Закінчувався перший день очікування делегації, капітан йшовши до своєї каюти побачив дрімаючого Варіна біля дверей, він спирався об стіну склавши руки.
— Матрос Етінгер! — Викрикнув Камеке караульному.
Від несподіванки Варін підскочив та швидко віддав честь. — Матрос Варін Етінгер слухає!
— Зараз тебе підмінить інший моряк що бачив її, тож йди відпочивай.
— Слухаюсь! — Варін послухавшись наказу пішов до свого койко-місця в кубрику.
«Дуже зручно що я знаю цей корабель наче вже не один місяць на ньому, але все ж доволі дивне відчуття, сподіваюсь цей хлопець в тіло якого я вселився був сиротою.» — впав в роздуми хлопець поки йшов до місця для сну.
Варіна не дуже вразило його спальне місце у вигляді гамаку що висів над іншим гамаком, але вибору все одно не було. Етінгер роздягнувся, так сяк повісив форму на вішак за який кріпився гамак, та влігся в гамак готуючись до відбою. Через пів години пролунав відбій, світло в кубрику згасло, настала тиша з ледь чутною розмовою моряків та нестихаючим шумом парових поршневих агрегатів Гельголанда.
— Як ти гадаєш ми насправді в іншому світі? — пошепки сказав один моряк.
— Та дурня це все, інших світів не існує, а от що за дівчину бачили на палубі мені цікаво. — Відповів йому так само пошепки інший моряк.
— А я здається бачив цю дівчину. — Приєднався до розмови інший моряк з яким раніше зіштовхнулася Лаура.
— Справді? І яка вона?
— Вбрана в жовту сукню до ніг с закрутками, каштанове волосся та виглядає як дитина.
— Серйозно? Я розчарований, краще була би пишногруда красуня.
— А може то була донька капітана?
— Ти дурний? Хто ж візьме свою дитину з собою на війну?
— Твоя правда…
— А ну припиніть розмови! — пролунало зауваження від унтер офіцера.
Окрім розмов в кубрику було чутно ходьбу моряків що тільки прийшли, або тих що лише йде на зміну. Але Варіну ні розмови, ні гул від двигуна, ні ходьба не заважали спати, він був такий що міг заснути майже будь де.
На наступний день вранці Варін відчував себе трохи втомленим після дивного важкого дня, але ще більше він був здивований тим що все це переміщення не було сном. Хлопець довго не думаючи змирився з своєю ситуацією, та пішов готуватись до дню займаючись ранковою буденністю. Він точно знав що має зробити, чи через «переміщення», чи то просто за захопленням військовою справою.
Через годину після пробудження, закінчивши ранкові справи, прийшов до кают-компанії де його чекало декілька моряків однолітків, Варін не міг сказати що не знає їх, але також не міг сказати що знає. Спочатку Етінгер набрав собі ранковий раціон а потім підійшов до них, та сів за стіл.
Невстиг варін і ложки взяти до рота як його почали запитувати про дівчину.
— Ти її бачив?
— Вона гарна?
— Розповідай все в повних деталях!
— Не знаю, я її бачив лише всковз, та і взагалі в відключці був. — Відмахнувся від наполегливої компанії Етінгер, та продовжив далі їсти.
— Що за нудна відповідь?
— Ти мене розчарував…
— А чого ще ми чекали від Варіна?
Але не дивлячись на їх бурчання Варін незважаючи на них уваги продовжував трапезу. Після того як скінчив він підійшов віддати посуд як до нього звернувся Кок.
— Слухай, віднеси це в каюту капітана, він наполягав щоб відніс саме ти.
— Зрозумів. — Коротко відповів Варін, та поніс ще один раціон до каюти капітана.
«Мабуть це для неї. Отже не дивлячись на те що її дехто бачив, капітан вирішив закрити її від зайвих очей. В цілому розумію, лише самі чутки про неї колихнули весь екіпаж.» — Хлопець підійшов до дверей каюти капітана, та постукав в них тримаючи піднос з їжею в одній руці.
— Заходьте! — пролунало за дверей чоловічим голосом.
Варін увійшов та побачив капітана що дивився на карту і інколи поглядав на дівчину що насилу розчісувала своє волосся. — Варін Єтінгер прибув!
— Не треба цих формальностей, і наступного разу як будеш приносити їжу стукай таким шифром. — Камеке настукав шифр. — Я вже розповів, як Лаурі себе поводити коли хтось стукає. Вона буде впускати тільки по шифру.
— Вас зрозумів! — Мовив парубок коли поставив піднос з раціоном на стіл. А після вийшов за двері та простукав шифром, після чого дівчина обережно відкрила двері.
— Не міг перевірити іншим разом? — роздратовано запитала дівчина.
— Ха-ха-ха! — Роздався голосний сміх капітана. — Ну добре Варіне, заступай на варту, через декілька годин тебе підмінять і скоро має прийти тобі напарник, він теж знає про дівчину. А я поки вас залишу. — Капітан пішов на місток залишивши героїв на одинці.
