Цьому Вельмишановному несила спинити його

Розділ 23 – Цьому Вельмишановному несила спинити його

Наймолодшого сина Ченів пройняло нестямне тремтіння. Ноги юнака підігнулися, коли він звернувсь поглядом до батька. Очі крамаря Ченя забігали як у зацькованого звіра. За мить чоловік зібравсь з духом і твердо проказав:

— Я… не знаю. Ні, не впізнаю!

Лице Чу Ваньніна було холоднішим за скипень.

— Брехун, — пролунав його низький голос.

Чоловік завше мав суворий вигляд, утім цієї миті опущені брови й лють, що віяла од нього, робили його смертоноснішим від злісної поторочі.

Поміщик Чень мимоволі відступив на два кроки. Чу Ваньнін шпарко хльоснув Тяньвенню об землю. Золотаві іскри розлетілися навсібіч; листя здійнялось у повітря. Поміщик з переляку гепнувся на дупу.

— Чи насправжки ваша родина винайшла аромат “Сотня Метеликів”? Ваш старший син одружився лиш раз? Ім’я “Лво Сяньсянь” ні про що вам не каже? Наскільки ж ви безсоромні у такому поважному віці!!!

Рот пана Ченя то відкривався, то закривався, та зрештою чоловік і слова не промовив. Поволі бліде обличчя поміщика збагряніло.

Молодша дочка весь час стояла осторонь. Почувши ім’я “Лво Сяньсянь”, вона вдарилась у сльози. Дівчина кинулась до матері й, упавши навколішки, стала трясти її безтямне тіло.

— Лво-дзєдзє[1]! Лво-дзєдзє, це ти все зчинила? Знаю, ти пішла не з власної волі й не можеш нам пробачити, але благаю, заради мене, благаю, зглянься над моєю родиною… Лво-дзєдзє…

[1] Дзєдзє (姐姐 jiě jie) — старша сестра.

Тяньвень у руках Чу Ваньніна мерехтіла золотавим сяйвом. Він нахиливсь і руків’ям лози підняв підборіддя пана Ченя. Усе життя, від однієї лишень думки про бруд на Вчителя накочувала осоруга, тому він намагався не торкатися незнайомців, а огидних людей і тим паче. Ось і тепер, навіть від такого доторку в нього побігли мурашки попід шкірою.

— Ви дійсно вважаєте, що я не розумію, коли мені брешуть? — крижаним тоном запитав Чу Ваньнін.

Пильно глянувши у перелякані вічі пана Ченя, чоловік узрів у них власне відображення. І справді… Неприємне обличчя, крижане і суворе, мов лезо, укрите інеєм, позирало на нього.

І що з того? Юхен Зоряного Неба не потребував прихильності инших.

— Даоджане, даоджане, пік Сишен прислав вас на мою вимогу! Я — замовник! Як ви смієте втручатися у мої особисті справи! Я!..

— Як забажаєте. Я не втручатимусь, — проказав Учитель. — Дожидайтеся своєї нáглої смерті.

— НІ! СТРИВАЙТЕ! ЗАЧЕКАЙТЕ! СПИНІТЬСЯ! ВИ НЕ МОЖЕТЕ!..

— Не можу? — звужені очі Чу Ваньніна небезпечно заблищали. — Не можу що?

— Я… Ви… Ви….

— Якби такий як ви, належав до учнів мого ордену, — тихо промовив чоловік, погладжуючи Тяньвень, — я б відшмагав вас цією самою лозою до крові, а затим переламав би кожну вашу кістку.

Почувши це, пан Чень нарешті перестав корчити з себе блазня. Від запеклого вигляду Чу Ваньніна, в якому й натяку на милосердя заклинача не просковзало, у поміщика мимоволі підігнулися ноги. Він опустивсь навколінці й, відкинувши гідність, заволав:

— Даоджане, у н-нас не було иншого вибору. Ми не посміли б зобидити дочку магістрата! М-ми так переймались, що ні спати, ні їсти не могли! Даоджане!..

