Шизуко проснулася у тій самій кімнаті, о 2:10. Все ще й досі трохи боліло.
Вона знайшла на столі записку.
«Буду не раніше сьомої. Почувайся як вдома. Твій новий одяг у шафі. Уяви собі, я навіть приготував суші!»
Шизуко погано знала Годжо але вже зрозуміла що це в його стилі.
Їсти їй не хотілося.
Навіть їсти приготував… Звучить так ніби він ніколи раніше і не куховарив. Чорт, мені залишається тільки отруїтися.
Шизуко пройшлася по кімнатах. Справді, там було чисто. Дуже чисто , як на хлопця який мабуть десь десять років живе сам на квартирі. Шизуко знайшла ванну кімнату. Вмилася.
Він все розрахував , але про те що кожна дівчина робить макіяж забувся.
Шизуко перевдягнулася. Мабуть директор дав Годжо її адресу, щоб він міг забрати її речі.
Вона зайшла до зали і її увагу привернула книжка. Мабуть, єдина у квартирі. На обкладинці нічого не було написано. Шизуко відкрила її. Мимоволі погляд впав на фотографію. Фотографію якоїсь дівчини. Шизуко заклякла на місці. Вона втупилася в фотографію.
То в нього є дівчина? Але чи не замала вона для нього? Їй тут років 15… Так я і знала. Все це моє «ні, я не закохалася». Може й ні але чому мені аж так зараз погано?
Справді, їй було тоскно на душі. Здається що сенс в усьому знову зник.
***
-Сатору,-порушив мовчанку керівник агенства-після застосування цього закляття довго не живуть, і Шизуко теж довго не проживе.
-Чому це?..-з подивом у голосі сказав Годжо.
-Закляття занадто сильне. Хіба що, вона за три дні які їй залишилися знайде сенс життя. Більший ніж просто робота.
Сатору задумався.
-А я тут чим можу допомогти?
-Придумай щось. Наприклад почни зустрічатися з нею. Тоді ти і будеш для неї сенсом життя. Це найлегший варіант.
Годжо знову задумався. Справді, ідея була не поганою…
Додати до улюблених