«Неджі, Неджі, Неджі» безперервно повторювала вона щоразу, коли він божевільно штовхався. Він дивився у її місячні сльозливі очі й тамував збитий подих, викарбовуючи побачене аж у підсвідомості. Перед ним лежала оголена Хіната, яку він несамовито викохував у своїй кімнаті. З кожним порухом її м’які, блискучі від поту груди, здіймалися, а брівки жалісливо купчились. Вона сором’язливо приховувала лоно за руками, відкривши вид на не менш принадний білий й пухкенький живіт, за бік якого він одномоментно вхопився й боляче стис. Хіната зойкнула, і він знову охопив руками її ніжні соковиті стегна, аж слизькі від поту, задерши й розвівши їх, наскільки дозволяла її гнучкість. Щось звіряче зчитувалося у його поведінці, він поводив себе як оскаженілий спраглий збоченець і подумки видавався навіть огидним сам собі, хоч не міг з цим нічого вдіяти. Вона знову тихо простогнала його ім’я, і Неджі помітив, що дівчина мружиться, а зрештою й втрачає свідомість.
Задихаючись, Неджі різко розплющив очі та припіднявся на ліжку. Марево миттю розвіялось й потягло за собою туманні деталі сновидіння, які він потихеньку почав забувати, хоча побачене уві сні неможливо було повністю забути. Попри літню духоту, на обличчі хлопця проступив холодний піт, а у горлі неприємно злиплось від спраги, і він поклав руку на навіжене серце, аби відчути й утихомирити його шалене биття. Спершись на лікоть, Неджі схилився над підлогою і підняв пляшку з водою. Жадібно напившись, він безсило ліг та поглянув на стелю, ще не освітлену вранішнім сонцем. Голову заполонили хаотично розкидані думки про сон, які він намагався скласти докупи й звично для себе логічно структурувати, але натомість отримав невгамовний подив з самого себе. Під покривалом він, не дивлячись, намацав твердий член і подумки присоромив себе. Як він міг дозволити, аби таке божевілля спало йому на думку та прийшло уві сні?! Дещо внадмір себе картаючи, Неджі був готовий вдатися ледь не до екзекуції, адже втрата контролю над собою, а надто над думками – лякала його найдужче. Проте, одразу як холодний розсуд повернувся у його гарячу голову, він спокійно опанував себе та визначив цей ранковий інцидент як пережиток підліткового віку.
Вважаючи за необхідне, Неджі доповнив своє вранішнє тренування, з якого починав кожен день, додатковим навантаженням. Та на власний подив, він був більш розсіяний, ніж міг собі дозволити, а саме тренування не справило на нього враження. Він залишився незадоволеним собою і вже був готовий почати все спочатку, аби таки сконцентруватися та виконати все як слід, аж раптом його покликали до сніданку. Пропускати було б украй неввічливо, особливо з урахуванням того, що вже якийсь час в їхньому домі заведено нову традицію – снідати представникам основних гілок разом на честь примирення та встановлення порозуміння між родичами. За столом звично були присутні дядько Хіаші, його дружина, Хіната з Ханабі та матір Неджі. На свій сором, він прийшов останнім та ледь не спізнився. Низько вклонившись, він сів поруч з матір’ю й родина почала снідати.
Можна сказати, що певною мірою пан Хіаші відчував потребу поглибити й закріпити свій зв’язок з небожем, що, направду, залишався найдовіренішим лицем у найближчому оточенні голови клану Х’юґа. Чи був у цьому якийсь підтекст у вигляді, можливо, батьківських почуттів, що могли з’явитися під приводом відповідальності за смерть його батька, ні Неджі, ні сам Хіаші собі не пояснювали, проте близкість між ними з роками тільки зростала. Тож він вирішив першим розпочати діалог за столом:
– Як пройшло тренування, Неджі?
– Могло б бути й краще, пане, – спокійно відповів хлопець, вимушено звівши очі на дядька, задля дотримання ввічливості.
