вічно нервовий чоловік Сигнус зі своїми дріб’язковими роздутими проблемами, вона одягне маску добропорядної дружини, матері і доньки порядних та чистокровних Тібюрса і Марі-Анж Розьє. Тільки вночі Друелла може змінити свій вічно затуманений погляд і промовисту мовчазність на німі крики з питаннями і чітку сфокусованість.
Жінка зітхає і закутується в рожеву шаль. Спрямовує паличку на останнє поліно. «Вінгардіум Левіоса!» – шматок дерева підпорядковується шепоту і за кілька секунд приземляється в камінове жерло.
Вона вічно грає іншу роль – чужа серед своїх. Друеллу так і не прийняли до кінця в родині Блеків – не дивно, що на сімейних зустрічах і прийомах її ім’я стоїть в парі з прізвищем Розьє, а не Блек. Навіть її волосся кольору полірованого золота так різко контрастує з локонами тону воронячого крила та гіркого шоколаду родини її чоловіка.
Друелла занурюється в спогади. Вона дійсно загадка для всіх. Мало хто знає, але частину дитинства вона проводила не в будинку Тібюрса і Марі-Анж під Ліллем. А в прохолодних стінах Нурменґарду, котрі ще пам’ятали відлуння її босоногого бігу. А Тібюрс, насправді, не її батько, а дядько. Її матір – його незаміжня молодша сестра Вінда, котра вважається бездітною. А її справжній батько – Ґеллерт Ґріндельвальд.
Друелла – єдина та незапланована дитина у батьків – грала роль рідної сестри Дьєдонне, або як його всі звали – Діді. Звала Тібюрса та Марі-Анж дядечком і тітонькою, а при людях ніколи не зверталася до них напряму. В 40-х роках задля безпеки вона разом з ними переїхала в Британію і вступила в Гоґвортс. Після поразки Ґріндельвальда Вінді вдалося уникнути правосуддя шляхом втечі аж в Нову Зеландію. Її не було ні на весіллі доньки, ні при народженні онучок. Єдине, що нагадувало про неї – привітальні листи з легким нальотом цинізму та холодної допитливості. Вінда приїхала в Британію, коли Беллатрікс вже пішла в Гоґвортс, а два роки тому повернулася на батьківщину – у Францію – стала вирощувати троянди на продаж. На превеликий подив Друелли, найкращі стосунки у її матері склалися з племінниками – Еваном Розьє і його маленьким братом Феліксом, котрі доводилися троюрідними братами її рідним внучкам.
Про матір Друелла не любила думати. Про батька також – в їхні доволі рідкісні зустрічі він завжди був холодним і відстороненим, хоч в глибині душі вона розуміла, що він все ж таки любить свою незаконнонароджену доньку. Друелла писала йому листи, сповіщала про ключові події в своєму житті, отримувала сухуваті відповіді. Їй було дивно усвідомлювати, що вона – доволі посередня чарівниця – дочка наймогутнішого чаклуна останнього століття, тому вона абстрагувала себе від цієї думки. Хоч її ім’я і значить “ельфійський зір”, але дару передбачення вона не успадкувала. Так само як і наступне покоління.
Друелла далі гортає сторінки своєї пам’яті. Спогади та емоції – це єдине, що в неї ніхто не відбере і єдине, що вона може час від часу перебирати – подібно до дорогоцінностей в шкатулці.
Сиґнус…До весілля вони були знайомі заледве чотири місяці і просто листувалися. В 13 листі він прислав їй красивий перстень з зачаклованою трояндою, котра міняла колір. В листі було лише кілька слів: «Друелло, ти вийдеш за мене?». Друелла ніяк не могла пригадати чим вона керувалася, але відповіла ствердно.
