— А-Сюй, я все, більше не можу, — Вень Кесін зовсім по-дитячому замотав головою з боку в бік, а потім сильно стиснув губи. Він так сподівався, що під час привалу в лісі зможе просто повалятись у траві і помилуватись Цзишу. Але ця надія зникла в одну мить. Йому знову вручили несмачний трав’яний настій, посадили під деревом, наказали не вередувати та продовжити піклуватись про себе. — Стільки ось цього всього, — він підняв навіпуству флягу трохи вище, — ти ще в мене ввільєш? — його питання залишилось без відповіді, проте Чжоу Цзишу передав йому ще декілька пігулок на десерт. — Все, не хочу, — його голос став серйозніше. — Я після них такий сонний. І взагалі це не допоможе, — він дивився прямо на співрозмовника, але той був непохитний. Ніякі прохання, благання та чари на нього не діяли.
— Це сильний засіб — допоможе, — Цзишу відповів спокійно та рівно.
Коли правда про хворобу Вень Кесіна вилізла назовні, вони лише одного разу намагались поговорити про неї та її причини. Тоді, два дні тому, друг переконував його в тому, що почувався краще, що мабуть не все було так погано і він все ще стояв на ногах. Але ці доволі кволі аргументи на чоловіка не подіяли. Він прекрасно знав, що таке приховувати слабкість від інших, а також те, до чого це геройство могло призвести. Саме тому він намагався дійти до садиби Чотирьох Сезонів якнайшвидше.
— А знаєш, який ще є дієвий засіб в твоєму арсеналі? — Кесін почав активно підморгувати йому, а його демонстративне невдоволення — ігнорувати. Все як завжди.
— Навіть не починай, — Цзишу навіть довелось зробити зусилля над собою, щоб роздратуватись, але в нього не вийшло. Ці жартики, а може і не зовсім вони, не викликали більше злості та роздратування. Він дав собі обіцянку — будь-якою ціною вилікувати Кесіна. І що стало причиною цієї обітниці: його загострене почуття відповідальності чи ще щось, про що він зовсім не хотів думати — було неважливо. — Ніяких поцілунків при місячному сяйві, не розраховуй, — зовсім маленький, але бешкетний вогник в очах все-таки промайнув.
Зсунуті до перенісся брови та показово надуті щоки Кесіна — ця трохи перебільшена гримаса образи до глибини душі — ніяким чином не зіпсували гарне обличчя чоловіка. Його точені та гострі лінії вилиць, його алебастрова шкіра та виразні темні очі — в ньому все було ідеально. Чжоу Цзишу, не відриваючись, розглядав його декілька хвилин, перед тим як сам спіймав себе на цьому. Він ніби бачив його вперше. І ця картина… вона… Чоловік активно замахав головою зі сторони в сторону, ніби виринаючи з марева. Це точно якась магія, яку використовував Кесін! Точно його витівки!
— Можна і за денного світла, я б ніколи не сказав «ні» будь-якій можливості, пов’язанній з тобою, — його тон був безтурботним, але від Цзишу не сховалось легке занепокоєння. Проте Кесін не спішив розказувати сам. Як типово.
— Не криви душею і кажи як є, — він сів біля нього та навмисне почав дивитись у далечінь, а не на співрозмовника. Таким чином хотів дати йому можливість висловити те, що його тривожило.
— Я не хочу, щоб твоє ставлення змінилося, — він заговорив дуже серйозно та виважено.
— Правда? Невже? А мені здавалось, дуже навіть хочеш, бо від твоїх доречних та не дуже натяків мені просто не втекти, — це вперше, коли Цзишу намагався пожартувати, щоб трохи розрядити обстановку, бо і самому на душі стало якось… дуже і дуже важко. Реакція співрозмовника не забарилась — він зовсім легенько штовхнув чоловіка в бік.
— Ти прекрасно розумієш, що я маю на увазі, — він посміхнувся і вдячно кивнув. — Не треба мене жаліти. І не намагайся показати мені те, чого в тебе немає в серці. Це вб’є мене куди швидше, — між ними повисла мовчанка. — Час в мене ще є, так що, — він хотів би сказати це натхненно, але вийшло приречено.
