Вілл прибув на місце злочину. Це була велика концертна зала, де посеред сцени сидів мертвий чоловік, з грифом віолончелі у горлі та розкритими зв’язками. Видовище, м’яко кажучи, було неприємним, але він дивився. Отримавши звіт про жертву, Ґрем почав інтерпретувати докази, як він казав. Бачачи як розкриває гортань музиканта, вводячи у горло гриф. Починає грати свою мелодію. “Такий мій стиль.”
Підвівши очі, він бачить мертвого Гаррета Джейкоба Гопса, котрий опладує, сидячи посеред зали.
–Вілле? -Джек очікує результату.
Ґрему потрібно декілька секунд аби усвідомити реальність. Він розплющує очі, злегка нервово дихаючи.
–Він музикант і це його серенада. Та він вміє обробляти жильні струни. -сухо відповів профайлер.
–Серенада для кого? -Кроуфорд нерозуміючи подивився на співробітника.
–Не знаю, можливо для іншого вбивці. -чоловік лише знизав плечима, не бажаючи саме зараз описувати усе побачене Джеку, сухих фактів було достатньо.
Закінчивши із цим, Вілл попрямував до Ганнібала, бажаючи розповісти про нову справу. Зазвичай це допомагало тримати розум тверезим.
–Привіт, Вілле. -привітався Ганнібал, коли спецагент зайшов до кабінету.
–Привіт, ти вільний? -Ґрем не подумав дізнатися розклад психіатра.
–Так, на цей час у мене немає пацієнтів.
Вілл пройшов ближче до крісла, в котрому зазвичай сидять на сеансі. Він потер втомлені очі руками, намагаючись ніби стерти цю втому, але не допомогло.
–Як почуваєшся? -Лектер сів у крісло навпроти, звертаючи увагу на себе.
–Голова болить. -не бажаючи продовжувати розповідь про своє самопочуття Вілл запитав: –Ебіґейл заходила?
–Так, ми чудово провели час. Вона сказала, що в твоєму холодильнику повісилась миша.
–Мабуть, я справді жахливий опікун. -Вілл відчував провину за нездатність повністю подбати про дівчинку, за котру ніс відповідальність.
–Вілле, не картай себе. Я її опікун також і можу брати стільки обов’язків, скільки потрібно. Ми пройдемо це разом, я надам стільки підтримки, скільки потрібно. -впевнено сказав Лектер.
–Дякую. Знаєш, я все ще відчуваю провину, за те що позбавив Ебіґейл батька.
–Не зроби ти цього, Ебіґейл була б мертва. Ти врятував її.
На це Ґрем не відповів. Він відчував відповідальність за дівчину, але, здається, не був певен як варто поводитись. Він не міг замінити їй батька, принаймні він думав, що це неможливо.
–Не хочеш завітати із Ебіґейл на вечерю сьогодні? -врешті зрушивши тишу запитав Ганнібал.
–Так, мабуть, це було б чудово. -здається, вперше за день Вілл посміхнувся. Лектер здавався єдиними джерелом стабільності в його житті. Йому подобалося відчувати підтримку та прийняття. Від первісного ворожого настрою не залишилося і сліду, наразі Ґрем скоріше відчував протилежне, дружню симпатію? Можливо.
***
Закінчивши із прийомом пацієнтів Ганнібал вийшов з кабінету, прямуючи додому, щоб приготувати вечерю. Він безперечно хотів вразити Вілла, котрий, здається, їв усе, не звертаючи багато уваги на якість, а можливо і навіть смак їжі, але зазвичай оцінював страви Лектера позитивно. Як би там не було, Ганнібалу приємно чути схвальну оцінку, особливо від Ґрема. Також йому було приємно, що Ебіґейл часто навідується до нього, аби скуштувати свою улюблену яєшню із ковбасою.
