35

— Люблю тебе.

 

— Ось як, — від усмішки погрожувало тріснути обличчя, але Калимов ладен був піти на таку жертву.

Значить, це насправді, йому не здалося. Його люблять, справді люблять. Не намагаються замінити когось, не використовують, щоб відволіктися. Кохають. Його. Кохають.

 

— Ага, — Мітяєв зіщулився і ворухнув скутими в кільце пальців руками. — Круто, що ми це обговорили.

 

— Круто, — Макс кивнув і рушив далі. Далі там, по суті, були тільки жилисті стегна і спідня білизна, що тішило Калимова до неподобства. Сьогодні ж тридцять перше грудня, саме час присвятити ранок пікантному возз’єднанню з легким смаком свята. — Дякую, що сказав.

 

— Дякую, що вислухав… мабуть, — Сашко скосив погляд униз, де коліно акуратно вмостилося в нього між ніг.

 

— Звертайся, — Максим поцілував Мітяєва у куток рота. Легко, майже невагомо, але й цього було достатньо, щоб Сашко заплющив очі, а вії затремтіли.

 

Мітяєв відчував це спинним мозком, інстинктами та кожною клітиною організму загалом. Це — тремтіння по тілу, бо воно пам’ятає, як буває добре з цією людиною. Знає, що з ним безпечно, правильно і настільки тепло, що все тіло жаром обдає, а щоки червоніють.

Саша лише через час зміг чітко усвідомити кордон, величезну прірву між Максимом та будь-яким іншим, з ким він намагався грати у стосунки. Раніше емоційні гойдалки здавалися дитячим белькотом, бо життя Сані було справжніми американськими гірками, від яких серце погрожувало розірватися. Розбіг за кілька секунд від пекла до раю — реальність, до якої хлопець звик і не думав, що буває по-іншому.

З Максом все спочатку було зовсім інакше. Уявна коробка, в яку Мітяєв роками ховався від зовнішніх подразників, раптом перестала бути виключно його простором. Калимов сунув свій ніс навіть туди, хоча Саня на той момент вже багато чого встиг йому віддати: і тіло, і інтерес, і увагу, і симпатію. А Максиму ніби мало було, він хотів не просто подобатися. Він хотів РОЗУМІТИ, чому Сашко — це Сашко, і за які ниточки смикають одурілі таргани в його голові. Калимов не хотів мостити свій зад у цю коробку, але він хотів знати напевно, що там відбувається, і це дратувало Мітяєва до зубного скреготу. Адже варто відкрити кришку, поглянути навіть одним оком — і картонний бункер розвалиться, розм’якне під поглядом.

Сашко не хотів відкриватися, а Максим наплював на це і все одно вліз. Спочатку здавалося, що чужа цікавість закінчиться крахом очікувань, але насправді все було точно навпаки: вона цих очікувань позбавляла. Люди перестають будувати повітряні замки і додумувати зайве, коли мають належну кількість інформації. Люди перестають любити свої фантазії та починають любити людей.

 

— У тебе таке обличчя… — неспокійна рука запурхала по внутрішній стороні стегна, зрідка зачіпаючи Санін член.

 

—Яке? — Мітяєв витягнув шию, підставляючись під поцілунок.

 

— Бля, гадки не маю, як пояснити, — Максим цмокнув хлопця в кінчик носа. — Умиротворене?

 

«Умиротворене, значить, — Саня закотив очі, коли Калимов у черговий раз «випадково» торкнувся стояка. — Мабуть, останнім часом моє сьорбало було настільки кислим, що жалюгідні спроби це приховати вже не допомагали. Взагалі я думав, що вмію прикидатися».

 

Мітяєв і вмів, просто на Максима вистави вже не діяли, як і на того ж Жукова. Досягши певного рівня близькості, вся акторська гра Саші починала знатно збоїти, пропускаючи справжні емоції. По правді, зблизька це виглядало навіть страшно: Мітяєв час від часу ніби намагався показати дві емоції одночасно.

