Як тільки Ґрем дістався до ФБР, одразу ж попрямував до Джека Кроуфорда, аби сповістити того, що необхідно навідатись у струнний магазин. Він не став згадувати звідки дістав інформацію про ймовірного вбивцю, аби не підставляти репутацію Ганнібала під сумнів. Вілл зголосився перевірити Тобіаса особисто. Музикант якраз закінчив заняття з учнем, коли до нього зайшли.
–Спецагент Вілл Ґрем. -він показав посвідчення. Ви Тобіас Бадж?
–Так, я власник цього магазину. -привітно сказав музикант.
–У мене до вас лише декілька питань. -Вілл оглядав кімнату, особливо уважно роздивляючись струни на численних віолончелях та скрипках.
–Прошу, проходьте.
–Автентичні. -Ґрем пригледівся.
–Я імпортую найкращі з Італії, але можу показати процес виготовлення, сам іноді таким займаюся. -він повів спецагента до спеціально спорудженої кімнати, це було підвальне приміщення. Вілл розумів, що ризикує, але часу на ордер не було, якщо Тобіас причетний, він повинен був запевнетися тут і зараз, бажано побачивши хоч якісь докази на власні очі. Але він не очікував побачити численні людські кишки, а головне, людину зі вспоротим животом, ніби скрипаль не встиг доробити розпочате. Ґрем не втратив пильності, коли позаду нього стоявший Тобіас накинув йому струни на шию, намагаючись задушити. Вілл швидко зреагував, просунувши руки між шиєю та зброєю, тримаючи пістолет у руці. Він не мав змоги поцілити у нападника, але вистрілом влучив у вухо Тобіаса. Вілла оглушило, що дало змогу Баджу втекти.
***
На прийомі у Лектера був Френклін, котрий якраз обговорював свого друга, запитуючи про психопатію, яку підозрював у Тобіаса. В кабінет увірвався закривавлений скрипаль.
–Тобіасе.. це.. це що твоя кров? -Френклін підскочив з крісла, намагаючись підійти до друга.
–Стій на місці. -наказним тоном мовив Бадж.
Ганнібал не був здивований, він очікував, що рано чи пізно інший вбивця захоче із ним зв’язатися. Він підвівся вслід за Френкліном і звернув дратуючому чоловікові шию. Йому не потрібні були свідки, котрі б знали про його зв’язок із другим вбивцею. Тимпаче, він навіть не сумнівався, що цей злочин зійде йому з рук.
–Я хотів зробити це власноруч. -злегка розчаровано сказав Тобіас, дивлячись на мертве тіло Френкліна, що лежало перед ногами.
–Про що Ви хотіли поговорити?
–Я б хотів мати друга. Когось, хто може мене зрозуміти, хто думає так само, як я, хто може бачити світ і людей так, як я. І я був здивований, коли одного вечора побачив вас на автобусній стоянці. -Бадж прямо натякнув, що бачив Лектера під час скоєння злочину.
–Я вас розумію, але ми не схожі і я не хочу бути вашим другом. -просто відповів Ганнібал.
Тобіас здавався розлюченим, діставши з карману струни він почав їх розкручувати, підходячи ближче до психіатра. Ганнібал перехопив їх рукою, ті намоталися й впилися у шкіру, але не завдали значної шкоди. Тоді вони перейшли на рукопашний бій, Лектер був хоч і струнким, але фізично сильним чоловіком, і знав чимало технік та прийомів боротьби. Він швидко змусив лежати нападника на підлозі, зламавши тому руку та вдаривши під дих. Остаточно вирішив добити важкою статуеткою у формі оленя, котру взяв, попередньо огортаючи серветкою, та впустив на голову Тобіасу, скоріше виставивши як нещасний випадок. Трішки віддихавшись він підійшов до стоявшого в кабінеті клавішного інструменту та заграв. Це вбивство було все ще витонченим, хоча й спонтанним.
Лектер подзвонив Кроуфорду, очікуючи на ФБР. Джек особисто прибув із офіцерами та Ґремом. Зізнатися, Ганнібал не очікував побачити друга, але був щасливий, що той живий та на перший погляд неушкоджений.
Голова відділу огледів кабінет, де лежало два трупи. Ганнібал дав коротке свідчення, описуючи ситуацію зі своєї сторони:
–Тобіас Бадж увірвався у кабінет, задля того щоб вбити мого пацієнта. Він звернув йому шию.
–Чи міг Френклін бути другим вбивцею? Для нього було то показове вбивство? -Джек очікував, що психіатр знає відповіді.
–Не думаю, що Френклін міг бути вбивцею або наслідувачем. -Лектер не став вдаватись у подробиці взаємин вже мертвого пацієнта та психопата, хотілося щоб агент скоріше закінчив допит.
–Ти вбив його? -Кроуфорд мав на увазі Тобіаса.
–Так. -він не став цього приховувати, без сумнівів, він захищав своє життя у очах ФБР.
Джек нарешті був задоволений відповідями. Вілл підійшов до робочого столу Лектера, присаджуючись на край.
–Як ти? -він дивився на рани Лектера, що сидів у своєму кріслі.
–В порядку, наскільки це можливо у цій ситуації. Ти не постраждав? -схвильовано запитав Ганнібал.
–Ледь не загинув від рук, точніше від струн, твого нападника. -Вілл навіть трішки усміхнувся. –В будь-якому разі, я радий що ми обидва в порядку.
