«А в мене тільки почало виходити.»
Зазвичай ті, хто переживав кораблетрощу, а потім травив байки в генделику, так от, саме ті люди починали молитись, восхваляти, дякувати богам за другий шанс.
Чоловік, що щойно оговтався на піску і викашляв з легень всю воду, а зі шлунку морську тину, думав:
«А в мене тільки почало виходити.»
Він підвівся на лікті, все ще кашляючи. О, легені пекли, мов вугілля нажерся зі званого обіду самого Сатани.
Кілька місяців тому Стід Боннет заручившись всією своєю хоробрістю, яку не хотіли помічати оточуючі, і певною кількістю статків свого батька, про які знали всі, побудував корабель, найняв команду і став джентльменом-піратом. Залишаючи позаду родину і сумніви.
І от він знову сам.
— криза середнього віку! — кричали у спину.
— ні, це не так! — відповів би Стід.
— він біжить від проблем.
— цілковита брехня, сер. — відповів би Стід.
Та він лежав на піщаному пляжі острова невідомого походження і щойно ледве зумів перевернутись на спину.
«Цікаво, якщо є шанс захлинутись власним блювотинням, то що можна сказати про морську воду, яка виходить з мене?»
Все, що тепер займало думки Стіда, замість вищого прошарку суспільства.
О так, пробувши два місяці в оточені грубих піратів, їх капітан тепер і не про таке міг думати!
Два місяці неймовірних пригод і всіляких піратських справ.
Два місяці без бунту. Не хотів Стід так розставляти акценти, та це було його найціннішою заслугою.
Тож можна сказати, що успіху досяг!
Десь в голові сиділа кимось давно сказана розумна думка: «якщо ти ще живий, то точно не найгірший пірат».
І ось від цього всього доля змусила його відмовитись закинувши на цей острів.
«А в мене тільки…»
Почав знову думати Стід.
— АХАХАХАХАХАХАХАХАХАХАХАХАХА.
З останніх сил, використовуючи життєво необхідні ресурси, Боннет скрутився навпіл і схопився за живіт.
Люди часто сходять з розуму залишаючись сам на сам з собою.
Та не так же швидко Стід!
Чоловік поліз рукою собі за пазуху білої сорочки і дістав.
— восьминіг?
Він був розміром з половину долоньки і ще живим. Хоча які були його шанси в цьому жорстокому світі.
Пірат розгублено розглядав малечу, яка звивалась на його руці і обхоплювала щупальцями вказівний палець. І хоч на руці збиралось все більше слизу, а до мозку доходив сигнал «це противно» чоловік не спішив трусити рукою. Він помітив невеличку калюжу, яких в землі було багато після нещодавнього припливу, і опустив руку туди. Восьминіг обережно зліз.
— от і добре.
Ці хаотичні мозкові імпульси не мали ніякого практичного застосування, окрім як, контролювати хоч щось у цій безнадійній ситуації.
Чоловік сів поряд підібравши під себе ноги. Його ситуація, як і вираз обличчя, кричали «безнадійно». А він дивився на захід сонця.
— Едвард, Ед.
Стід пхикнув дражнячи власну вигадливість.
— так мого пса звали.
Додати до улюблених