Зараз же зморшка між бровами ненадовго розгладилася, а в карих очах читався спокій. Цей погляд обпалював і примушував низ живота приємно нити.

 

— Це добре, хіба ні?.. Поцілуй мене вже, блять, нормально, — Сашкові набридли ігри з обмеженням руху, він спритно вивільнився і притягнув Макса до себе.

 

— Це просто чудово, — запевнив Калимов. — І я ще не награвся, — між їхніми ротами були лічені сантиметри, але Калимов навідріз відмовлявся скорочувати відстань, упершись вільною рукою об подушку поруч із головою Мітяєва.

 

— У пизду ігри, — впевнено відрізав Саня, але Максим на це лише висунув язик і невагомо провів по губах коханця. Сашко тихо охнув, сіпаючись, як від удару струмом. — Ти йобнутий.

 

— І хто в цьому винен? — Калимов провів рукою від коліна до паху і накрив, нарешті, чужий член долонею. У Сашка трохи іскри з очей не полетіли, він подавився повітрям і стиснув сильніше пальці на потилиці Максима. — Це були не найкращі дні в моєму житті, знаєш.

 

Не тільки для Мітяєва останній тиждень був важким, це добре читалося по синяві під очима, потрісканим губам і товстому шарі пилу на полицях. Більшість заліків припала на передноворічний тиждень, і Калимову коштувало чималих зусиль день у день відшкребати себе від ліжка і бути свідомим хлопцем. Його взагалі заїбала ця свідомість, на яку і він сам, і всі довкола робили стільки ставок, ніби це вирішення всіх проблем. Тому що це не рішення — канат із нервових клітин та здорового глузду, який витончався та рвався під вагою емоцій, які на нього повісили. Колись канат обов’язково порветься, і в грудях заздалегідь нило, наче тіло вже було у вільному падінні.

 

— Пробачиш? — від торкань крізь тонку тканину білизни тремтів голос і стискалися пальці на ногах.

 

— Обов’язково, — Макс підчепив гумку трусів і смикнув їх униз, так що врешті-решт вони повисли на щиколотці. Член смішно відпружинив, шльопаючись об живіт, і Мітяєв майже запищав від гостроти відчуттів.

 

Лубрикант знайшовся під ліжком так легко, наче був заготовлений заздалегідь. Калимов без зайвих церемоній розсунув ноги Мітяєва ширше, підклав під зад подушку і видавив майже пів тюбика мастила прямо між сідниць. Сашко зіщулився від контрасту температур, заворожено спостерігаючи, як хлопець натягує презерватив на вказівний та середній пальці.

 

«Страшна справа: мені взагалі, по суті, похуй, що він буде зі мною робити. Аби робив і аби він», — Саня видав дивний гортанний звук, коли Калимов просунув у нього відразу два пальці. М’язи відвикли від подібних ласк і піддавалися натиску без особливого бажання.

 

— Ти сьогодні містер делікатність, — зауважив Сашко, зітхаючи незграбно від почуття незвичної заповненості.

 

— Боляче? — Макс сповільнився, притискаючись чолом до чола хлопця. Жест був теплий і милий, від нього хотілося посміхатися.

 

— Та не особливо, — хлопець рушив, штовхаючись назустріч в якості підтвердження. З такою кількістю лубриканта та максимальною розслабленістю Мітяєв відчував хіба що слабкий дискомфорт.

 

— Тоді не пизди, — відрізав Макс, цілуючи Саню в вилицю. Пальці зарухалися всередині, промацуючи пружні стінки на предмет тієї самої точки. Простата. По правді, Максим ніколи не думав, що так яро щось шукатиме в чужій дупі. Однак любов змушує людей робити безліч вчинків, і пошук передміхурової залози — аж ніяк не найдивніший зі списку.

