Ураганні Хроніки. ГЛАВА 28 [Глава 5 в Книзі Другій]

Глава двадцять восьма

Поява Трьоххвостого. Ґурен.

« (…) В них в очах давно нічого не жевріє

У них нема надії

Їм залишається безбарвна безнадія

Їх нічого вже не гріє

Однак я знаю

На цих порожніх вулицях нічого не шукаю

Просто втікаю сам від себе

В своїй уяві знову йду до тебе

Тому що хочу поєднати дві розірвані частини

Одного цілого

Ніжного та сильного, чорного та білого

Можливо, я смішний

Можливо, я занадто романтичний

Такий однаково знайомий

Та однаково незвичний

Все просто

У моїй душі горить багаття

Але я хочу помовчати

Тепер ти маєш щось казати (…)

Понад хмарами зорі парами

Розсипаються, розсипаються

Понад росами верби з лозами

Колихаються, колихаються

Місяць світиться – світло сиплеться

Діамантами, діамантами…», –

Тартак ft. Катя Chilly – Понад хмарами.

Жовтень.

Після 24-го.

 

На могилах виднілися поодинокі букети з осінніх квітів, а стежки між згаслих вогнів стелилися пожовклою травою, якими і ступали пара ніг та дві пари великих, рудих лап.

• Ти й Асума, ви так часто тут буваєте.
• Помітив?
• Помітив. Мені теж тут подобається. Тягне ця земля до себе, цей холодний камінь, що завжди пахне дощем.
• Хоч дощ в Листі й не часто йде.
• Але запах є. Як тягне мене тут до землі, так воду до могил.
• Тепер Асума не приходить.
• Він ні, тепер до нього. Не повторюй за ним, добре?
• Не планував. – посміхнувся до вовка Какаші.
• Ніби хтось із Сарутобі мав подібне в планах, а тепер он скільки землі зайняли.
• Але вогонь їх не згас.
• А твій згасне, якщо не почнеш битися заради життя, а не не боячись смерті.
• Десь я вже таке чув. – знову посмішка схована за маскою.
• Какаші..?

Вони зупинилися, не бажали йти далі, щоб не тривожити молоду жінку, яка щодня, здавалося, приходила до свіжої могили.

• Так? Ти хотів поговорити, кликав мене ж, але так і не почав. Ні, ця багатогодинна розмова була приємною, мов тепла зустріч із старим другом, і, чорт забирай, я сумував за тобою, розбійнику, дуже сумував, але сумніваюся, що ти хоч слово сказав з того, що запланував.
• Як завжди бачиш більше, ніж інші.
• Лише одним оком.
• Какаші, вона часто літає в хмарах, ловить ґав, а я є її якорем, а якщо… а коли… – Самуїакі сам прекрасно розумів, чому ці слова не клеяться, – мене не стане, вона, мов повітряна кулька, полетить у небо, понад хмарами, понад зорями, але гелій завжди закінчується і Тейваз впаде…

Какаші спершу поглянув в очі вовка, а потім подивився собі за спину, за територію кладовища, де тільки квітла сакура. Там ще була та весна, а тут, а в його очах вже осінь.

• Пропоную повернути вліво та ще пройтися, нам же не обов’язково йти до воріт, а стояти, якось…
• Звісно. – і вони пішли. – Какаші, я не маю права про це просити, але якщо таке станеться, якщо вона забудеться, загубиться і навіть місяць не зможе їй допомогти знайти шлях додому посеред пітьми, то не дай їй десь впасти в цілковитій самотності. Будьте хоч хтось поруч. Хоч це і дуже складно. – Самуїакі похилив кудлату голову. – Вона дуже складна людина і завжди робить так, що залишається в цілковитій самотності, і дуже часто вважає, що заслужено та взагалі не слухає моїх заперечень, а інколи, навіть я тому не заперечую. Лише інколи, адже я… все, що в неї є, а без мене…  Какаші, якщо зі мною щось станеться, ти завжди можеш повернути її до реальності, нагадавши про мене, і так, їй буде дуже боляче. Боляче настільки, що важкість на серці більше ніколи не дозволить злетіти, але це її поверне та врятує, поки не стане запізно. Зроби так, якщо ніхто з вас не здатен буде бути поруч з нею. Я все, що в неї є, так було завжди і, боюся, так буде завжди, поки я не помру чи вона не розіб’ється. Я все, що в неї є, тому, або стань її крилами, або поверни жорстоко до реальності. Розбий її сам, якщо не здатен бути небом, бо я все, що в неї є і я не хочу, щоб ця земля таки нажерлася й нею.
• Подавиться. – зупинився Какаші, дивлячись собі попід ноги.
• Її голод ніколи не вгамувати.
• Поки напувають люди її надра кров’ю.
• Розриваючи на частини між собою.
• Добре, – Какаші поглянув Самуїакі в очі, – вона мій друг і я зроблю все заради неї, аби вберегти, але не вмирай, будь ласка, сам же сказав, битися заради перемоги, а не не думаючи про смерть.
• Друг? Ти все, ще так вважаєш? – пропустив інші слова вовк повз вуха. – Все ще намагаєшся перекричати власне серце?
• Що ти таке кажеш? – незграбна посмішка. – Тейваз наша подруга, вона просто мій друг, до чого тут серце?
• То чого ж ти усміхаєшся, як цілковитий дурень, кожного разу, як промовляєш її ім’я?

Вони і не помітили, як над ними зійшов повний місяць.

Какаші прокинувся, коли ще сонячні промені навіть і не думали заглядати до чужих вікон. Він відчув тугу на серці та зрозумів, що більше йому не заснути. Какаші поглянув зліва від себе, але там було порожньо. Вже майже рік він просто ненавидів такі ранки, але цього разу не збирався слухатися мозку, а просто одягнувся і вийшов в ранкові сутінки, шукаючи, давно вже не очима, а по пам’яті будинок, де на другому поверсі жила Тейваз.

• Какаші? – з гніздом на голові та одним, заледве відкритим оком, промовила Тейваз, стоячи в самій лише футболці. – В тебе має бути поважна причина, щоб розбудити мене о такій порі.
• Не має.

Він сказав не те, що думав, а, ледь не вперше, те, що відчував, а тоді ступив за поріг, з бажанням схопити Тейваз за обличчя та поцілувати, але вчасно згадав, усміхнувся, а тоді закрив двері, підхопив Тейваз на руки та відніс до спальні, поклавши на ліжко.

• Що на тебе найшло? – запитала характерниця, поки Какаші роздягнувся і також заліз до неї під ковдру.
• Я просто так скучив за тобою, що навіть прокинувся від цієї неймовірної спраги.
• Ми буквально разом вечеряли, дурнику.
• Я знаю, – він пірнув під ковдру, аби поцілувати стегно, а тоді знову виліз та подивився на Тейваз, – спи. І я просто хочу побути поруч.

Від його погляду Тейваз з ніг до голови вкрилася фарбою, настільки він був ніжним, невинним та закоханим.

• В мене навіть немає сил тобі щось саркастичне відповісти.
• І не треба, незграбо, спи.

Какаші ліг на бік та притягнув Тейваз до себе, а тоді поцілував в шию та наказав ще раз засинати.

• Ага, – промуркотіла характерниця в його обіймах, – спочатку цілуєш в шию, а потім кажеш спати. Не чесно так, Хатаке.
• А як чесно? – він, наскільки це було можливим, відсунув комір футболки та прийнявся цілувати оголену ділянку спини. – А так чесно?
• Хатаке, припиняй, прошу.
• Добре. – він ще міцніше обійняв Тейваз та зарився носом в її волосся.
• Що означає «добре», Хатаке?! Зніми ти її вже та звісно продовжуй.

Ще раз просити Какаші не треба було. Він сів, розставивши коліна, на ліжку, посадив перед собою, спиною до себе, Тейваз, допоміг їй зняти футболку, а тоді прийнявся повільно цілувати її плечі, її спину, кожний хребець, паралельно ніжно погладжуючи груди та живіт.

• Я ненавиджу тебе Хатаке Какаші.
• О так, – замуркотів Какаші, – я це пам’ятаю.

А тоді обійняв Тейваз обома руками, змушуючи повільно нахилятися, аж поки її стегна не почали впиратися в Какаші.

Він поступово, взагалі не поспішаючи, увійшов в неї, а тоді, цілуючи спину, поклав Тейваз на живіт повністю, перед цим підмостивши під неї подушку.

Тепер його пальці переплелися з її, а губи не переставали цілувати спину.

Цього ранку він не бажав поспішати, він жадав насолоджуватися кожною секундою з Тейваз, кожним її подихом, кожною частиною її тіла, але і стримувати себе, коли вона ось так, покірно лежить під ним, рухаючи своїми гарячими стегнами, було просто неможливо.