Голосячи, чоловік спробував охопити руками ноги заклинача.

Огида підступила до горла Чу Ваньніна. Побачивши як пан Чень намагається його торкнутись, чоловік умить замахнувся вербовою лозою та з відразою вигукнув:

— Не чіпай мене!

— АААА!

Тяньвень хльоснула поміщика по тильному боку долоні. Хоч в ударі й крихти духовної сили не було, пан Чень завив од болю.

— Немислимо! — заверещав чоловік. — Заклинач з піка Сишен здіймає руку на простих смертних!

— Ви!..

Коли Мо Жань увійшов до маєтку, тягнучи попід руки двох постраждалих, він побачив господаря Ченя всього у сльозах і шмарклях. Чоловік стояв на колінах, вказуючи тремтливим пальцем на Чу Ваньніна.

— Який іще орден так чинить?! Пік Сишен узяв плату, й н-не тільки не захистив замовника, т-так ще й побив його! Це вже… це вже в ніякі ворота не лізе! Я-я всім про це розповім! П-про це дізнається весь світ! Я-я подбаю, щоб усі знали як ваш орден… ваш орден ставиться до своїх клієнтів! Я знищу ваше добре ім’я! Зроблю так, що ніхто вам й копійки не заплатить! — горланив він. 

— То й що, як ви при грошах? — гаркнув Чу Ваньнін. — Хіба багатство дає вам право перевертати догори дриґом чорне й біле, віддячуючи за доброту кривдою? Чи якщо ви купаєтесь у золоті, то можете чинити все, що заманеться й порушувати власні обіцянки?

— Ми ж не вбивали ту Лво Сяньсянь, — почувся поруч несмілий голос наймолодшого з Ченів. — Лишень кілька разів штурхнули та вигнали з дому. Вона жити сама не хотіла. Ми тут до чого, якщо вона не шукала прихистку від снігу? Хіба можна нас у цьому винити? Ми нікого життя не позбавляли! Ви не можете звинувачувати всіх без розбору тільки тому, що ви якийсь там впливовий заклинач.

В його словах учувалася зловтіха. Формально родина Чень не порушила жодного закону. Навіть якби Чу Ваньнін притягнув їх до суду, суддя щонайбільше б дорікнув Ченям за бездушність і безчесність, утім нікого з них винними б не визнали.

— Стверджуєте, що тільки тому, що ви не вбивали когось власноруч, не несете відповідальности за його смерть?[2] Вельми зручно. 

[2] Прислів’я “Я не вбивав Борена, однак він помер через мене” означає, що смерть — чиясь непряма провина.

Чоловік міцно стискав вербову лозу. Рука його тремтіла од люті.

Поміщик Чень, цей старий проноза[3], вже зібравсь з духом, який ледь не спустив кілька хвилин тому від пережитого жаху. Він страхався, що Чу Ваньнін покине їх, не подбавши про злісних примар, але якщо так подумати цього безжального заклинача послала вершина Життя й Смерті. Пік Сишен уважався провідним орденом Нижнього Царства заклинацького світу, тож якщо вони вже взяли плату — неодмінно доведуть справу до кінця. Це було загальновідомим фактом.

[3] Лао дзянь дзю хва (老奸巨猾 lǎo jiān jù huá) — стара, підступна й хитра людина.

Щойно чоловік це втямив, як перестав так сильно перейматись.

Притискаючи до себе власну ратицю з крихітним порізом, пан Чень ридав на все горло:

— Зручно? Ми, Чені, в житті нічого жахливого не коїли: ні вбивств, ні підпалів. Хіба можна приписувати смерть Лво Сяньсянь нам, як вона топтати ряст не бажала? Якщо ви сьогодні ж не збудетесь цієї злостивої поторочі, я тієї ж митті відправлюся на пік Сишен і поскаржусь на вас! Хто так робить? Коли берете чиїсь гроші, ви маєте опікуватися проблемами замовника! Як ви такої простої істини не розумієте? А ще ви!..