 

— Вимагаєш неможливого, — Сашко невдоволено замичав, притягуючи хлопця за шию ближче. Здавалося, його розірве на частини, якщо не запихає язика в глотку Максима глибше. — Хто я без своєї балакучості? Просто якийсь красень з величезним членом і фантастичною дуп…цею?

 

Макс переможно посміхнувся, намацавши нарешті потрібне місце, а Мітяєв припинив словесне нетримання і заплющив очі, повністю віддаючись відчуттям.

 

— Слово «просто» і твоє ім’я навіть в одному реченні звучать абсурдно, йобаний ти мій сканворд, — Макс абсолютно ідіотично усміхнувся, хоч і хватка на потилиці вже приносила біль: Мітяєв у пориві пристрасті не розраховував сили. Хлопець взагалі в той момент мало що сприймав поза мильною бульбашкою, де все крутилося навколо Максима і його неможливо довгих пальців.

 

— Йо-ба-ний-в-ро-та, — Саша натурально поплив, вистогнуючи вульгарності Калимову на вухо. — Член зараз просто вибухне. Як добре. Блять. Бля-я-ять, я… йобнусь зараз.

 

«Вже я швидше йобнусь», — голова паморочилася чи то від міцних обіймів, чи то від власного збудження. Ідея помучити Мітяєва вже не здавалася такою класною, коли через власне «хочу» із заливистим «уі-і-і-і!» їхав дах. Хлопець утиснувся пахом у стегно Сані і застогнав з ним в унісон крізь зуби.

 

— Який же ти похабний, — з жаром видихнув Максим. Серце билося десь у горлі, а перед очима спалахували кольорові плями: кров явно надходила до мозку з перебоями, приливаючи до більш стратегічних місць.

 

— Це тільки початок, — запевнив Мітяєв, відліпивши одну з рук від чужої шиї і протисаючи її вниз. Член навіть крізь піжамні штани здавався розпеченим. Сашко намацав цятку мастила на тонкій тканині штанів і охнув. — Зніми цю хуйню нарешті!

 

— С-сука… — буркотливий стогін розходився по тілу ледь відчутною вібрацією, поки Максим однією вільною рукою тягнув гумку штанів вниз. Виходило так собі, і хлопець лише сильніше починав психовати. — Їбучі ганчірки!

 

— На який ляд ти взагалі їх начепив? — Саня дряпнув нігтями живіт, від чого Максу дуже, просто неможливо захотілося зірватися на рик.

 

— Тебе забув спитати, — від напруження важко було навіть говорити, хлопець нетерпляче смикнувся і притиснувся до Сашка ближче. Той ковзнув по стегнах, збираючи залишки лубриканту і наніс на член Макса. З перших рухів ні про яку ніжність і не йшлося, у справу йшли тільки швидкі, рвані рухи, від яких Калимов жмурився і тихо стогнав.

 

Боже, як же Максимові хотілося кінчити. Як же хотілося глибше, міцніше, сильніше, — і все з Мітяєвим, бажано просто зараз. Думки збивалися в безглузду грудку, вона билася з гучним стукотом об стінки свідомості, поки її володар втрачав свідомість у руках коханого. Занадто приємно, чорт забирай, занадто пиздато, щоб навіть дихати спокійно. Макс зривався на стогін на кожному зітханні, Сашко теж не відставав, відчуваючи, як перед очима все пливе і пульсує в такт рухам зап’ястя.

 

— Як же я… мнхм… тебе обожнюю, — Мітяєв остаточно перестав себе хоч якось стримувати і повис на шиї Калимова всією вагою, і той таки напоровся на губи Сані. Поцілунок вийшов мокрий і жадібний, хлопці навіть не ворушили язиками, а просто смокталися, як у дев’ятому класі, намагаючись чи висмоктати душу з партнера, чи його з’їсти.

 

Макс кивнув і хотів відповісти, але мозок поплавився, і весь він в принципі теж. Від того виходило тільки бездумно зацілувати кожен міліметр обожнюваного обличчя і ковзати по розжарених слизьких стінках, щоразу довбаючи по простаті.

