Йонджун прокинувся абсолютно розбитим та понівеченим. У ночі, наповненим натхненням від спілкування з незнайомцем із тату салону, він написав текст нового синглу. У нього було скільки енергії, що чоловік навіть перейнявся за створення музики. Він поглянув в екран свого телефону і відклав його назад, збезсилено падаючи на подушку. На годиннику було 15:56, а в голові панував безлад. Давно Йонджун не працював в ночі.

Раніше, тільки ступаючи на сходинку музиканта, він міг не спати добами, щоб заявити про себе всьому світу. Черпати натхнення із пекельних умов проживання було майже нереально, і перші його сингли хворіли на глибоку депресію.

Дуже важливо народитися у потрібному місці, але хлопцю не пощастило.

Ніколи не можна романтизувати злидні. Ця слизька потвора намагалась проникнути в кістки Йонджуна й оселитись там навічно. Однак хлопець протестував їй як міг. Він виживав під суворим оком батька. Ховав зароблені в кафе гроші у свою шкарпетку під ліжком, щоб хоч вони були не потрачені на алкоголь.

У підлітковому віці Джун хотів знайти матір, яка покинула його з батьком. Та все що він знайшов, це страшну жінку, зі згорбленою статурою, немитим волоссям та почорнілими від сигарет зубами. Його не прийняли, вдаривши віником по хребту.

Висіло питання. Чому взагалі Йонджун народжений? Він злився на жахливих батьків, яким було все одно на народжений плід. Так він себе і відчував. Хлопець картав себе, що міг надіятися на матір, як із казок. Він один в цьому світі, нікому не потрібний. І поки всередині все палало вогнем, а сльози змивались дощем, його плеча хтось торкнувся.

Це був хлопець за виглядом старше самого Джуна зі світло-русим волоссям та губами у формі бантика. Незнайомець дивився на нього із переляканими очима і простягнув йому свою руку для рукостискання.

— Я Субін.

Йонджун не знайшов матір таку про яку мріяв, але його знайшов брат. Ось чому Джун не такий як батьки, ось чому його не тягне до випивки й злиденного життя — він схожий на старшого брата, який спокійніший за найтихіші хвилі у морі.

Так хлопець знайшов свою опору в житті. У Субіна та Йонджуна була спільна біологічна мати. Батько старшого взагалі не пив, але був одружений на жінці, якій діти взагалі не потрібні були. Так і доводить кохання до вічної муки. І хоч брат полегшив життя Йонджуна, та він продовжував жити з батьком, який існував за рахунок чарки.

Тому й тексти його пісень були про пекло із крихітним промічником надії. Мабуть, через це жоден лейбл не звертав увагу на майбутнього артиста. Зі слабким голосом, з однією лише мрією та вірою, він тікав за межі дому у парк, де міг віддати свій слабкий голос нічній темряві. Йонджун вмикав відеоуроки на You Tube, і тренувався, поки дрімота, або холод, не проникали під його светр.

З першої зарплати в кафе Чхве купив собі гітару. І того ж вечора, із синяком під оком та напухлим носом, він вивчав цікавий інструмент. Хлопець радів, що гітара залишилась цілою, і батько не посмів торкнутися її великими кулаками.

У школі Йонджун звернувся до вчителя музики з проханням як найшвидше подужати інструмент. До кінця навчального року хлопець покращив свої уміння й написав нову пісню, в яку вклав всю свою вдячність. Проте хвилювання підвело його руки та голос. Гітара полетіла крізь відчинене вікно офісу студії, а душу Йонджуна вперше по-справжньому розбили.

Повертатися до дому не хотілось. Принаймні не того вечора, коли образа душила горлянку хлопця. Він купив собі бляшанку дешевого алкоголю, із прохожого стрельнув пару цигарок, і на краю міста, дивлячись на спляче сонце, він завив голосом болю із крихтами розбитої надії. Струни гітари розділяли всю душу господаря, відчайдушно тримаючись міцно від остаточного розриву. Тільки з останнім подихом меланхолійного слова Йонджуна, одна струна, завершуючи серцевий біль, луснула в ідеальний симфонії.

Секунда тиша розтеклась навколо, але була перебита голосними оплесками. У Йонджуна серце впало в п’ятки, ховаючись від сорому. Він міцніше стиснув зламаний музичний інструмент, і поглянув звідки доносився шум. Підліток, точно менше за нього самого, із розтягнутим в’язаним светром чорного кольору та широкими джинсами, палко плескав Джунові та його соло виступу.

— Я закохався у твій спів, — вимовив незнайомець, та хотів підбігти до Йонджуна, який швидко піднявся на ноги. — Гей!! Ти куди?

— З’їбись, малий, — злість та сором бурлила в ньому, як отруйний напій, тож він навіть не ховав свою агресію.

Він оглянув парубка. Років десь так 14-15, невеликого зросту із темними очима, які були не помітні через довгий чорний чубчик. Тож і вірити зустрічному хлопчику Йонджун не мав бажання. Як взагалі можна закохатися в спів? А ніяк!Та чим далі Чхве йшов, тим все більше поглинав у роздуми. А якщо й справді малому сподобалось? Всі хто його чули це лише Субін, вчитель та продюсери. Джун озирнувся. Хлопчик сів на гойдалку й повільно відштовхнувся ногами від землі. Мабуть, він образився на Йонджуна? За секунду Чхве встиг знову розізлитись, визнати свою помилку й відчути сором й почервоніння вух.

Саме так запам’ятався смак маленької перемоги Йонджуну.

