Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

6 днів

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

день перший

Пекучі, яскраві сонячні промені жорстоко різали очі, намагаючись засліпити водія чорного мінібуса. Кондиціонер у старенькому авто зламався ще на півдорозі, через що запаси води наскільки нагрілися, що можна було заварювати чай без чайника. Проте ідея пити чай в самому серці спекотного дня здавалася гіршою за смерть. Навіть густе кленове листя придорожніх посадок не  рятувало ситуацію. Сірий автомобіль стрімко мчав запилюженою, сільською дорогою, розрізаючи важке повітря, немов гострий ніж вершкове масло. За поворотом, на потрісканій від сонця дорозі, розташувалася невеличка яма, яку водій не зміг оминути і всі пасажири автобуса синхронно підскочили, коли праве колесо відчуло смак паршивої дороги.

-Нанамі, ми їдемо вже цілу вічність. Коли ж вже трапиться якась заправка?- білобрисий хлопець визирнув із-за переднього сидіння, сподіваючись побачити за лобовим склом хоча б якесь придорожнє кафе.-Я скоро відкинуся від нестачі айс-латте у моєму організмі!

-Перестань жвандіти, ми майже на місці.

Водій вправно скерував авто та повернув за ріг біля знаку «Тарумідзу». Для чотирьох молодиків відкрився дивовижний морський пейзаж, який виглядав наскільки спокусливо, що слюнки випадали з рота, а потовиділення збільшилося в об’ємах через бажання пірнути у прохолодне, освіжаюче море.

Минаючи атмосферні дачні будиночки та різноманітні кафешки з барами, бусик впевнено прямував до свого місця призначення.

Музика. Сатору Ґоджьо народися неймовірно талановитим юнаком у сім’ї відомих музикантів. Природжене відчуття ритму та ідеальний музичний слух, славетна родина та  популярність. Звучить як мрія кожного музиканта, чи не так? Проте це все не було чимось значним у житті Ґоджьо. Він ніколи не хотів бути таким, як його бачили батьки. Він ніколи не бажав стати музикантом. Але де він тепер? Він на музичному фестивалі десь на півдні Японії разом із своїм чоловічим джазовим квартетом, нетерпляче чекає коли бариста справиться із його замовленням.

-Ви не місцеві?-з цікавістю та милою посмішкою запитала симпатична дівчина, простягаючи холодну каву молодому юнакові в сонячних окулярах.-маєте вигляд справжньої рок-зірки.

-Дякую за комплімент, юна леді. Ми приїхали творити музику!- білявчик кивнув на прозору вітрину, за якою хлопці поралися з вантажем, таким жестом показуючи, що він приїхав не сам.

Сатору забрав каву та без поспіху попрямував до виходу з кафе. Як тільки він відчинив двері та вийшов назовні, на нього посипалися обурені викрики.

«Твій контрабас зараз поїде назад в Токіо!»,-грубо видав блондинистий чоловік з круглими, темно-зеленими окулярами на переніссі.

Поряд із закладом, де Ґоджьо купив каву, розміщувався розкішний італійський ресторан. На вивісці біля дверей, чорним, романтичним шрифтом було написано «Сангуе».

Ґоджьо підійшов до машини та заглянув в багажник, сподіваючись там побачити пустий простір, але ні, на нього там чекав його контрабас та барабани Юджі. Останній ж несамовито бігав туди-сюди перед рестораном, заповнюючи справки та обговорюючи чеки з менеджером.

«Ехе.. чи не забагато ми на нього скинули? Він все-таки новенький в ансамблі..»-із ноткою хвилювання запитав у контрабасиста чорнобровий молодик, який з’явився знікуди.

Це був Хайбара. Він тримав в руках свій кейс з кларнетом та поспішним кроком прямував до Ітадорі: «Піду гляну як він там справляється.»

Контрабасист тільки кивнув у відповідь та сьорбнув з паперового стаканчика свій напій.

Вмить він відчув, як чиясь рука торкнулася його плеча. Сатору подавився кавою та встиг тільки почути коротке «Віта-», як враз фонтан коричневої рідини вилетів з його рота прямо на білосніжний фартух людини, яка застала хлопця зненацька.

Тихе, шоковане «Ю» закінчило невдале вітання чоловіка в білому. Чи краще тепер сказати в коричневому? Чи може кастомізованому? В крайньому випадку засраному. Неважливо, ситуацію це не дуже змінювало. Хоча, якщо вжити останній прикметник перед цим чоловіком, то можна отримати пательнею в лоба.

Кухня. Суґуру Ґето був найкращим шеф-кухарем на увесь Тарумідзу. Гадаю, якби у нього було трішки більше амбіцій, він міг би стати одним із найкращих кухарів Японії. Двадцятисемирічний чоловік справді любив цю справу. Він повністю поглинався запахами, звуками та виглядом їжі та забував про все, коли потрапляв на кухню. Але зараз, на його превеликий жаль, він був не на кухні.

