тільки ти (у чорному костюмі)

ремуса відправляють в школу-пансіон «гоґворст», де його сусідом стає шумний хлопець з проблемною сім’єю.

аж раптом його втягують в підозріле братство «мародерів»

1

Ремус стоїть перед дзеркалом та дивиться на себе – коричневий костюм, з одного боку за кольором схожий на собаче лайно, а з іншого на штани Філча, непогане відтіняє його очі, а волосся, нарешті вкладене, слухняно лежить на голові. На вулиці прохолодно, тому він може надягти піджак без неймовірного бажання вмерти від духоти.

Сьогодні можна, сьогодні – випускний …

У кімнаті він один – Сіріус побіг допомагати Джеймсу пережити кризу його зовнішнього вигляду, адже Лілі має бути на цьому святі, і він не може відчувати сором, якщо щось не буде ідеально. Ремус так і не побачив, в якому костюмі буде Блек, але і йти до них у кімнату він не хоче – там точно сидить Френк з кимось зі своїх друзів, і останнє, що Люпину зараз хотілося б, – це сидіти поміж них та слухати дурні історії. Краще вже посидіти в цій старій кімнаті в останні рази, адже далі вони всі йдуть собі додому та більше не зустрінуться в цих стінах. Звісно, Ремус міг би влаштуватися тут працювати, щоб іноді заходити в ці стіни, але чи буде все так само, як і раніше, якщо не буде нікого з його друзів? Навряд чи.

З Пітером він не розмовляв приблизно з того часу – Джеймс з’їхав майже одразу, і ніхто навіть слова кривого в його бік не хотів казати. На його місці всі так само вчинили б. Замість їхньої кімнати хлопець мешкав в такій старій конурі, що втрьох вони там ледве поміщалися. Але так все одно було краще, аніж з Петіґру. Він не переходив в іншу школу та не намагався якось виправдати себе (хоча то могло бути саме тому, що Поттер зиркав на нього зі злістю в очах кожного разу, коли він тільки відкривав рота в їхній бік). Замість цього Пітер собачкою бігав за Снейпом та його зграєю, і від цього виду Ремусу іноді хотілось блюванути – то дійсно було занадто жалюгідно, навіть для нього. Северус це розумів так само ясно, тому нахабно користувався його жалюгідністю, що Блек навіть і не думав нічого казати проти. Їхні шляхи розійшлись ще того дня, коли Пітер сказав перше слово в бік Вальбурги.

Батьки Сіріуса, на диво, їх так само не турбували надто сильно – вони взялися за свого молодшого, і іноді, коли вони проходили повз нього в школі, в сірих очах Сіріуса збиралось забагато болю та суму, але він тільки повертався вбік та йшов геть – мамінька і папінька могли побити Реґулуса тільки за факт того, що він спілкувався з таким зрадником, як він. Сам Сіріус не дуже переймався фактом викреслення з родини, адже все воно до того йшло вже не перший рік.

Одного разу вони лежали на ліжку, задумливо дивлячись в стелю, коли Блек вирішив розказати, чого його викликала Макґонеґел раніше до себе.

– Знаєш, не тільки мене з Андромедою виганяли з почесної родини Блеків. До нас був мій дядечко Альфред, про якого я й знати не знав.

Люпин тоді дійсно зрадів, що у нього, можливо, знайшлась сім’я окрім Поттерів – не могла людину, яку вигнали Блеки, бути поганою. От тільки не склалось – Альфред помер, так і не зустрівшись з його племінником. Весь свій капітал він залишив самому хлопцю, який тепер міг все життя жити й не працювати. Знаючи Сіріуса, то було б йому тільки в радість.

Він проводить рукою по столу, збираючи пил з неї, та тільки усміхається собі під носа – Джеймс в інший день накричав би, що вони так не слідкують за своїм робочим місцем. От тільки Джеймс зараз панікував від свого костюма, забравши його хлопця, а Ремусу все одно на пил власного столу.

– Ремусе, у нас план!

Про вовка промовка. Сіріус влітає в кімнату, відкриваючи двері з ноги, і Джеймс, вже набагато веселіший, посміхається десь позаду них. От тільки очі Ремуса приковані до хлопця перед ним. Блек вже вдягнув свій костюм, але він не такого ж традиційного блювотного кольору – ніяк ні, він чорний-чорний, який Дамблдор не схвалював на випускному, бо він був трохи прибацаним, про що знала вся школа. Сіріусу костюм … пасує. Штани, незвично підрізані до щиколоток, високо обіймають його стан, а розстібнутий піджак показує чорну сорочку, на якій перші ґудзики не приховують світлу шию. Такий можна робити тільки на замовлення, адже зроблено все під його тіло, а сам фасон абсолютно не поширений в їхніх магазинах. От тільки Ремуса зараз всі ці деталі не хвилюють, і все, що залишається в голові, так це те, що Сіріус до біса привабливий. Люпин в його гівняному костюмі гівняного кольору з емблемою школи навіть поряд не стоїть.

