Перегортую навмання сторінки,
Ставлю на беззвучний думки,
Твоє ім’я на вікні напишу дощем,
Як заглушити у грудях цей щем?
І якщо одного дня розсиплемось на атоми
Й відкриють «безсвіз» невідомі галактики,
Хочу запам‘ятати якими щасливи були ми
Коли наші долі розривало на клаптики.
І допоки груди ще не пронизало свинцем
Дозволь на шибці твоїй написати дощем:
«Якщо моє тіло колись розірве на атоми
До кінця нескінченності тебе пам’ятатиму»
Я навіть не знаю з чого розпочати,- поправляє штатив камери,- мабуть, з того, що сьогодні найщасливіший день в моєму житті, сьогодні наше з Хо весілля,- чухає потилицю,- на нашу восьму річницю він запропонував мені свою руку й серце, але в нас не без пригод,- мимоволі з’являється посмішка на його обличчі,- експерт у відносинах Джун порадив йому зробити це оригінально: поки я сплю одягнути каблучку на палець, ну а я,- починає голосно сміятись,- а я як завжди… вдарив його з усієї сили в щоку. Вважай, що це звучало як ТАК. Я не надто сентиментальний, але, знаєш, Хобі для мене особливий. Моментами смішний. Моментами жахливо дратує мене. Але я люблю його. Справді, пам‘ятаю, якось він прийшов втомлений з роботи, я накричав на нього, бо знову приперся посеред ночі, не дає виспатись після денного чергування. Мій приступ істерики завершився гарячим сексом на кухонному столі. Ох, так мене ніколи в житті ще не втрахували в стіл. Ахах, правда… після того мене спина боліла весь тиждень. А ще… якось я подумав, було б непогано діток завести, господи, бачив би ти його вираз обличчя. «Але ж ми не в омегаверсі»,- пародіює голос того,- а ще… я без поняття, який одягнути костюм: лавандовий чи оцей чорний смокінг? Гадаю, оцей,- обирає таки чорний,- ну все… я стільки усього хотів би тобі ще розповісти, але ти ніколи не отримаєш цих відеозаписів… бо тебе немає вже стільки років.
Поруч зі мною.
Cigarettes after sex – Apocalypse
– Якого кольору одягнути галстук?- нервово обирає червоний та чорний й тикає ними в груди Чіміна
– Та… ти ж не наречений, яка різниця? Кай, заспокійся, ти прекрасний і без галстука,- обіймає того зі спини
– Чіма… ти не розумієш, я хочу виглядати красиво для тебе,- жмурится той
– Для мене ти прекрасний завжди,- цілує в кінчик носа,- а зараз мені потрібно зібратись з думками, бо як-не-як весілля в мого найкращого друга.
– Чім, я хотів тут про дещо поговорити,- Кай прокашлюється ,та його обличчя стає серйозним,- можливо, вже час познайомити наших батьків?
– Що? Ні, ні, стій… я не готовий, тим паче моя мама жахливо проти … ну… нетрадиційних відносин,- чухає потилицю,- давай, потім якось… не зараз… гаразд?- на що Кай лиш видихає тяжко та цілує в лоб,- весільна церемонія через пів години, а я досі в спортивних штанах, і якщо ми так будемо тут цьомкатись, то запізнимось.
– Гаразд,- посміхається й відпускає із обіймів Чіму
Небо вкрите хмарами, погода якась дуже схвильована, плаче дрібним дощем.
– Можна, будь ласка, 101 білу лілію?- на порозі квіткового магазину з‘являється мужчина років тридцяти п’яти, одягнений в чорні джинси, сіре худі та чорні кросівки, а волосся, яке помітно відросло, зібране у хвостик.
– Ну для побачення обирають троянди, а ви бачу романтик,- посміхається жінка,- пощастило вашій дівчині чи дружині
– Чоловікові,- поправляє той,- пощастило мені як його чоловікові,- посмішка з обличчя жінки швидко зникає.
Біла палата. Цей до болю знайомий писк апарату штучної вентиляції легень. Бліда шкіра. Заплющені очі. Білі лілії. Вже вісім років ця палата замінила рідний дім Чон Чонгукові.
– Привіт, спляча красуне,- посміхається й ніжно проводить пальцями по льодяних щоках хлопця,- сьогодні особливий день, весілля в Юнгі та Хо. Впевнений, зараз ти б метушливо бігав по кімнаті, не знав куди себе подіти, бо в твоїх друзів такий важливий день. Юнгі пообіцяв навідати тебе, ти зрадієш,- підсуває ближче стілець,- я так і не встиг тобі стільки всього розповісти… але за ці вісім років я виговорився сповна,- легко усміхається,- тепер ти знаєш, що весь цей час злився на твою матір, бо через неї моя покінчила життя самогубством, а батько розмалював це трішки по-іншому, я ж був зовсім дитиною, не міг навіть уявити, що щось не так. Досі не розумію, чому ти зраджував мені з Джессі… я ж до останнього хотів бути з тобою. Я одружився в Айю, бо це було не більше ніж шлюбом по розрахунку, так батько нарешті виплатив борг. Знаєш, я продав свій бізнес, квартири, все… я продав абсолютно усе, купив однокімнатну квартиру в звичайному районі міста, щоб оплатити твоє лікування… якби ж я знав, що… – сльози повільно стікають по щоках,- Техьон, прокинься, прошу. Я ладен чекати усю вічність, але прокинься, Техьон, я ж без тебе просто помру,- падає на коліна та гірко плаче. Боляче. Нестерпно боляче. Якби Чонгук тільки знав, що ті наркотичні речовини, якими Те накачали викрадачі так вплинуть на організм, в першу ж хвилину відвіз його в лікарню.
