Я завжди на перші парті – вона на останній. Я маю конспект до кожного уроку, вона має купу поганих звичок. Я граю за правилами, а вона їх створює.
Можна дивуватись: як таку старанну, зразкову ученицю могла зацікавити “шкільна хуліганка”? Висока, трохи пацанкувата, груба та інколи незгабна. Дівчина, що ніколи навіть не намагалася комусь сподобатися.
Здається, що між мною та нею не може і не має бути нічого спільного, але…
Ви знаєте що у людях нас найсильніше дратує, або приваблює те, що ми б самі хотіли мати. Саме тому, спочатку з роздратуванням, а потім з захопленням, я все більше і більше приділялю увагу ЇЙ.
Спортсменка, найкраща баскетболістка. Виглядає грізно, та якщо наважитись на діалог – у відповіть завжди дружньо посміхається та жартує. Своя серед хлопців, але й захисниця дівчат. Безвідповідальна учениця, але надійна подруга. А найчарівливіша її риса – свобода.
Ось, що змушує мене все частіше шукати в натовпі її обличчя. Ось, що може відволікти таку старанну ученицю від улюбленого предмету. Її посмішка, її постава, її стиль одягу: все таке просте, буденне, та вільне.
Вільне від думки оточення, від сучасних трендів, від лицемірства. Вона не “ідеальна донька”, не “справжня дівчинка”, не “кращя учениця”. Вона – це просто вона. І саме простота приверта увагу та підкорює.
На жаль, багато учнів, досягнувши певного віку, намагаються відповідати певним очікуванням. Очікуванням родини, друзів, вчителів, знайомих, незнайомців.. Але тільки не своїм. Насправді у цей період буває важко зрозуміти чого ти хочеш по життю, тому легко загубитись у вирі “чужих бажань”. Це припродньо для підлітків. Але не для неї.
Здається вона завжди знає чого хоче, і не втомлюється пояснювати це іншим. Деколи навіть і в грубій формі. Та тільки коли ситуація потребує. Вона руйнує мої шаблони, розбиває очікування, але постійно вражає.
На НЕЇ приємно дивитись. З НЕЮ цікаво спілкуватись. У НЕЇ легко закохатись.
Ледь помітне ластовиння на кирпатому носику. Трохи кострубата фігура, але витончені риси обличчя. Довгі ноги та трохи округлі плечі. Темні брови, що підкреслюють купу її найрізноманітніших, найщіріших емоцій. Та звісно ж очі, що наповнені до країв. Інколи гнівом та впертісю, інколи цікавість, інколи пустунством, а інколи навіть сумом. Але вони завджи палають.
Хочу відбитиватися в цих очах. Хочу знати кожен вираз її обличчя. Створити карту її посмішок. Чудернацьких, пихатих та милих.
Хочу сидіти поруч та сміятися з її жартів. Інколи навіть хочу вдихнути дим від цигарки, який вона щойно вивільнила зі свого роту. Ні, ну це точно погано. Сподіваюсь вона кине.
Але я не хочу її змінювати чи обмежувати. Вона вже ідеальна, довершена. Просто зичу їй здоров’я. Просто хочу аби в неї було довге життя. Та зрештою це мої бажання, а вона ж сама обирає свої звички та вподобання. Буду лише сподіватися, що зможу стати чимось із цього для неї.
Вподобанням, звичкою, подругою… Головне аби не залежністю. Ні в кого не можна відбирати свободу. А тим паче у цієї норовливої хуліганки.
Нещодавно вона, потай від батьків, зробила татуювання. “Mi life is my rule”. Так, можливо трохи банально. Можливо з роками почне жалкувати, але зараз вона має те що хоче. Зараз справді ЇЇ життя за ЇЇ привилами. Її вибір тільки її. І саме це дозволяє сяяти. По-справжньому. Зсередини.
Сподіваюсь ніхто не змусить її прогинатись. Ніщо не змусить зламатись, і це світло палатиме вічно.
Надто зациклена на правилах, на нормах та чужих думках, я лише згодом можу зрозуміти її глибину та красу свободи. Надто пізно навчусь розрізняти та висловлювати свої почуття. Надто пізно зізнаюсь у своїх справжніх бажаннях. Вже буде надто пізно для нас. На жаль.
Але ніколи не буде пізно згадати ті прудкі очі, дотепні жарти та ясну посмішку.
З повагою та закоханістю.
Моїй хуліганці з останньої парти.
Додати до улюблених