Кабінет спустів, агенти, медики та інші співробітники ФБР покинули місце злочину, нарешті залишаючи друзів наодинці. Все так само сидячи на столі Вілл торкнувся обличчя Ганнібала, не зачіпаючи ран, але бажаючи розгледіти ушкодження краще. Тепло пальців Ґрема заспокоювало роздратовану ударами шкіру.
–У тебе є аптечка? -Вілл хотів сам обробити рани, можливо, не так професійно як медики, але першу медичну допомогу він міг надати.
Він швидко знайшов потрібні матеріали.
Притримуючи обличчя Лектера за підборіддя, він почав обробляти рану на вилиці. Ганнібал дивився на зосереджене обличчя Вілла, таке гарне і виразне. Зазвичай блакитні очі Ґрема, зараз здавалися глибоко синіми, за рахунок не яскравого освітлення кабінету. Коли Вілл закінчив, Ганнібал перехопив руки того, ніжно тримаючи у своїх.
–Дякую. -щиро, дивлячись у вічі подякував психіатр. Здавалося, це був незначний жест, але Ґрем просто міг покластися на прибувших медиків, а не займатися сам.
–Немає за що дякувати, здається, я втягнув тебе у все це. -Вілл відчував провину, через нього Ганнібал тепер був причетний до ФБР і більше не був у безпеці як раніше, а сьогоднішня подія лише стала цьому доказом.
–Не смій звинувачувати себе, -м’яко, але упевнено сказав Лектер, –ти сьогодні міг загинути. Я буду поряд стільки, скільки потрібно, я сам несу відповідальність за своє життя. -він легенько усміхнувся, проводячи великим пальцем по долоні Вілла, руки котрого все ще тримав у своїх руках.
–Я вдячний тобі. -Ґрем посміхнувся у відповідь. Він нарешті зміг видихнути та розслабитися, хоча б на декілька хвилин.
***
Ебіґейл провела день у Ганнібала в будинку, той запропонував їй залишитися та відпочити, аби вони вже разом із Віллом ввечері поїхали до себе. Дівчинка була не проти цього, у Лектера було чим зайнятися. Вона одразу ж попрямувала досліджувати бібліотеку, де було чимало книг, в основному на смак Ганнібала, але багато класики, творів відомих і не дуже авторів, обрати було з чого. Гопс узяла декілька одразу, щоб пізніше вибрати одну. Ближче до обіду Ебіґейл вже намагалася щось зіграти на клавесині, вона знала ноти і вміла грати на фортепіано, але інструмент Лектера здавався непохитним. Дівчина вирішила, що якось попросить у Ганнібала, аби той навчив її. Решту дня вона провела із книгою в руках, час від часу роблячи перерви на їжу та фрукти, котрих у Ганнібала завжди було достатньо.
Близько шостої години повернувся господар будинку та Вілл. Ебіґейл вийшла до коридору їм на зустріч, але одразу занепокоїлась.
–Що сталося? -вона подивилася на обличчя Ганнібала, котре було у численних саднах.
–Не хвилюйся, Ебіґейл, Ганнібал та я в порядку. Вже усе добре. -Вілл відповів за обох. –Не проти, якщо ми обговоримо це пізніше? Нам час додому, а Ганнібалу потрібно відпочити.
–Так-так, звісно. -дівчинка все ще була занепокоєна, але вірила Ґрему.
–Головне, що зараз усі у безпеці, мої рани незабаром загояться. Ти як, Ебіґейл? -Лектер був радий бачити дівчинку, котра ймовірно добре провела час.
–Дякую, все добре, я знайшла чим себе зайняти сьогодні. -дівчинка підійшла обійняти опікуна на прощання. –Добраніч.
–Добраніч, люба. -Ганнібал обійняв дівчинку у відповідь.
–Нам треба їхати, ти впораєшся? -Вілл звернувся до друга. Йому і справді було потрібно додому, але він був готовий залишитися, якби це було необхідно.
–Так, звісно, ти вже багато зробив для мене, дякую. -він із ніжністю поглянув на Ґрема. –Запевняю вас, все буде гаразд.
Попрощавшись, Вілл із Ебіґейл вирушили у вовчу стежку, їхати було близько години, за цей час Вілл розповів події сьогоднішнього дня, він не дуже хотів розповідати це Ебіґейл, але приховувати було несправедливо та безґлуздо. Гопс була злегка приголомшена, але відреагувала спокійно, будучи впевненою що обидва опікуни в порядку, наскільки це можливо.
Вони повернулися до будинку Вілла, де їх очікували собаки, котрі вже трішки зголодніли та засумували за хазяїном. У Ґрема завжди були запаси їжі для них, навіть коли самому було нічого їсти, він ставив в пріоритет своїх улюбленців. Нагодувавши песиків, та впевнившись, що Ебіґейл побуде із ними на ґанку, Вілл пішов до будинку. Він хотів сходити у душ, перевдягтися та скоріше лягти спати.
***
Ганнібал залишився сам у будинку, це навіть здалося дивним у перші хвилини. Чоловік перевдягнувся у свою домашню одежу та швидко приготував вечерю для себе. Насолодившись їжею під класичну музику, він сів за клавесин. Відчуваючи натхнення, не від вбивства, ні, це було щось інакше. Його наповнювали почуття та легкість, які так і змушували пальці рухатися по клавішах. Музика полинула природньо, ніби вже була написана до цього, а не складалась в цей момент. Лектер узяв олівець, аби записати свою композицію на аркуші паперу. Він награвав та час від часу переривався на записи. Він далеко не вперше писав власну композицію, але сьогодні це здавалося особливим. Можливо, саме її він хотів зіграти Ґрему.
Додати до улюблених