Придорожній бар, куди місцеві та подорожні збиралися випити та потеревенити, в цю літню ніч був переповнений. Ніхто там не збирався, окрім здоровенних м’язистих чоловіків та місцевих розбійників. Всі вони били кулаками по столу, трощили стільці та розливали пиво. А маленька тендітна офіціантка в щільній сукні розносила цим здорованям пиво.
– Ей! – Крикнув один з таких до майже непомітої фірм в капюшоні в кутку- ми не любимо незнайомців.
Здоровань затим підвівся під схвалювальні крики своїх приятелів, дістав зі шкіряної куртки ножі й повільно, велетенськими кроками наблизився до незнайомця. Звук ножів, що встромились в дерево. Двоє з ножів громили прирекли капюшон незнайомця до дерев‘яної стінки крісла, показуючи довге, срібне волосся Морай Рендаа.
– Вона маг!- ніхто не приховував свого здивування, ножі та кружки з пивом попадали з рук на землю. Морай розстебнула брошку на своєму плащі і піднялась зі стільця. На ній була чорна подорожня туніка, ніякого дизайну чи деталей. Аби не виділятися в подібних компаніях.
Дерев‘яні двері бару з розмаху відчинились. Почувся брезкіт зброї та обладунків і з нічної темряви у світло бару зайшли щонайменше двадцять обладнаних солдатів , а за ними- надзвичайно висока фігура. Настільки висока, що їй довелося не те що нагнутися, але навіть присісти, входячи в низькі двері бару. На ній був золотий металевий шолом, підкреслюючи її високий статус в армії. Це був один з генералів, і більшість відвідувачів бару , знали, хто це був.
– Ґоррт Ренан!- закричав генерал і повільно просувався через шокований натовп до самотнього здорованя в іншому кутку бару. На Морай ніхто більше не звертав уваги.
Чоловік в одязі з грубої шкіри підвівся , дістав з- за спини велитеньську сокиру . Всі погляди, переповнені страхом та азартом, були на ньому. Натовп розійшовся.
Наступні декілька секунд було важко зрозуміти . Ренан впав на дерев’яну підлогу. Всі тепер витріщилися на генерала, яка тримала в руках ще декілька паралізуючи дротиків, одним з яких вона повалила Ренана.
– Забирайте його! – наказала вона своїм солдатам.- я зустріну вас у замку. Сама жвона придивилася, куди зараз спрямували погляди – на Морай, яка з ноткою шоку все ще стояла в кутку, розглядаючи натовп.
– Цей маг зі мною!
Натовп , що скупчився поблизу Морай, розступився
– За мною!
У стайні бару було холодніше ніж в самому барі. Там стояли коні. Генерал підійшла до свого чорного коня в золотим седлом і погладила його. Потім повернулась до Морай і зняла шолом.
Морай була ошелешена. Дівчина була красивіша за повний місяць, сяючи своїм сріблом в нічному небі. Темні, бронзові очі, коротке каштанове волосся. Вона була неймовірною.
– Мене звати Хелла- привіталась дівчина. Морай задубіла. Вона не знала що сказати.
– М….М…..Морай… Морай Ґатеран. – несміливо привіталась Морай.
Хелла посміхнулась. Для Морай ця посмішка була неземним задоволенням…
Наступний розділ- Кзин.
Додати до улюблених