–Ганнібале, прошу, проходьте. -двері відчинила жінка з білявим волоссям, пропускаючи у будинок пацієнта.
Баделія Дю Мур’є була психіаторкою, але вже тривалий час не приймала пацієнтів, окрім Ганнібала.
–Так дивно, що вже завтра я знов буду приймати пацієнтів, хоча пройшов лише тиждень, а ніби вічність. -у цьому він збрехав, не хотів аби Баделія виявила його байдужість до інциденту.
–Добре, що ви узяли відпустку на декілька днів. Можливо, спочатку вам буде складно повернутися до звичного ритму. -жінка сиділа навпроти Лектера, аналізуючи реакцію того.
–За цей тиждень я зміг провести достатньо часу із Ебіґейл та Віллом. -йому не потрібно було уточнювати, кого він має на увазі, на попередніх сеансах було неодноразово згадано нових людей у його оточені, а ім’я Вілла Ґрема було відомим майже на увесь Балтимор. –Було чудово, здається, ми навіть зблизились. -це було правдою, за тиждень вони неодноразово вечеряли разом, не обов’язково у Ганнібала, той мав багато вільного часу і навідувався у вовчу стежку.
–У яких ви стосунках із Віллом? -психіаторку непокоїло, що Лектер не розмежовував свої відносини із пацієнтом.
–Ми друзі, мабуть, я бачу у ньому відображення себе. -Ганнібал відвів погляд, роздивляючись пейзаж за вікном. –Я заінтригований.
–Він ваш пацієнт. -нагадала Баделія.
–Офіційно це не так. Я слідкую за його стабільністю та ми розмовляємо. Запевняю, я не перейду межі прийнятного.
Коли сеанс закінчився і Ганнібал покинув будинок, Баделія налила собі келих вина. Чомусь, кожного разу вона відчувала занепокоєння, поряд із Лектером. Обдумуючи та аналізуючи поведінку того, вона все більше запевнилась, що він не той, за кого себе видає. Їй здавалося, ніби цей чоловік не здатен показати свою справжню сутність, чи коли показував це вже було фатально для глядача. Поки психіаторка не наважувалась відмовитися від пацієнта, бажаючи дослідити, їй було цікаво, що так майстерно приховує Лектер.
***
Ввечері Вілл завітав до кабінету психіатра, на “сеанс”, хоча цю годину вони просто спілкувалися, як друзі. Ганнібал запропонував йому келих вина, Ґрем не відмовився.
–Ебіґейл сьогодні вперше запитала у мене поради. -Вілл був приємно вражений цим, але не дуже розумівся на тому, як саме повинен поводитися. –Вона запитувала щодо вступу і як я вважаю, що буде кращим.
–А ти?
–Я відповів, що підтримаю і допоможу із будь-яким її рішенням, і це так, але я абсолютно не зміг нічого порадити. Гаррет вбив по дівчинці з кожного університету, куди Ебіґейл хотіла вступати! -обурено випалив Ґрем.
–Як щодо Європи? -Ганнібал вважав європейську освіту ні чим не гіршим варіантом.
–Європи? Я навіть не думав про це, але слушна думка, треба буде обговорити це із нею. -чоловік замислився, він не розглядав варіанту найближчим часом відправляти дівчину у самостійне життя, звісно, був не проти, але надавав перевагу слідкувати за благополуччям Ебіґейл якомога довше.
–Якщо будуть питання, звертайся, -Ганнібал сперся на свій робочий стіл, поряд із Віллом, дивлячись тому у вічі, –я бажаю Ебіґейл і тобі лише найкращого. Можливо, коли-небудь і ми б могли поїхати.
–Куди? -здивовано запитав чоловік.
–У місце, де ми б могли почати нове життя.
Вілл нічого не відповів, лише усміхнувся, підвівши очі, здається, зберігати зоровий контакт було легко лише з Ганнібалом. Не хотілося аби ця година закінчувалася. Лектер ніби був тим, завдяки кому він почувався собою, тримаючись за своє “я”, котре невблаганно втікало від нього, під впливом того, що він переживав відчуваючи і розуміючи злочинців. Його шалено дратувала одержимість Джека часапікським різником, здається, він був готовий жертвувати будь-чим і будь-ким, аби спіймати вбивцю. Безперечно, Вілл був готовий рятувати життя, але не був певний, що методи Кроуфорда є гуманними. Ідея Ганнібала про початок нового життя здавалася приємною, але він розумів, що доки не підбереться до вбивці, цього не буде, ФБР його не відпустить.
Додати до улюблених