Какаші ставав грубішим, знову чергуючи це з ніжністю, а коли його темп прискорився, то він, звільнивши одну руку, запустив її між Тейваз та подушкою, і змусив характерницю нарешті вигукнути його ім’я, після чого, Какаші просто впав грудьми на розм’якле тіло коханої, а їхні пальці рук знову переплелися.

• Тобі зручно так?
• Ти ніколи не перестанеш за це питати. – Тейваз підтягнула його руку до себе та поцілувала в тильний бік долоні. – Хоч і знаєш, що так.

Какаші почав язиком водити по шиї характерниці, а тоді вкусив та в дві секунди змінив їхнє положення так, що тепер Тейваз лежала знову просто в нього під боком.

• Я люблю тебе.
• Ка…
• Не відповідай. Мені зараз це не треба. Я просто хочу бути поруч.

Какаші поцілував Тейваз в плече і вони провели останні години до будильника в обіймах один одного. Цього ранку їм було затишно.

***

«Давай залишимось двоє, давай заб’ємось в куточок

Я стану твоїм героєм, віддавши неба шматочок…», –

Sunguns – Чайки.

• О, Тейваз!

Характерниця озирнулася і помітила, як їй махає Куренай з кафе на вулиці.

• Куренай… – прошепотіла собі під носа Тейваз та спробувала прибрати з обличчя переляк. Її товаришка вперше за ці дні не походила на примару і Тейваз, з поваги до неї, хотіла теж змусити себе посміхатися.
• Тейваз-сан. – також привіталися Хіната, Шіно та Неджі, коли характерниця вже стояла перед їхнім столом.
• Тейваз-сааааан. – а от Какаші з Кібою просто перекривили друзів, переглянувшись.
• Яка …дивна компанія.

Характерниця пропустила дражнилку хлопців і просто сіла поруч з Хінатою й Шіно. Навпроти на лавці сиділи Куренай з Неджі й Кібою, а Какаші окремо на стільці в голові столу.

• Я більше не командирка Восьмої Команди і на цій місії мене замінить Какаші, і хоч ми всі вже знайомі, але я вирішила, що невеличке чаювання перед завданням не буде марним.
• Так, – всміхнувся і Какаші, – мені цікаво, що їх сенсей може про них розповісти, тому я з радістю прийняв це запрошення.
• А мене не запрошували, – туплячись в горнятко, промовив Неджі, – я ще сам не зрозумів, як тут опинився.
• Ой, та перестань вже! – Кіба штурхнув його в плече кулаком. – Бубниш так, немов нікого тут не знає.
• Вони десь лазили разом… – почала було Хіната, наливаючи Тейваз чаю в горнятко, яке саме підніс офіціант, але її моментально перебив Кіба.
• Тренувалися.
• Добре, Кібо, тренувалися. – всміхнулася Хіната, а тоді переглянулася з Шіно, ставлячи чайничок на місце.
• Дякую, Хіно. Я і не помітила, як ти це зробила.

«Вона завжди така… плавна, як гірське джерело, що відчувається в кожному її русі, в кожному складанні печаток довгими, тонкими пальцями. Хіната завжди, мов танцює, навіть, коли просто наливає чай. Ні, не так. – продовжувала розмірковувати Тейваз, безсоромно не відводячи свого погляду від молодшої товаришки, поки та продовжувала, непомітно для не членів Восьмої Команди, разом із Шіно дражнити Кібу. – Гірська течія – це Сакура, така ж нестримна, кришталева та освіжаюча, а Хіната – це гавань. Глибока, але тиха гавань. Обидві прекрасні прояви однієї стихії, але так не схожі одна на одну».

• Тейваз-сан, а Ви колись бачили, щоб океан замерзав?
• Га? – своїм питанням, Неджі вирвав характерницю із роздумів. – Як ви до цього прийшли?
• Менше ґав лови, незграбо. – а у відповідь лише суворий погляд.

Тейваз відпила чаю.

• Жасмин… Від нерозуміння, навіть огиди, до любові.
• Але не всі здатні все ж полюбити цей чай.
• То ви про чай? – скорчив нерозуміючу гримасу Кіба. – Це не відповідь на запитання!
• Та не кипішуй, океани не замерзають.
• Я це і казав. – спокійно промовив Неджі.
• Ну, а я думав, що може хоч за Хребтом.
• Кібо. – просичала Тейваз, а Какаші подарував йому легкого запотиличника.

Кіба ледь не носом, присоромлено, зарився в горнятко.

• Але море й лимани взимку неймовірні.
• Розкажіть, Тейваз-сан, будь ласка! – очі Хінати запалали непідробним інтересом, а вуха вогнем від такої своєї різкості.
• А ви ніколи не бачили? – Тейваз обвела поглядом зацікавлені обличчя.
• Ну… – задумався Какаші. – Якщо і бачив, то точно не мав часу на те, аби зауважити це.
• Я теж, – озвалася Куренай, – не можу пригадати країн, в яких би, де було море, приходила справжня зима. Я в таких не була.
• До нас приходила часто. Не настільки, наскільки б хотілося, але все ж часто, та я танцювала з нею на лимані лише раз. – очі зрадницькі запекли, але Тейваз спромоглася моментально вгамувати емоції. – В дідовому селищі протікав лиман, дитя двох річок і… – Тейваз відчувала, що якщо зараз почне пояснювати за своє самотнє, хоч наче з друзями, дитинство та нюанси родини, чому вона була взимку на пляжі лише раз, то вже не зможе стримати сліз, тому вирішила якомога скоротити розповідь, – якось мені пощастило пройтися його берегом після того, як днями вирувала хурделиця та стояв несамовитий мороз. Батько друга покликав нас дітей кататися на кризі та грати в хокей шматком криги ногами посеред очерету. Для мене то було вперше,- «І востаннє», – а всі вони так часто проводили вихідні. Коли ми награлися, то вирішили пройтися до коси, що розділяла берег на частини, а лиман на його норовливу та глибоку воду і спокійну, тиху, завжди влітку теплу, хоч і небезпечну своїм, далеко не скрізь, мілким дном. Коса була не велика, може метрів сто чи двісті в довжину і максимум до двох метрів в ширину, але тоді вона була такою, що неможливо передати словами. Коли зимовою річкою, лиманом йдуть кораблі, то поперед них завжди поспішають криголами, аби подарувати їм шлях і по обидва береги від коси ці велетенські брили льоду були прибиті до неї. Вони утворили крижаний, вузький, гострий, а від того і небезпечний, коридор, мов із казки. Ти йшов ним, який був вищий за тебе, а немов йшов таємними шляхами замку Снігової Королеви, немов йшов її холодними, білосніжними володіннями. Я… Сподіваюся, я ніколи не забуду того, що відчувала тоді. Шкода, що емоції неможливо передати, коли розповідаєш історії із власного життя.
• А Ваші очі можуть.

«Не лише її…» – Неджі жадібно поглинав сяйво з очей кузини, якими вона слухала оповідку характерниці.

• А море? Море, яке воно взимку? – не вгамовувалася Хіната.
• Чисте. – на видиху промовила Тейваз. – В усіх значеннях цього слова. І таке лазурне. Ні, не так. Я не знаю, як назвати цей колір. Він теж був казковим. Зимове море так і манить, аби пірнути у нього, хоч, звісно, не температура повітря. Воно виглядає, як найдорогоцінніше каміння, яке ховається в найнебезпечніших печерах.
• Або в печерах, які дарують кохання? – озвався Какаші, чим змусив Тейваз раптово подивитися на нього, її вуста затремтіли.
• І бережуть його.
• Оберігають.

Шіно сам собі всміхнувся, почувши ці слова старших. Мабуть, лише він і звернув на них увагу.

• А сніг, – продовжувала Хіната, – сніг лежить на ньому?
• Поруч, мов морська піна. І вітер, щоб там не казали, геть тебе не кусає. Тобі абсолютно байдуже на нього, на безсоромний крик чайок, який не переривається ні на секунду, коли ти дивишся на зимове море, а волосся вкривають пухнасті сніжинки.
• Як би я хотіла його побачити.

«Ці очі… Цей її вираз обличчя. Вона немов уособлення щастя».

• Я обов’язково щось придумаю, пані Хінато.

Та її посмішка, якою вона обдарувала брата, була багатослівшіною за всі ті тексти, що зберігалися в найсекретніших архівах селища. І ще більш цінною.

«Ці його очі. Цей його погляд на Хінату, поки вона марила морем…» – Кіба помер десь глибоко в середині і геть на поверхні від ревнощів та болю. Поки Неджі весь цей час не міг перестати дивитися на свою пані, Кіба не міг, хоч і неймовірно цього жадав, перестати дивитися на нього.

