Випав перший сніг. Ебіґейл була неймовірно рада цьому, у вовчій стежці вона мала багато простору, в тому числі й для того аби бавитися із собаками, але тепер ще й у снігу. Із самого ранку дівчина вибігла на вулицю разом із зграєю. Вілл дивився на дівчинку з ґанку та посміхався, він і сам був не проти приєднатися, але вже не встигав, потрібно було їхати у Балтимор. Хотілося залишитися в цьому моменті, він знав що сталося нове вбивство, його вже сповістили, що ймовірно, це наслідувач. Той самий, хто вбив Кессі Бойл та Марісу Шур.
–Ебіґейл, мені вже час. -сповістив дівчинку Ґрем.
–Добре, гарного тобі дня! -вона щиро йому посміхалася, занурюючись у сніг.
–І тобі. Постарайся не замерзнути, будь ласка. -він усміхнувся.
–Все буде добре.
Коли Вілл поїхав, дівчинка вдосталь набавилась та пішла пити ранкову гарячу каву з тостами. Ганнібал позитивно впливав на Вілла, тепер у їх холодильнику були хоч і не кулінарні шедеври, але багато різноманітної їжі, з якої або вона, або сам Вілл готували.
***
Як тільки Вілл прибув у ФБР його перехопив Кроуфорд, аби відвезти на місце злочину, котре вже оглядали слідчі: Беверлі Кац, Браян Зеллер та Джиммі Прайс.
Вони приїхали до готелю, де в одному з номерів і сталося вбивство. Місце злочину було відносно свіжим.
–Органи були розкидані по підлозі, ніби крихти хлібу аж до ванної. -сказав Браян. –Це наслідувач, у нас купа збігів.
Вілл нічого на це не відповів, а прослідував до ванної, у якій побачив закривавлене тіло чоловіка. Зі звіту він дізнався про спосіб вбивства, хтось забрав нирки та намагався ніби вирвати серце жертви з грудей. Джек наказав усім вийти, аби профайлер зміг “інтерпретувати докази”. Ось він бачить чоловіка під сильними сидативними, той нападає, але під час боротьби в нього зупиняється серце. Чоловік падає у ванну, Вілл бере скальпель, розрізає плоть, розсуває ребра та починає робити масаж серця..
Ґрем видихає, повертаючись до реальності, де доповідає про хронологію подій та мотив.
–Він намагався урятувати його. Різник коли-небудь так робив? -він знає що ні.
–Але в нас стільки збігів, хірургічні навички, зниклі органи та жорстокість, він виставив його на показ, чи не так? -намагається стояти на своєму Зеллер.
–Це не Різник, можливо торговець органами, якийсь студент медичного.
Кроуфорд прислуховувався до висновку Вілла, але вагався.
–Тобто в нас два вбивці?
–Так, мабуть. -Вілл був майже стовідсотково упевнений, що це точно не різник, але не міг навести достатньо вагомих доказів, які б вказували на це. –Але справжній Різник може видати себе зараз, не можна втрачати пильність.
–В такому разі, що Різник робить із органами, якщо не торгує?
І справді, Вілл задумався. Вшанувати. Вшанувати кожну частину, але різник не вшановує, він відноситься до жертв як до свиней, м’яса.
–Він їх їсть. -чітко і упевнено він озвучив свою здогадку.
На цьому робота Ґрема на сьогодні була закінчена, на диво, швидко. Це й добре, він думав зайти до Ганнібала, сподіваючись, що у того буде вільний час.
***
Лектер відчинив двері кабінету для друга, у нього не було більше пацієнтів на сьогодні. Привітавшись, вони сіли у зручні крісла один навпроти одного.
–Здається, хтось маскує свої злочини під Різника. -Вілл видихнув, протираючи очі пальцями, попередньо знявши окуляри.
–Ще один вбивця? -Ганнібал здивувався, але був радий почути цю інформацію, все ж таки йому грала на руку співпраця Вілла із ФБР.
–Торговець органами, випадково вбив людину і намагався запустити його серце руками.
–Ти певен, що це не Різник? -звісно, Лектер знав, що це не різник.
–Ні, це не він, Різник любить шоу, а це і близько не схоже на його “роботи”. -це прозвучало як специфічна похвала. –Але більшість з агентів схиляється до того, що це був саме Різник, можливо будуть ще злочини.
Тепер Лектер обдумував чи стане йому у пригоді цей невмілий лікар. Він був не проти влаштувати звану вечерю, якщо здобуде багато м’яса.