Засукавши рукави сорочки та одягнувши фартух, Лектер почав готувати інгредієнти для майбутніх страв. На вечерю він обрав приготувати стейки та нирковий пиріг. В холодильнику було свіже м’ясо. Ганнібал гадав, що доволі іронічно те, що сьогодні ввечері Вілл буде їсти м’ясо і нутрощі тих, чиї смерті так відчайдушно намагається розкрити. Це додавало пікантності усім стравам.
***
Вілл та Ебіґейл прибули разом, Ґрем сповістив дівчину по телефону, про вечерю у Лектера і забрав її на машині. Дорогою Ебіґейл розповіла як провела день, Віллу подобалося слухати її, завжди.
–Вітаю. -привітно сказав Ганнібал відчиняючи двері та пропускаючи гостей всередину розкішного будинку.
Ґрем та Ебіґейл привітались навзаєм, проходячи до великого столу, де вже стояли бокали, а поряд пляшка червоного вина та графін апельсинового соку. Посеред столу стояли квіти, у якості декоративних елементів.
Коли гості сіли, Ганнібал швидко приніс із кухні основну страву–стейк, розставляючи тарілки перед кожним. А також приніс пиріг, ставлячи на вільне місце столу.
–Виглядає смачно! -Ебіґейл посміхнулася, дивлячись спочатку на Лектера і крадькома на Вілла. –Це свинина?
–Ні, це яловичина. Зазвичай найкращі стейки готують саме з цього м’яса. -маленька брехня не вплине на смак.
Вілл відрізав шматочок, смакуючи та запиваючи вином:
–Дуже смачно, докторе Лектер.
–Дякую. -Ганнібалу було приємно.
–Справді дуже смачно. -підтвердила Ебіґейл.
–Я радий, що зміг вам догодити. Смачна їжа та пляшка вина чудово допомагають зняти стрес, після завершення важкого дня.
Під час вечері вони багато спілкувалися, обговорюючи доволі рутинні, але цікаві події. Віллу та Ганнібалу не здавалося доречним підіймати теми вбивств та роботи при Ебіґейл. Дівчинка була травмована і необережні розмови могли призвести до негативних наслідків. Тому для розмов вони обирали нейтральні теми, надаючи перевагу обговорювати робочі питання наодинці.
***
Вже був пізній вечір, Вілл хоч і випив не більше бокалу вина, але Ганнібал хвилювався, як вони із Ебіґейл доїдуть додому. Маючи великий будинок із гостьовими кімнатами, Лектер міг запропонувати їм залишитися.
–Якщо це буде зручно. -відповів Вілл на пропозицію. –Ебіґейл, ти не проти? -питально поглянув Ґрем на дівчинку навпроти.
–Я не дуже хочу витрачати час на дорогу, якщо чесно, я втомилася за день.
–Я буду тільки радий, якщо ви залишитесь, як мінімум буду спокійним, знаючи, що вам не треба їхати вночі.
Сперечатися у Вілла не було бажання і дійсно, не дуже хотілося витрачати час на дорогу додому.
Ганнібал показав дві гостьові окремі кімнати, для Ебіґейл та Вілла, він видав усі засоби гігієни та рушники, складалося враження ніби вони у п’ятизірковому готелі.
Ебіґейл пішла спати, вона була втомлена від такого несподівано продуктивного дня. Останнім часом дівчина не дуже часто гуляла, зазвичай вона виходила на подвір’я Вілла гратися із собаками, а решту часу читала численні книжки, слухала музику і займалася іншими буденними справами. Подруг у Балтиморі вона не мала й не квапилася їх знаходити. Гопс відчувала жахливу провину, за смерті усіх дівчат, котрих вбив її батько, вона навіть не була певна, що коли-небудь зможе мати справжню подругу, а не потенційну жертву для Гаррета. Її також часто мучили нічні жахи, в яких фігурували усі вбиті дівчата, але вона сподівалася, що сьогодні буде краще спати від утоми.
***
–Ще вина? -Ганнібал звернувся до Вілла, котрий розглядав велику кімнату в приглушених відтінках із ліжком посередині.