Він давно зрозумів, що насправді теж любить Хінату, але це лише проста симпатія, заснована на помилкових уявленнях, що хлопець не може любити дівчину не жадаючи її, а просто як друга. Тому його почуття взяли й переплуталися та заплутали його самого, але от Неджі…

«Ти ж кохаєш її, дурню!» – Кіба шморгнув носом та витер його тильним боком долоні, відвернувшись потім на мить, лише на мить в нього вистачило сил, але всі так були зачаровані розповіддю Тейваз, що ніхто цього навіть і не помітив.

Кіба раніше вже усвідомив, що ніхто не вміє так любити, як Неджі. Коли він всього-на-всього лиш дивиться на тебе, то ти вже відчуваєш себе найособливішою людиною в цілому світі, але варто йому тільки на секунду відвернутися, як самотності твоїй немає епітетів.

Це він збагнув лише зараз.

• То, отже, ти вперше завтра головуєш над Восьмою? – запитала Тейваз в Какаші, поки вони з Кібою проводжали її додому.
• Щоб саме ось так, то так. – вони немов і заявили про свої стосунки, але часто все ще соромилися навіть за руки йти селищем, часто, але не завжди, інколи ці двоє просто забувалися, хоч зараз був геть не цей випадок. Хоча, можливо, все через те, що Кіба вліз між ними практично одразу, як тільки вийшли з кафе.
• А враження, немов все життя був їх капітаном.
• Га? – одночасно перепитали Какаші з Кібою.
• Ну, про це я і кажу.

Все ще два не розуміючих погляди.

• Та я раніше чомусь геть не помічала, яка між вами енергія! А це просто неможливо, яка вона!
• Тихіше, незграбо, а то своєю жестикуляцією приб’єш чи брата, чи випадкових перехожих, чи всіх одразу.

Тейваз незадоволено пробурмотіла щось незрозуміле, але все ж склала руки на грудях.

• А якщо серйозно, то, в якомусь сенсі, я все ж маю про нього піклуватися, а отже і мати спільну мову.
• Ну, взагалі-то, – а тепер Кіба зачепив руками одразу і Какаші, і Тейваз, – Ви старший лише за віком, а от за статусом в клані – це вже я.
• Ну, взагалі-то, – злегка перекривляв Какаші, – я до вашого клану і не належу.
• А це вже нюанси. – промовив Кіба з піднятим до гори пальцем.
• Десь я цю фразу вже чув.
• Нічого не знаю, нам її підкинули.
• Фразу?
• Тейваз!

Тепер Кіба отримав запотиличника від обох.

• Дітей бити не можна, нелюди! – запротестував Кіба, чухаючи потилицю, а потім його осяяло. – О!!!! – він аж зупинився та почав вказувати пальцями на обох. – А якщо ж ви одружитеся, – тепер зупинилися і вони, – то таким чином станете ж ближчими до клану! Ваша дитина, так точно!!!
• Кібо! – Тейваз, чи то від люті, чи то від сорому, з ніг до голови вкрилася рум’янцем. – Що ти таке взагалі ааааааа!!?
• І я заберу її під своє крило та буду таємно навчати технікам клану!
• Кібо, замовкни! – Тейваз накинулася на кузена, намагаючись закрити йому рота, але безуспішно, він майстерно виривався.
• А то і не таємно, бо, дай всі покійні Каґе, ті довбануті старійшини до того моменту вже нарешті підуть отруювати своїми токсинами землю.
• Кібо!

Какаші ж не поспішав втручатися в розбирання цих двох, а натомість уважно подивився на Тейваз та серйозно задумався над словами Кіби: Тейваз, як його дружина та матір його дітей?

«Воу, Хатаке! Ти що, щойно подумав про дітей?! Певно час вже давно тобі спати, особливо перед місією».

• А ти чого стоїш либишся?! – грізно озвалася характерниця, тісно тримаючи долоню на вустах Кіби.
• Та в нього погляд переляканий, немов Ірука-сенсей відмовився йому допомагати з боргами по звітам. – зауважив Кіба, вкусивши Тейваз за руку. – Хіба це посмішка?
• О, повір мені на слово. – Тейваз, на ходу, востаннє струснула рукою, на якій виднілися сліди від зубів, та смикнула Какаші за маску. – Диви, ще й як усміх…

Не встигла характерниця договорити, як Какаші притягнув її до себе та, не стримуючи власних почуттів й бажань, поцілував.

• Фу! Ви огидні!! – Кіба почав зображувати нудоту, але для тих двох його вже не існувало.

***

Тейваз читала сидячи на дереві за межами селища, звісивши з гілки одну ногу та погойдуючи нею, коли помітила, як Джірая з Наруто вийшли за браму.

• Наруто! – окликала вона його. – Хіба тобі можна покидати Листя?
• Га? – спершу не зрозумів Наруто, шукаючи, звідки доноситься голос.
• Нагорі.

Тейваз захована книжку до сумки та тільки-но зібралася стрибнути до низу, як опинилася пластом перед товаришами.

• Сестричко!..
• А чакрою, – зауважив Джірая, – як я бачу, ти не користуєшся?
• Дуже смішно. – криво посміхнулася характерниця, після того, як Наруто допоміг їй підвестися. – Куди це Ви його ведете?
• Та не пес же я, щоб мене водили.
• Не перекручуй.
• Наруто треба залікувати руку…
• Потренуватися. – перебив Наруто Джіраю.
• Тому я беру його з собою на гарячі джерела, це корисно.
• А Цунаде знає?
• Пішли з нами. – замість відповіді запропонував Джірая.
• Га?! – це збило характерницю з пантелику. – Я?
• Так, сестричко, це ж чудова ідея, – весело підтримав Наруто, – заодно і душнити перестанеш.
• Он як?!
• Ну, так що? Чи можливо в тебе місії? Какаші, чув, точно в селищі немає.
• До чого тут Какаші? – в один голос завопили Наруто з Тейваз, але один не розуміючи, а друга злісно.
• Ну, так?
• Ага, ви будете собі розважатися, а я нудитися з купою незнайомців?
• Купальні спільні.
• Он як?
• Якщо звісно це тобі не заважатиме.
• Приберіть свою хтиву посмішку з обличчя, а то я приберу.
• Ууу, яка.
• І цю теж посмішку приберіть. Я з вами. Дай… – Тейваз на мить злякалася, що її просто кинуть. – Я куплю все необхідне по дорозі.

«Шкода, карткою тут не розплатишся, але має вистачити того, що з собою».

• Не переймайся за гроші. – Джірая нахилився до її вуха, поклавши долоню на плече, а тоді пройшов повз стежкою.
• Що?! – знову в унісон здивувалися характерниця з Наруто.

• Я не підписувалася сидіти одна в джерелах!
• Тихо, заспокойся, Тейваз, – махав руками в повітрі Джірая, – нас можуть взагалі вигнати звідси.
• Ніби тобі вже не байдуже. – закотив очі Наруто.
• Мені сумно, але не настільки, щоб взагалі не скупатися.
• Я. Не. Підписувалася. Сидіти. Одна. В джерелах.
• Мені здавалося, ти з тих, хто любить самотність.
• Самотність, а не бути самою в натовпі незнайомців в незнайомому місці.
• А як ти на місії ходиш?
• ЦЕ ІНШЕ! Це роль! – Тейваз спопелила Наруто поглядом, хоч його зауваження і було влучним.
• І як ти домандрувала до Листя? – запитав Джірая, розв’язуючи юкату.
• Я була з… – запал Тейваз моментально зник, а погляд став розгубленим. – Я не пам’ятаю. Але я точно була не сама. Я не могла ж бути сама?

Джірая здивувався тому, наскільки її очі по іншому дивилися на нього. З болем, якому, здавалося, вона навіть не усвідомлює причину.

• Можливо, це теж була твоя роль?
• Я… – Тейваз все ще не могла прийти до тями, немов намагаючись згадати щось важливе, щось, що вона забула, коли час вже сідати на потяг.
• Якщо чесно, я теж ніколи не хотів мандрувати на самоті. Я досі це ненавиджу.

Тепер здивувався Наруто, а його обурення від чекання переросло в щиру цікавість.

• Що?! – а от Тейваз від почутого одразу ж повернулася в режим суцільного невдоволення та агресії. – Хоча байдуже, не продовжуйте…
• Але ж… – намагався запротестувати Наруто.
• Бо у нас з Вами анічогісінько спільного! Второпали!

«Мені здається, чи сестричка взагалі не переварює Збоченого Відлюдника? Якого чорта вона так до нього ставиться?!».

• Второпав.