Не встиг поміщик і домовити, як Чу Ваньнін витягнув мішечок з грошима й, оком не змигнувши, кинув його під ноги чоловікові.

— Ваш платіж ордену повернуто в повному розмірі. Щодо скарг, можете не стримуватись!

Тяньвень заясніла сліпучим сяйвом, її листя стало схожим на ножі.

Заскочений знічев’я пан Чень щодуху завищав, прикриваючи голову руками, та кинувся навтьоки, як той щур. У нестямі чоловік витягнув поперед себе доньку, аби захиститися від лози.

На їхнє щастя, Чу Ваньнін вельми вправно хльостав людей; цієї миті він і Тяньвень злилися воєдино. Вербова лоза враз відхилилась, оминаючи дівчину, а затим крутнулась та розсікла обличчя пана Ченя. Кров бризнула навкруги; повітря прошив жахливий вереск.

Поміщик Чень не чекав, що заклиначеві будуть байдужі його погрози; його пиха вмить розтанула, лишивши по собі саму брудну калюжку. Наляканий мало не до смерті, він дременув, продовжуючи горланити:

— Не треба! Спиніться! Не шмагайте! Даоджане! Даоджане, я просто дурню ляпав! Просто дурню! Ааа! Даоджане, згляньтесь наді мною! Ааа, молю, благаю вас! Я в літах, моє тіло не витримає! Даоджане, змилуйтесь, це провина нашої сім’ї! Це наша провина!

Чу Ваньнін ніби й не чув. Груди його розпирало від гніву, очі фенікса загрозливо звузились, а сяйлива вербова лоза закружляла в повітрі. Пан Чень скорчився на землі, нестямно ридаючи.

Мо Жань сторопіло застиг коло дверей:

— …………

В житті юнак не бачив, щоб Учитель хльостав Тяньвенню простих смертних, так ще з такою нещадністю. Він немов би шмагав звіра — вербова лоза рухалася так стрімко, що заледве побачиш.

Нечувана поведінка! Побиття замовника безсумнівно навік заплямувало б ім’я заклинача як у Верхньому, так і в Нижньому Царствах світу гартування. Хоч би якої запальної вдачі не був Чу Ваньнін і як легко б він не піддавався емоціям, утім, що змусило його зайти так далеко й припуститися настільки жахливої помилки?

Цей злочин був набагато серйознішим від “крадіжки та розпусти” Мо Жаня. 

Від потрясіння Ши Мей зблід, мов полотно, та смикнув Мо Жаня за одяг:

— Х-хутчій, спини Вчителя!

Молодик передав усе ще непритомну панну Чень-Яо, дорогоцінну дочку сім’ї Яо, в руки Ши Мея і зробив крок уперед, намагаючись схопити Чу Ваньніна за зап’ясток.

— Учителю, що ви чините? — з тривогою й острахом в голосі спитав Мо Жань.

Чу Ваньнін був у жахливому гуморі. Його гострі, мов мечі, брови здійнялися від люті.

— Відпусти! — крикнув він.

— Учителю, це проти правил!..

— Я твоїх засторог потребую? Яке з семисот п’ятдесяти правил піка Сишен я знаю гірше від тебе? Відпусти!

— Тоді чому ви не спинитесь?! — підвищив голос юнак.

Чу Ваньнін не збирався витрачати час на пусті суперечки. Натомість він шарпко висмикнув руку з хвату, й ще один нещадний удар лозою опустивсь на пана Ченя.

— Учителю!!!

— Забирайся! — гаркнув Чу Ваньнін, в очах його застиг лютий холод.