Саня обхопив рукою відразу обидва члени і видав цілу нецензурну конструкцію, варто було відчути чуже збудження власним. Рухи стали зовсім хаотичними, прес напружився, а м’язи довкола пальців стиснулися майже до болю. Правду кажучи, цього видовища Максимові було достатньо, щоб спустити навіть без допомоги рук. Тому що фантазія не могла намалювати картини краще за ту, де його хлопець кінчає з таким порочним, безсоромно-задоволеним виразом обличчя.

 

***

 

— …Добре, я все розумію, про смаки не сперечаються, але… яблука? — Наталка длубалася в салаті, виловлюючи дрібно порізані шматочки фрукта і укладаючи їх на край тарілки.

 

— Це лише яблука, — Калимов відмахнувся, відпивши шампанського з келиха. Йому, загалом, було начхати на перелік страв на столі. Сашко був поруч, отже, вечір і так ідеальний.

 

— Лише яблука в олів’є, — Туся пирхнула, поглядаючи на Мітяєва, той уплітав салат із задоволенням. Відразу на контрасті згадувалося, як кілька годин тому з квартири Шепелєвої виповзав Влад з ялинкою наперевагу. Видовище було сумне, дівчина навіть думала скасувати всі плани. Шкода, гордий до колік Жуков поривів не оцінив. — Мітяєв, ти просто щось.

 

— Я ще пінку з молока люблю, сирі гриби та овечий сир, — заявив Саня з набитим ротом.

 

— Хворий виродок.

 

— О, так, — хлопець дрібно закивав і прихопив пальцями ніжку келиха. Наталка дивилася на нього і думала, де в цьому умиротворенні сховалася туга, і як Саня так спритно її приховував від чужих очей. Не могло бути інакше — Шепелева була впевнена. Люди на кшталт Сашка та Влада зі скрипом впускали когось у своє життя, а випускати з неї і зовсім не вміли. Вроджена потворність — лякаюча прихильність, яка заперечувала будь-які докази здорового глузду, була спільним лихом найкращих друзів.

 

«З якого моменту мене це так сильно турбує? — дівчина сперлася на спинку стільця, з усмішкою поглядаючи на солодку парочку, що сиділа навпроти. Начебто нічого непристойного, та ось тільки у Тусі вилиці зводило від розчулення, варто було Максиму в черговий раз торкнутися волосся Сані або провести долонею по спині. — Я сама бачила, як Жуков пустив все по пизді, і не мені дорікати Сашкові в байдужості».

 

Шепелева вже не вперше ловила себе на думці, що зрозуміти вічно колючого Влада їй було куди простіше, ніж інопланетного Саню, який, здавалося, особливо ніколи і не ховався. Можливо, у неї з Жуковим був схожий список зайобів, через що його голова не здавалася тихим, але темним омутом. Влад викликав емпатію на рівні підсвідомості, тому Наталя дедалі частіше думала, що вони з ним зовсім не чужі. Не коханці, звичайно, але другом вона його готова була назвати навіть вголос. Перед очима знову промайнула картина, де очкарик зупинившимся скляним поглядом дивиться в стіну, не помічаючи, як футболка промокла від сліз і липне до грудей. Шепелева не знала, що Влад вміє так плакати. Що люди в принципі вміють так плакати.

Сашко на контрасті з цими думками виглядав непристойно щасливим. Не показушно, не голосно — мирно і затишно, так, що заздрити починаєш мимо волі. Хлопець обжирався, чавкаючи, улюбленим салатом, іржав, коли Туся видавала чергову безглузду історію. І зрідка притирався до Калимова плечем, щоб той звернув на нього увагу і непомітно стиснув коліно під столом. На Саші був светр із написом «З різдвом, брудний магл», а на зап’ясті блищала смуга срібного браслета. У Сашка так очі горіли, що трохи смикалося око.