Джірая зняв юкату, геть не соромлячись нікого, хоч крім них трьох, тут інших відвідувачів і не було, та зайшов до води, а Тейваз так і залишилася стояти з відкритим ротом.

• Що з тобою?

Вона не відповіла.

• Наруто, можеш допомогти їй перетворитися тілом на чоловіка? – запитав Джірая, перебуваючи вже на тому боці джерела.
• Що?! Звісно ні, на це підуть місяці, а то і роки, це ж не якась простенька техніка.
• Наруто.
• Добре-добре. Я спробую, але нічого не обіцяю.
• Не треба. – Тейваз поклала долоню на пальці Наруто, який вже приготувався показувати печатки. – Тут все одно нікого більше немає.

Дорогою характерниця хотіла купити купальник, бо не була готовою до таких традиційних купалень, але все, що їй трапилося – це спортивний топ. Та не зважаючи на це, коли Тейваз роздяглася, і Джірая, і Наруто змогли добре розгледіти її шрам.

• О так, нічого спільного.
• Замовкніть! І досить посміхатися!
• Звідки це в тебе, сестричко? – Наруто не встиг прогнати думки, які заполонили його свідомість, коли він побачив перед цим шрам Джіраї, у якому і був винен, а тепер ще і дуже схожий шрам Тейваз.
• Нічого особливого. – відповіла вона, не дивлячись на Наруто та заходячи у джерело.
• Врятувала твоєму сенсею життя, ледь не ціною власного.
• Га? – тепер Наруто точно не був здатен поворухнутися.
• То ви знали про шрам?!

Ще одна самовдоволена посмішка санніна.

• І все було не так… – Тейваз похилила голову. – Він міг загинути, в першу чергу, через мне.
• Розкажи, розкажи, сестричко!

Тепер Наруто вже стояв біля неї, схопивши за руку.

• Не розкажу. Там нічого вартого уваги.
• Тоді я розкажу.
• Ні! – знову лютий погляд характерниці на Джіраю. – Краще вже я.

Джірая показав рукою, ніби закриває рот на замок та викидає ключа за паркан.

Тренування з жабами з гори Мьобоку вже закінчилося і Наруто засмучено розвалився під деревом, де щось собі писав Джірая, Тейваз весь цей час сиділа навпроти нього з книжкою під іншим деревом, але весь час косо підглядала на санніна, чого не можливо було не помітити.

• Тейваз! – окликав її Джірая.
• Га? – здивувалася характерниця. – Чого треба?
• Наруто занадто втоплений…
• Це не правда! – моментально перебив його Наруто.
• … а мені треба свіжа голова для вичитування рукопису.
• А так, дуже втомлений.
• Я?!
• Так. – занадто дивна, в своїй дружелюбності, усмішка.
• Мені не цікаво.
• Ага, по тобі видно.

Наруто геть не подобалася ця атмосфера, що почала парувати в повітрі довкола них.

• Пф. – характерниця сховалася за книжкою. – Та і Вам я не сподобаюся в ролі редакторки.
• Я ж тобі чомусь не милий, а це шанс відірватися на мені.
• Я не знущаюся на зло, я просто сука, коли вичитую.
• Давай, з мене рамен!

Тейваз за одну секунду відклала книгу.

• Для мене і Наруто.
• Цікаво… – Джірая почесав потилицю та задивився на небо, а тоді відповів. – Домовилися.
• Треба було просити більше.

Джірая лише засміявся з виразу обличчя характерниці.

• Чому ти закинула писати?
• Що?!

Келих вишневого сидру Тейваз ледь не полетів на підлогу раменної, до якої вони втрьох вже давно перебралися, але Наруто, з абсолютно байдужим обличчям зловив його, не давши навіть краплі пролитися, і назад поставив перед характерницею.

• Дякую.
• Ага. – пробурмотів Наруто, продовживши длубатися паличками в лапші.

Тейваз з Джіраєю були занадто зайняті та захоплені редагуванням рукопису, що геть не придали ніякої уваги такій не типовій поведінці Наруто.

• Ну, так чому?
• Звідки Ви знаєте?!
• Вбивця вбивцю одразу пізнає.
• Е…? – Тейваз довго, не кліпаючи, дивилася на Джіраю, а тоді осушила, до цього геть повний, келих та мовила. – В нас кажуть чумак чумака, але маю зазначити, що ваша приказка більш влучна.
• Враховуючи, що письменник – це бог для своїх персонажів?
• І часто доволі жорстокий, особливо до улюбленців.
• Отже, я не прогадав, отже чому ти кинула писати?
• А чому Ви вирішили, що я полишила ремесло?
• Твій погляд. Його інший письменник теж не може не розпізнати.

Характерниця сховала очі, втупившись у порожній келих.

• Без публіки, мої ідеї, так і залишаться словами на папері.

Не встиг Джірая щось відповісти, як Тейваз одразу ж продовжила.

• Так, Ви зараз скажете, що писати треба для себе, а не для когось, бо це ж тобі приносить задоволення, але йдіть до біса! На такому можна проїхати лише пару років, а тоді паливо кінчається і скільки не заправляй, без фідбеку, це буде, як їхати на бензині з дизельним двигуном. І звісно, – порожні келихи не витримали активної жестикуляції Тейваз, а Наруто просто вже не звертав на товаришів ніякої уваги, навіть не поцікавився, що таке дизель та бензин, – можна сказати «почекай», просто пиши і все колись буде. Але весь час писати книжки та не мати читачів, це як постійно народжувати мертвих дітей, навіть, якщо і є шанс, що колись, можливо, лише можливо хтось і виживе. Це занадто боляче. ЗАНАДТО. Особливо, коли твої роботи не цікаві навіть найближчим людям, вони роками лише обіцяють, але не можуть знайти і пари хвилин за дванадцять місяців, щоб приділити тобі увагу. Хоча, вони мали б цікавитись тобою і без прохань, а просто, тому що кажуть, що люблять, але насправді їм абсолютно чхати на тебе, їм лише потрібна людина, яка їх вислухає та піде перекинути з ними чарку, а ти їх ніколи не цікавила, а тим паче, яка ти насправді. Але ще більше мене розбиває людська жорстокість, коли вони, вважаючи, що таким чином підтримують, чи просто заради власної розваги, замість того, аби чесно сказати «мене це не цікавить» чи пройти повз, брешуть, що вони дуже сильно хочуть прочитати, просто у них зараз немає часу, а насправді часу немає лише на тебе, не на інших, ні, лише на тебе. І добре, коли це робить випадковий знайомий, а ти вже звик і тобі чхати, ти не сприймаєш його «о, хочу почитати», як обіцянку, бо знаєш, що він просто дурень, який вирішив, що брехнею зробить добре і геть не думає, що автор дійсно може чекати, аж поки не побачить, як цей дурень пообіцяє це саме іншим і виконає. І так нескінченна кількість разів, але коли це роблять найближчі…
• Може їм просто шкода сказати, що твої історії лайно. – лежачи на руці, що була простягнута на столі, пробурмотів Наруто.
• Дякую, Наруто. Та краще сказати так, вказати на помилки, ніж давати мертву надію. Ось що справжня жорстокість, але ж вони ще і вважають себе хорошими, вважають, що зробили велике діло – підтримали, але ніхуя, вони просто кинули ще землі на твою домовину. Теж мені великі праведники.
• Мертва надія, мертві діти, мертва земля, та чи не забагато мертвого в твоїй голові?
• Ну, давайте, скажіть, яка я жалюгідна і як не права! Давайте!

Тейваз скочила на ноги та злісно поглянула на санніна.

• Не скажу. – спокійно відповів Джірая, а потім допоміг офіціантці поставити нові, повні алкоголю, склянки. – Бо я вже сказав, вбивця вбивцю… І не лише бачить, ай розуміє. Тому сядь, відпий, – він підсунув їй сидр, – та заспокойся. – а собі налив саке.

Знову осушила бокал, ледь доторкнувшись до нього.

• І скільки в тебе книжок?
• Жодної, я не письменник. Проїхали.
• Добре, і скільки в тебе історій.
• А Ви, я бачу, взагалі слухати інших не вмієте.
• Вмію, але вправно нехтую цим, інакше, як тоді зрости по життю та зростити інших?
• Я вам не учень.
• І слава Мудрецю, я з цим зав’язав.
• Але ж… – підняв голову Наруто, але побачив перед собою лише долонь, що вимагала тиші, а сьогодні в Наруто геть не було настрою сперечатися.
• Можна подумати він тебе хоча б трішки вчить. – прошепотіла собі під носа Тейваз, але Джірая все одно все добре розчув, на відмінну від Наруто.
• То скільки історій маєш?
• Я все закинула.
• Скільки закинутих?
• Вісім… дев’ять… можливо десять.

