Тренування йшло повним ходом, без пропусків або якогось відпочинку. Я не була проти цього. Навпаки я особисто вважала, що це допоможе мені швидше оволодіти власного шанкару і кращого контролю над ним.
Хоча під час школи мало не видавала свою слабину – тобто кашляла кров’ю. Добре, що малою кількістю. Я пробувала вдома медитувати більше, аби знайти внутрішній спокій та кращу концентрацію над силою. Але воно всеодно продовжувало негативно впливати на мене, виникаючи раптовим натиском в моєму організму.
Щодо іншого, то Рако ще сказала мені бігати кожного ранку, щоб ще виробляти у собі витривалість.
“— Власникам шанкару також потрібна фізична підготовка. Але це лише для бойових солдатів, наприклад як я. Хоча я по статусу спостерігач-боєць. Тобто, пильную людей і водночас спроможна брати участь в різних сутичках. На мою думку, тобі варто мати цю фізичну підготовку теж.”
Це були слова Сакурако, які вона мені вчора сказала під час чергового тренування. Ну, як вона виявила в мене погана витривалість і трохи слабкі руки. Ну, це я теж помітила.
Скоріш за все я мало приділяла увагу вправам на руки.
Я вийшла зі шкільного приміщення, перевіряючи годину на телефоні. Тому що мені не хотілось запізнитися на тренування, а то Рако часто напрягає ще більше за це. Скільки вже пройшло часу, від коли я почала тренуватися? Не встигла я подумати, як раптом мої думки “перебили”, адже мене схопили під руки і закрили рот рукою.
Я намагалась вирватись, але хватка була сильною та позаду почулись хихотіння. Мені закрили пов’язкою очі, а тоді одразу відчула важкий удар кулаком об мою голову від чого я почала втрачати свідомість.
— Легко ми її підловили,– промовив громадний учень, дивлячись на відрублену Хельгу.
— Давайте швидше підемо звідси, поки нас не помітили з цим,– промовив темноволосий, тримаючи її під руку двома руками.
— Так, правду кажете,– погодилась дівчина, пішовши швидким кроком за ними.
Коли вони дійшли до місця призначення, тобто на дах п’яти поверхівки, а тоді разом опустили на нитці без свідомості Хельгу. Тіло лягло на холодний асфальт, а хаумеї агресивного типу зацікавлено обернулись.
— О, диви-диви, вони побачили,– прошепотіла захоплено дівчина.
Та компашка собі спостерігала.
— Не знаю, що це за типи, але цікаво як вони з нею будуть поводитися.
— Ото вистава буде,– промовив тихо громадний хлопець, дивлячись вниз.
— Дивіться-дивіться! Вона встала!– здивовано промовила дівчина.
Я зрозуміла, що на мені пов’язка і руки зв’язані. Це трохи завадить мені. Але по енергію шанкару я зрозуміла, що передімною були хаумеї. Один накинувся на мене, але я швидко нахилилась і крутнулась у бік, а той врізався в стіну. Я з полегшенням видихнула, а тоді знову повторила цей рух, щоб ухилитися від чергової атаки темної постаті із червоними очами. Я чула їхні хриплі ричання, шипіння, аж хочуть мене зжерти. На цей раз підстрибнула вверх, не давши хаумею схопити мене й швидко ногами придавила його голову об асфальт. Озирнувшись, хоч і нічого не бачила, знову відстрибнула, але боляче вдарилась об стіну, бо не знала, що там тупік.
От би руки розв’язати. Як я вдячна тому, що Сакурако заставила одного разу мене тренуватися з пов’язкою на очах.
—” Схоже мене та компашка сюди викинула. Невже вони здатні побачити хаумеїв, але вони не знають хто це? Скоріш за все”– розмислювала я, водночас швидко ухиляючись від атак.
А вони швидко рухаються, не сплять. Моє серце і так швидко билось, по відчуттям. Вдихнувши й видихнувши, наступила на одного хаумея та випадково його рука розрізала мені мотузок, таким чином звільнивши руки. На моєму обличчі на мить з’явилась посмішка. Приземлившись на асфальт, я зітхнула:
— Ну нарешті я зможу з вами розправитись по повній,– із якимось азартом промовила я, вірячи у свої сили. Зняла цю кляту пов’язку.
А тоді зробила доволі швидкий ривок в сторону хаумеїв, ногою одного вдаривши об землю, а другою рукою атакувала прямо в обличчя пришпиливши в асфальт. Різкий поворот та викашлявшись кров’ю, призвала свій спис та встромила в голову третього хаумея. Він з криком у повітрі одразу розчинився. Це все сталось за лічені секунди. А тоді списом добила швидко тих, що залишилися в провулку. Дихання трохи збилось, але я швидко його оновила. Спис зник з моєї руки.
— Погляньте, які яскраві в неї очі стали!– здивувався громадний, коли Хельга поглянула на них.
— А вони хіба не карі були в неї?– із цікавістю в голосі промовила дівчина.
— Краще оберніться!– вигукнув зі страхом третій хлопець. А тоді вони разом виявили позаду них хаумея.
Він розкрив свою пащу, слюні аж текли, але спис швидко позбувся його і він швидко розчинився у повітрі.
Я закашлялась кров’ю так, що аж ноги скосились. А тоді різко вдихнула.
— Т-ти врятувала нас?– здивувався темноволосий. Вони всі позастигали від страху.
— Навіщо? Ми ж тобі гірше хотіли,– промовив громадний.
Тримаючи біля шиї свою руку, я обернулась до них, а ріт трохи був у крові.
— Краще йдіть геть з моїх очей. А то буде теж саме, що і з ними,– прохрипіла я. — І не слова нікому про це,– додала я.
Вони переглянулись, один щось прошепотів у вухо іншому. Ті порадились, а тоді все ж таки швидко пішли до сходів.
Я впала на коліна, а тоді взагалі животом вниз.
— Тільки не треба так драматизувати,– промовив знайомий голос десь зверху. Це Сакурако. Я слабо засміялась.
— Так ти бачила,– тихо прохрипіла я, дивлячись вперед.
Рако закивала.
— Молодець. Впорилась з ними навіть без можливості їх побачити,– мовила та. Дійсно, в її голосі чулась якась потіха.
А це мене чомусь вимотало. Варто більше над виносливістю працювати, тоді так страждати від натиску шанкару не буду. Особливо, коли хочу сконцентруватися на викликанні списа.
Додати до улюблених