Шепелева рада була відзначити свято з хлопцями, але її ніяк не відпускала туманна, заблукала думка. Тепер, сидячи навпроти і роздивляючись Мітяєва, Наталя зрозуміла, що це було усвідомлення: вона тут не лише через теплі приятельські стосунки. Вона тут, бо Влад — гордий придурок, який ніколи б не попросив її залишитися з ним цієї ночі. А інакше вона не залишилася б. І Сашко знав про це напевно, і тому Сашко запросив її.

 

«Це що таке потрібно було зробити, Жуков, щоб твій найкращий друг захотів залишити тебе одного в новорічну ніч? Яку дичину ти в ньому розбудив, що він так розлютився?» — їй очікувано ніхто не відповів.

 

— Гаразд, розповідай: яке шоу в наступному семестрі влаштуємо? — Туся відмахнулася від думок, присмоктуючись до ігристого.

 

— Шоу? — Саня незрозуміло на дівчину витріщився, взявши канапку з тарілки поруч.

 

— Ти ж повернешся до КВК? — їй дуже хотілося, щоб Мітяєв повернувся. — Слухай, те, що ми зробили тиждень тому, справді круто. Згадай тільки…

 

Сашкові стало страшно, що дівчина згадає їх із Владом відео. Насамперед через те, що при згадці Жукова він навряд чи зможе тримати обличчя, він навіть на навчанні з того часу не з’являвся, залишивши собі купу «хвістів» на свята.

 

— …ту херню з лицарями, всіх просто порвало! — Наталка була набагато тактовнішою, ніж про неї думав Мітяєв. — А ми за півроку без тебе жодної розйобної сценки не написали.

 

— Слухай, мені спочатку треба відпочити, заліки позакривати… Давай поговоримо ближче до лютого? — ухильна відповідь, судячи з незадоволеної моськи, Тусю не влаштувала, але наполягати вона не стала. Зрештою, через місяць-другий Мітяєв сам від нудьги завиє і напише Шепелевій пару ідей, які неодмінно виявляться хорошими.

 

— У лютому саме час до восьмого березня готуватися, — до речі вкинув Калимов, відщипуючи від грона виноград. — Зможу, якщо що, безкоштовну робочу силу надати, все одно перед дипломом частіше в універі з’являтимуся.

 

— Так, звичайно, справа в дипломі, а не в твоєму солодкому бойфренді, — Шепелева в скепсисі вигнула брову. Макс хотів було відповісти, але трель телефону обірвала зачаток думки.

Калимов акуратно виплутався з обіймів Сані і одними губами позначив: «Мама». Сашко невпевнено кивнув, відчуваючи каверзу. Тому що він би і так не став питати, і виправдань ніяких не чекав. А Макс ніби заздалегідь хотів передбачити та обрубити всі питання на корені. Це було навіть підозрілішим за мовчанку.

 

— Привіт, з наступаючим… Ну, а де ще? Звичайно, — хлопець підвівся зі столу і шмигнув у коридор.

 

Мітяєв мало знав про батьків Максима. Два роки тому вони переїхали до Європи, забравши двох молодших синів із собою, — на цьому глибокі знання чужого родоводу закінчувалися. Відносини у Макса із сім’єю були нормальні, але не надто близькі. У всякому разі, так Саші здалося збоку, коли Калимов на мить завмер, побачивши напис на екрані смартфона.

 

— Ти теж у терміновому порядку залишаєш приміщення, коли тобі дзвонить мати? — Наталка рушила бровами змовно.

 

«Ми занадто мало часу провели разом, так що я в принципі не знаю, як він поводиться… не зі мною», — говорити про це не хотілося, як і про те, що останні дні він лежав колодою на ліжку, намагаючись знайти в собі сили хоча б на ковток води чи душ.

 

— Моя мама не полюбляє телефонні розмови, — Мітяєв легковажно знизав плечима. — Як там в універі справи?

 

— Тебе цікавлять мої справи чи…? — Наталка хотіла вірити, що за питанням ховається щось більше, ніж спрага пліток і чуток. А Сашко гадки не мав, що насправді хотів почути.