Тейваз зненавиділа себе, коли зрозуміла, як їй подобається проводити час з Джіраєю за рукописом, а зараз зненавиділа себе ще більше, бо чомусь сиділа і відкривалася людині, яку так сильно зневажала з самого першого доторку, але до кінця не могла зрозуміти чому.

• І скільки років тому ти почала писати?
• Якщо саме писати, то десь одинадцять тому, плюс-мінус.
• А закінчених скільки серед історій?

Характерницю мов током вдарило.

• Дві. – їй соромно було підняти очі.
• А можливо проблема в тому, що людям нічого оцінювати? Може ти відсутністю відгуків просто прикриваєш свою лінь? Можливо в повній своїй не реалізації винна лише ти?
• Та пішов ти! – характерниця знову скочила на ноги. – Так, я знаю, що я жалюгідне ледащо, але важко продовжувати писати історію, яку ніхто не читає! Яку навіть лайном людям ліньки полити!

Тепер всі в раменній дивилися на них, навіть Наруто сів нормально.

• Можливо я і саботую себе ж, але лише тому, що мені просто вже набридло розчаровуватися та відчувати власну непотрібність! Бачиш, як тільки відмовилася від дурної, дитячої мрії, так одразу і особисте життя налагодилося, і друзі з’явилися, бо не потрібно очікувати від них, що вони раптово зацікавляться тобою, коли себе ти давно похоронила!
• Та чи похоронила? Чи справді ти відмовилася від своїх мрій чи просто намагаєшся себе в цьому переконати?
• Яка різниця?! Якщо я не пишу і Какаші про старі історії не знає, отже і йому не треба брехати, що він їх хоче прочитати та зробить це, а мені не треба марно сподіватися, щоб потім усвідомити, що насправді, і тут я нікому не потрібна.
• Пиши. Просто заверши старе, закрий ці світи, опублікуй десь, а тоді забувай, інакше ти до останнього чекатимеш чуда, до останнього цим мірятимеш людей, бо ті історії – частина тебе.
• Не правда, давно ні. Немає мене більше, немає! – сльози таки зрадили Тейваз, а від цього вона зненавиділа себе ще більше, адже при цій людині точно б не бажала плакати. – І важко себе змусити хоча б сто слів за тиждень написати, коли ти знаєш, що нікому не потрібна. Можна чекати свого читача роками, коли всі ці роки поруч з тобою є близькі, а коли їм чхати на тебе, то і тобі стає чхати на себе та свої мрії.
• Це все ще не заперечує твою лінь та самосаботаж.
• Та пішли Ви! – вона злісно вказала на нього пальцем, навіть слина вилетіла з її рота.

Так, характерниця неймовірно розлютилася, але не знала на кого більше.

• Я то піду, а ти від своїх дітей ні.
• З чого Ви це вирішили.
• То скажи лише одне, ти спалила всі свої рукописи, нотатки чи вони все так само десь лежать та чекають на тебе, а ти просто переконуєш себе, що це лише заради пам’яті, як якась колекція дитячих карток?
• Так, блядь! В першу чергу я не потрібна сама собі, а вже потім друзям та рідним. Це ви хотіли почути?! То почули!

Тейваз кинула в Джіраю келихом, який той з легкістю відбив, та пішла геть із закладу.

• Ну, тепер можна і нормально поїсти. – промовив Наруто та прийнявся за рамен.

Наступного дня, пообідді, Джірая підійшов спершу до Тейваз, що сиділа та робила вигляд, що читає, привітався, але вона геть не відреагувала на нього, а тоді він підійшов до втомленого, після тренувань, Наруто.

• Тримай.

Джірая планував одне морозиво віддати Тейваз, а інше символічно, аби підтримати учня, розділити з Наруто, але так, як Тейваз відмовилася, в цьому не було потреби.

• Ох, дякую! – ледь пробурмотів Наруто, беручи гостинця.
• І цього разу морозиво хоча б за власні кошти, а не вкрадені в сироти?
• Перепрошую? – Джірая з’їв морозиво за декілька укусів і направився зацікавлено до характерниці, яка саме відклала книгу та підвелася.
• Перепросіть не в мене, а в дитини, яку ви зрадили і не раз.

Джірая схопив Тейваз за плече і відвів дещо подалі.

• Заберіть свої руки.
• Може вже поясниш, що я такого тобі зробив?
• Не мені! – просичала характерниця. – Ви Наруто мали б бути за хрещеного, але кинули його абсолютно самого і без любові, і без грошей, що він навіть рибу був вимушений ловити, аби не померти з голоду, і чомусь в цьому всьому звинувачують лише Третього Хокаґе, що він порушив обіцянку дану батькам Наруто, але хіба ви не зробили те саме?! Погодитися бути хрещеним батьком – це врази серйозніше, ніж просто пообіцяти наглядати, хоч і те вини не зменшує, але чому його ненавидять, а Вас так всі обожнюють? Як не Джірая, так одразу всі світяться, навіть той придурок через маску, якому б теж я з радістю пару питань поставила.
• Все сказала?
• О, ні! А що Ви зробили, коли нарешті з’явилися в житі цього халамида?! Що Ви зробили?! Крім того, що змусили його зрадіти та повірити, що в нього є сім’я, а потім забрати це?! А втрачати щось ще гірше, ніж ніколи не мати.

Тейваз бачила, як Наруто стоїть позаду них на відстані, навряд чи все чує, але погляд не зводить а ні на мить.

• Ви, маючи велетенські статки, просто обікрали сироту і не просто обікрали, а спустили всі гроші на юуджьо! Але ні, які дванадцять років без уваги, Ви не змогли йому і п’яти хвилин приділити, хоч знали та бачили, ЯК ВІН ТОГО ПОТРЕБУЄ! Він благав Вас, буквально благав позайматися з ним, хоча б подивитися на те, як він старається, бо в нього хтось нарешті з’явився рідний, а Ви просто наплювали на нього та пішли пити й трахатися, бо це ж в рази важливіше за хресника, у якого ніколи ніяких рідних навіть і на день не було.
• Я…
• Ви довели його до сліз. – не дала договорити Тейваз. – Наруто! Оте сонце Ви змусили плакати, але потім купили йому морозиво за його ж гроші і він Вам все моментально пробачив. І як це бути мудаком, якому завжди все пробачається?
• Це він тобі все розповів?
• І це все, що Ви зараз вважаєте за потрібне сказати? А ще Ви з дванадцяти років змушуєте Наруто перетворюватися в оголену дівчину, щоб Вам писалося краще. Боже, та ви навіть маленькій дівчинці запропонували переспати, коли вона трішки підросте. Ви огидний і я не розумію, за що Вас так всі обожнюють, за що Вас Наруто пробачає.
• Хто тобі розповів про Конан? – з серйозним обличчям запитав Джірая.
• Ко… Хто? – Тейваз впала в яму розгубленості і її очі це добре виражали. – Я… я не знаю. – вона подивилася на власні долоні. – Я не впевнена.
• Не ламай переді мною комедії, жінко. Звідки тобі все це відомо? Я перед тобою не сповідувався. – все в ньому говорило про не награну суворість.

«Серйозно?! Мене в цей момент збирається схватити серце?» – Тейваз спокійно видихнула та намагалася таки прийти до відповіді.

• Техніка. – Тейваз відвела очі в бік, їй було соромно. – Якщо Ви розкажете про неї Цунаде, ну, про те, що тут сталося, мене як мінімум вб’ють, як максимум відішлють якомога подалі.
• Дивні в тебе пріоритети. – Джірая, здавалося, став таким, як зазвичай.
• Га? Які?
• Для тебе залишитися без Листя страшніше, ніж без життя.

Тейваз сильно зашарілася.