– Мене тішить, що попри все, ти продовжуєш щоранку займатися та відточуєш майстерність нашого клану. Хінаті не завадило б вставати раніше та брати з тебе приклад.
Дівчина ніяково нагнулася нижче над мискою рису й мовчки проковтнула сказане. Неджі крадькома поглянув на неї й, витримавши паузу, відповів:
– Зазвичай пані Хіната приєднується до мене. А подекуди займається сама аж до ночі.
Усі на це ледь помітно всміхнулися, задоволені відповіддю, і лиш пан Хіаші нахмурився на мить й знову досипав ложку дьогтю:
– Тоді чому ж вона ще не перевершила тебе, Неджі?
І знову кожне слово голови напосіло тяготою над усіма присутніми, що мовчки їли й зиркали, то собі під ніс, то на дівчину, що геть зіщулилась від безжальних слів свого батька, які видавалися страшними від своєї безпощадної критики.
– Всьому свій час, пане, – ласкаво усміхнувся хлопець. Усі про себе полегшено зітхнули, і кожен продовжив своє мовчазне снідання, допоки голова не завершив, й родина із вдячністю встала з-за столу, розходячись по своїх справах на цілий день.
Йдучи вслід за своєю матір’ю, що прямувала у бік їхнього з нею крила, Неджі зустрівся поглядом з Хінатою, яка йшла у протилежну сторону за своєю сестрою. На мить дівчина зупинилася й низько вклонилася братові, віддячуючи за сьогоднішню розмову, в якій він за неї заступився. Хлопець усміхнувся, вклонився у відповідь та пішов до себе. З тих пір день почав йти до ладу, а з голови вийшов увесь непотріб.
–
Неджі якраз взувався, стоячи на вході, аж раптом до нього підбігла схвильована Хіната й попрохала її зачекати. Щось кумедне було в її квапливості, і він мовчки стояв, дивлячись на неї в очікуванні. Вона ніяково звела очі, натягуючи босоніжки, і тепер він, відчувши себе незручно, відвів погляд. Коли ж дівчина піднялася, вони разом у тиші попрямували до брами, а від неї у бік селища.
Не вперше ось так вони мовчки йшли разом в один бік, та сьогоднішня прогулянка видавалася незвичною по відчуттю. На перший погляд, усе вбачалося повсякденним, але Неджі відчував підвищений інтерес до себе зі сторони Хінати, що крадькома подекуди поглядала на нього. Якось він впіймав її очі на собі й промовив:
– Ви хочете щось сказати?
Вмить сторопівши, дівчина зашарілася та приховала очі, а згодом дуже невпевнено відповіла:
– Я все думаю про сьогоднішнє. Я дуже тобі вдячна, Неджі. Якщо ти справді вважаєш, що я можу хоча б трошки наблизитися до тебе за своїми здібностями, то мені дуже приємно. Мені в цілому приємно, що хтось помічає мої старання, хоча цього, звісно ж, не достатньо, аби перевершити тебе чи Ханабі. Мені слід було встати сьогодні раніше… – говорила вона, щоразу стишуючи голос, аж поки він не став геть тихим. Увесь час, впродовж якого Хіната спромоглася на таку відвертість, вона йшла й заламувала пальці, а Неджі уважно спостерігав за нею. Врешті-решт, він перехопив на себе ініціативу і з переконливим серйозним тоном, відповів:
– Хоч я вам і не часто кажу це, пані Хінато, але я вважаю, що ви сильно виросли у своїх вміннях завдяки старанності. Пан Хіаші не знає, що ви також щоранку тренуєтесь, тож сумнівів у тому, що одного дня ми зрівняємо наші сили – бути не може. Іншими словами, ви молодець, – Неджі говорив про це й дивився поперед себе, не озираючись на Хінату. Він був щирим, хоч раніше ні йому, ні їй не доводилося хвалити одне одного, а тому обидва відчували певну ніяковість, задля уникнення якої, намагалися позбавити себе зайвих поглядів. Так вони дійшли до селища, де розійшлися на зустріч зі своїми командами.
Додати до улюблених