 

— Та хуй його знає, — чесно відповів Саня, сьорбнув із келиха. — Запитав, щоб не мовчати, знаєш. Нічого конкретного.

 

У коридорі чути було голос Калимова, Саня періодично поглядав на двері, ніби намагаючись почути суть розмови. Наташа дивилася на хлопця довго, так що врешті-решт Мітяєв почав свербіти від надмірної уваги.

 

— Ну чого ти хочеш, Тусь? — Сашко провів нігтями по щоці, там залишився червоний слід.

 

— Якщо хочеш дізнатись, як там…

 

— Не хочу.

 

— Та годі тобі, — підбадьорювала дівчина.

 

— Тусю.

 

— Просто скажи, коли захочеш.

 

— Обов’язково. Як захочу, так і одразу.

 

— Сьогодні він…

 

— Як захочу, так і одразу, Тусю, — повторив Саша трохи голосніше, ніж слід, навіть Макс з’явився в дверному отворі, у міру можливостей витріщивши розкосі очі.

 

— Ти кричав чи мені почулося?.. Мені час, — Максим швидко звернув розмову, повертаючись до кімнати.

 

— Почулося, звісно, ​​— Сашко безтурботно махнув рукою. — Ти договорив?

 

— Типу того, — хлопець знизав плечима. Після хвилинної розмови Максим виглядав напруженим і ніби змарнілим. — Слухай, не зганяєш вниз? Мені повідомлення надійшло, що доставка вже приїхала.

 

— Ми щось замовляли? — Сашкові не подобалася ця зміна. Він поклав долоню Калимову на передпліччя і стиснув пальці не сильно, але відчутно.

 

— Ага, я замовив нам м’ясо. Шашлик, сет якийсь… не пам’ятаю вже. Сходиш? — Макс потріпав хлопця по голові і посміхнувся. Щось безперечно було не так, і Саня був певен: докопавшись до причини, він точно не зрадіє.

 

— Без проблем, — Мітяєв звузив очі і підтис губи, але все ж таки встав зі столу. — Нічого не хочеш розповісти мені?

 

— Вікна виходять у двір, а я маю стовідсотковий зір.

 

— Ух ти. Дуже важлива інформація, дякую, що поділився.

 

***

 

*Один в каное — пообіцяй мені

 

Те, що Макс підклав йому величезну свиню, дійшло до Сашка раніше, ніж він встиг сфокусувати погляд.

 

— Та блять… — процідив крізь зуби Мітяєв, притримуючи під’їзні двері долонею. — Якого хуя.

 

Влад стояв біля лави, скрючившись від вітру, що пробирав до кісток. Обома руками він притримував невелику ялинку близько півметра, густо прикрашену кульками та витонченою ниткою гірлянди.

 

— Я попросив Макса покликати тебе. Хотів вибачитись. Ще раз. По-людськи, — швидко заговорив Влад, стискаючи синюшні від холоду пальці на стовбурі свого подарунка. Це була їхня дивна традиція: обмінюватися ялинками на новий рік, адже, як вважав Сашко, їх ніколи не буває забагато.

 

— Вітаю тебе з цим, — Саня закотив очі. — Я вже ніби сказав, що й без цього чудово почуваюся.

 

— Саню, я… — пробелькотів Жуков, але Мітяєв не став навіть слухати, розвернувшись на п’ятах, знову сховався за домофонними дверима.

 

Кров оглушливо билась у скронях, Сашко міг заприсягтися, що його голова була за крок від того, щоб розірватися до біса від злості. Він не хотів слухати. Не хотів простежувати причинно-наслідкові зв’язки. Не хотів розуміти, бо інакше не зможе мислити здорово і дозволить своєму жалісливому нутру знову розм’якнути. Тому що весь він цілком був всеосяжною толерантністю, через яку будь-яке лайно він готовий був прийняти як норму.