«Я закохався у твій спів»

Звичайно, через чотири роки після того моменту Йонджун став оплачуваним артистом. Піднявся з колін і втік з того пекла. Його нарешті помітили, і розстелили червону доріжку в шоу біз. Хоч його й досі недооцінюють у музичному світі, він впевнено ламає усі перешкоди. Кожен новий трек стає все популярнішим, а гонорар зростає. Музика для Йонджуна — життя. Він з головою поринає у довготривалий процес створення мелодій, куховарячи ноти на своїй особистій студії.

***

Приємні та жахливі спогади просочились в мізки Джуна, змушуючи боляче пульсувати у скронях. Чоловік підняв свою руку й поглянув на тату, обклеєне захисною плівкою. Візерунок був у формі зірочки, з іскрами навколо. Кожен промінь був ретельно промальованим, з точними та чіткими лініями. Легенька усмішка заграла на Йонджунових вустах при згадці юнака з тату салону.

Дзвінок, що надходив з телефону, розірвав усі думки артиста. Телефонував його менеджер.

— Слухаю, — нарешті хлопець піднявся з ліжка, протираючи сонні очі. У нього в планах сьогодні було багато справ у вихідний, але в такому стані він нічого не зможе зробити.

— Йонджуне, новий сингл набирає обертів і перегляди ростуть, — поки чоловік монотонним голосом годує артиста свіжими новинами, сам Чхве випиває таблетку від головного болю. Він майже не слухав його, а приводив себе до тями, поки не почув цікаву пропозицію з вуст пана Чона.

— Кліп? Але ми ж він не входив у наші плани.

— Я знаю, Джуне, але розумієш, він буде головним козирем, і перегляди ще піднімуться! Пора діяти, поки твій сингл не заслухався.

Ось чого Йонджун не розумів найбільше в цьому світі. Майже ніхто, навіть самі артисти, не цінують музику як потрібно. Для них це спосіб заробітку, спосіб використовувати свій талант за призначенням, спосіб отримувати любов від фанів. Проте для свого Чхве музика — це частинка його душі, яка може в один момент підняти його до самих небес, а в інший — розбити на тисячі уламків.

***

03:25 ночі, і Йонджун вже годину веде прямий ефір в Інстаграмі.

— Ще раз дякую вам усім, хто прослуховує нову пісню. Насправді вона не така і нова, ну… Для мене вона не нова. Пісня була записана ще місяць тому. Тоді мені було трішки важко. Ви питаєте чому? Оо, ну… — Джун ніяково почухав потилицю, але продовжив розкривати правду, — весна ж прийшла, і всі навкруги немов показилися зі своїми феромонами. Куди я не гляну, і бачу закоханих парочок. Спочатку я насміхався з цього, так-так, вибачте мені, я зневажав закоханих. Все через те, що я їм заздрив. Ну а чим я гірше? Ех, мабуть, мені ніколи не відчути що таке це ваше «кохання» О, ні не хвилюйтеся, зараз я про це не думаю. Моя кохана це музика. З нею я навічно.

Після цього в чаті почали з’являтися повідомлення «Йонджуне, давай я буду твоєю коханою», або ж «Милий, я можу пожаліти» і ще десятки таких повідомлень на які Джун не буде відповідати.

— Ні, друзі, це не про кохання пісня, як ви питаєте. Це про відчуття самотності, яке поглинає зсередини, і щоб врятуватися потрібно знайти свою споріднену душу. Ось про що ця пісня. Ну ні, я не самотній, не хвилюйтеся!!

Йонджун сміється з реакції фанів. Він ще раз умовно підкреслює той факт, що не всі вміють пропустити крізь себе музику. Це трохи засмучує, але вже й звично таке зустрічати. Чхве дивиться на свою руку з тату й замовкає. Він згадав слова юнака з салону: «Ця ваша пісня змусила мене прийти сюди»

— Знаєте, — артист підіймає свою руку й показує на камеру нове татуювання. Чат відразу вибухає вогниками й захопленнями, — це я вчора зробив. Точніше, це ми зробили з одним хлопцем. На жаль, він відмовився сходити зі мною на каву, щоб більше поговорити, — чоловік поправив темний чубчик, немов розкриваючись перед кимось, — але я б хотів ще його зустріти. Навіть запропонував би йому знятися в кліпі, ахах.

Чомусь Йонджун страшенно хвилювався. Було враження, наче він запрошує на побачення людину яка йому подобається.

— Він сказав, що це моя пісня привела його в салон для давньої мрії. І ми набили парні тату, — брюнет посміхнувся, згадуючи чужі очі, що горіли вогнем. — Мені просто цікава його думка, що значить для нього та пісня. Та цілком що значить для нього музика.

Та раптом артист похмурнішав і пролистав чат.

terxrry7: ЧХВЕ БОМҐЮ !!

terxrry7: ТОЙ ХЛОПЕЦЬ З ТВЛЇМ ТАТУ

terxrry7: А Я ЙОГО ДРУГ!!

— Чхве Бомґю той хлопець з тату салону?? — його тіло вдарила тривога, а долоні неочікуваного спітніли. — У нього таке темне довге волосся, і шовковий голос.

terxrry7: ТААК!!

terxrry7: Він ще ескіз тату малював давним-давно, коли ще в школі навчався.

Йонджун плеснув у долоні від радості. Він потім запитає себе чому так реагує на такий розвиток подій, але це буде потім.

— Слухай, тер ікс ррі сім, напиши мені в особисті, і дай його профіль. Окей? Я буду щиро вдячний! Все, ґайс, всі спати.

На останок Джун послав повітряний поцілунок своїм фанатам і вимкнув ефір. Повідомлення не змусило довго чекати і вже через декілька хвилин Йонджун розглядав сторінку інстаграма хлопця.

— Отже Бомґю…

 

1 коментар

Залишити відповідь