Але Блек все одно зупиняється на мить, коли його очі знаходить хлопця, та він широко посміхається, наче йому дійсно подобається те, що він бачить.

– Святі лимончики Дамблдора, у нас зміна планів, — і він голосно свистить, за що отримує по потилиці від Поттера.

На превеликий жаль всіх святих лимончиків Дамблдора, Ремус червоніє від такої уваги від хлопця. Якщо Сіріус те стоїчно ігнорує і тільки підходить ближче, то Джеймс аж зуби показує від усмішки, і Люпин ставить собі помітку, що треба пригадати це, коли прийде Лілі. Він такого пропустити точно не може. Сіріус, легко торкнувшись його вуст, проходить до підвіконня і запалює цигарку – це вже останній раз, коли всі це може зробити. Сьогодні-завтра вони їдуть додому, і речі Ремуса вже стоять в передпокої, голові до подорожі. Попри все його небажання йти в цю школу, хлопець не хоче кидати її. Він ніколи не вважав себе занадто сентиментальним, але в цей момент ледве стримує сльозу. Тут він дійсно знайшов друзів.

Ремус мовчки бере цигарку, сідаючи поряд з Блеком.

– Так от, ми йдемо пиздити хлопавки у Філча, — Сіріус махає руками від збудження, а Джеймс на це ствердно кидає. — Ти як?

І Люпин, попри всю ситуацію та обставини, відкидає голову назад та голосно, помітно сміється. Всі на світі бажання, все, що він взагалі має, він віддав би, щоб кожного ранку ось так сидіти з ними за цигаркою та реготати з дурних снів; за те, щоб просто кликати ім’я Сіріуса та отримувати відповідь тверде «що тобі, місяцю мій». Коли настають ось такі важливі заходи, Ремус стає занадто емоційним.

І тому він, замість відповіді, закурює іншу цигарку, розуміючи, що це останній раз, коли вони це роблять, та трохи кашляє від диму – він все так і не звик до гіркоти в роті.

– З вами.

Треба залишити свій слід в цій школі, окрім кривого «тут були мародери, купіть мені пива» в туалеті червоним маркером. Гоґвортс має їх пам’ятати.

2

– Ану повернись сюди, гівнюк маленький! Я не буду повторювати!

Навіть Місис Норріс гидко нявкає, і Ремус не знав, що міг би так ненавидіти кішку, але ця мочалка дійсно може вважатися винятком.

Оскільки Філч знав, що Джеймс і Сіріус могли бути гарними тільки у випадку, коли їм треба було зробити якусь неймовірну хуйню, то відволікати дипломатичними розмовами старого діда пішов, знову ж таки, Ремус. Спочатку він тримався, дійсно тримався, щоб не показати, наскільки йому неприємно тут знаходитися, але дід почав дійсно діставати своїми питаннями про те, для чого Люпин веде його на горище, що відповідей знаходилось все менше. Зрештою, зваживши всі за і проти, він усміхнувся та ледь не з безжальним виразом обличчя сказав:

– Щоб вас відволікти та вкрасти хлопавки, які ви забрали нещодавно.

Ремус ще ніколи не бачив, щоб Філч вмів так швидко бігати, але зараз, коли той на його хвості, він навіть обдумує всі свої минулі рішення, розуміючи, що це точно не найкраще, що він міг зробити. Але як же воно приємно було дивитися на подив, а потім і злість на старому обличчі.

Коли він підбігає до кабінету та бачить, що його друзі так і не вибрались з нього, то мало не влітає в нього, закриваючи двері за собою. Брюнети, не очікуючи такого вторгнення, різко повертаються і ледь не роняють всі знахідки. Через кілька хвилин в ті самі двері починає стукати роздратований Філч.

– Відкривай, гівнюк драний! Весь рік мені голову трахав!

Ремус, відчуваючи, що йому дійсно нема чого втрачати, адже іспити написано й оцінки виставлено, знов бере роль дипломата на себе:

– Хуй вам, а не відкрити двері.

… стосунки у них дійсно склались не найкращі, думає сам собі Люпин, коли Сіріус підходить так само тримати двері. Джеймс в цей час з хлопавками в кишенях намагається відкрити вікно, щоб втекти від таких емоцій милого чоловічка. І без слів вони розуміють один одного, хіба не мрія?

