4

Тайлер

Біля «Парфенону» юрмиться молодь, далеко не всі присутні можуть потрапити всередину. Мордоворот на вході відсіює частину охочих, а потім гаркнувши: «Вхід по VIP-перепустках», — намагається зачинити ґратчасті двері.

— Стривай! — протягую охоронцеві картку постійного відвідувача, яку позичив у Саймона. Він усіма правдами й неправдами пробивається в подібні заклади, мріючи підчепити багатійку, готову оплачувати його витрати. Однак поки що витрачається сам: на підкуп охоронців і придбання перепусток.

— Це не VIP. — Всовую в руку амбала п’ятдесятку.

— Проходь.

Минаю шість сходинок вниз, звукоізолюючі двері і потрапляю у світ хаосу.

Як це можна назвати музикою? Як це можна виносити? Смиканий клубний ритм б’є по мозку з неймовірною силою, на кшталт удару бейсбольної битої по м’ячу, тільки той, замість того, щоб полетіти, сплющується. Залишається сподіватися, що кількість децибелів не зашкодить слуховому апарату, інакше мені буде непереливки.

Гаразд, годі стояти біля входу — треба діяти. Сай казав — барна стійка розташована ліворуч, туди й попрямую. Бармен завжди все знає. Взагалі-то Саймон повинен був мене супроводжувати, але в останній момент йому запропонували підробіток на стороні, і він не зміг відмовитися. Так що замість поводиря мені дісталися короткі інструкції, як потрібно поводитися, і список тих, з ким краще не зв’язуватися.

Привітавшись, сідаю на високий стілець.

Хлопець із коктейльним шейкером окидає мене поглядом.

— Новенький?

— Так. Декого шукаю. — Подумки відгороджуюсь від зайвих звуків і дивлюся на співрозмовника.

— Чого налити?

У мене сімдесят доларів і я не маю жодного уявлення про тутешні ціни.

— Дякую – я пас.

— Друзяко, так справи не робляться.

— Тоді на твій розсуд.

Переді мною з’являється прикрашений полуницею келих із чимось отруйно зеленим. Дивлюся на креатив, не наважуючись спробувати, і дістаю з кишені двадцятку.

— Мені потрібен Блейд, знаєш такого?

— Ще б пак.

— А далі?

— Щоб було далі, треба більше, — скалиться хлопець, і я додаю таку ж купюру. Здійснюється попередження Саймона, що мої принципи призведуть до марнотратства. І все ж я не можу залишити ті дві штуки собі. Якщо я їх візьму, почуватимуся продажним, а мені дуже не подобається це брудне відчуття. Воно обтяжує і позбавляє сну. Я на себе в дзеркало дивитися буду не в змозі, знаючи, як вони зароблені. Тож чим швидше все закінчиться, тим краще. Справ мізер: подивитись у безсоромні очі Аарона, віддати борг і звалити додому. Я не збираюся з ним розмовляти. І зовсім мені не цікаво, як він виглядає у звичайному одязі. Після діалогу з Саймоном я не маю ілюзій.

Наша зустріч буде останньою, привіт-прощавай — нічого більше.

— Лін! — кличе бармен офіціантку, — проведи товариша до Блейда.

Слідуючи за дівчиною, піднімаюся на другий поверх, де розташовуються столики. Вона вказує мені у бік окремої кабінки та повертається до відвідувачів.

Вампір, напевно, не один, доведеться імпровізувати.

Одягаю найдружелюбнішу посмішку і крокую в невідомість.

— Привіт всім! — на мене здивовано дивляться шість пар очей, а я бачу тільки одні — сірі, як дощове небо. У них плещеться подив, розбавлений страхом.

Не чекав, що знайду? Нехай обломиться — я можу бути настирливим.

Проходжусь поглядом по точеним рисам обличчя. Бліда навіть без гриму шкіра видає мешканця ночі, який прокидається із заходом сонця. Нічого незвичайного: у Вегасі багато прихильників подібного способу життя. Тим більше, коли в тебе є все і не потрібно піклуватися про завтрашній день.

Темно-синій гольф йому личить, але хотілося б побачити родимки на його шиї, що було так приємно цілувати. Навряд чи Блейд приховує саме їх. На такій ніжній шкірці, як у нього, мітки залишаються надовго, а я був нестримний, коли дорвався до солодкого. А ці стислі в тонку лінію губи, якими так і хочеться провести язиком. Змусити їх розкритися, а потім побачити… почути, як вони вимовляють моє ім’я, поки я входжу з кожним поштовхом глибше…

Що за чортівня! Мене веде зовсім не в той бік.

Як Дарнел ходить у цьому винаході інквізиції? Мені довелося взяти джинси в нього, тому що мої шмотки Сай забракував, сказавши, що в одязі з секонд-хенду мене не пустять навіть на поріг “Парфенона”. І ось минула година, як я став розуміти, чому дами в корсетах непритомніли. Це здавлювання з усіх боків і неможливість виправити щось затиснуте, нестерпні. А коли дивишся на спокусливого хлопця, прокручуючи в голові, що ми з ним творили, то єдине бажання закинути штани на дно Гранд-Каньйону, і поцупити омріяний об’єкт для повторення пройденого матеріалу.

