Софіти під стелею то блимали, то знову вмикалися– техніки намагалися налаштувати освітлення в актовій залі. У роздягальні гамірно, дівчата в останні хвилини намагалися нанести макіяж і закрутити волосся. Світлану штурхонув хтось із натовпу і вона розмазала помаду на половину підборіддя. Дівчина злостиво озирнулася, проте визначити винного в такій м’ясорубці було неможливо, тож вона дістала з кишені серветку, щоб витерти це неподобство. Колір неабияк дратував. Яскраво-червоний на губах асоціювався тільки з жіночками обабіч Донецької траси. Тож, коли організатори вимагали “вечірній мейкап” всі неабияк збурились. Світлані довелося витягти з шухляди одну-єдиу червону помаду, яка ще Сталіна неторканою пережила. На противагу сучасній матовій легкій косметиці, ця річ була блискуча, липка й псувала все, на що не так подихаєш. Еталон найдешевшої курви. Студентка невдоволено клацнула ковпачком, востаннє перевіривши, чи не заломився комірець сорочки.
Зі сцени долинули перші акорди відкриття заходу, з імпровізованої гримерки всіх як вітром здуло.
Роздратування заступали енергійність і запал першокурсників, якими вона мимоволі проникалася. Маленькі жовтороті пташенята ще не скуштували всіх страв з кухні університету, досі мали жагу до життя. Було навіть дещо приємно чути оплески нечисленних гостей, мало хто хотів киснути під дощем, а потім сидіти в холодному приміщенні. Підхопивши музичний ритм, студенти гуманітарного факультета виконували хитромудрі фігури, щоразу змінюючи конфігурацію. Незважаючи на холодне повітря, Світлана відчула, як шкірою прокочується гаряча хвиля.
Який ідіот вигадав ставити перший і останній номер з одним складом учасників? Попереду ще півтора десятка танців, пісень та гуморесок, а вона вже відчула, що те червоне неподобство розповзлося поза кутики губів. Не кажучи про смертельну нудьгу. Довелося розважати себе прогулянками по вестибюлю за кавою й висміюванням зачісок інших учасників. Проте їжачилась дівчина не довго. Цього року технічний факультет перебрав на себе роль найголовніших клоунів мистецького фестивалю студентської творчості, тож їхнім студентам належали всі гумористичні сцени. Пропустивши повз вуха кілька клішованих жартів, Світлана смикнулась, коли почула його голос. Спокійний, глибокий, впевнений баритон крізь барабанні перетинки дістався до самісінького серця. Зазвичай вона спочатку чула людину, а потім бачила, тож погляд мимоволі потягнувся до сцени, намацавши парубка міцної статури із самовдоволеним виразом на обличчя. Дівчина не сприймала слів, слухаючи лише коливання тембру, коли він усміхався, вловлюючи кожен напівтон інтонації. Весь образ доповнювали кілька в’юнких пасем, що вибилися з вузлика на потилиці й чорне вовняне пальто. Потрапляння в типаж, сто балів зі ста можливих. Добре, що через контраст з макіяжем ніхто не помітив, як почервоніли її щоки.
“Дідько, з таким голосом не математичну статистику досліджувати, а порно-романи озвучувати.”
Оговталась Стеценко лише як почула шквал оплесків, які на мить заглушили голоси ведучих. Вона озирнулася навкруги, схвильовано ковтнувши, усім було ніби байдуже до її існування. Воно й добре. Мозок запрацював із шаленою потужністю, дівчина майже чула, як нейрони передають імпульси. Підійти, оцінити, познайомитись, розпитати. Світлана машинально будувала алгоритм для інтерв’ю. Під час коротенького антракту для перекуру, вона прудко вислизнула з поля зору подруг, щоб ті– боже збав– не попленталися разом із нею. Тут необхідні обережність і точковий вплив, проте складно застосовувати роками набуті навички, коли серце калатає десь у горлі. Дівчина подумки порахувала до десяти й змусила себе не кусати губи, адже тоді червоний жах зіпсує їй і подальший виступ, і знайомство.