Поміщик Чень придивився до Мо Жаня й подумав, що юнак на вигляд ставний і доброзичливий, тож він, безумовно, не може бути поганою людиною. Чоловік похапцем відповз за спину молодика та смикнув його за поділ одягу:

— Даоджане, благаю, поговоріть зі своїм наставником! Мої дряглі кістки…. Навіть якщо я помилився! Навіть якщо я помилився, мої дряглі кістки не істерплять таких побоїв…

Утім, очікування господаря не справдилися. Коли Мо Жань обернувсь та побачив обличчя, усе в шмарклях та сльозах, він відчув не співчуття, а лишень осоругу. Молодик миттю відсахнувсь, фекнувши від обриди, а затим зневажливо проказав:

— Не торкайся мене!

Пан Чень утямив, що на цього парубка не варто розраховувати. Погляд його перейшов до Ши Мея, який допомагав панні Чень-Яо присісти на стілець неподалік. Чіпляючись за останній промінчик надії, чоловік із риданнями й стогонами поповз до Ши Мея.

— Даоджане, даоджане, молю вас, виявіть бодай дещицю доброти, дещицю милосердя. Я розумію, що припустився помилки — це була моя провина, моя провина. Будь ласка, благаю, молю, поможіть мені, поговоріть зі своїм Наставником. Я винен і визнаю свої провини… Я… Я… Я зроблю все, що ви тільки скажете тільки, благаю, не бийте більше. Я в літах, моє тіло не істерпить… не істерпить…

Заливаючись слізьми, пан Чень повзав у ногах Ши Мея, смикав його за одяг, щиро благаючи зберегти йому життя.

Юнак пройнявся жалем до старого, тож спробував умовити Чу Ваньніна:

— Учителю, позаяк старий усвідомив свої провини, виявіть до нього крихту милосердя й поща…

— З дороги, — перервав його Чу Ваньнін.

 Ши Мей замовк. 

— Ти що, не чуєш мене?! — суворо спитався Учитель.

 Юнак здригнувсь від страху та все ж відступив.

Тяньвень зі свистом прошила повітря і попрямувала до пана Ченя. Охопивши голову руками, той нестямно заверещав. Цей крик звучав настільки жалюгідно, що Ши Мей не міг учинити инакше, окрім як виступити вперед, прикривши старого собою від неминучого удару.

Пролунав жахливий хлясь.

Ши Мей рухався зашвидко. Чу Ваньнін спробував відвести удар, але було запізно. 

Підлогу окропила кров. Тіло Ши Мея все ще було слабким; від удару такої сили юнак упав навколішки, прикривши бліду тендітну щоку. Однак багряні цівки не переставали текти поміж його пальців… 

Нотатки авторки:

Розділ форуму: “Світ стосунків”

ID автора допису (АД): Мудрий монарх цього покоління, Мо Вейю

Запитання: Колишній(можна й так сказати) випадково хльоснув чоловіка моєї мрії. Що робити? Терміново, чекаю відповіді онлайн.

Місце перебування: місто Барвистих Метеликів, садиба Ченів

Коментар 1: Залежить від того, чи хоче АД повернутися до колишнього, чи все ж бажає добитися чоловіка своєї мрії.

Коментар 2: Жорстоко побити колишнього — прихильність колишнього -10, прихильність білого місяця +10. Вдати, що нічого не бачив — прихильність колишнього не зміниться, прихильність білого місяця -10. АД має сам обрати стратегію.

Коментар 3: Духовні меридіани перекрий і вдай мертвого, ганчірко.

Коментар 4: Мене цікавить, що ж означає це “можна й так сказати”? Чому не просто колишній? Чи можливо АД застосував силу?

Коментар 5: Звісно треба йому пробачити.

Коментар 6: Величезна кількість відгуків! Тільки у нашому інтернет-крамничці ви можете придбати змазку з ароматом райської насолоди! Єднайтеся й роз’єднуйтеся із неземним задоволенням зі змазкою  “Їнь+Ян”. Наш продукт — секрет найліпшого подвійного вдосконалення! Якщо ви зацікавлені, додавайте в друзі 48481438. Контактна особа — пані Ван з піка Сишен.

Додати до улюблених