– Що з ним? Юнгі? Що з ним?- істерично кричить Чонгук й не розуміє, чому Техьона відвезли в реанімацію, коли він йшов в супермаркет за свіжою випічкою, Техьон міцно спав, а повернувся – Юнгі розгублено збирав речі хлопця й сказав негайно їхати в лікарню.
– Його організм не витримав дози тих наркотиків… таке буває… розумієш, як би це пояснити… в Техьона надто слабке серце і… або його введуть в штучну кому… або він…- ні, Юнгі не хоче думати про другий варіант.
– Гаразд, його ж можна транспортувати в Корею? Я всі гроші віддам, тільки… тільки хай Техьона транспортують додому.
– Техьон, привіт. Я прозвав тебе сплячою красунею,- такий особливо красивий сьогодні Юнгі заходить в палату,- я знаю, ти б радів щиро за мене, хоча… ти радієш, я впевнений, що ти зараз чуєш мене. Ми тебе дуже любимо… і чекаємо… Техьон, прокидайся, будь ласка, Чонгук без тебе не витримує…- ти запізнишся на власне весілля, ну все, давай,- чутно зі спини. Чон не хоче, щоб Юн плакав, бачить, що в того очі вже повні сліз,- не плакати. Техьон прокинеться. Я знаю це.
Неймовірно красива локація біля озера виглядає так, ніби це зйомки якоїсь дорами із хеппі-ендом. Гості в очікуванні сидять на своїх місцях, Хосок біля арки нервово тупає ногою, а Юнгі в авто витирає сльози. Вісім років тому він уявляв своє весілля по-іншому: вони з Техьоном радісно крокують до вівтаря, де на них чекають їхні наречені. Але сьогодні Юнгі крокуватиме один. Два пустих місця в першому ряді нагадують всім, що тут повинні були сидіти Те і Чон.
Ось Юнгі робить перші кроки доріжкою, всипаною квітами, ось він зустрічається поглядом із прекрасним Хосоком, ось він каже своє омріяне ТАК. Але все не так… без Техьона все якось не так.
– Техьон, пам’ятаєш, я повинен був тобі дещо розповісти, так от,- Чонгук клякає на коліна біля лікарняного ліжка,- що я пам’ятаю про свою мати? Я ж розповідав тобі про її суцільні зради, про те, як вона давала всім, кому не лінь. Виявляється, це повна маячня. Моя мати була душевнохворою… вона не змогла перенести спокійно зраду батька із твоєю матір‘ю і просто з‘їхала з глузду. В неї були жахливі приступи істерики, вона кидалась на оточуючих, тому батько запроторив її в психлікарню, де вона покінчила життя самогубством… я дізнався про це від тітки, яка отримала виписку із лікарні… Виявляється, твоя мати зустрічалась із моїм батьком ще до мого народження, але завагітніла від найкращого друга батька, тому не вийшла заміж… Навчання твоє оплатив не мій батько, а власне Лі Чан, твій батько. Твоя матір не дозволяла йому спілкуватись із тобою, щоб думав, що він негідник. Насправді, він любив твою мати, але вона любила мого батька… а моя мама в цій ситуації просто розмінна монета… тому я так злився, тільки тому, бо не хотів бути в твоєму житті такою ж монетою. Я намагався тебе забути, чесне слово, намагався ненавидіти. Але та ніч випускного вечора…
– Чонгуу….- Техьон не встигає зреагувати, як його губи накривають губи Чона, як язик вилизує його піднебіння, а сильна рука міцно стискає пах. Важко дихати, в легенях немає зовсім повітря.
– Мовчи,- видихає в губи йому Чон,- сьогодні я зроблю те, про що давно мріяв,- облизує губи та знову затягує хлопця в гарячий поцілунок, він відтягує нижню губу, прикусує її, потім облизує язиком та смакує солодку кров Те. Чонгук опускається на коліна, розсуває замок джинсів Техьона, та скидає одним ривком з того штани до колін. Він з азартом в очах вилизує член, який добряче видніється через тканину боксерів, потім відтягує їх та бере член в рот повністю. Техьон від такого неочікуваного повороту голосно стогне та не знає як поводитись, а Чонгук, здається, тільки на це й чекав. Він активніше вбиває член собі в горло, кайфує від того, що практично не може дихати, а сльози виступають з очей. Раптом, Те не витримує таких ніжностей, та кінчає тому прямо в рот. Чонгук посміхається про себе й ковтає все до останньої краплі, підіймається з колін та тягнеться до Техьона за поцілунком, однак той просто мліє від безсилля в його руках.