– Що ти зробив, Рем?

Муні тільки незвично знизує плечима та намагається намацати замок на дверях – хіба воно не зрозуміло, що він зробив помилку? На його особисту думку, злий Філч з коридору може стати знаком, що питання от взагалі зайві й варто було б шукати вихід з кімнати.

– Що ти на мене дивишся? — ледь не б’є хлопця в бік, і тільки прасований костюм зупиняє його від цього. — Дякуйте, що я не закрив його на горищі, як планував спочатку.

Просто то могло б вважатися насильним утриманням, а Ремус у разі звинуваченні не мав би достатньо витримки не підтвердити ці підозри. Отже, так, хай друзі радіють, що він вміє думати та аналізувати ситуацію.

– Бля, Рем, краще б ти його там закрив і ключа зламав, аніж оце!

– То мені, може, піти його попросити знов попертися на горище?! Як ти собі то уявляєш?!

– Та думати треба спочатку!

– Хто б казав!

Поттер стукає по склу:

– Так, голубки, досить переливати з пустого в порожнє! Я вікно відкрив!

Перший поверх – стрибати не далеко. Ігноруючи всі погляди гостей, які вже точно приїхали на випускний, Джеймс ховає кілька хлопавок собі у внутрішню кишеню та перекидає ногу через підвіконня. Без подальших думок він просто валиться вперед, після чого чутно тільки віддалений звук приземлення. Наступний йде Блек у своєму неймовірному чорному костюмі, і Ремус намагається не дивитися на певні проблемні місця, про існування яких сам Блек прекрасно знає і не боїться ними хизуватися.

Двері, гнилі ледь не від самого початку пансіону, не витримають ще кілька таких ударів, тому він ледь не штовхає Сіріуса вперед. В голові згадується уривок з «Ромео і Джульєтти», і Люпин всіма силами відганяє від себе думки про це – не на часі.

Коли сам Ремус збирається вилізати з вікна, то бачить, що Сіріус так і не відійшов у бік, а тільки встав на одне коліно, немов якийсь принц на білому коні (скоріше всього принц на темному олені, на ім’я Джеймс Поттер).

– Нумо, кохання моє, стрибай – я тебе зловлю.

Спойлер: не зловить.

Повністю приймаючи власну долю, Люпин без задніх думок перекидає ноги через раму та падає до низу, якраз на те місце, де так героїчно сидить Сіріус. Їхні руки й ноги переплітаються в один клубок тіл, і обидва жалюгідно падають додолу; Люпин таки опиняється зверху. Хоча б костюм не забруднить.

Вони чують, як двері в кімнату відкриваються, і в неї залітає сердитий та червоний від власних потуг зайти всередину Філч з кішкою під боком, яка тільки безпомічно нявчить. Жалюгідно, і Ремус від цього фиркає. Хоча б вилізти встигли, і на тому дякую (десятки очей батьків та інших гостей вони ігнорують).

Принаймні намагаються ігнорувати, адже різко Джеймс б’є їх у боки та шипить, що треба валити знов. До них йде Макґонеґел. Тікали-тікали, а воно як з дощу та під ринву.

– Містери Поттер, Блек та Люпин, — її голос, не такий суворий як в шкільні будні, все ще має незадоволені нотки, і Ремус може її зрозуміти – найкращі учні школи вивалюються з вікна у власний день випуску під крики навіженого Філча. — Не бажаєте пояснити, що тут відбувається?

Вони не кажуть і слова до того, як не встають на ноги. То було б повною ганебною неповагою – пояснювати власну поведінку, лежачи на теплій землі. Серце б’ється в грудях гучно, і здається, що його можуть чути всі навколо. На обличчі вчительки нема надто злого виразу, як то було б в інший день навчання.

Пояснити власну поведінку вони не встигають – прибігає йобнутий Філч знов. Йому немов медом намазано коло них, і Ремус дійсно хоче ще раз послати того діда до біса – контрольний, так би мовити.

– Професорко Макґонеґел, професорко Макґонеґел! Троє учнів випало з вікна його кабінету! Їх треба покарати!

Жінка підкочує очі, навіть не намагаючись приховати власну зневагу до цього чоловіка. Шкода, що чоловік тупий і не може того зрозуміти. Його б варто було звільнити вже кілька десятків років тому, адже дах в того поїхав приблизно в ті часи.

– Я бачу, що вони випали, містере Філч. Можете йти до себе і не лякати гостей.