Холодна кава просочилася крізь фартух, тому він його зняв та обережно перекинув через лікоть. На щастя спецкуртка була ще у презентабельному вигляді, адже тільки декілька капель змогли зачепити її.

Сатору відскочив від Суґуру, зняв окуляри і перелякано защебетав: «ОЙ, ВІТАЧТЕ, ОЙ, ТОБТО ВИБАЧТЕ, БЛІН ТОБТО ВІТАЮ! ПЕРЕПРОШУЮ, МЕНІ ДУЖЕ ШКОДА!»

Очі Ґето розширилися від несподіванки. Він не очікував отримати наскільки емоційні вибачення від людини, яка на перший погляд здавалася зовсім нещирою персоною.

-Як прикро… дуже шкода ваш одяг, дозвольте якось загладити це. Може вип’ємо кави якось? Я вас пригощу.

-Пфф ахахахах,-чоловік тихо засміявся та з незрозумілим теплом в очах глянув на хлопчину років двадцяти.- ви такий кумедний. Дякую, але я вже напився.

Шеф похлопав його по плечу, не перестаючи хихотати та попрямував до входу в ресторан. Ґоджьо стояв як вкопаний ще декілька хвилин після того, як брюнет зник з поля зору. Повернутися до реальності допоміг йому Юджі, який підбіг поцікавитися чи все з барабанами гаразд.

-Ітадорі, ти випадково не знаєш хто це був?

-А? Ти про того кухаря? Здається менеджер казав, що його звати Суґуру Ґето.

До їхньої розмови підключився Нанамі, який якраз закінчив розбирати свої речі.

-Ви двоє про власника говорите? Так це ж він наш цьогорічний спонсор.

-Ти напевно жартуєш..

-Щось трапилося між вами?

-Я йому трішки насолив.. нагірчив.. кавою.

 

 

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

7 Коментарі на “6 днів



  1. Вимкнули світло… я сиділа, сумувала від нудьги, як тут згадала, що зберігала собі цей фанфік!
    Початок файний, мені сподобався. Зокрема в душу запали задані атмосфера й настрій. Як би не жанри, я б уже плекала думки про милий, несерйозний, жартівливий фф. Але далі, як я розумію, читачів чекають сльози й драма (так пишу, нібито я сюди не за цим прийшла) 🙂
    Також подобається ваш стиль: по-перше, дуже приємний, а по-друге, вам удається додавати деталей і при цьому не робити текст нудним. Часто буває таке, що коли пишеш забагато неважливих деталей, то речення стають занадто нагромадженими, що їх і читати важко. У цій частині з такою проблемою я власне не стикнулася. Це круто
    Ще мені подобаються маленькі деталі-взаємодії між групою (зокрема Сатору й Нанамі). Дрібниця, але дуже приємно, відразу відчувається живість персонажів, що допомагає краще їм співчувати в майбутньому
    (Завжди обожнювала такі міні-прикольчики)

    Єдине, що можу зауважити — перехід між повом Сатору і повом Суґуру має різкий вигляд. Я навіть розгубилася в той момент. Думаю, це також і через маленький розмір цього пова, який існує тільки заради розповіді, що Суґуру крутий кухар. Але це немає сенсу для цієї частини, бо Нанамі з Ітадорі й без того повідомили основну інформацію про Суґуру
    + не дуже цікаво, коли тобі з ходу вивалюють історію персонажа. Можна було б зробили так, щоб у цій частині ми дізналися від Нанамі і Юджі імʼя та професію Ґето, а в наступній (можливо, від інших людей, а може, від самого Суґуру, але в довшому й цікавішому пові) про його невеликі амбіцій і все таке
    (Інформація про Сатору не стосується цього. У даному випадку як раз навпаки — влучно відразу просто розповісти, бо нам треба розуміти, що взагалі коїться. І без основних відомостей про Ґоджьо це було б складно. А ось ті факти про Суґуру не такі значні на початку фанфіку)

    Повертаючись до сюжету: узагалі сама ситуація з їхньою зустріччю кумедна, але коли в кінці виявилося, що Суґуру ще і їхній спонсор, я взагалі випала! Молодець, Сатору, так тримати, вдале перше знайомство:)

    Чекаю продовження цієї роботи, аби побачити, куди нас усе це заведе. І сподіваюся, що мій коментар підняв вам настрій, а можливо, був навіть корисним!

    (А ще сподіваюся, що написала нормальну критику й жодним чином вас не образила, бо такого на меті в мене не було)

     
  2. Дуже подобається ваш багатий на рідко уживані українські слова текст, також не побачила жодної помилки, дуже приємно читати таке, тому з нетерпінням чекаю продовження!

     
  3. вже відчуваю куди все це може завести…. хоч я знаю ✨НіЧоГо✨ про персонажів, мені подобається яку площу для міркувань ви залишаєте)