Вони ще обговорили деталі роботи, Вілл ніби позбавився вантажу, вимовлятися допомогало. Ще була не пізня година, Вілл подумав, що було б непогано запросити психіатра до себе, Ебіґейл була б рада і він також.
–Не хочеш сьогодні до нас на вечерю? -свій дім він вже вважав скоріш рівноцінно спільним із Ебіґейл.
–Із задоволенням.
Вирішивши не витрачати даремно час, вони попрямували одразу від офісу Ганнібала до вовчої стежки, машиною Вілла. Лектеру подобалося бачити як Ґрем керує автомобілем, той був уважним водієм.
***
Ебіґейл побачила у вікно під’їжджаючий автомобіль і вийшла на зустріч, собаки побігли за нею. Дівчина очікувала побачити тільки Вілла, але дуже зраділа, коли з пасажирського сидіння вийшов Ганнібал. Він погладив підбігших собак, які махали хвостами та ставали лапами у снігу на чисте ганнібалівське пальто. Лектер посміхався, йому завжди подобалися тварини і він міг потерпіти забруднені ними речі, до тварин він був набагато більш лояльним, ніж до людей, бо ті не могли бути грубими.
–Привіт, Вілл! Привіт, Ганнібал! -дівчинка привітала обох опікунів. Ті привіталися у відповідь, заходячи у дім.
–Допоможеш мені сьогодні приготувати вечерю? -спитав Лектер у дівчинки.
–Звісно! -вона посміхнулася. –Готувати цікаво.
Ганнібал був щасливий, бо міг ділитися своїми вміннями щодо кулінарії із Ебіґейл.
–Я хотіла спитати, чи не буде у тебе часу навчити мене грі на клавесині? -між ділом спитала дівчинка, нарізаючи овочі.
–Я приємно вражений,-Лектер майже із захватом подивився на Ебіґейл. -мене дуже тішить, що ти цікавишся стількома речами. Звісно, я завжди знайду для тебе час і обов’язково навчу.
–Дякую. -вона зраділа, Ганнібал був чудовим вчителем, його терплячість була гарною рисою, він не починав виходити з себе, навіть якщо повинен був повторювати одне й те саме від разу в раз.
–Я хотів би навчити тебе рибалити, коли потеплішає, якщо ти хочеш, звісно. -сказав Ґрем, стоячи та спостерігаючи за процесом приготування, він теж хотів поділитися своїми уміннями із дівчинкою, як із ним колись поділився його батько.
–Це схоже на полювання? -Ебіґейл злегка нахилила голову в бік, питально дивлячись на опікуна.
–Мабуть, але риболовля мені завжди подобалася більше. -він потер перенісся великим пальцем.
–Я хочу спробувати. Ти знаєш, батько вчив мене полювати, але я більше ніколи не хочу торкатися рушниці чи мисливського ножа, але думаю, риболовля може мені сподобатись!
–Домовились. -Вілл широко посміхнувся.
Ґрем накрив стіл на трьох, доки Ганнібал та Гопс закінчували приготування вечері. Коли Лектер готував у Вілла, його страви все ще були вишуканими, але не настільки претензійно вишукані, більш домашні. На секунду Ґрем задумався, а як Різник готує м’ясо своїх жертв. Чи їсть їх сирими? Можливо, готує так само вишукано як Ганнібал, ніби дорогий сорт м’яса? Він швидко відігнав ці думки, що здалися неприйнятними, але.. не огидними. Ґрем вирішив відкласти на потім відтворення думок та моделі поведінки Різника, він хотів насолодитися вечерею без думок про роботу та вбивства.
Сидіти так, втрьох на невеличкій кухні здавалося вже звичним, попри те, що останні декілька років Вілл завжди вечеряв на самоті, навіть не замислюючись про компанію. Його не цікавили побачення і він не мав цілі знайти когось, задля компанії. Не було потреби. Самотність ніколи не доставляла дискомфорту, навідміну від соціальних зв’язків. Але у випадку із Ебіґейл та Ганнібалом усе було інакше, їх знайомство не було цілеспрямованим, але ці люди стали частиною його життя, частиною його самого. Вони не заважали, а доповнювали, ніби так і повинно було бути завжди.
***
Вони закінчили з їжею, але довго спілкувалися на невимушені теми. Вже було близько десятої години, коли Ебіґейл, побажавши добрих снів, відправилась у свою кімнату. Ганнібал із Віллом ще допивали пляшку вина. Ґрем не дуже подумав, про те, як Лектер буде добиратися додому, мабуть, запропонувати тому залишитися буде кращою ідеєю.
