У їдальні стояв гучний гомін. Всі учні сидять по групами за столами і розмовляють кожен про своє. Он там стіл старанних учнів та відмінників, ось стіл баскетболістів та їхніх дівчат-уболівальниць, поруч “акторський стіл”, де можливо сидять майбутні зірки кіно; і ще безліч підліткових шкільних клубів сидять за столами і балакають про щось.
Але найгучнішими завжди були хлопці з клубу Пекельного полум’я – група підлітків, що грає у фентезі-гру ДнД. Найчастіше шум походив від їхнього головного – Едді. То щось викрикне, то по столу стукне, то й зовсім залізе на нього, кривляючи комусь гримаси – наступний крок цього хлопця складно передбачити.
Але окрім “клубних” столів, існували і звичайні, де сиділи або ізгої, яким ніде сісти, або такі, як Фіона. Їй було все одно на ці клуби, крики та розбирання. Дівчина сиділа за крайнім столом, підперши голову рукою. Поки всі, навіть ізгої та відмінники, дивилися на голову клубу Пекельного полум’я, що ходить на столі, Фіона намагалася боротися зі сном.
«Як дивно» – подумала дівчина. Адже вночі, в її тихому будинку у неї не виходило заплющити очей, а тут, у їдальні, де стоїть нестерпний гул, вона вже за крок від обіймів Морфея.
Менсону не приносило жодного дискомфорту безліч очей, що дивляться на нього. Він миттю оглянув увесь зал і, серед зацікавлених очей, побачив дівчину, що сиділа за крайнім столом, яка майже уткнулася носом у свій тацю з їжею. Хлопець лише на мить кинув погляд на неї та відвернувся, продовжуючи щось говорити.
Фіона вирішила, що якщо вона посидить із заплющеними очима, то ,можливо, їй вдасться обдурити свій організм і не заснути до дзвінка на урок, але дівчина сама не помітила, як заснула.
— Гей, ти жива? – зліва почувся знайомий голос, але Фіона не відразу визначила, кому він належить. Вона здригнулася від дотику до плеча і автоматично подивилася на джерело звуку, знявши навушники на шию.
Над нею стояла висока постать довговолосого хлопця. На його обличчі на мить читалося хвилювання, яке відразу змінилося звичайним виразом обличчя.
— Ти налякав мене, ідіот! – невдоволено промовила Фіона, відвернувшись від Менсона.
Навпроти вона побачила двох хлопців в однакових футболках, що дивилися на дівчину трохи налякано.
— Йой, ну чому одразу ідіот? – усміхнувшись, відповів Едді. Фіона зміряла Едді строгим поглядом: – ну, добре-добре, пробач! – хлопець сперся на стіл, намагаючись зазирнути їй у вічі. Фіона лиш сперлася на спинку стільця, схрестивши руки на грудях і оцінюючи хлопців поглядом.
— Гарні малюнки, – хлопець ліворуч вказав на зошит поряд з Фіоною, трохи шепелявлячи.
— Що вам від мене потрібно? – ніяк не відреагувавши на комплімент, спитала дівчина.
Виглядала вона дуже грізно: її пара ледве видних шрамів на обличчі, твердий погляд і схрещені на грудях руки трохи лякали Майка і Дастіна. Але її суровість трохи губилася через кругляві окуляри, які робили її очі трохи меншими, і худорлявої статури.
Хлопці навпроти намагалися щось видавити, але Едді перебив їх:
— Ти вже вибачай за їхні манери, – посміхаючись сказав хлопець, сідаючи на стіл і все ще дивлячись у вічі Фіоні, – це Дастін Хендерсон і Майк Віллер, учасники мого Пекельного клубу. Ну а я – Едді Менсон, його очільник – він гордовито вказав на себе руками.
— І? Ви мене розбудили, щоб сказати це? – дівчина підняла брови і подивилася на всіх трьох хлопців.
— Ні-ні-ні, ми хотіли тобі дещо запропонувати, – озвався високий темноволосий хлопець якого Едді назвав Майком.
— Один із наших учасників не зможе прийти на гру і ми хотіли, щоб ти замінила його, – пояснив Дастін.
— Я? – запитала дівчина, вказавши на себе пальцем
— Так! – сказали в один голос Дастін і Майк, привітно посміхаючись і киваючи головою.
— Хмм… – дівчина комічно подивилася вгору, роблячи вигляд, що обдумує пропозицію, – ні, – твердо відповіла Фіона, байдуже подивившись на хлопців. Вона вже збиралася піти, та Майк з Дастіном не вгамувалися:
— Але чому? – обізвався Майк, підвівшись із стільця і обурено розмахуючи руками.
— Ти не вмієш грати? Ми тебе навчимо! – підхопив Дастін, намагаючись утримати потенційного гравця.
Фіона накинула портфель на плече і вже збиралася вийти з їдальні, як відчула чиюсь руку на плечі:
— І справді, чому? – м’яко спитав Едді, дивлячись у вічі дівчині. Вона змахнула руку Менсона і обернулася всім корпусом до хлопця.
— Вибачайте, хлопці, – вона скривила обличчя в емоцію награного смутку і, поклавши обидві руки на серце, продавжила: – моя бабуся хвора, і я, як хороша онучка, повинна доглядати за нею. Мені та-а-а-ак хотілося з вами пограти у вашу гру про драконів і чарівників, але, от нещастя! – Фіона мотала головою, зображуючи смуток. За мить вона дивилася на хлопців, сподіваючись, що вони зрозуміли її натяк.
— І на що вона хворіє? – спитав Майк, але тут же отримав по плечу від Едді, – що я не так сказав…? – ледве чутно спитав Майк, повернувшись до Дастіна.
— В дитинстві переграла в драконів і тепер у неї відпав хвіст. Їй потрібен ретельний догляд! – відповіла дівчина, трохи присунувшись обличчям до Майка та ледве стримуючи усмішку. Поки всі троє стояли здивовані, Фіона засміялася, одягла навушники і просунулася до виходу з їдальні.
— Це був сарказм? – запитав Майк, дивлячись їй услід.
— Звісно, це був сарказм!– огризнувся Едді, знову штовхнувши його в плече.
Але за мить Едді посміхнувся сам собі, згадуючи діалог, який стався півхвилини тому. Згодом він прийшов до тями:
— Не бути вам пастухами
— Едді, не турбуйся, ми знайдемо заміну! – відповів Дастін, злегка посміхаючись
— Ще б ви не знайшли! – Менсон кинув строгий погляд на хлопців і попрямував до виходу.
———————
Пілотна частина, тому мало тексту. Буду рада, якщо вкажете на помилки ( ˘ ³˘)♡
Додати до улюблених