В вiтальнi Грифiндору було шумно. Там майже завжди так було, проте затишно та зручно. Другокурсники жили своїм звичайним шкільним життям: хтось тихо перемовлявся з друзями на своï теми, дехто тренувався в виконаннi заклинань з трасфiгурацiï тихо шепочучи слова пiд нiс та зосереджено хмурячи лице, Були й такi, що просто читали книги в старовинних шкiряних обгортках та з рiзними вiзерунками, якi тi вже встигли взяти в бiблiотецi.
Лише Сiрiус знуджено дивився на всi цi веселощi, сидячи в завеликому для нього кріслі. Його кращий друг Джеймс пішов до Хогсміту залишивши їх з Римусом вдвох. Блек зітхнув, перевівши погляд на Люпина, який зосереджено щось малював крейдою в альбомі. Кожен рух хлопця був аккуратним, легким та неначе прорахованим заздалегідь. Схиливши голову низько до аркушів юнак обережно виводив кожну лінію іноді тихо посапуючи та злегка прикусивши язика, так що його кінчик можна було помітити. Сіріуса насмішив такий вигляд його друга
-Хей Римусе, що ти малюєш, га? Ти наче зрізся з тим аркушем – зробив зауваження Блек
– А? – не одразу відповів каштанововолосий відриваючи погляд від малюнка та озираючись навкруги, наче перевіряючи, що зверталися справді до нього – я…нічого такого, звичайний собі малюнок – врешті відповів Люпин.
– Покажи – вимогливо наказав Блек, очі якого засяяли яскравіше вогників ліхтарів в темну ніч – давай-но, обіцяю, що не стану сильно критикувати – хлопець поблажливо посміхнувся не зводячи погляду з альбому.
– Ні …це ….це особисте – Римус міцно притиснув альбом до грудей, наче ховаючи його подалі від допитливого погляду Блека. Підхопившись з крісла той зробив декілька кроків назустріч позираючи на грифіндорця з недовірою та інтересом.
– Невже там щось таке аж надтаємне? – запитав хлопець
– Зовсім ні – Римус опустив додолу очі трохи зашарівшись – та це важливо для мене і я …не хочу щоб хтось побачив це.
-Я нікому не скажу – урочисто поклявся Блек поклавши руку на сердце – обіцяю, ми ж друзі. А друзі не видають секретів.
– Я ….- щоки Люпина ще сильніше почервоніли – я ….гадаю не слід цього робити …пробач – той швидко встав та схопивши всі свої речі рвонув до виходу з вітальні залишивши Блека розгублено стояти.
Декілька однокурсників дивилися на Сіріуса з неприхованою цікавістю та шоком. Що він зміг такого сказати, що відмінник та спокійний по натурі Люпин втік, як ошпарений.
– Е ні, я це так не облишу – тихо сказав собі юнак та рушив дот виходу з вітальні.
****
Сіріус шукав Римуса повсюди, бігаючи поверхами знизу догори та іноді гукаючи його на ім’я, чим заслужив декілька несхвальних зауважень від картин на стіні та одного з грифіндорських старост. Блек обходив майже всі улюблені місця його друга , проте всюди було пусто, там вiн лише натикався на пару старшокурсників, які позирали на нього з цікавістю. А тоді хлопець згадав про ще одне місце, де Люпин любив бувати – Чорне озеро. Ляснувши себе рукою по голові Сіріус рвонув туди подумки картаючи себе за тупість.
Виявилося Римус і справді пішов до Чорного озера.
Сидячи на невеликому виступі з каміння той продовжував щось зосереджено малювати крейдою в альбомі. Вирішивши заскочити юнака зненацька Сіріус непомітно підкрався до того та голосно сказав
– Не слід було тікати, я не кусаюсь через звичайні малюнки.
Підскочивши від несподіванки парубок ледь не впустив аркуші та крейду додолу.
– Сіріусе ніколи не роби так більше. Ти мене налякав.
– Обіцяю, що більше не буду тебе так лякати тільки якщо ти пообіцяєш більше не тікати ось так неочікуванно
– запропонував Блек протягуючи тому руку.
Римус лише зітхнув та все ж потиснув її.
Всівшись поряд з ним Блек поглянув на прозору нерухому гладь озера.
– І все ж поясни…чому ти не схотів показати мені малюнки? – запитав
Сіріус після декількох хвилин мовчання – Ще й так раптово втік.
Очі Люпина розширилися відчайдушно забігавши з боку в бік.
Руки сильно стисли крейду.
– Це …..це складно пояснити насправді….- все ж відповів той.
– Там дівчина ? – кивнув на альбом головою Сіріус
– Що? Ні ..ні з чого ти це взяв ? – здивовано глянув хлопець на Блека
– Так поводять себе люди, коли відчувають до когось симпатію. Так поводить себе Джеймс коли поряд Лілі.