• То що за техніка?
• Доторкнувшись до людини, я можу зчитати якісь її думки і навіть дещо глибше, зачерпнути трішки її пам’яті. І я обіцяла її не використовувати. – знову відвела погляд.
• Але на мені використала?
• Я чула різне про Вас і Ви мені геть не подобалися, я мала перевірити, а також перевірити те, що чула. Ну, перш ніж робити висновки.
• Зробила ж?
• О так. – тепер вона знову дивилася на нього прямо і без остраху. – То що, повертаємося до Листя чи в листі Цунаде про все розкажете?
• Хм. – самовдоволена посмішка. – А я не збираюся тебе видавати.
• Що?!
• Ти або занадто талановита брехуха, в чому я дуже сильно сумніваюся, або щиро у всьому зізналася. Наскільки могла.
• Що?.. Кхм, і що я буду винна?
• Спробуй подивитися на мене своїми очима, а не через рукостискання. Так, не заперечую, я ще те мудло, але це сонце, як ти виразилася, за ці пару років разом, змусило мене згадати, як це жити не лише заради себе, а я ж то забув, давно забув і був тому безмежно радий, як мені здавалося. Так, я не відчував ні грама провини за те, що взагалі не думав про те, а чи справді все добре у сина мого улюбленого учня, а чи справді про нього піклуються? Так само не задумувався, а як я себе веду при першій зустрічі з ним. Ні, я просто жив, як звик: використовуючи інших та не думаючи про наслідки своїх дій для оточуючих. Я довго намагався навчитися так жити, з моменту, як мої друзі відповіли, що нізащо і ніколи зі мною не будуть мандрувати, і я таки навчився. Навчився не відчувати біль, але ціною було – кривдити інших. І чи жалкую я? Ні, бо інакше я б не вижив.
• Не заливайте. – скривила обличчя Тейваз, на що Джірая спершу завмер з виряченими очима, а потім залився сміхом.
• І то правда. – схопився він за живіт. – Не вмер би я звісно, але став би ще тим тюхтієм з вічно розбитим серцем. Хто знає, можливо я б тоді так образився на світ, що вирішив би зруйнувати його? – Джірая потер підборіддя.
• Е… а де Наруто в цьому сценарії?
• А, точно, Наруто! Ну, тоді б не зруйнував. Хм, залишу цей сюжет для наступної своєї книги.
• Ви могли хоча б спробувати бути поруч з Наруто.
• Я не здатен. – на видиху промовив Джірая. – Я не здатен бути батьком, я б його просто спаскудив. Тому мене і не було поруч із ним, тому я і в інших випадках знав, коли мені варто піти. Так, я ще той боягуз, а все це тобі може звучати, як виправдання, але сиротам краще без мене, чим зростати з таким, як я.

І Тейваз була хотіла вже погодитися, що так, це просто дурнуваті виправдання та зняття з себе відповідальності, але перш ніж слова злетіли з її вуст, вона згадала розмову з Какаші, а тому змовчала.

«Він закоханий в Цунаде з самого дитинства, але що він, що Цунаде прекрасно знають, що він не здатен до «ай», лише «кої», тому його і не було поруч в тяжкі моменти її життя, Джірая не може любити жінку в депресії, не здатен на жертовність поза полем битви».

• Але ж… Це не відміняє всього того, що Ви зробили, а часто і продовжуєте робити. Ви досі маніпулюєте Наруто, коли правильніше було б підтримати.
• Люба, провина і підкуп – це те, що тримає батьків й підлітків протягом поколінь. Не намагайся зруйнувати традиції. – широко всміхнувся Джірая, після секунди збентеження.
• Маячня.
• Невже все, що ти побачила за ці дні разом – це як я маніпулюю Наруто?
• Та звісно, що ні! Я бачила ті Ваші миттєвості турботи, але це все не відміняє минулого, за що ви навіть не вибачилися.
• Що, навіть якщо віддам життя за Наруто, то не пробачиш мене?
• Пф, ні. Ви так і залишитеся мені огидним. Третій он віддав життя за селище, але все ще на вулицях Листя можна почути, як друзі Наруто осуджують старого, намагаючись не думати про власні вчинки.
• Ага, он воно як. – знову ця широченна усмішка. – Дай просто мені трішки часу і твоє серце розтане, що ти ще і розкажеш за келихом, як прийшла до Листя та що там справжнього в твоєму минулому, крихітко, хто ти є і все таке, як я люблю. Корисно для романів.
• Ніколи. І взагалі, – характерниця розкинула руками у повітрі, – чому це Вам так хочеться, щоб моя думка про Вас змінилася? Невже не можете заспокоїтися, якщо якась дівчина Вас відкрито не любить?
• А мені подобається, коли сироти щасливі.
• Що? – не одразу зрозуміла Тейваз.
• Та що ви тут ляси точите вже яку хвилину?!

Між ними встряг Наруто і не озброєним оком було помітно його роздратування.

• Наруто, ми збираємося до Листя.
• Га?
• Тренування продовжиш там сам, а мені прийшов лист і необхідно дещо перевірити.
• Коли?
• Це пов’язано з Орочімару?!
• Присягаюся, ніякого Орочімару. Лише перевірка слів інформатора. Ніякого Саске, повір.
• Я все одно з тобою.
• Добре, тоді ти йдеш зі мною, через свою безглузду недовіру і витрачаєш час дарма, чи повертаєшся до Листя і далі тренуєш техніку?

Наруто лише фиркнув та повернувся під дерево збирати речі.

• А ти?
• Я?
• Не хочеш зі мною? Заодно й продовжимо нашу розмову.
• Йдете по повіям?
• Ні, серйозно, на місію, – він витягнув листа з кишені, якого забрав був в найближчому селищі, перед тим, як купити морозиво, – але Наруто і справді краще про неї не знати.
• Це що таке, був прояв довіри? Не треба, заберіть.
• Та яка довіра? Я просто бачу, як ти відносишся не лише до селища, а й до Наруто.
• Пф. – відвернулася Тейваз, склавши руки на грудях.
• Ну, так що, зі мною?
• Звісно ні, я йду з Наруто. Придумали також його одного відпускати.
• Він не дитина.
• Вже ні, тільки в дванадцять нею був, а зараз – несформований підліток.
• Та він більше сформований, ніж ти.
• Та йдіть Ви вже.
• Та йду я вже. – посміхаючись, відсалютував Джірая, а тоді повернувся до наплічника, ще раз попрощався з Наруто і пішов в протилежний від Листя бік.

Коли вже Тейваз підійшла до Наруто, то лише побачила лютий погляд в свою сторону.

• Не відставай. Чекати не буду. – сказав, як відрізав Наруто, а тоді поспішив вийти на дорогу, що вела до Селища, Схованого у Листі.
• Гей, що таке? – наздогнала вона хлопця та схопила його за плече.
• Нічого. – вирвався Наруто і прискорився.
• Та як же нічого?!
• Не смій нічого поганого говорити про Збоченого Відлюдника чи до нього!!!

Наруто розвернувся до Тейваз, а його очі палали люттю.

• Але ж…
• Мовчи! – перебив її Наруто. – Мовчи! – на очах проступили сльози і вже їх не можна було зупинити. – Якщо я не зможу пробачити навіть Збоченого Відлюдника за все те, як він зі мною вчиняв, ТО ЯК МЕНІ ПРОБАЧИТИ ВСІХ ІНШИХ?!
• Наруто… – все що змогла відповісти характерниця, а погляд відвести так і не спромоглася.

Тейваз хотіла заховати цю дитину в свої обійми, а Наруто жадав зараз, аби його заспокоїли, аби йому фізично показали, що він не самотній, що він потрібен, але вони обидва не вміли обійматися, тому так і продовжили стояти на дорозі, поки емоції самі, як завжди в них то бувало, не уляглися.

***

Повернувшись до Листя, Тейваз здивувалася, що команда Какаші досі на завданні, адже це якось занадто для простої розвідувальної місії, але вона раділа, що Наруто був занадто зайнятий своїми тренуваннями, аби і самому це зауважити. Та було те, через що Тейваз досі переживала – їм не вдалося нормально поговорити дорогою назад і між ними все ще була ця  напруга, яку характерниця створила через своє небажання навіть трішки прийняти Джіраю за людину, а не покидька.

«І взагалі, якого чорта я досі думаю про цього збоченця?!» – накричала сама на себе Тейваз подумки, коли постукала до кабінету Хокаґе та увійшла до нього.

• Пані Цунаде, – промовив Ґенма, нахиляючись, аж занадто близько, на думку Тейваз, до П’ятої, – не пийте чорний чай без лимону, це блюзнірство по відношенню до смакових рецепторів.

Ґенма поклав дві цитрусові скибочки до чашки Цунаде, а тоді повернув її їй назад, сів на край столу та привітався з характерницею помахом руки й фірмовою, хтивою, ніби завжди, посмішкою.

• Ніяка гіркота не переплюне гіркоту від звітів з бухгалтерії, та і досить мені сувати скрізь свій лимон, скільки разів мені повторювати, що я люблю міцний чай?
• Міцність чаю не залежить від наявності в ньому лимону. – говорячи, Ґенма постійно вказував на все нові та нові рядки в звітності. – Та і Ви ж таки визнали, що пиво з лимоном має сенс.
• Пиво, в будь-якому разі, має сенс, – Цунаде викинула аркуші перед собою, а тоді вилаялася та зосередилася виключно на чаєві, обпершись ліктями на стіл, – а ці дурнуваті числа – ні! А скоро закриваємо рік.

Тейваз здавалося, що її присутність геть була не помічена Цунаде, але звертати на себе увагу їй якось не дуже то і хотілося, кістки були дорожчими.

