– Він використав наказ, – зізнався Техьон, опустивши голову.
Зараз Кім знаходився на прийомі у Лі Ена і відчував сором. Адже він знав, що сам винен, бо повірив у те, що Чон не зробить нічого гіршого за попередні дії, але школяр ніби намагається з кожною зустріччю дедалі більше його здивувати, дедалі більше пробити дно. Здивувати у негативному плані. Наразі вчитель боявся засудження від Лі, адже той попереджав, а Те не повірив.
– Він не намагався тебе змусити зайнятися сексом чи зробити щось протизаконне? — зі спокійною строгістю запитав психолог.
– Ні.
– Тоді навіщо? — мабуть, Лі не розумів, навіщо школяр використовував наказ, якщо це лише візит додому.
– Він хотів, щоб при батьках я вдавав, що він — мій альфа. Хотів провести вечір із моєю родиною.
– Невже вирішив влитися у довіру до батьків, — задумливо промовив фахівець.
– Вони раніше зустрічалися?
– Коли в мене почалася тічка, він представився моїм альфою, і тато пустив його, дозволяючи провести цей період зі мною.
– Який розумний маніпулятор, — хитаючи головою, помітив Лі, роблячи запис. — Я, звичайно, не хочу тебе засмучувати, але тут уже нічого не вдієш. Є два варіанти виходу з цієї ситуації: змінитись і потім змінити твого переслідувача, або ж стати ворогом навіть для батьків, але я все ще не впевнений, що він дасть тобі спокій. Цей альфа так вміло почав вливатись у твоє оточення, навіть маніпулювати думкою батьків. Якщо ти зможеш від нього відв’язатись і скажеш, що ви порвали — все одно залишишся поганим сином. Який шлях вибереш — це вже залежить від тебе, я ж зроблю все, щоб ти позбавився своєї проблеми.
Техьону було трохи ніяково від останньої фрази психолога. Значить, Ен припускав можливість того, що омега захоче залишитися зі школярем.
– Ти питав про рідних батьків? — запитав Лі те, що його зараз найбільше цікавило.
– Вчора не вдалося.
– Тоді постарайся сьогодні з’ясувати. А зараз почнемо сеанс. Перша вправа буде направлена на пошук загублених спогадів. Я пересуватиму палець у повітрі, а ти уважно за ним стеж, при цьому намагайся хоч щось згадати з дитинства. Зосередься на своїх спогадах, продовжуючи стежити за рухами мого пальця, ти наче будеш відкривати скриньки зі спогадами. — пояснив психолог.
– Ви думаєте, у мене вийде?
– Так, головне – розслабся, відпусти всі інші думки та спогади. Думай лише про своє дитинство. І головне, не зупиняйся, спробуй якнайбільше згадати.
Те кивнув, показуючи, що готовий.
– Стеж за моїм пальцем, — повторив Лі, і почав повільно піднімати палець вгору на рівні очей і рухати їм з боку в бік.
Техьон спробував зосередитись на своєму дитинстві, до того, як він пішов до школи. Спочатку нічого не виходило, і він просто стежив за рухами психолога. Чомусь взагалі нічого не спадало на думку. Він деякий час намагався не думати про Чона, про батьків чи сім’ю, але спогади про альфу так і виринали перед очима. Навіть згадалося, як школяр переслідував його у Пусані. Кім спробував заспокоїтися, глибоко вдихаючи та видихаючи. Він просто проганяв геть будь-які думки. А потім… ніби побачив себе збоку. Маленького себе, що грає на самоті у світлій кімнаті. У пам’яті хлопця почали виринати картинки, як він сам грає біля вікна. Кімната не була схожа на нього, але чомусь він відчував, що був удома. Навколо нього було багато маленьких фігурок, кубиків та іграшок. Він вигадував різні історії та озвучував «події на сцені», яку спорудив на підвіконні. Хлопець відчував, що не один день так грав у повній тиші та на самоті. Але Кім не відчував смутку, йому було комфортно у цій грі, де ніхто не заважає та не намагається його відволікти.
Омега спробував копнути глибше, пропускаючи спогад одиноких грі, що затягує. Не відриваючи очей від пальця психолога, перед його поглядом з’явилася інша ситуація: досить молода омега з усмішкою на обличчі підходить до нього і простягає солодощі, кажучи, що це їхній спільний секрет і, якщо батьки запитають, то він повинен сказати, що весь день грав з дідусем у машинки. Він погоджується, адже весь день йому ніхто не заважав грати так, як він сам цього хотів, ще й смаколики отримав.