– Це була найпрекрасніша ніч в моєму житті, пости, що спочатку врізав тобі добряче, а потім вилизав… я залишив тоді прекрасні засоси на твоєму тілі, щоб ти пам‘ятав про той день, зараз мені соромно за це…мені боляче, що я приніс тобі стільки болі… Техьон,- цілує бліді руки,- Техьон, будь ласка прокинься, Техьон… Я ненавиджу себе за те, що не розповів тобі все, як є. Якби ж я сказав про все із самого початку, якби зізнався, що кохаю, ми б зараз були найщасливішими людьми на планеті. Прости, що зробив все цілком навпаки… я хочу це виправити, дозволь мені, все виправити, прокинься, Техьон,- вперше за вісім років цілує того в чоло та гладить довге кучеряве волосся,- я кохаю тебе, Техьон,- раптом апарат починає пищати якось дуже дивно й лікарі влітають в палату, вони виганяють Чонгука та просять нічого не розпитувати.
-Ні. Не помирай. Будь ласка,- все що встигає сказати Чон.
Минуло три роки.
Холодне осіннє небо, легкий вітерець й непривітне Балтійське море. Чонгук на повні груди вдихає морське повітря та намагається зігріти свої руки в кишенях. Вітер грається із довгими пасмами світлого волосся, а талію обвивають кохані бліді руки.
– Я забув рукавиці, прости,- морщить ніс Техьон й цілує льодові й жахливо сухі руки Чона
– Все гаразд, мені не холодно,- посміхається у відповідь той,- давай загадаємо якесь бажання, ну… наприклад, наступного разу приїдемо сюди не самі, а з дітьми.
– Це ж не омегаверс, як ми заведемо дітей,- погляд у Техьона втомлений, але вперше за вісім років після довгого сну в комі, він бачить море й щасливого Чонгука. Коли Те прокинувся, то перше, що побачив, це повні сліз очі Чона. А потім… а потім він побачив лілії, Юнгі, Хо, містера Сінабона, який замітно постарів, побачив маму й вітчима… Життя перевернулось з ніг на голову. Після того, як Те дізнався про смерть мами Чона, точніше, реальну причину, він вирішив переїхати із Чонгуком в Швецію. Вони живуть в крихітній квартирі студії, у них на двох одне ліжко, кухонний гарнітур, мольберт, письмовий стіл, невеличка шафа та окрема ванна кімната. Чонгук працює в сфері айті, а Техьон малює картини й працює дизайнером інтер’єру. Так, в них почалось план життя після тридцяти п’яти. Техьон ще досі навідує психолога, бо йому важко усвідомити, що вісім років життя він буквально проспав. Але це все дурниці.
– Знаєш,- Техьон бере в руку камінчик,- хепі-енду в нас таки не вийшло… то можливо в нас хоча б вийде щасливий початок для початку,- кидає у воду камінець. Правда досі залишається не сказаною: вони один без одного просто не можуть дихати, існувати, цінувати кожну мить життя, бо кохають один одного до нескінченності.
Чонгук обіймає його зі спини та досі не вірить, що це не сон, це реальність, Техьон реальний, він тут поруч із ним. Так, в цій історії немає щасливого кінця, бо в кохання немає терміну давності. В цієї історії є лише щасливий початок і вся вічність попереду, адже десь в паралельному всесвіті Чон Чонгук любить Кім Техьона, а Кім Техьон Чон Чонгука, і в кожному такому всесвіті їм долею призначено бути разом, незважаючи на всі випробування й життєві обставини. У цих Чон Чонгука й Кім Техьона непроста любов, це любов із присмаком болі й соленої карамелі, але ця любов змушує їх досі дихати й відчувати себе живими.
Так, любов – це не лише ті прекрасні почуття, про які співають в піснях, описують в віршах й знімають фільми. Іноді, а точніше завжди, любов – це боротьба з власними почуттями за право любити когось. Існує такий термін як споріднені душі, так от, чомусь завжди мені здавалось, що споріднені душі – це ті, кому неймовірно легко в коханні, але як бачиш, спорідненим душам у сотню разів важче…
То, виходить, ми з тобою рідні душі, Техьон? – запитує Чонгук Техьона у кожному існуючому всесвіті.
Знаєш, мені не подобається цей вислів «кохання до самої смерті»,- скаже Техьон у кожному із всесвітів,- бо я кохаю тебе до самої нескінченності.
Саме тому в нас із тобою немає щасливого кінця.
P. S. Ну ось так завершилась історія, в яку я буквально вклала свою душу. Це моя перша серйозна робота, тому вона не ідеальна, але я сподіваюсь, ви змогли хоч трішки проникнутись історією. Але це ще не все, скоро буде бонус по Соупах і Чіміку з Каєм))))
Безмежно дякую кожному читачеві, бо ви моя найбільша мотивація та моє натхнення,
З любов’ю,
Ваша Shadow of the darkness.
Додати до улюблених