• П’ята, Вам би просто відпустити трішки цю ситуацію і навчитися більше делегувати.
• Ага, звісно, – Цунаде допила чай, відставила чашку та відкинулася на крісло, закривши очі, – щоб потім взагалі з цього кабінету не виходити?
• І що зміниться?

Ґенма зістрибнув зі столу, став позаду Цунаде та прийнявся розминати їй плечі.

• О так, трішки вище.
• Я пам’ятаю, Цунаде-сама.
• Краще б ти пам’ятав, що якщо ще раз спустишся нижче, то ще довго не встанеш з ліжка.
• Ви ж розумієте, – Ґенма нахилився до самого вуха Цунаде, – наскільки це двозначно звучить? – запитав він із самовдоволеною посмішкою, не припиняючи масаж.
• Розумію, – не відкриваючи очей, спокійно відповіла Цунаде, – але тобі варто добряче подумати, перш ніж ризикувати та вгадувати правильний варіант.
• Як накажете, – продовжував муркотіти на вухо пошепки Ґенма, – моя повелителько.
• Що ви робите?! – таки не витримала Тейваз, коли нарешті вже вся вкрилася рум’янцем від цілковитої незручності.
• Га? – одночасно запитали Хокаґе зі своїм помічником, вирівнявшись, та поглянули на характерницю щиро не розуміючи.
• Ви фліртуєте! Якого чорта? Це… Прям перед… Серед роб… Ааааа! – Тейваз хотілося провалитися крізь землю. – Ґенмо, ти геть йобу дав?!
• Ми що робимо? – ще раз в унісон запитали Цунаде з Ґенмою, а тоді переглянулися та голосно розреготалися.
• Припиняйте. – Тейваз здавалося, що пройшла ціла вічність, коли вона це сказала. – Боже правий, замовкніть вже.
• Чуєш, дитино, не перегинай палку, а то підеш хліви на фермах чистити.
• Я не… Ой, все. – Тейваз досі не змогла справитися із почервонінням, тому просто склала руки на грудях та відвернулася. – Викликали, пані Цунаде?
• Я її викликала? – Цунаде, обпершись щокою на долоню, запитально поглянула на Ґенму, що стояв над нею.
• Ну, може просто заради забави?
• Від неї мороки часом більше, ніж від Наруто, теж мені забава.
• Гей! – не повертаючись, вигукнула Тейваз.
• Хочеш щось сказати?
• Ні, дякую.
• Добре, розслабся, сьогодні хай тваринки видихають і поживуть без тебе, а в мене до тебе буде прохання.
• Прохання? – характерниця моментально опустила руки та поглянула на Хокаґе.
• Я збираюся відправити підмогу Какаші, але Наруто про це не має дізнатися.
• Що сталося?

Цунаде пильно поглянула на Тейваз і лише потім відповіла.

• Змінився ранг та тип місії, не більше, але це вимагає іншу кількість задіяних людей.
• То чому Наруто не можна знати?
• Бо хай сидить в селищі, чорт забирай.
• Це було грубо.
• Це було м’яко. І сподіваюся ти прослідкуєш за Наруто, а не ви вдвох втечете на підмогу? Тобі ж не чотирнадцять років, доросла людина, покластися можу? Бо чим довше тебе знаю, тим більше сумніваюся.
• Знаєте, мені теж треба познайомитися з Орочімару, тоді зберу бінго булінгу за психологічний вік від саннінів.

Цунаде здивувалася почутому.

• Тебе ДЖІРАЯ повчав за вік?
• Ну, не те щоб, але…
• Теж мені дорослий знайшовся. – Цунаде махнула рукою. – Все, вимітайтеся з мого кабінету.
• А я куди? – запитав Ґенма, вмостившись дупою на стіл.
• За пивом.

Тепер переглянулися Тейваз і Ґенма.

• Ну, сам же радив розслабитися. – лише кутиками губ всміхнулася Цунаде, а тоді перевела свій, вже суворий, погляд, на характерницю. – А ти бігом до Наруто, бо я вже збираюся викликати Ямато.
• А казали, що з тваринами возитися не доведеться.
• Тейваз!
• Та йду я, йду. – підняла долоні догори характерниця та вийшла до коридору.

Закривши двері, Тейваз обперлася на них спиною та задумалася, а чи могло все ж щось бути між Хокаґе та Ґенмою?

«Та ні, наврядчи, – прийшла до висновку характерниця, – їм обом не потрібні стосунки, тим паче серйозні, але з різних причин, і от Цунаде точно без кохання ні сексу, ні цієї мороки не треба, а Ґенмі кохання до лампочки. Але, якщо якась жінка і здатна приборкати цей вітер, то лише Каґе. І через енергію, що виробляла б ця пара, дерева б падали, бо просто неможливо бути з ними в одному приміщенні, коли вони… оте все роблять. Отже, то чи можуть між ними бути почуття? Не знаю, але я б про них почитала…»

Відкрилися двері і Тейваз розтеклася по підлозі.

• Оце від тебе ентузіазмом так і віє. – промовив, посміхаючись, Ґенма, що саме вийшов з кабінету, як допоміг позбирати фінансові звіти. – Ще й вирішила підлогу в Резиденції помити. Собою.
• Та пішов ти! – перевернулася Тейваз, обпершись на лікті.
• Та йду я. – не прибираючи посмішки з обличчя, відповів Ґенма, переступив характерницю і пішов собі геть.
• Дякую! – крикнула йому у слід Тейваз.
• Для тебе що завгодно, каченятко. – пролунало десь в далині.

Тейваз вилаялася, а тоді поглянула перед собою й побачила Цунаде, через відкриті двері, що спокійно попивала собі чай, дивлячись на характерницю.

• Швабру дати?
• Та в мене коси чудові.
• Ага, – ковток чаю, – тоді закрий двері… каченятко.
• Цунаде-сама!

А у відповідь лише посмішка сповнена дружніх насмішок. Тейваз же таки хлопнула дверима за допомогою ноги, а тоді повністю впала на підлогу, намагаючись відігнати від себе думки, а що там насправді з Какаші, братом та іншими членами команди.

Тейваз дочекалися, коли Наруто закінчив з тренуваннями та підловила його, вийшовши з-за стовбура.

• Наруто?
• Га? – подивився він на неї змученим поглядом.
• Я не вмію говорити.
• А що ти зараз робиш?
• Я не вмію говорити про проблеми та образи.
• Дивно, зі Збоченим Відлюдником в тебе це чудово вийшло.
• Ну, він мене виводив всі дні. – спробувала посміхнутися характерниця.
• Я хочу їсти, тому пробачай.
• Стій!

Тейваз схопила Наруто за плече, але сама поглянула в геть протилежний бік.

• Знаєш, є люди на яких ти взагалі не хочеш ображатися. Просто НЕ ХОЧЕШ, якби боляче не було. І це саме ті люди, які ти не бажаєш, щоб ображалися на тебе.
• Ти про що?
• Як я казала, я не вмію говорити, особливо з людьми, з якими у нас дивний зв’язок, бо або вважаю, що не маю прав на свою образу, претензію, або просто мовчу, бо боюся посваритися, втратити цю людину, або мені вже байдуже. І, ‐ Тейваз відпустили Наруто, – і якщо ти називав мене сестричкою не лише, через ваші звичаї, то викажи мені вже все повністю, що думаєш і давай поговоримо. Прошу. – Тейваз поглянула нарешті на Наруто. – Мене ж Какаші більше не годуватиме, якщо не владнаємо. – спробувала прикритися жартом характерниця.
• Та я все сказав. – Наруто опустився й сів під дерево, Тейваз зробила так само. – Мені більше нічого додати.
• Але ця напруга між нами? Ти більше не звертаєшся до мене се… ти ніяк до мене більше не звертаєшся.
• Можна подумати, ти за ці дні, як ми повернулися, хоча б раз мене навідала на тренуваннях. Коли мені було до тебе звертатися?
• Я?! – Тейваз немов піймали на гарячому.
• Ти. Ти ж уникала мене всі ці дні. Я ж то і вирішив, що все на тому, що я переборщив і ти більше бачити мене не хочеш.
• Не правда… ти просто захищав важливу для тебе людину. Справедливо чи ні, значення не має. Ти вчинив так, як мусив, як би і я сама вчинила на твоєму місці. Та і немає значення, що думаю я, я вважала, що ти просто і далі сприймаєш мене за ворога і це ти більше знати мене не хочеш.
• То ти не злишся на мене? – поглянув він своїми блакитними очима на Тейваз.
• Це було моє запитання, розбійнику! – відповіла характерниця і провела рукою по волоссю Наруто, а він засміявся.
• Ну то що, – озвалася Тейваз знову через не тривалу паузу, – ти не злишся на мене? Між нами ще може бути, як колись?