За лаштунками було ще холодніше, ніж у вестибюлі, проте холод хвилював далеко не всіх. Комусь таки вдалося оминути всіх викладачів і пронести за сцену кілька пляшок міцного. Технарям стало відверто нудно після перших п’яти хвилин, а алкоголь як ніщо інше, стимулював цікавість. Президент факультету, з красномовним блиском в очах, привітно помахав Світлані. Схоже, зараз запрошували доєднатися навіть тих, хто не вкладав гроші у спільний бенкет. Дівчина радо перехилила запропоновану чарку рому, відчуваючи як напій вогнем залоскотав нутрощі. На склянці лишився змазаний червоний відбиток. Сміючись з усіма з того як хтось зашпортався через кабель від прожектора, Стеценко впивалась поглядом в одне й те саме обличчя. Здається, він її помітив. Тепло всміхнувся. Світлана вичавила з себе милу усмішку й махнула рукою, вдивляючись йому в очі. Кінчики пальців гараче поколювали.
Раптом монотонне бубніння ведучої змінилося на веселу музику: почався номер з танцями на українському весіллі. Народні мотиви, оповиті свистом сопілки й брязканням бубна не лишили байдужою компанію за лаштунками. Враз усі ніби прокинулися від сну, вихором кинулись у дещо незграбний пляс. У хаотичних рухах двох десятків людей дівчина таки вхопила його за рукав пальта, з тихим “Привіт, красунчику” затягуючи в динамічний танок. Тіло саме рухалось піддаючись ритму, а музика пронизувала нервові закінчення, хвилями проходячи крізь кістки. Тепер навіть у скупому освітленні вона могла роздивитися обличчя хлопця до найменших дрібниць. Густі брови правильної форми, бісики на дні медово-карих райдужок і привабливий вигин губ, які знову обдаровували її чарівливою усмішкою. Світлана відчула, як вкотре пашіють жаром щоки, проте алкоголь не давав сумніватися.
“Дідько…”– єдине, що промайнуло десь поза межами здорового глузду.
Із плином мелодії більшість перекочувала ближче до сцени, щоб поглянути, як кружляють учасники номеру. Фіксація уваги інших на танці дала можливість Стеценкр усамітнитися з новим знайомим. Тримаючись за руки, п’яні й захекані, вони забігли за одну з ширм, що призначалися для загороджування апаратури і декорацій. На додачу до музики й відлуння кроків по лакованих дошках у вухах гупала кров.
Хвилинна пристрасть, наче блискавка, пронизувала обох нервовими імпульсами. Світлана встигла залишити змазаний червоний слід від кутика його губів до щоки, занурюючи пальці у хвилі темно-русявого волосся. Не було часу дивитися в очі, поки теплі долоні хлопця блукали її спиною й талією. Черговий поцілунок затягнувся наскільки вистачило кисню, після чого вони мусили перевести подих, нарешті вдивляючись одне одному в очі. На язику грали присмаки рому й чогось фруктового. Дівчина замилувалася затуманеним поглядом, напіврозкритими устами, крізь які він зі свистом вдихав наелектризоване повітря, орнаментами червоних плям та мазків, залишених ненависною помадою. Вивільнившись з обіймів, хлопець скинув пальто просто на підлогу, у напівтемряві ідеально напрасованими лініями біла сорочка ніби сяяла. Прихилившись до її плеча, він узявся розстібати “сценічний костюм” Стеценко, проте кілька ґудзиків під тремтливими пальцями просто відлетіли, лунко вдарившись об підлогу. Сорочка, яку дівчина з таким ентузіазмом шукала в найближчому секонд-хенді, тепер була безповоротно зіпсована. Але цілісність одягу наразі хвилювала Світлану в останню чергу. Вона тремтіла від уривчастого дихання парубка на своїй шкірі. Його теплі долоні ковзнули оголеною талією, а губи вже торкалися вигину шиї, стегном дівчина відчувала наскільки він збуджений, водночас знемагаючи й власним бажанням. За мить до чергового поцілунку Стеценко зазирнула йому в очі: в розширених зіницях плескалися жага та приязнь з ноткою благання. Обличчя обведене розкошланим волоссям, вона добряче попсувала його зачіску. Як тільки пальці дівчини дісталися пряжки ременя, музика затихла й знову монотонно забубоніла ведуча. Голоси та гиготіння повернулися за лаштунки, поки двоє студентів заклякли як і стояли. Хлопець відчував, як калатає її серце, а Світлана чула його уривчасте дихання над своїм вухом. Неподалік знову дзеленькнули склянки: компанія доганялась залишками алкоголю.