— Аароне, нам треба поговорити.

— Помиляєшся.

— Ти щось сказав?

Повертаюся до вовка з вечірки.

— Я звертався не до тебе, будь ласкавий, помовчи, — карбую я.

— Хто ти такий, щоб мене затикати? — підхоплюється з місця набридливий захисник.

— Хто ти такий, щоб лізти, куди не просять? — також підвищую тон я.

— Заспокойтесь обоє! — перегукує нашу суперечку довговолоса дівчина.

— Каті…

— Мете, не втручайся. Я вважала, ти все зрозумів.

— Роби, як знаєш, — названий Метом сідає, не перестаючи злісно свердлити мене поглядом.

— Мені хтось пояснить, що відбувається? — запитує третій присутній хлопець, тоді як дві гарненькі лялечки тріпочуть віями.

— Потім, Дене, — відповідає, судячи з імені, Райська Пташка. — Блейд, чому мовчиш?

— Що ти хочеш? — звертається Рейнольдс до мене.

— При всіх говорити? — уточнюю я.

Його щоки червоніють.

— Ходімо, я знаю, де нам не завадять.

Кидаю переможний погляд на дракона, що охороняв принцесу і йду слідом за Аароном, що піднявся з-за столу. У залі він перехоплює хлопця з обслуговуючого персоналу та, пошептавшись, бере у нього магнітний ключ. Через кілька хвилин ми входимо у маленьку кімнату, весь інтер’єр якої складають стілець та двоспальне ліжко. Не те що б я проти, але спочатку слід де з чим розібратися.

— Грошей ти більше не отримаєш.

— Вибач, що?

— Шантаж зі мною не прокотить. Гадаєш, я боюся розголосу? Помиляєшся! — у голосі немає й сліду тієї невпевненості, що прозирала в хлопцеві раніше.

— У тебе склалася хибна думка, я прийшов це виправити. Тримай, — простягаю долари.

— Що це?

— Гроші, які ти залишив, можеш перерахувати. А тут, — віддаю йому пакет, — плащ. — Він розгублено переводить погляд із купюр на мене. — Бери-бери, чужого мені не треба, — силоміць вкладаю пачку в його руку і стискаю її. — Я не продаюся, Готеня. Проте, якщо захочеш повторити нашу ніч, тільки натякни.

Я не планував говорити подібне, метою було повернути «гонорар» і піти. Однак від близькості Аарона до ліжка мозок закоротило. Роблю крок до хлопця і впиваюсь у його губи воскрешаючи спогади про спільно проведений час. Серце Рейнольдса б’ється в шаленому ритмі, а очі метають блискавки, він не на жарт розлючений. Руки самі собою задирають його одяг і гладять напружені м’язи, умовляючи розслабитися.

Несподіваний спалах болю змушує відступити. Що за біс? Прикладаю до губ пальці і бачу на них кров.

— Не торкайся до мене. Думаєш, за що мені дали прізвисько[4]? — вимовляє Блейд і демонструє на висунутому язиці лезо.

—  Ти чокнутий! — шоковано говорю я, дивлячись, як смертоносна пластинка ховається за зубами Рейнольдса.

— Раз зрозумів — забирайся.

Злизнувши солону краплю з порізу усвідомлюю, що не можу так закінчити нашу історію. Я хочу хлопця з усіма його тарганами. Шалена витівка дозволила подивитися на вампіра, що скинув маску, під іншим кутом. Він не такий, яким хоче здаватися. Не багатенький нікчема з підвищеною зарозумілістю. Аарон сильна і одночасно вразлива особистість, яка зараз перебуває в глибокій обороні. Можливо, в минулому він обпікся і тепер у нього проблеми з довірою. Я, напевно, зможу це вилікувати, якщо хлопець дозволить мені наблизитися.

Сідаю на ліжко та розгладжую складки, що утворилися на покривалі. Щоб достукатися до Аарона, його необхідно відволікти і заспокоїти.

— Дикцію не псує?

— Що? — робить великі очі він.

— При нашій першій зустрічі бритва також була у тебе в роті?

— Спочатку, потім я її вийняв.

— Добре, що мінет я робив тобі, а не навпаки.

На його губах з’являється тінь посмішки.

— Поцілунки з нею я практикував, інше — ні.

Рейнольдс повільно наближається і сідає на стілець поруч із ліжком.

— Сам-то не різався? — цікавлюсь я.

— Ні.

— Фокус можеш якийсь показати?

— Хіба що цей.

Хлопець перевертає бритву кілька разів та затискає куточком назовні.

— Круто, — щиро захоплююсь я. — Зроби це на камеру і виклади в інтернет, ролик матиме популярність.

— Я її не шукаю.

— Навчи мене, — присуваюся ближче і, поборовши секундний страх, торкаюся жаданих губ. — Віддай, — скориставшись розгубленістю Аарона, ковзаю язиком у його рот і, знайшовши чужорідний предмет, відбираю. — Софсім не складно, — шепелявлю я, намагаючись розмістити лезо зручніше.