Вона вийшла за нього заміж в ніжних 17 років – ще коли навчалася в останньому класі Гоґвортсу. Поллукс і Ірма Блек щедро осипали невістку подарунками і ласкавими словами. Друелла підозрювала, що це через те, що в її жилах текла кров наймогутнішого чарівника континентальної Європи – Поллукс, ймовірно, про це знав і підштовхував синочка до шлюбу з сором’язливою дівчиною, котра так хотіла бути бажаною і потрібною.
Друелла не надто любила рідню чоловіка, а надто його стервозну сестру Вальбурґу. Єдине, що стало її радістю та болем – донечки. Сиґнус виховував дівчат в строгості та навіть піднімав руку на найстаршу – дуже вже його розчаровувала відсутність сина, тому і муштрував доньок.
Друелла дивиться на чарівне фото, з котрого посміхаються і час від часу посилають повітряні поцілунки її дівчатка.
Белла…Втекла з дому, мало спілкується з нею, постійно в якихось «місіях». Найстарша, проте єдина не в шлюбі. Друелла зітхає – на більшість розмов про діяльність в ставці Лорда Волдеморта Беллатрікс реагує як дикобраз: випускає словесні та емоційні голки. Напевно такою ж в юності була і її бабуся Вінда – теж втекла і пішла за за могутнім чарівником, щоб легальними та не дуже шляхами боротися за верховенство магів.
Меда…Друелла тяжко зітхає. Блеки відреклися від дівчини, котра вийшла заміж за маглонародженого. Друелла пам’ятає як плакала Цисі на її плечі після листа, в котрому Андромеда пояснювала свій вчинок та прощалася з родиною назавжди, прохаючи не шукати її та нареченого. Нарциса сховала того листа в скриньку і таємно перечитувала час від часу.
Але ж Друелла не могла кинути дочку напризволяще. Через спільних знайомих вона роздобула її адресу і писала Меді раз в кілька місяців. Вже в сорок років Друелла стала бабусею – її перша онучка зветься Німфадорою і вона метаморфомагиня. Так само як і її прадід Ґеллерт, тільки її особливість значно сильніша. Проте Друелла знала про це тільки з фото і не знає чи взагалі побачить онучку наживо.
Цисі…Друелла посміхається і проводить пальцем по фотографічному обличчі улюблениці. Наймолодша дочка виросла лагідною, м’якою і поступливою. Такою як і матір. Така ж білява і з такими ж очима кольору води в альпійських льодяних озерах. Тих самих, котрі оглядала Друелла під час своїх поїздок в Нурменґард. Єдина дитина Блеків, котра успадкувала зовнішність по материній лінії – єдина схожа на Друеллу та її батька, а не на Сиґнуса, Поллукса та Ірму.
Нарциса вже заміжня, чоловік чистокровний і навіть схожий на неї ззовні, тільки виявилося, що вона не може виносити дитину, тому лікується в Мунго. Єдина Друеллина дитина, котра не шукає пригод і бунту та завжди приходить до матері на чай.
Друелла посміхається, піднімається з крісла та підходить до вікна. Надворі вже сірів досвіток, тому лягати спати нема сенсу. Друелла проводить пальцями по лакованому столику і на пучках залишається позолота. Жінка розвертається, закутується в шаль ще шільніше, кидає погляд на жаринки в каміні і тихо прямує на кухню.
Наступив ранок, значить пора випити кави з випічкою і знову грати роль.
Пора стирати касету. Хай там як – але ця роль їй імпонувала і на ранок жінка знала, що задоволена своїм життям. Маска приросла до лиця і Друелла знала, що не здатна ні на політичні заморочки в стилі Белли та Вінди, ні на «сталеві руки» Вальбурги.
Вона знала, що завжди була хорошою дружиною і матір’ю, гарною жінкою, окрасою дому та берегинею домашнього вогнища.
Вона знала, що не варто зациклюватися на минулому, а треба дивитися в майбутнє і вирішити всі помилки, котрі натворили її надто ексцентричні родичі.
Вона знала, що поверне доньок в лоно родини.
https://t.me/fanficsdeclaudette
Додати до улюблених