Римус трохи зашарівся, дивлячись на свій альбом
– Ти …..ти теж відчуваєш симпатію до Лілі? – враз запитав Блек відчуваючи, як всерединi почало з’являтися якесь дивне відчуття чимось схоже на образу та розчарування.
-НІ! Звісно ні …тобто Лілі гарна подруга але я не відчуваю до неї симпатії в тому сенсі, який ти маєш на увазі – зізнався Римус.
Дивне відчуття в грудях Сiрiуса трохи послабло, але не зникло повністю.
– Тоді хто ж це?
– Припини розпитувати, ти ставиш забагато запитань – трохи роздратовано пробурмотів Люпин
– То покажи малюнок і я відчеплюся – зхрестив руки на грудях Блек
– Ні не покажу – вперто відказав Римус відсуваючи альбом подалі – А от і покажеш!
-Ні!
– Що ж …ти сам мене змусив до цього – Сіріус підхопився та наблизившись до того став тягнутися до малюнків, але Римус відсував ті подалі, відбиваючись від руки Блека. Декілька хвилин хлопці затято боролися намагаючись кожний досягнути своєї цілі аж поки альбом не впав на землю.
Облишивши Римуса темноволосий підхопився та швидко схопивши альбом видав переможний клич і одразу ж відкрив на потрібній сторінці. Сіріус шоковано витріщався на сторінку, де був зображений його трохи кривий, проте дуже схожий портрет. Юнак з портрету усміхався Блеку щасливою та широкою посмішкою. Закривши альбом грифіндорець відчув зніяковіння та провину. Сердце сильно калатало.
– Я….це …це дуже гарно …справді, в тебе добре виходить ….вибач, що я взяв твою річ не спитавши дозволу ….я…ти …я не думав що …- запинаючись бурмотів Блек.
Підійшовши той простягнув аркуши Римусу, який тремтячими руками взяв ïх в руки. – Ще раз пробач ….я …я маю бігти, Д-Джеймс вже здається мав повернутися …
І Сіріус побіг так швидко, як ще не бігав. В голові роїлося купа запитань та він боявся їх озвучувати. А відчуття в грудях росло, окриляло, лякало та надихало.
*********
Вони не розмовляли певно дні два. Та Сіріус вже встиг засумувати. Засумувати за розмовами з Римусом, прогулянками пiсля занять, за Люпином загалом.
Сидячи бiля вiкна Блек вiдсторонено спостерiгав за совою, що кружляла навколо башти.
Його плеча непевно торкнулась чиясь рука
– Джеймсе вiдчепися. Я хочу побути сам – роздратовано процiдив Сiрiус.
– Це …це я, Римус – почулося ззаду.
Обернувшись та ледь не гепнувшись вiд рiзкого руху юнак витрiщився на Люпина.
– Р-Римусе? Ти…я гадав ти зi мною бiльше нiколи не заговориш…
– Через малюнок? – припiдняв брову той – звiсно менi було неприємно, що ти ось так побачив його, але це не така вагома причина, щоб не розмовляти все життя.
Сiрiус посмiхнувся
– Та це не означає, що тебе пробачено – невдоволено вiдмiтив хлопець.
Блек спохмурнiв
– Римусе, пробач, що я вчинив так …я…
– Я жартую
На обличчi Люпина розцвiла усмiшка.
– А ще я для тебе дещо маю- той злегка зашарiвся починаючи шукати щось в кишенях та врештi дiстав звiдти аркуш – ось, тримай.
Взявши папiр Блек обережно розгорнув той та побачив свiй портрет, той самий, та трохи змiнений.
– Я домалював його тiльки що ..i подумав …чому б не вручити його тобi, якщо вiн вже так тобi сподобався.
Декiлька хвилин темноволосий мовчав дивлючись на малюнок
– Щось …щось не так …? Твоє лице таке дивне …
– Жартуєш? Мiй найкращий друг намалював мене – з захватом проказав Блек та враз вiдклав портрет та кинувся в обiйми Люпина.
– Ти найкращий друг – вдихаючи запах волосся хлопця проказав Сiрiус
– Ти теж – вiдповiв грифiндорець щасливо.
Дивне вiдчуття в грудях змусило сердце обох юнакiв битися швидше.
– Оу чорт – врештi вiдсторонившись Римус винувато подивився на Блека
– Що? Що таке ? – той поглянув на хлопця стривожено.
– Схоже я забруднив тебе крейдою бо забув помити руки.
Запала мовчанка. А потiм Блек зареготав. Спочатку Римус дивився на друга здивовано та потiм все зрозумiв та теж засмiявся.
– Ходiмо. Вiдмиємося вiд бруду – Сiрiус схопив руку хлопця та потягнув до виходу зi спальнi.
А малюнок намальований злощасною крейдою одиноко лишився лежати на лiжку Блека
Додати до улюблених