–Так, не завадило б. -Ґрем хотів обговорити події сьогодення й, відверто, просто провести час із другом.
Чоловіки спустилися вниз, в кімнату, де недалеко від вікна стояв клавесин та було декілька крісел і диван. Усі меблі були дорогими, а деякі антикварними, це було проявом смаку, дуже претензійного смаку Лектера.
Вілл присів на диван, поки Ганнібал розливав вино у бокали.
–Я не хотів тобі говорити, бо це порушує лікарську таємницю, але мій пацієнт сказав, що його його друг розповів як хоче зіграти на голосових зв’язках, ніби на віолончелі. -Ганнібал простягнув бокал Віллу, сам сідаючи поряд. Він назвав адресу, де знаходився магазин музиканта.
–Треба завтра сповістити Джека. -Ґрем сів зручніше, спираючись на спинку дивана. –Мабуть, цією справою знову буду займатися я, еге ж?
–Кроуфорд покладає на тебе занадто багато обов’язків. -Лектер хвилювався за друга, не бажаючи аби через примхи Джека і ФБР той втратив розум.
–Я рятую життя. -невпевнено відповів профайлер.
–Вілле, ти мій друг, мене не хвилюють життя, які ти рятуєш, мене хвилює твоє життя.
–Я ціную це. -Вілл не зміг пручатися бажанню доторкнутися до Ганнібала. Злегка нахилившись вбік, він поклав голову на плече Лектера. За рахунок різниці у зрості, котра відчувалась навіть у сидячому положенні, так лежати було дуже зручно, навіть зручніше ніж прихилятися до спинки дорогого дивану. Вілл відчував себе захищено.
–Ігноруй це. -тихо сказав чоловік.
–Гаразд. -насправді Лектер був ошелешений, Ґрем завжди ніби зводив мури навколо себе, а тепер був таким.. беззахисним? Відкритим, за власною ініціативою, здавалося, це багато вартує.
Вони просиділи деякий час в тиші. Вілл навіть задрімав, але різко сіпнувся та ледь не підскочив на місці.
–Все в порядку? -занепокоєно поглянув на друга Ганнібал.
–Так-так, все гаразд, вибач. Я задрімав і щось незрозуміле примарилось. -він потер очі руками, відганяючи химерні видіння.
-Що це було? -зацікавлено запитав психіатр.
–Я бачив, ніби зі мною поряд не ти, а якесь створіння, з величезними рогами, шкірою, котра була повністю чорною та білими очима без зіниць. Воно спостерігало, не рухалось, а лише дивилося, але здавалося таким реалістичним.. Це лише сон, мені постійно сняться жахи.
–Ти бачиш стільки страшних вбивств майже кожного дня, твоя психіка буде проєктувати це і на сни також. -Ганнібал був занепокоєний цим, але не міг просто взяти і змусити Вілла відмовитися від роботи. Тимпаче Джек Кроуфорд був дуже наполегливим, Лектер вже обмірковував вбивство цього чоловіка, але поки рано.
Ганнібал запропонував Віллові піти відпочити у нормальному ліжку, на що той погодився, вже була пізня година.
***
Вранці Ґрему потрібно було на роботу, він все ще займався викладацькою діяльністю для студентів, хоча і не так активно. Прокинувшись, Вілл не одразу збагнув, де саме знаходиться, знадобилося декілька секунд, щоб згадати чому він не у своєму ліжку. На диво, сьогодні вночі він спав добре, здається, вперше за декілька місяців він відпочив. Чоловік підвівся, ідучи в сторону ванної кімнати, аби привести себе в порядок. Зрозуміти чи прокинулись Ганнібал та Ебіґейл було складно, кімнати були завеликими, а стіни занадто товстими, аби чути якийсь звук з інших частин будинку.