Наруто в мить посерйознішав.

• Нащо це тобі?
• Га?
• Нащо тобі дружні стосунки зі мною?

Тейваз зрозуміла, що їй нічого відповісти. Ось так одразу, точно нічого, бо вона ніколи про це не задумувалася.

• Не знаю. – нарешті промовила характерниця. – Я б сказала, мабуть тому, що мені важливий Какаші, а отже і важливі його учні, але це не буде всією правдою. – Тейваз знову поглянула на Наруто. – Мені важливий ти, Наруто, бо це – ти, Наруто. Провівши з тобою день, неможливо вже забути такого халамидра. Ти мов сонце, яке заряджає.
• Яка ж брехня.
• Га?
• Та мене все життя тільки ненавидить це селище.
• А мені чхати, що було колись.

«Ууу, як лицемірно це звучить, Тейваз, в контексті сварки із Джіраєю» – підловила сама себе характерниця, але все ж продовжила.

• Я відповідаю лише за свої почуття, а також хочу знати твої. Щодо мене. Тому і кажу, накричи на мене ще раз, викажи все, що тільки можеш та хочеш.
• Та нічого я не хочу. Ти маєш право злитися на Джіраю, а я не зможу вічно заперечувати очевидного. Мені просто треба це прийняти, якщо я хочу рухатися з ним далі, ну, зі Збоченим Відлюдником. А я хочу. Я люблю його, він єдина родина, що в мене є…
• Не правда, – перебила його Тейваз, – в тебе є…
• Родина – в тому самому її значенні. – відповів тим же Наруто. – Єдина ланка між мною та моїми батьками. Він важливий мені і, здається, або хочеться мені так думати, я і справді стаю важливим для нього.
• Стаєш. – із гіркотою у роті, сказала характерниця.
• А от нащо я тобі? Ти не зобов’язана панькатися зі мною.
• Ти нагадуєш мені мене. – випалила, сама ж здивувавшись, Тейваз. – Мене, якою я була дуже давно. Дуже. За що не візьмись – нагадуєш. А я сумує за нею, розумієш? Вона давно мертва, або так мені хочеться вірити, але побачивши тебе, я таки зрозуміла, що все ж сумую за нею. А ще більше я не хочу, щоб ти став таким, як я зараз. Втратив себе та відмовився від своїх мрій й обіцянок змінити цей світ.
• Ніколи. – відповів Наруто, ледь давши Тейваз договорити, на що вона лише розсміялася.
• Дякую тобі, Наруто.
• За що?
• За те, що ти просто є, є поруч і такий, який вже не є.

Характерниця обійняла Наруто за плечі, притисла до себе і стала вільною рукою куйовдити волосся.

• О Мудрецю, відпусти мене жінко! – почав безуспішно вириватися Наруто. – Відпусти кажу!
• А то що?
• А то застосування на тобі Техніку Тисячолітнього Болю і в момент, коли ти чекатимеш цього найменше.
• ТАК, СТОП! – характерниця спершу завмерла, а тоді різко, навіть дещо грубо, відпустила Наруто. – Ця техніка! Я вже про неї чула! Розкажи, що з нею не так?!
• Ти точно хочеш знати?
• Так, але навіть не смій, – вказала вона пальцем на Наруто, – застосовувати її не мені, бо я сракою чую, тут щось не чисто.
• Гмм. – задумався Наруто, чухаючи підборіддя, а тоді підступно засміявся, коли побачив десь на горизонті Конохомару. – Зараз дізнаєшся. Дивись уважно.

І знову підступний сміх.

• Немає нічого кращого за молоко після тренування! – задоволено та з посмішкою на вустах заявив Наруто, коли вони з Тейваз вийшли з продуктового магазину.
• За молоко, в принципі, немає нічого кращого. – відпивши і своє, погодилася характерниця.
• А може ти і не стара відьма?
• Що?! – Тейваз виписала Наруто запотиличника, але той лише зареготав. – Коли це я для тебе вже старою відьмою стала?
• Ну, десь декілька днів в такому статусі походила.
• Ах, ти! – замахнулася вона знову.
• Спокійно, жінко, – виставив Наруто руки перед собою, – лише подумки.
• Ну, дякую хоч на тому. І досить знущатися в цьому селищі над всіма, кому за двадцять!
• Ні. – підступно посміхнувся Наруто і зробив ще один ковток. – І до речі, то як тобі техніка? Ти як побачила, то так і мовчиш.
• Намагаюся забути. – мовила в порожнечу характерниця. – Ну, і дещо шкода Конохомару, – вже нормально продовжила Тейваз, – але твої пальці більше, а ще пару… трійку запитань до твого вчителя, хай йому грець!

Наруто зацікавлено поглянув на Тейваз, допиваючи молоко.

• А взагалі, краще б ти цю техніку показав на Джіраї, а не на нещасній, безневинній малечі.
• Я ж його не просто так Збоченцем називаю. Такі техніки на нього не діють… точніше.. я просто хочу про це забути. – в порожнечу дивився вже Наруто.
• Перевіряв?
• Я кажу, забути, сестричко, ЗАБУТИ.
• Добре, добре. – відступила Тейваз і теж вирішила осушити пляшку.
• О, Сай! – вигукнув Наруто та вказав пальцем попереду них.
• Га? Де?
• Він що, скуповується, як на місію?
• Га?! Стій!

Але Тейваз не встигла навіть пальцем зачепити Наруто, як той вже перейшов через вулицю.

• Ох, Шиво, Шиво… Мене ж лінчують. – не як в порожнечу, а як в своє майбутнє пробурмотіла характерниця, коли здавалося, її плечі зараз опустяться нижче самооцінки Конохомару після сьогоднішнього інциденту з пізнанням ним болю.

***

«Місце, де є люди, які думають про тебе, ти можеш звати своїм домом. – пролунали в голові Тейваз слова Наруто, які вона підслухала на гарячих джерелах. – Хм, якщо хтось думає про мене, отже там мій дім – місце, куди я повернусь, – ще раз клацнула, затушивши, запальничкою характерниця, яку їй колись подарував Асума, а потім знову підпалила, і знову закрила, –  а це означає, що мені нікуди повертатися. Про мене ніхто і при житті там не думав, не те що через роки розлуки. Немає в мене дому. Немає. Як би я ту землю і не любила. – поглянула вона догори понад хмарами. – Листя – все, що я маю. Цей світ – моя сім’я, мій прихисток, моє все».

• Тейваз-сан, Ви зараз волосся собі підпалите.
• Га?! Ой! – Тейваз випустила з рук запальничку, а тоді підняла, схопившись за гаряче, скрикнула, знову впустивши, і нарешті все ж підняла вдало, поклала до кишені і винувато поглянула на Неджі. – Вииибач.
• Сакура, де ваш Наруто?
• Хороше запитання.
• Вибач ще раз, що затримую нас трішки, я просто хотіла про дещо попросити Наруто перед місіями нашими, про дещо важливе, але я не думала, що ми тут в землю вростемо, під цією брамою.
• Все нормально, час ще є, місія не складна.
• Дякую. – посміхнулася Тейваз. – Але я, мабуть, все ж піду йому на зустріч, бо ненавиджу чекати.
• Пройдися, – озвався Ямато, – заодно є шанс, що пропускний пост не спалиш.
• Дякую, друже, за віру в мене.
• Завжди звертайся. – підморгнув Ямато.
• Таки пройдуся.
• І вдарте його від мене.
• Замість тисячі слів, Сакуро, замість тисячі слів. – відсалютувала Тейваз та пішла назад до селища.

Вона знайшла його, як він вибігав із дому, коли зрозумів, що забув наплічника.

• Наруто. – окликала характерниця.
• Вибач, сестричко, я сильно поспішаю.
• Я знаю, я тебе не затримаю.
• Твій погляд… Щось сталося?! Прийшли погані новини?! Ми запізнилися?!
• Ні, ні, – захитала Тейваз головою, – все добре. Ну, я сподіваюся.

Характерниця ледве доторкнулася до плеча Наруто, легенько погладивши його.

• Це про нашого камікадзе-одинака. – відвела вона очі та залилася рум’янцем.
• М?
• Наруто, бережи його, будь ласка. – нарешті прямо, але все ще ніяковіючи, поглянула характерниця на Наруто. – Бережи, будь ласка, Какаші. Бо він мій дім.

Наруто теж тепер дивився на Тейваз, навіть не кліпаючи, оцінюючи з повною серйозністю, яка рідко коли була йому властивою, почуте.

• Бережи його, коли я не можу, але в першу чергу, – Тейваз закрила очі, відпустила Наруто та широко посміхнулася, а голос її вже змінився, – бережи себе, халамидро.

Додати до улюблених