–Вибач, я не подумав, що ти без машини. Я можу відвезти тебе додому, але можеш залишитися на ніч. Окремої кімнати нема, але є диван. -злегка збентежено сказав Вілл.
–Це не проблема. Я не дуже й вибагливий, щодо спального місця. -насправді Ганнібал був готовий спати хоч на підлозі аби бути ближчим до Вілла.
–Це добре, але не хвилюйся, диван розкладний, думаю, тобі буде зручно. Тоді, якщо ти не проти, я пропоную випити ще вина.
–Не проти. -Ганнібал схвально кивнув, а Ґрем підвівся зі свого місця, аби прибрати зайвий посуд та дістати пляшку з шухляди.
Лектер розлив напій по бокалах. Собаки лежали біля каміну, а не яскраве, тепле світло додавало ще більше затишку.
–Хто навчив тебе рибалити? Чи сам навчився? -йому було цікаво дізнатися більше про минуле Вілла.
–Батько, він також навчив мене лагодити човнами, він займався цим усе життя. -він розглядав свій бокал з вином. –Ми часто переїздили з місця на місце. Коли батько помер, я залишився сиротою. У моєму дитинстві немає нічого особливого. Я завжди почувався чужим, мабуть, лише зараз почуваюся на своєму місці. Ніби у мене є сім’я. -відверто, він не очікував, що висловить це.
Ганнібал уважно його слухав і відчув приємне тепло у душі, від слів Ґрема.
–Я не збирався заводити дітей, але зараз, я розумію у чому сенс. Ви із Ебіґейл стали частиною сенсу мого буття. Я вдячний, що маю такий шанс бути із вами поряд. -щиро висловив свої почуття Лектер.
Розмова була інтимною, здавалося, ніби вони можуть доторкнутися до душі один одного. Ганнібал поділився і своїм минулим, розповівши, що мав сестру, котрої більше немає в живих, про життя із тіткою Мурасакі та молодість у Флоренції. Він не згадував початок своєї “кар’єри” серійного вбивці, з очевидних причин, але всерівно привідкрив завісу на своє минуле, це було рідкістю, принаймні для усіх інших.
***
Вілл спав неспокійно, реалістичні образи зі сну переслідували його, ніби накриваючи хвилями чорної води. Він біг лісом, намагаючись вполювати когось. Постріл. Ще і ще. Тіло падає на землю. Ґрем підбігає до своєї здобичі. Перед його очами стікаючий кров’ю Гарет Джейкоб Гопс. “Бачиш?” -промовляє чоловік, дивлячись ніби скрізь Вілла. Ґрем обертається і бачить велике рогате створіння зі сліпими очима, чорною шкірою, у людській подобі. “Бачиш?”
Ґрем підскочив на ліжку, намагаючись оговтатися та сповільнити шалене дихання.
–Вілле?
У темряві Ґрем побачив ту саму “людину” зі сну, він не міг збагнути чи все ще спить. Аж раптом пролунало клацання і жовтувате світло витягнуло його з темряви. Поруч із ліжком стояв Ганнібал, котрий увімкнув лампу, що стояла на тумбочці. Вілл нарешті видихнув, швидко зрозумівши де він і хто поряд із ним.
–Пробач, поганий сон. -нарешті взявши владу над собою сказав чоловік.
–Нічого. Розкажеш, що бачив? -Ганнібал поклав свою руку на щоку Ґрему, заглядаючи у вічі.
Вілл нервово закивав, підсуваючись ближче, аби опинитися у обіймах Лектера. Той притискав його до себе, заспокоюючи.
–Гарет Джейкоб Гопс.. -Ґрема трусило. –Наснилося, що я знов вбиваю його, точніше полюю на нього. Кожного разу.. кожного разу вбивати його приємно.
–Тебе лякає не вбивство, а те, які емоції ти при цьому відчуваєш? Бо тобі подобається? -спокійно запитав Ганнібал, зараз він був у “режимі психіатра”.
–Так.
–Все добре. Дихай, Вілле.
За декілька хвилин Ґрему полегшало, присутність друга заспокоювала. Не хотілося відпускати ані на секунду, він був захищений, у безпеці.
–Ти можеш..? -Віллу не варто було продовжувати, Ганнібал кивнув та ліг поряд, зберігаючи фізичний контакт. Ліжко було невеликим, Вілл сперся лобом у груди Ганнібала, скручуючись калачиком. Незабаром він знову заснув. Лектер слухав його спокійне дихання, сам провалюючись у сон.
Додати до улюблених