Емілі тремтіла так сильно, що створювалося враження, ніби вона будь-якої хвилини могла впасти. Втім, це не завадило їй почати ритися у своїй зачісці. Незабаром з її волосся світилася величезна голка.
Хо-хо, непогано заховано.
Безперечно, Пенелопа завжди була жертвою. Зброя тортур виглядала так загрозливо. Вона б з радістю гарчала на покоївку, що постійно принижує її, але через відсутність доказів, не могла цього зробити
– О-ось …..
Тремтячими руками Емілі передала мені голку. Я глянула на предмет, який раніше постійно нівечив Пенелопу. Просто шматочок металу, не такий вже й великий. Але вчора мені пощастило дізнатися, скільки болю може заподіяти ця тонка маленька голка.
Як же болісно це для неї мало бути.
Ніхто не помітить якщо ваші руки послабляться через криваві рубці.
– Підніми голову.
Стиснувши зуби, я наказала. Емілі нерішуче підвела голову. У її очах читався відчай, оскільки вона, ймовірно, уявляла, що тепер може зробити з нею жорстока леді.
– Дивись уважно, Емілі.
Я простягла руку без голки перед Емілі. Тендітна рука була молочно-білою, без шрамів. Обернена тильною стороною до стелі. Потім я, і оком не моргнувши, застромила в неї голку, яку передала мені Емілі.
– Ах! Леді!
Глибоко встромлена голка в мене, а Емілі закричала так, ніби постраждала тут вона. Після цього я витягла наполовину встромлену в мою руку голку.
Угх.
З проколу почала капати кров. Я готувалася до цього, але реально було боляче. Так сильно, що з очей потекли сльози. Однак, не показуючи нічого на обличчі, я вбила голку назад у свою руку, поряд із місцем, яке проткнуло миттю назад.
– Ай!
Цього разу я не змогла витерпіти болю та видала звук.
– Л-леді!
Емілі важко дихала, ніби вловила напад панічної атаки. Не знаючи що робити, через мої бездумні дії, вона розплакалася. Це було досить кумедно. Чого це вона так боїться, якщо творила речі й гірше?
– Леді, ік! Леді, навіщо ви це робите?
– Не треба сліз, Емілі. Адже це шрами, які ти залишила мені.
Я відповіла їй ніжним тоном. І її очі спорожніли.
– Га?
– Зараз їх два, але два завжди може перетворитися на три, чотири, п’ять. Або навіть більше, можливо.
– …,..
Після моїх слів, Емілі перестала дихати. Її тремтіння теж припинилося.
– З цього моменту, я прийматиму все, що б ти зі мною не зробила, без жодних заперечень. Вода у ванній, яку ти підготуєш, одяг, їжа. Все.
– Л-леді…..
– Чим більше ти так робитимеш, тим більше шрамів залишиться на цій руці. Колись їх буде неможливо не помітити. І що тоді, якщо одного прекрасного дня, хтось не залишить це без уваги?
– …….
– Люди будуть задаватися питанням “що за людина, яка не знає свого місця, наважилася знехтувати членом сім’ї Еккарт?”. Як братик Рейнольд, наприклад.
Піддаючи Емілі вербальним атакам, я усміхалася як прекрасна фея.
– Все залежить від твого стосунку.
Моя особиста покоївка не відповідала на мої погрози. Вона була бліда, як труп, я навіть подумала, що хтось встиг її придушити.
– Устань. Ти повинна приступити до своєї роботи після того, як твоя пані закінчила з їжею.
Я прибрала руку, яку простягла до неї. Потім перевела погляд на велике вікно на столі. Емілі різко встала, постоявши на колінах ще якийсь час. Потім, як робот, почала прибирати стіл.
Схоже, вона швидко вчиться.
Чудово. Думаю, її буде легко використовувати вже зараз чи в майбутньому. Навіть якби я зробила своєю особистою покоївкою нову людину, люди ставилися б до мене так само. Я не можу вічно нічого не робити, тому мені потрібно створити союзників, яких можна використати. Моя особиста покоївка, що знущалася з Пенелопи. Під час потреби мені дали шанс. Мені також сподобався характер Емілі – вона без питань робить те, що їй кажуть. З такими думками я дивилася на Емілі, поки та не перестала прибирати стіл.
Це сталося тоді.
Двері несподівано відчинили з такою силою, що я здивувалась, як вони від цього не зламалися. Я спантеличено подивилася в той бік. Волосся прекрасного рожевого відтінку майоріло на вітрі. На мене похмуро дивився Рейнольд Еккарт.
– Ти.
Він залетів у кімнату. Смужка, що показує [Інтерес -3%], сильно наблизилася до мене.
– Що ти задумала?
Рейнольд, що наближається до мене з темною аурою, побачивши Емілі, що стоїть біля столу, нахмурився ще більше і загорівся жагою крові.
– Ти ……..!
– Ю-ю-юний пане.