 

«Блядство. Блядство-блядство-блядство», — хлопець жваво збіг сходами, відчуваючи, як усе всередині палає і горить. Сашко, очевидно, сердився на Влада. Ще на Макса за те, що втручався і на Наташу за довгий язик. Злився-злився-злився. Злився на самого себе за те, що прямо зараз збігав, підібгавши хвіст, хоча міг вислухати вибачення і… ще раз плюнути Жукову в душу, гарненько по ній потоптатися, щоб зрівняти отримані збитки.

…Почуття, що цю розмову не можна закінчувати на такій ноті, змусило Мітяєва знову спуститися на перший поверх і вивалитися з під’їзду, важко дихаючи.

 

— Знаєш, а пішов ти нахуй, — кімнатні капці заскріпіли по свіжому снігу. — Нє, правда. Іди вже ти. Хоч кудись. Можеш нахуй, можеш у найближчу канаву. Просто йди.

 

— Я нікуди не піду, поки не вибачусь, — впевнено заявив Жуков, простягаючи Сашкові ялинку. — Все, що я тоді сказав, — хуйня. Я ніколи так не думав. Хотів вірити, що думав, бо набагато простіше було знецінити ставлення до тебе, ніж визнати, яке воно насправді. Ти ніколи не був для мене…

 

— Просто зручною м’ясною діркою? — зашипів Мітяєв, вибиваючи чортову ялинку із задубілих рук. Деревце жалібно задзвеніло іграшками і впало на землю, але Сашко навіть оком не моргнув.

 

— Ти ніколи не був для мене таким, — продовжив Влад, скривившись, наче від болю. — Ти був. Є. Ти єдиний, хто має значення, — ось що я хочу сказати.

 

— Я ще раз повторюю… — почав Сашко, хапаючи Жукова за грудки. Зблизька під світлом ліхтаря стало чудово видно і запалі щоки, і щетину, і червоного кольору білки в заплаканих очах. Мітяєв завмер, а Влад у принципі дихати перестав, віддано вдивляючись у обличчя Сані.

 

У морозному повітрі витало стійке амбре перегару, райдужки за лінзами окулярів здавалися скоріше сірими та вицвілими, ніж блакитними. Джинси на довгих, мов шпали, ногах помітно підвисали, здавалося, що Влад наплутав з розміром при їх купівлі. Або плутався в прийомах їжі, наполегливо замінюючи алкоголем обід та вечерю.

Мітяєв ніколи не бачив друга таким жалюгідним. Мов у нього відібрали життєву необхідність. Мов зламався сталевий стрижень, на якому трималася його аж ніяк не тендітна душевна організація.

 

«Це через мене?!» — Сашко шумно проковтнув. Хлопці продовжували один на одного дивитися: Мітяєв ошелешено, Влад — покірно і уважно. Це і жахало, і ворушило всередині погане почуття садистського задоволення. Сані важко було стриматися і не вдарити Жукову якнайсильніше.

 

— Знаю, що ти мені не віриш. Але нічого з того, що я говорив, не було правдою, — продовжив Влад тихо, так що Саші мимоволі довелося прислухатися до ослаблого голосу.

 

— Насрати.

 

— Мені хотілося зробити тобі боляче. Я те ще хуйло, ти ж знаєш.

 

— Мені насрати.

 

— Я справді думав, що це гарна ідея. А то ти міг зрозуміти, що мені не плювати на тебе. Жах, так? — Влад видавив слабку посмішку, помічаючи, як на фізіономії Мітяєва з’явилося сум’яття. У цій ситуації Влада радувала будь-яка емоція, не схожа на роздратування. Погляд метався від волосся, що стирчало в різні боки, до стиснених в тонку смужку губ.

 

— Та похуй.

 

— Насправді я. Не уявляю. Як жити. Якщо поряд немає тебе, — горло стиснуло, назовні виходили лише сиплі уривки фраз. Жуков прикусив щоки зсередини, сподіваючись, що це допоможе йому бути менш жалюгідним ще якийсь час. — У мене просто не виходить.