Ганнібал звик прокидатися доволі рано, хоча він і сам обирав свій графік роботи, але надавав перевагу ранньому підйому й початку дня. Лектер, безперечно, пам’ятав про своїх гостей, тому він вже готував сніданок. Сьогодні це була ковбаса та яєшня, аби насититись перед робочім днем. Він завжди любив готувати для когось, любив розкішні бенкети, котрими славився у колах інтелеґенції Балтімора, був не проти повечеряти зі своєю подругою та колегою, Аланою Блум, для котрої завжди мав власноруч виготовлене пиво до будь-яких страв. Ганнібал навіть хотів пригостити вечерею свою психіаторку–Баделію Дю Мур’є, але та відмовлялась, ймовірно, бажаючи тримати дистанцію із пацієнтом. Як би там не було, Лектер відмітив для себе, що готувати для Вілла та Ебіґейл це щось зовсім інакше, це не було формальністю або спробою вразити їх, безперечно йому була приємна похвала, але важливішою була вдячність. Мабуть, вперше за довгі роки він дозволив собі прихильність.
Ебіґейл прокинулась майже одразу після хазяїна будинку. Вона спустилася на кухню, де Лектер розбивав яйця у пательню.
–Доброго ранку, Ебіґейл. -Ганнібал одразу помітив присутність дівчинки, хоча та підійшла тихо, не бажаючи переривати процес готування.
–Доброго! -вона легко усміхнулася, підходячи до нього ближче, аби краще бачити, що той робить. –Що готуєш?
–Певен, тобі сподобається. Це майбутня яєчня із ковбасою.
–Інакше і бути не може. Я часто їла цю страву із батьками на сніданок. -здавалося, це було так давно.
–Тепер ми твоя сім’я. -сказав Ганнібал маючи на увазі себе і Вілла.
–Так, мабуть, батько ніколи не піклувався про мене як ви. Я часто думаю, як ненавиджу його, за те, що він вбив маму, навіть хотіла б вбити його власними руками ще раз, якби мала змогу. -на очах дівчини виступили сльози.
Побачивши це, Ганнібал залишив приготування, відходячи від плити, він підійшов до Ебіґейл, котра притиснулась до його грудей, починаючи плакати сильніше. Чоловік поклав своє підборіддя на маківку Ебіґейл, гладячи її по голові та пригортаючи ближче до себе.
–Він більше нікому не нашкодить, ти заслуговуєш на кращого батька.
–Я допомогала йому.. я виманювала дівчат. -схлипуючи й запинаючись зізналась Гопс.
–Я знаю. Все чекав коли ти зізнаєшся. -у голосі Ганнібала Ебіґейл почула полегшення, що здивувало її.
–Я винна.
–Ти жертва, злочинець твій батько і він вже поніс відповідальність.
Ебіґейл не могла зрозуміти, звідки Лектеру було відомо, що вона допомогала, це спантеличило дівчину, але ще більше вона була здивована такою спокійною реакцією й прийняттям. Найстрашнішим для неї було те, що і Ганнібал, і Вілл відвернуться від неї, як тільки дізнаються, але, здається, про це більше не треба було хвилюватися.
–Ти не розповісиш Віллу? -вона подивилася в очі чоловіку.
–Я збережу твій секрет, обіцяю.
Ебіґейл незабаром заспокоїлась, навіть відчула полегшення, нарешті розповівши найстрашнішу таємницю. Ганнібал закінчив приготування сніданку та вже хотів йти будити Вілла, але той якраз спускався сходами. Він привітався:
–Доброго ранку, здається я змусив вас чекати, пробачте.
–Я тільки-но закінчив готувати, тому ти вчасно. Як спалося? -запитав Лектер розставляючи тарілки на стіл.
–Дуже добре, справді, не пам’ятаю коли востаннє так добре відпочивав.
–Радий чути. Відпочинок дуже важливий для продуктивної роботи мозку, а також важливе харчування. Прошу до столу.
Цей, здавалося, звичайний сніданок був особливим для кожного по-різному, але все ще комфортним, навіть більше, родинним.
Додати до улюблених