Намагаючись не починати аналізувати те, що відбувається, Техьон, уявляючи, що розплутує клубок ниток, потяг сильніше і побачив іншу людину. Він відчув турботу і щастя, адже поряд рідна людина. «Дядько» – промайнуло усвідомлення. Маленький Техьон біжить до обіймів молодого альфи, але на середині шляху зупиняється. Страх сковує його рухи, він чомусь хоче втекти, але не може, просто завмирає на місці. Чи то маленького Те, чи то дорослого, почало трясти від страху, на очі навернулися сльози, а той чоловік лише посміхався. Він щось говорив крізь посмішку, але Техьон зовсім не чув. Навколо була мертва тиша, яка лякала до чортиків. Хлопчик почав задкувати, щоб втекти, дядько теж почав рухатися до нього, простягнувши руку вперед. Маленький хлопчик намагався швидко розвернутися та побігти геть, але його хтось вхопив за руку. Омега наче був знову такий маленький і не міг нічого зробити, відчуваючи на шкірі чужі пальці.
— Техьон-щі, — ніби крізь товщу води почув омега.
Кім кілька разів моргнув і похитав головою, скидаючи ману. І тільки коли він сфокусував погляд на Лі Ене, психолог спитав:
– Що ти згадав? Тебе кинуло в холодний піт і почало трясти. Я навіть злякався, що ти можеш втратити свідомість.
– Я бачив себе. Точніше те, що я робив, – Кім помітив, що Лі Ен його відпустив, отже, це псизолог взяв його за руку, щоб привести до тями. Він наче прокинувся від жаху. – Я був самотній. Дуже самотній, але мені це подобалося, — розпливчасто відповів пацієнт.
– Можеш розповісти, що ти побачив? Мені треба записати, щоб проаналізувати, — попросив Лі, все ж таки заспокоюючись.
– Я був у якомусь будинку. Це точно був не наш будинок, хоч ми там і жили, скільки я пам’ятаю себе. Там я відчував себе в безпеці та безтурботності. Мені не було чого боятися і я був щасливий. Здається, я часто залишався один удома, хоч і за мною мав хтось доглядати. Мені чомусь здалося, що то був дідусь, але не той, якого я знаю. Він залишав мене одного, а коли повертався, приносив солодощі.
– Ти боявся лишатися один? — спитав Ен, коли Кім замовк.
– Ні, мені подобалося проводити час на самоті.
– Тоді що тебе так налякало?
– Дядько, — пошепки відповів молодший.
– Дядько? — перепитав Лі.
– Я чомусь відчував, що то мій дядько, просто знав це.
– Але ж ти казав, що в тебе немає дядька, чи… Не може бути, — ніби про щось здогадавшись, промовив психолог.
– Що? — не зовсім розуміючи, спитав Те.
– Нічого. Я думаю, що те, що сталося з тобою в дитинстві, пов’язане з твоїм дядьком. Якщо ти так запанікував лише побачивши його, то там може бути будь-що.
– Ви думаєте, він зробив щось погане зі мною, тому батьки розірвали всі зв’язки? — здогадався Кім.
– Ще невідомо, але швидше за все, — задумливо кивнув Лі. – Що ж, на цьому все.
– Все? Але з початку сеансу минуло пів години від сили, — здивувався вчитель.
– Минуло вже понад дві години, — задумливо відповів Ен. — Ти довго мовчав, я вже думав, що вперше нічого не вийде. Через, мабуть, годину, ти якось розслабився, а ось ближче до кінця тебе почало так трясти. Все ж таки треба було попросити тебе озвучувати все, що згадується, але я боявся, що так ти не зможеш сконцентруватися.
– Так швидко час пролетів, я й не помітив, — задумливо промовив молодший омега. – А що мені робити з Чоном?
– Ігнорування викликало лише більше дій, тоді… — психолог задумався. — Спробуй відповідати на його дії байдужою згодою. Наче ти вже розчарувався у всьому і байдуже зробиш усе, що він захоче. Наче немає надії на визволення, — порадив Лі.
– Гаразд, – кивнув Те, не думаючи, що це дасть більше користі, але спробувати варто. – Дякую за сеанс.
– Зустрінемось післязавтра. За цей час спробуй у батьків трохи дізнатися про родичів і спробуй байдужу згоду з твоїм проблемним альфою, — роздавши рекомендації, Лі Ен закрив зошит і підвівся з-за столу.
– До зустрічі, — чемно відповів Кім і пішов за психологом із магазинчика.