Емілі завмерла, її обличчя зблідло. Я квапливо кинула погляд на стіл. Всі страви вже були на підносі, переді мною лежала тільки вилка. Мені зовсім не подобалася ця ситуація, тому я схопила вилку і поклала її на тацю. Я подивилася на всі боки, у пошуках чогось, що можна використовувати як зброю, і заговорила після того, як стала впевнена, що нічого небезпечного для мого життя тут немає.
– Тобі варто піти, Емілі.
Вона спритно підняла тацю зі столу, ніби тільки й чекала, коли я це скажу. Але коли вона це зробила, Рейнольд закричав.
– Не смій йти!
– Поспішай.
Я очима говорила Емілі піти, поки її агресивний юний пан не зчинив галасу. Емілі, здається, зрозуміла мене, тому що вона квапливо вийшла з кімнати. Вона була як я вчора, божевільно тікаючи від Деріка, щоб урятувати свою шкуру. Коли Емілі нарешті пішла, невдоволений погляд Рейнольда кинувся на мене.
– Відповідай. Що ти замислила?
Миттю я обмірковувала, що сказати. Пенелопа у грі завжди розмовляла з Рейнольдом неформально. Рейнольд був на 2 роки старший за Пенелопу. Оскільки вони не мали особливої різниці у віці, те, що вони поводилися як кішка з собакою, можна було зрозуміти.
Точно так, як і я з другим виродком того будинку.
Якщо бути точною, він кривдив мене, а потім мене завжди били. Я збиралася поговорити з Рейнольдом формально, як з Деріком вчора, тому що він старший за мене, але ця думка вже випарувалася. Буде смішно, якщо людина, яка вчора розмовляла з нею неформально, зараз звернеться до неї на “ви”.
– Ти вирішила відверто ігнорувати мене?
Коли я не відповіла, Рейнольд невдоволено спитав.
– Подивіться, який нетерплячий.
Я відповіла йому у стилі Пенелопи.
– Чому ти думаєш, що я щось задумала?
– Чому ти захотіла, щоб ця сука знову була твоєю особистою покоївкою!
Напис [Інтерес -3%] небезпечно виблискував над прекрасною рожевою головою. Що я маю відповісти, щоб уникнути прапора смерті? Я подумала про включення [Вікна Вибору], але вирішила не робити цього.
Ні. Навіть якщо я увімкну його, ці фрази все одно марні.
Я проковтнула, дивлячись на Рейнольда, що сердито пихкав. На моєму місці, Пенелопа виразно сказала б: “Не твоя справа”. Або “Забирайся з моєї кімнати”. Що б наблизило її смерть.
– Нічого страшного. Тобі нема про що турбуватися.
Проте я не була Пенелопою, тож трохи прикрасила ці слова. Рейнольд у жодному разі не сприйняв те, що вимовлено моїми вустами, позитивно. Я пом’якшила слова, тому думала, що цього буде достатньо, щоб вийти із ситуації.
– …. Що?
Але схоже, вони справили не той ефект, який я очікувала, тому що погляд Рейнольда перетворився з “нехорошого” на “вбивчий”.
– Годувати свою пані зіпсованою їжею, це тобі нічого страшного?
– Ні це…..
– Є межі приниження дома Еккарт. Як вона посміла, огидна простолюдина, яка не знає свого місця!
– ……
– Нам не потрібна така покоївка в замку! Є безліч інших, що до смерті благають про роботу тут, навіть не вимагаючи оплати!
Рейнольд кричав. Я, яка збиралася закінчити все це, сказавши, що немає через що вирувати, втратила дар мови, не чекаючи такої реакції від нього. Те, що він зліший за мене, жертви, розвеселило.
– Як ти посміла, огидна простолюдина, яка не знає свого місця.
Цю фразу Рейнольд казав Пенелопі.
– У такій ситуації тобі кумедно?
Похмуро сказав він, коли я на секунду посміхнулася
– Наскільки нікчемною була ти в очах інших, що тебе не турбує це приниження?
Так, вірно. Як ти сам щойно запитав, чому дочка герцога така нікчемна для людей, настільки, що ніхто зі слуг не слухатиме нічого, що б я не сказала? Знаючи, що якщо скажу це – відійду в інший світ, я заспокоїлася.
– Завдяки вчорашньому інциденту я зустрілася із батьком.
Я холодно дивилася на нього.
– Так, батько, певно, погодився. Адже я сказав йому, що ми маємо негайно звільнити цю суку.
Впевнено додав Рейнольд, випнувши груди, наче пишався своїм вчинком. Він що, хотів комплімент чи щось таке від своєї фальшивої сестрички, яку досі ненавидів? На жаль, я не планувала це робити.
– Батько та старший брат вирішили не звільняти Емілі.
– Що?
Блакитні очі Рейнольда розширились. коли я спокійним тоном продовжила казати.
– Батько і… брат вирішили?
Додати до улюблених