Він поривається ще щось сказати, навіть відкриває рота, от тільки Мінерва кидає в нього гострий та злий погляд, від якого Арґус хмуриться та з бідною кішкою чванливо преться назад до школи. Коли він проходить повз них, то Сіріус показує йому фак, а Джеймс висовує язика. Сам Люпин нічого не каже на це, а тільки подумки плює йому в потилицю.

– Сподіваюсь, ви розумієте наслідки власних дій, панове? — жінка знов повертається до суворого виразу обличчя, поправляючи окуляри на переніссі.

На мить Ремус навіть встигає відчути провину за те, що зіпсував таке свято для всіх, а особливо самої Макґонеґел, яка нарешті більше не буде відповідальною за жопи їхньої спілки мародерів. От тільки вона замість того, щоб покарати їх чи назначити якесь відпрацювання, Мінерва підходить до Блека та повертає його трохи вбік – і в той момент Люпин відчуває, що охає попри власне бажання. Вся спина хлопця брудна від їхнього падіння, і тоді живіт Ремуса закручується від провини – це ж він таки впав на нього, а костюм має бути дорогим і важливим для нього. Він не хотів цього, але хіба ці слова повернуть піджаку колишній вигляд?

– От бляха, мене Андромеда приб’є, якщо побачить цей жах.

Макґонеґел пропускає повз вуха лайливі слова і ледь намагається відтерти бруд, проте все це марно – одяг так само брудний. Сіріус його знімає та просто складає на руках, немов нічого такого і не сталось.

– Але тоді це знак, що варто вдягти шкірянку, так?

Джеймс загнано стогне, і ледь не кидає якийсь камінець в друга, але його відволікає рука на плечі. Мабуть, Сіріус весь час в кімнаті займався якраз тим, що впевнював одягти шкірянку, замість того, що заспокоювати друга, і Ремус навіть розуміє, що абсолютно не здивований це чути.

А от здивований він побачити батьків за своєю спиною. Юфімія привітно дивиться на них збоку, поки Гоуп підходить ближче до свого сина зі сльозами на очах, немов то не вони так довго обирали цей костюм, що сльози були на очах самого Ремуса. Інші батьки, Флімонт та Лайал, стоять трохи подалі та час від часу кидають погляди в їхній бік.

– Ремі, сонце, може познайомиш нас зі своїм хлопцем? З батьками ми вже знайомі самі.

Погляд Сіріуса світлішає на словах про те, що Люпини старші сприймають Поттерів, як його сім’ю, а не тих божевільних старих, від чого хлопець усміхається та трохи відходить від Юфімії, яка то комірець намагається поправити, то піджак забрати, щоб відчистити. Хвилюється.

Але так само хвилюється і Люпин, адже зараз він буде знайомити своїх батьків з хлопцем, з яким вони так мило випали з вінка. Дійсно цирк, труси на дроті. Проте хлопець все одно відпускає ситуацію, відчуваючи, як стає легше дихати без мільйонів зобов’язань та дурних думок.

– Мамо, знайомся …

3

– Сіріус Блек! — урочисто каже Мінерва на сцені перед повною залою людей, і хлопець з чорним волоссям підіймає руку серед людей. — Один з найкращих учнів цього випуску, опанував всі необхідні знання та успішно склав всі іспити. Можеш підійматися на сцену, Сіріус.

Хлопець, востаннє стиснувши руку Ремусу, дійсно встає та йде до жінки з широкою посмішкою. Позаду чутно вигуки, і коли Люпин повертається, то абсолютно не здивований побачити усміхнену Марлін на пару з Доркас. Дівчата махають другу, підтримуючи його вихід, і трохи підведені кінчики губ хлопця показують, наскільки для нього це важливо.

Як тільки він підходить, то поважно кланяється та з усмішкою дає п’ять Альбусу замість звичного рукостискання, після яких зазвичай руки лишаються липкими. Він все так само стоїть в чорних штанях з сорочкою та шкірянці, адже почистити піджак для нього була занадто непосильна робота. Ремус дійсно не хоче пропалювати в ньому дірку, але на фоні всіх у гівняних костюмах, Блек виділяється – проте він все ще виділявся б, навіть якби вдягнув найбільш непримітну кофту. Хлопець дійсно вміє сяяти, а у Люпина, здається, набагато менше самоконтролю, аніж він вважав до того.

– Дякую всім, хто у мене вірив, всім миру і радості!

Макґонеґел, яка навіть не давала йому слово, тільки стискає губи та простягає руку, щоб закріпити завершення його освіти. А сам Сіріус, відчуваючи сльози, обходить цей процес та обіймає жінку прямо на сцені перед усією школою. Коли йому було востаннє цікаво, що про нього подумають, і коли він упускав можливість обійняти цю неймовірну жінку?