Техьон не думав, що це спрацює, але вирішив спробувати. Може, завдяки цій методиці Чон перестане йому дошкуляти і творити всякі жахливі речі. Звичайно, він повністю не відстане, але може хоча б не буде таким диким власником та альфачем. Може, це зовсім ніяк не вплине на Чона, зате вкотре покаже омезі наскільки мерзенний школяр, дасть змогу усвідомити, що такі люди не змінюються і змусить перестати чекати на щось хороше.
***
Шкільні будні часто одноманітні та зовсім нічим не відрізняються. Для вчителів точно — уроки, перевірка зошитів, заповнення журналів, позакласна діяльність, якщо наближається якийсь захід, якісь конкурси для вчителів, документація, педради. Звичайно ж, можуть траплятися несподівані речі, але це відбувається настільки рідко, що майже не помітні в цій рутині.
З самого ранку Техьона порадували участю в засіданні шкільного комітету про випадки куріння серед учнів, що частішають. Кіма зобов’язали підготувати коротку доповідь про шкоду куріння, хоч він і не вчитель біології. Чомусь завуч подумав, якщо залучити молодих учителів, то учні хоч щось та винесуть з цього. Як за омегою, то це абсолютна лажа — ніщо не змусить людину відмовитися від чогось, поки вона сама не усвідомить, що це тільки шкодить їй. Але робота є робота. Сказали, отже, треба виконувати. Він, звичайно, розумів, що швидше за все інформацію треба буде шукати в інтернеті, але більше для виду, вирішив відвідати бібліотеку школи. Потрібно ж створити видимість активної підготовки. Відвідати храм книг омега зміг лише близько п’ятої вечора. У школі, а особливо в бібліотеці, нікого вже й бути не могло. Омега заповнив коротку форму і взявся до пошуків. Бібліотекар сказав, що відлучиться на кілька хвилин, попросивши доглянути за бібліотеку. Начебто в такий час хтось тут хуліганитиме.
Техьон хотів посидіти тут недовго, послухати музику в навушниках і, може, погортати якусь мангу. Він ніколи шкільною бібліотекою не користувався в навчальних цілях, щоб убити час або почитати художку/мангу, чому ж повинен зараз міняти щось? Взявши першу шкільну манхву, що попалася, Кім присів за віддалений стіл, щоб його не було видно з місця бібліотекаря. Він надів навушники і ввімкнув колись улюблені пісні все ще успішного гурту. Із самого початку історія не зачепила. Тому, погортавши кілька розділів, омега зняв навушники і піднявся, щоб знайти щось адекватніше. Підійшовши до стелажів, Те підняв руку, щоб поставити комікс на місце і пошукати інший, як почув якийсь шурхіт і приглушений шепіт з іншого кінця бібліотеки. Він, звичайно, не любитель підслуховувати чи підглядати і всі справи, але якщо хтось вирішив створити гидоту, коли бібліотеку залишили на нього, то ця людина потрапила. Максимально безшумно підійшовши до «шкідників», Техьон застиг на місці. У найвіддаленішому місці бібліотеці цілувалися його колеги. Відкривши рота від шоку і не зовсім вірячи своїм очам, географ кілька разів моргнув, сподіваючись, що це все ігри розуму, але нічого не змінилося – ці двоє, як і раніше, продовжували цілуватися, при цьому один так сильно притискав другого до стінки, наче боявся, що той утече.
– Подобається? — почув Те ледь помітний шепіт на вухо і ледве не закричав.
Омезі відразу закрили рота рукою і безшумно потягли від «місця злочину». Чудово розуміючи, хто це, Кім навіть не чинив опір. Його заштовхали до складу. Техьон і не знав про його існування.
– Наш милий омежка виявляється ще той збоченець, — з усмішкою і награним осудом присоромив старшого, кошмар цього століття, Чон Чонгук.
– Я почув шум, а ти як опинився у бібліотеці у такий час? — згадуючи рекомендації психолога, з певною втомою та байдужістю відповів Техьон.
– Я скучив, тому спеціально простежив за тобою. І, як виявилося, недаремно, — у міру того, як казав альфа, його усмішка ставала ще ширшою. — Не знав, що ти у нас вуайєрист.
– Я не під… — почав обурюватись омега, але розчаровано цокнув язиком і погодився. – Думай що хочеш.
– Як то кажуть «у тихому вирі…» — школяр продовжував насміхатися, а Кім лише байдуже дивився на все це.