— Говориш так, ніби не збираєшся боротись за своє життя, — він сказав це з докором. Опускати руки — це найгірше, що б зараз міг зробити Кесін. — Для мене, значить, ти шукав лікування, а про себе забув? — не приховував не задоволення. Це — тільки його метод і він подумки заборонив чоловіку використовувати його прийоми.
— Не тобі мені про це говорити, А-Сюй, — Вень Кесін прикрив очі на мить. — Ми надто схожі.
— О, так, причому в не найкращих якостях, — він швидко погодився.
До цієї подорожі та пригод він і припустити не міг, що в світі є ще одна настільки схожа на нього людина. Ще один такий самий відчайдушний, сильний, сміливий, впертий чоловік, який не вміє здаватись. Така цікава та непохитна особистість, про яку неможливо було перестати думати. Якби вони зустрілись раніше, напевно вони б повбивали один одного. Або… або змогли зрозуміти, через що проходив кожен з них і про що думав, залишаючись наодинці.
— Кому як, мій дорогий А-Сюй. Мені в тобі всі твої риси дуже подобаються, — він ніколи не боявся голосно заявляти про свою симпатію. Цього разу Цзишу посмішку не прибрав. В очах Кесіна в ту ж мить з’явилась радість.
— Який ж ти підлабузник, — те, як легко Вень Кесін завжди говорив про свої почуття, його спочатку шалено злило, потім вражало, а зараз він щиро вважав, що в цьому був сенс. Його життя надто довго проходило в тіні. Він завжди мовчав та приховував. І навіть довго сам не знав, що відчуває. Трохи росхвилювавшись, Цзишу повільно повернув голову в бік, щоб краще бачити чоловіка. Не хотілось більше тікати від цього. — Розкажи мені все, — він бачив, як на обличчі Кесіна з’явився страх. Він готовий був оборонятись. Яка ж знайома поведінка. — Про своє минуле, про сьогодення. Про твій план та перспективи. Чого ти завжди хотів і про що думаєш зараз. Я хочу знати все, — сумнів в очах співрозмовника був зрозумілий. Та щоб розвіяти його, він взяв долонь співрозмовника в свої руки. А потім стиснув її сильніше. Цей простий жест мав би показати, що він готовий був підтримати і зрозуміти все. — Тільки не смій мені брехати.
— Це нічого не змінить, — він дивився прямо йому в оці. — Я не відступлю від свої цілі.
— Я і не прошу тебе мінятись, я б ніколи подібного не попросив. Але я хочу дізнатись. Це всього лиш прохання, не наказ, — говорив виважено та з повагою.
— А-Сюй, — його тон став вище. — Ти що намагаєшся в мене закохатись? — він зробив чергову спробу збентежити Цзишу та змінити тему розмови. Але цього разу в нього не вийшло.
— Так, — Чжоу Цзишу відповів йому зухвало.
— Що? — його очі округлились від подиву, він навіть забув на декілька секунд що необхідно дихати.
— А-Сюй, ти що таке кажеш?! — він легенько вдарив чоловіка віялом по плечу.
— А що такого? Як інакше я зрозумію, що ти моя доля? — тепер він бентежив співрозмовника. І робити це було надзвичайно приємно. Вся пиха Кесіна в один момент розвіялась.
— Ну, я ж зрозумів, — він зроби все, щоб повернути голосу колишню впевненість та почав обмахуватись віялом наче нічого не сталось.
— Жарко стало чи що? — Цзишу не збирався відпускати його так легко. Продовжував задирати його.
— А з тобою інакше ніяк, — Кесін і сам відчув, що цей раунд програв. — Добре-добре, — довелось погоджуватись на чужі умови. — Тільки не відштовхуй мене, як все почуєш, — він цього боявся. І більше не приховував.
— Вже не зможу, — Чжоу Цзишу прошепотів фразу одними губами. А слідом простягнув чоловіку нову пігулку. — Нічого не заважає тобі паралельно її їсти та розповідати мені все, — Вень Кесін щиро вірив, що його, колишнього воїна імператорського двору, скаліченого цвяхами та минулим, можна було врятувати. Тому і він не збирався відпускати його так легко.
Тим паче, що самому собі він зізнався ще декілька днів тому — його серце, коли він був поруч з Кесіном, завжди тремтіло і переповнювалося ніжністю, про існування якої він навіть не здогадувався.
Додати до улюблених