–А де Маркіян?– зовсім поруч пролунало чиєсь спантеличене питання.
По тому як стислися пальці хлопця в неї на спині, Стеценко допетрала, що саме так звати її хвилинну пристрасть.
–Ви його за бухлом відправили? Блять, він же дороги назад не складе.
Схоже, він був ледь не душею компанії, якщо його відсутність викликала збентеження навіть у такій атмосфері. Вони стояли, пригорнувшись одне до одного й важко дихаючи. Раптом навіть крізь настільки щільну поволоку в думки Світлани пробилося різке твердження: невблаганно наближався останній номер, в якому вона зобов’язана брати участь. Вирвавшись з таких приємних обіймів, дівчина навмання схопила з підлоги Маркіянове пальто на кілька розмірів більше, ніж їй потрібно, абияк підперезалася й тінню вислизнула до запасного виходу, покинувши хлопця самого розбиратися з яскраво-червоними відбитками на обличчі й шиї та болючою тіснотою штанів. За лічені хвилини Стеценко має опинитися на сцені в ідеальному (наскільки це можливо) вигляді. Гель для укладки виконував функції на всі сто: жодна волосинка не стирчала врізнобіч. Подумки Світлана відзначила, що з такою зачіскою можна завітати хоч на лінію бойового зіткнення. У дзеркалі її зустріли акварельно-мармурові розводи помади ледь не по всьому витонченому обличчю. Дівчина заходилася гарячково витирати їх вологою серветкою з кишені, довелося підкотити аж надто довгі рукави. На хвильку вона згадала, наскільки вродлива без макіяжу, прихилилася ближче до дзеркала вбиральні й кількома рухами знищила ідеальні стрілки. Тепер ніщо не псувало мигдалевидної форми сіро-блакитних очей. Світлана навіть усміхнулася собі: тепер це справжня вона. Телефон у задній кишені джинсів настирливо завібрував. Якщо це президентка факультету, їй гаплик. Не відповідаючи ні на дзвінки, ні на повідомлення, Стеценко повернулася в залу з упевненим виразом обличчя, ніби насправді в неї не тремтіли нутрощі від кожного кроку. Було дивно відчувати тканину пальта на голій шкірі, вона сподівалася, що на шиї не лишилося синців від його м’яких губів. Трясця, знову думки не в тому напрямку.
Світлана таки встигла. І всім було начхати, у що вона вдягнена та про що розмірковує. Більшість лише очікувала жаданої миті свободи й початку офіційної частини бенкету, коли можна буде легально нализатися до напівпритомного чи взагалі непритомного стану. Хор вийшов недоладний, пісня лилася абияк, проте двом десяткам нещасних гостей і без того тошно. Нарешті кінець.
Дівчина здригнулася, коли з прочинених дверей до неї долинуло вогке холодне повітря. Вона вийшла у темряву пізнього квітневого вечора. Алкоголь майже вивітрився з обважнілої голови, залишивши по собі невдоволені тяжкі думки. Під час вечірки вони з Маркіяном жодного разу не зустрілися поглядом. Познайомитись? Розпитати? І що з того вийшло? Жах і сором, про це краще просто забути. Тепер Світлана могла безстрашно гризти нижню губу: червона помада більше не заважає. Зненацька уява підкинула образ того, як Маркіян зганяє напругу дрочкою в одному із закутків вестибюля. Дівчина пирхнула. Об тротуарну плитку ляпав неприємний дощик, погрожуючи перетворитися на мокрий сніг. Позаду неї хряснули двері, змусивши обернутися через плече. За спиною стояв Маркіян, тримаючи в руці автоматичну парасольку. Кілька верхніх ґудзиків на сорочці розстібнуті, деінде на обличчі так і залишились червоні мазки, особливо на губах. Чверть хвилини мовчання і Світлана розкрила свою парасольку.
–Я поверну.– мала на увазі пальто.
Він вкотре променисто усміхнувся й оксамитовий баритон, хоч і дещо спаплюжений сумішшю всіх алкогольних напоїв світу, панацеєю ковзнув по вухах.
–Дозволиш провести?
Непроникний морок поглинув їхні силуети в найближчому провулку.
Додати до улюблених