Коли капітан пішов Лаура тихенько пообідала, а потім встала з дивану, та взялась уважно оглядати каюту, спершу вона підійшла до карти, на ній вона бачила північне море з різними мітками, зокрема на британському Скапа Флоу.
— Схоже корабель якраз йшов на Ютландську битву… Може я десь тут знайду назву цього корабля? — Уважно оглядала стіл, але не наважилася щось на ньому чіпати, на столі був невеличкий хаос, всюди розкладені різні карти, розкидані олівці різних кольорів, та деякі документи схожі на план дій. Також на столі в кутку стояла чорно-біла фотографія молодої дівчини.
«Напевно це його донька… Може тому він так тепло до мене відноситься? Навіть на дивані спав, хоча міг і не перекладати мене в ліжко, розмірів цього дивану вистачає щоб слугувати мені гарним ліжком»
Коли вже втратила будь-яку цікавість до робочого стола капітана, дівчина підійшла до невеличкої полиці з книгами, загалом книги були про морську стратегію та оцінками минулих битв, зокрема морських, вони її цікавили але не в даний час. Також вона розгледіла на верхній полиці щось схоже на роман, але як не намагалась, в неї так і не виходило дотягнутися, тому вона з розчаруванням позіхнула.
— Еххх. — «це тіло нікчемне, я хоч і відчуваю, що воно як новеньке, але воно вкрай слабке, мені навіть подушки здаються важкими…»
Ще походивши по кімнаті, Лаура остаточно знудилася та підійшла до дверей, щоб хоч розмовою розрадити себе від нудьги. Дівчина постукала до дверей шифром, вважаючи, що теж так може звертатись до Варіна, Етінгер не довго думаючи подивився чи нікого нема навкруги та відчинив двері.
— Поки нікого нема, кажи що хочеш.
— Поговорити трохи хочу.
— І про що ти хочеш поговорити?
— Не знаю, мені просто нудно.
— Ну добре, розкажи тоді щось про себе, як опинилася на кораблі.
— Я вже казала як, просто тут опинилася, я сама не знаю деталей!
— Чого бухтиш одразу? Ти мені ще не казала цього.
— Т…точно, вибач мені. Я трохи збентежена всією цією ситуацією, Вже настав другий день, я точно знаю що я прокинулася, але мені неймовірно важко прийняти цей факт, я досі відчуваю неначе це мій дивний сон, який я чомусь не можу покинути.
«Насправді я теж щось подібне відчуваю, голова до нудоти обертом від цих думок.»
— А ще мене не покидають думки про близьких та рідних, хоча скоріше турбують тим, що я зовсім не хвилююсь за них, по якійсь причині я їх навіть згадати не можу… Лише відчуваю що вони були, а у всіх спогадах де вони мають бути лише темні силуети…
«Схоже в неї дійсно амнезія, я точно своїх пам’ятаю, хоч наче це й було десь років тридцять тому. Цікаво як там вони? Сподіваюсь не сильно горюють… А ще цікаво що з моїм старим тілом, напевно в комі лежить.»
— Ти казала про це капітану?
— Ні, чомусь я довіряю йому менше ніж тобі, тим паче ти здаєшся мені знайомим!
— В тебе дійсно не все гаразд з головою…
— Мабуть ти правий, в мене справді якась каша в голові, я майже нічого не пам’ятаю окрім окремих моментів та мрій…
— Мабуть важко, ти сильно не сумуй, інакше це вплине на твоє здоров’я та красу.
— О, то ти визнав мою красу? Це тіло дійсно гарненьке, але дещо мал…
— Ти виглядаєш як п’ятнадцятирічна дитина. Мені довподоби більш дорослі жінки. — Перервав дівчину матрос.
— Гей?! Мені 20 років! Я вже доросла!
«Як по дитячому.» — подумав про себе Варін.
— Звідки ти знаєш? В тебе ж амнезія, може щось поплутала або обманюєш, бо виглядаєш ти точно як дитина!
— Свій вік я точно пам’ятаю!
— Та не вже?
— Так!
— Не вірю!
— Дурень! — Лаура розлючено хлопнула дверима та всілась на дивані схрестивши руки та бормочачи собі щось під носа. — Як можна бути таким дурнем?
Хлопець тим часом солодко позіхнув спершись спиною до стіни. «Нарешті спокій, вона забагато говорить… Хоча можна було бути трохи м’якішим, але й так зійде. Мені не треба щоб вона зі мною сильно зближувалася, хай вважає мене злим».
В цей час якраз підійшов інший матрос.
— Вибач, затримався в туалеті.
— Та нічого, з кожним буває, але вечерю їй понесеш сам.
— Добре! Вона спить?
— Не впевнений.
— Що ж я й не думав що на борту буде така красуня, хоча вона дещо мала. Нагадує мені молодшу сестру.
— Мабуть…
«Матрос зрозумів що Варін не сильно хоче говорити, тому теж замовкнув думаючи про теми які могли б зацікавити його приятеля».
Додати до улюблених