 

«Просто не виходило» у Сашка. Дихати. Наче його скрутив сонний параліч, намагаючись проломити ребра своїм непомірним тягарем. Мітяєв випустив із ослаблих пальців чужу куртку і відскочив на кілька кроків. Влада за інерцією теж смикнуло назад, він заплутався в ногах і шмякнувся вниз.

 

— Пробач мені, будь ласка. Бляха, просто пробач, пробач, пробач, пробач, пробач, — спробами встати хлопець навіть не морочився. Сніг виявився напрочуд м’яким, хіба що маківку пробирало голками від холоду. Окуляри з’їхали до кінчика носа, Жуков прикрив очі тильною стороною долоні, молячись, щоб його голос не був схожий на гундосе мекання. — Я не знаю, що робити далі. Мені… я… пробач мені. Будь ласка. Будь ласка, пробач мене.

 

Влад боровся до кінця, насправді намагався. Він був готовий розмозжити собі ребра і вирвати серце, аби нічого не відчувати. Він готовий був брехати і собі, і людям навколо, щоб переконати: вся ця метушня не про нього, він не такий. Він не відчуває. Але зрештою з ганьбою та кривавими сльозами довелося визнати, що це неможливо, адже кохання — воно таке. Не сховаєшся.

 

Ніс зрадливо заклало, Сашко вдихнув через рота, обпалюючи крижаним повітрям горло. Куточки губ, тремтячи, поповзли вниз, кулак сам собою стиснувся на тканині світшота в районі грудей, де відбивав канкан серцевий м’яз. Було боляче. І збочено-приємно дивитися на Жукова зверху донизу.

 

— Ти… — почулися кроки, хрускіт снігу і рух зовсім близько, але Влад не ризикнув розплющити очі і подивитися, що відбувається. — Підор їбучий, — Саня розпластався поруч у позі морської зірки, розкинувши кінцівки у різні боки.

 

— Угу.

 

— Ненавиджу тебе, уйобище, — Сашко недбало пхнув хлопця, але лише для того, щоб намацати долоню і страшенно ніяково переплести їхні пальці між собою.

 

— Угу, — Влад часто закивав, з ганьбою схлипуючи.

 

 

Макс спостерігав за сценою, що розгорнулася, з вікна, як і обіцяв. Стиснуті до головного болю щелепи окреслили жовна, і Наталка могла присягнути, що навіть чула скрип зубів.

 

— Мабуть, то була не доставка? — ніби між іншим поцікавилася Шепелева, ліниво копирсаючись у тарілці.

 

— Не доставка, — очі перетворилися на вузенькі щілинки, розглядаючи переплетені в замок руки. Він щиро хотів виколоти собі очі прямо зараз.

 

— І навіщо?

 

— Тому що, — відповів невпопад Максим.

 

 

Тому що.

Макс вірив, що коли справа не стосувалася очевидної жорстокості на кшталт тероризму чи війни, багато чого в світі не було однозначним. Це не тільки про «я люблю Сашка, а Сашко любить мене», адже життя не обмежується лише коханням. Тільки одним коханням. Тільки однією людиною.

Макс вірив у правило бумеранга, дебільні прикмети на кшталт «на чужому нещасті щастя не побудуєш» і не хотів ставати актором другорядної ролі збожеволілого від ревнощів лиходія в житті коханої людини. Макс хотів дати можливість Саші самостійно проживати своє життя та приймати рішення, хотів довіряти настільки, щоб не думати кожну секунду про зраду.

Все-таки це не однобока книжка про підліткове кохання. І не типовий роман, у якому тисяча гвинтиків скрипучого від кліше механізму працюють заради епілогу, де у «тих двох» все обов’язково стає добре. Боже, та про таких, як вони, навіть нормального роману не напишуть!

Це життя. І хуй його знає, що буде далі.

 

Кінець.

Історія Влада;)) :

1

Додати до улюблених