— Охрініти, — повільно вимовляє Блейд, стираючи з підборіддя цівку слини.

— Я тут не через гроші, а через тебе, — озвучивши слова, розумію, що в них нема ні крихти брехні. Головна причина ВІН, решта — привід, прикриття для незрозумілого почуття, що оселилося в грудях. — Давай, як-небудь ще зустрінемося.

Аарон

Я раніше не зустрічав таких, як Тайлер. Меркантильні істоти, що в’ються навколо мене, завжди були у себе на думці, в ангелі ж я не бачу ніякої хитрості. Від нього йде те особливе світло, яким відрізняються люди, які вміють радіти простим речам: променю сонця, що б’є в очі вранці; подиху морського бризу. Тай справжній, не лицемір. Я ж навпаки — потайливий. Ми з ним зовсім різні. Але є ствердження, що протилежності притягуються. Раптом, він дійсно прийшов не заради того, щоб витрусити з мене енну суму. Тоді, можливо, варто налагодити з ним контакт. Ще одна зустріч ні до чого не зобов’яже.

— Давай познайомимося з другої спроби, — він простягає мені руку, — Тайлер Вудс.

— Аарон Рейнольдс, — представляюся я. — Ти вже знаєш, вірно?

— Довелося порозпитувати. Слухай, може, я щось незрозумів, і той гаврик, що обурювався, твій хлопець?

— Метью? Ні, він друг, який звик опікуватися мною. Не задирай його, добре?

— Я першим ніколи не нападаю, давай не будемо про нього. Скажи краще, що ти

вирішив щодо побачення зі мною?

— Ти спритний. Повноцінного побачення не обіцятиму, але я сто років не гуляв містом.

— Вирішено. Коли?

— Залиш номер я зателефоную.

— Продинамиш, — похмурніє Тайлер і, витягнувши з рота лезо, перевіряє його гостроту пальцем.

— Зовсім ні… — закінчити не дає дзвінок мого телефону. — Треба відповісти інакше не відчепляться, — поясню я, і натискаю «прийом».

— Куди ти подівся? — запитує Леністон.

— Незабаром підійду, не турбуйся.

— Аарон, це той самий красень із вечірки? Поділишся, як там у вас складається?

— У подробицях, — іронізую я.

— Будь ласочка…

— Каті, поговоримо, коли я повернуся, о’кей? Дитячий садок, — кидаю я, Вудсу прикривши слухавку.

— Коли це буде? Мет рве й меча, що тебе відпустили невідомо куди і з ким.

— «Парфенон» ми з Тайлером не залишали, про решту звітувати не збираюся.

— Я розумію, але ти ж знаєш Метью.

—  Знаю, тому й побоююся, що він щось викине.

— Уражений Саліван — це стихійне лихо.

— Візьму Салі на себе, — обіцяє Каті та вимикається.

— Хороші друзі, — каже Тайлер, — переживають за тебе.

— Занадто. Мені треба йти бо Мет вирушить на мої пошуки. — Не хочу, щоб ці двоє зіткнулися, нехай охолонуть. — Зустрінемося завтра об одинадцятій, підійде?

— Звичайно. Де?

— Біля торгівельного центру на Санрайс-Авеню.

Тай ловить мене в дверях і, обійнявши ззаду, просить:

— Пообіцяй, що прийдеш.

— Обіцяю.

Він цілує мене в щоку і відпускає.

У компанію повертаюся окриленим і злегка прибитим. Те, що з нами сидять дві малознайомі дівиці, запрошені Деніелем, відтерміновує мій допит. Буденно відповідаю, що все добре і вливаюся в колектив. Приблизно через годину, втративши нитку розмови, посилаюся на мігрень та втікаю.

Осідлавши байк, півночі кружляю Вегасом. Шолом глушить звуки міста,  а муркотіння двигуна не заспокоює розхитані суперечливими емоціями нерви. Радість, настороженість, що межує зі страхом, і надія, що Тайлер бачить у мені більше, ніж постільну забавку. Це ніби калейдоскоп: варто повернути, і складеться новий малюнок життєвих ситуацій, а от що вони обіцяють, то залишається таємницею.

Я призначив зустріч хлопцю і збираюся піти на неї. А ще — він починає мені подобатися. І я боюся, що знову можу закохатися в блакитні очі, які мають властивість перетворюватися на кригу і ранити глибше за будь-яку зброю. Лечу над асфальтом на швидкості вісімдесят миль, розмірковуючи про те, що заради хвилинної примхи Вудс не пішов би на ризик, і тим більше не повертав би гроші. Його вчинки вибили мене з колії. Для мене гра з лезом являється своєрідним засобом захисту, під назвою: «Не зв’язуйтеся з психом», а Тая вона не відлякала. Відібравши лезо, він тим самим зніс мій перший оборонний мур і зміцнив свою позицію приправленим кров’ю поцілунком.

______________________________

Blade[4] – лезо

Додати до улюблених