Альфа залишив ще кілька їдких зауважень, мабуть, намагаючись викликати хоч якісь емоції у вчителя, але Техьон не повівся, мовчки чекаючи, коли це закінчиться. Не отримавши очікуваної реакції, Чон почав вивчаючи, дивитися на старшого. Між ними запанувала тиша. Швидше за все, Чонгук намагався зрозуміти, чому Кім не поводиться як завжди. А Техьон просто чекав.
– Що не так? – серйозно спитав альфа.
– Що саме? — запитав Кім.
– Щось не так. Раніше ти або тремтів від страху, або намагався огризнутися, залишити останнє слово за собою. Зараз же ти якийсь відсторонений, наче… — черговий здогад відвідав альфу.
– Наче? — показуючи байдужість, спитав Те.
– Наче ти спеціально… — сказавши це, молодший підійшов упритул до омеги, змушуючи того мимоволі хвилюватися, але стримувати це хвилювання в собі. – Я відчуваю твій страх, – прошепотів Чон в обличчя омезі. — Ти все ще боїшся мене, але чомусь удаєш, що це не так.
Альфа посміхнувся і накрив губи старшого своїми. Він так хотів учителя поцілувати. Можливо, це атмосфера, а можливо близькість впливає, але так хотілося знову відчути дотик цих м’яких губ.
Техьон, пам’ятаючи про слова Лі, не став пручатися, хоч і в першу секунду здригнувся, не чекаючи поцілунку. Він також не відповідав, не затискався, не намагався відштовхнути від себе молодшого. Техьон просто дозволяв себе цілувати, приймаючи дії Чона як безвільна лялька. Так, було неприємно, що Чонгук не зупинявся і цілував його без явної згоди, але треба було просто дочекатися закінчення.
Те ледь не скрикнув, коли відчув сильні руки на своєму тілі. Як же йому було противно від самого себе. Противно, що дозволяв таке виробляти з собою, що мовчки чекав закінчення. Противно, бо не міг зупинити це все. Хотілося якомога швидше опинитися вдома та змити з себе всі ці дотики, сліди, запах…
Альфа погладжував, м’яв, шльопав, але жодної реакції не отримував у відповідь. Він рикнув у губи старшого і відсторонився.
– Так і продовжуватимеш? — розлютився Чон, не отримавши жодної реакції на свої дії.
– Про що ти? — косячи під дурня, байдуже запитав Техьон.
– Чудово, тоді ти не будеш проти цього, – закипаючи від злості, Чон сильно натиснув на плечі омеги і змусив опуститися на коліна, сам почав розстібати ширинку шкільних штанів.
Кім намагався себе переконати, що школяр нічого не зробить, йому треба лише трохи потерпіти. Повторюючи про себе, що зараз Чону набридне і він покине цю витівку, Техьон з німим жахом спостерігав за тим, як альфа зі злістю зірвав штани, залишаючись в одних боксерах. Він був збуджений, та злість підштовхувала його діяти далі. Коли школяр потягнувся до край боксерів, Те схопився і з вереском вилетів із приміщення. Бачить Бог, він пробував, але цей Чон Чонгук зовсім не керований.
Техьон пролетів повз бібліотекаря, забуваючи навіть про телефон, про парочку, про підпис… про все на світі. Кім забіг до учительського туалету і зачинився там зсередини. Він умився і дивився на своє відображення у дзеркалі — зляканий, невпевнений у собі, розчарований омега. Те й справді не вірив, що Чонгук зайде далі. Чому байдужість з боку омеги так сильно його зачепила? Це ж мало йому набриднути і змусити відстати, а не навпаки, діяти далі. Як тільки в його недалеку голову могло прийти те, що він зробив. Навіщо так лякати? Невже реакція старшого така важлива?
Привівши думки в порядок і заспокоївшись, омега вирішив повернутися за телефоном, потім зібрати речі в учительській і вирушити додому — на сьогодні вистачить, займався на рік уперед. Проте, варто було йому тільки відчинити двері, як він знову зустрівся поглядом із Чоном.
– За що ти так зі мною? — розчаровано запитав учитель, відчуваючи, як усі сили покидають його.
– Ти перший почав. Не треба було зображати трупа, — спокійно відповів школяр. — Я зібрав твої речі і забрав телефон із навушниками з бібліотеки, — простягши старшому рюкзак та мобільний, Чон почекав, поки омега забере все. — Ходімо, додому проведу.
– Я й сам можу…
– Я бачив. Просто прийми мене і припини вийожуватись. Я не відчеплюся від тебе.
Додати до улюблених