Після нього йде ще кілька хлопців, і, оскільки сам випуск не найбільший, то доволі скоро Люпин чує, як його так само викликають. Десятки очей дивляться в його бік, а Снейп зі зневагою знов проходиться його тілом, від чого Ремус відчуває до того невідоме (доволі відоме, адже ця немита голова регулярно насідала на голову) бажання кинути в нього чимось важким, щоб точно показати, як він ставиться до такого споглядання. Пітер тихо скиглить під боком, і Ремус має ще більше бажання встати з того місця.

– Ремус Люпин – новенький в нашій школі, але навіть так зміг отримати високі бали з усіх предметів, — а ще потрапити у всеможливі пригоди та проблеми, але це не те, що можна сказати зі сцени на випускному.

Він підіймається спокійніше за свого хлопця, але воно і не треба було, адже варто тільки його нозі ступити на сцену, як над ним вибухає хлопавка, закидаючи різноколірними папірчиками з середини. Брюнет широко посміхається, задоволений собою, і Ремус вже відчуває злий погляд прибиральника на собі. Не дай Боже той ще Філчу розкаже – старий дід припреться до них додому, просто щоб запропонувати батькам підвісити їх за пальці у підвалі. Головне, щоб від до Блеків не біг, адже ті з радістю погодяться на таку умову.

Мінерва дає йому сказати слово, і Ремус застигає з мікрофоном в руці – і що йому казати? Але Блек з дитячою радістю тримає використану хлопавку і дивиться на нього у своєму чорному костюмі, і Люпин відчуває клубок біля горла від цього. О ні, не вистачало йому плакати перед усіма цими людьми.

– Не бійтеся змін і підозрілих сусідів.

Марлін показує йому великі пальці вгору, а Доркас на це свистить. Краєм ока хлопець помічає і Лілі поряд з Джеймсом і навіть замислюється про те, як вони змогли сісти поряд, якщо гості мають бути окремо. Але то вже десяте питання, адже на нього летить усміхнений Сіріус та обіймає його обома руками. У Люпина губи чешуться його зараз поцілувати перед усією школою, але в такому випадку у них можуть бути проблеми, тому він стискає губи та притискає його у відповідь.

– І не думай мене цілувати зараз, Блек, — у відповідь Сіріус ображено висуває губу, але слова бере до уваги, не відходячи далеко.

Наступним підходить і Френк, і Джеймс у своїх звичних коричневих костюмах, від схожості яких в очах блимає. Альбус навіть потискає всім їм руки, напучуючи на подальші звершення, і Ремус на мить відчуває менше зневаги до цього чоловіка. Хлопавки звучать то тут, то там, і під кінець Мінерви вимушена забрати їх взагалі, викидаючи кудись за сцену – ох і наслухається вона від Філча потім. Варто їй подарувати чогось алкогольного.

Але їхній день продовжується, всі посміхаються, мама підтримує із зали, а батько підтримує маму, яка ось-ось заплаче від такого дня. Звичайно ж, Поттери плескають для обох їхніх синів, і Люпину доводиться стискати долоню Сіріуса, щоб він не розклався на атоми прямо тут на сцені.

Коли починає грати повільна музика для танцю, то свій останній вальс зі сльозами танцює колись строга Мінерва, яку так мило тримає Сіріус. Блеки навіть не з’являються на святі, але Гультяй, який тікає з широкою посмішкою від Джеймса, який намагається забрати в нього хлопавки, не має надто сумний вигляд через це. Вони вдвох бігають туди-сюди наввипередки й зникають з виду десь за одним з мільйонів гобеленів цієї зали.

Люпин дивиться на всі обличчя, немов востаннє, на прапори школи, замурзані вікна та слабкі промінці сонця, які пролітаю крізь них, і відчуває, як на мить стискається серце. Більше не буде уроків, зошитів з латини, записок та відпрацювань.

Прийшов їхній час прощатися з дитинством. Проте хто сказав, що це кінець?

В кінці натовпу з прихованою радістю за брата посміхається Реґулус Блек, але Сіріус цього вже не бачить. Ремус непомітно киває головою в той бік.

кінець 

від авторки

якщо ви знайшли всі відсилки, то ви цінителі прекрасного.

отже, нарешті, фінал! дякую всім, що читав/лайкав/коментував. я не думала, що колись зможу закінчити роботи такого розміру (хоча вона планувалась меншою).

Додати до улюблених