Наруто Узумакі/Хаширама Сенджу
Битви цієї епохи дуже відрізнялись від місій його рідного часу. Наруто звик покладатися на підтримку товаришів, боротися з супротивниками віч-на-віч, використовуючи хитрощі та обманні маневри. Та тут немає ще п’ятьох кам’яних лиць на горі хокаге, на які через вікно дивилися добрий дідусь Третій чи бабуся Цунаде, які не дай боже не допустили б його до місії високого рангу. Поки що воно там лише одне-єдине.
Зате є жорсткий, але справедливий командир Тобірама, який вірить в кожного з своїх підлеглих, а особливо — в нього. Його гордість не дозволила б йому зневажити недовір’ям власного учня.
Тут Наруто часто залишався на полі бою у відриві від двох побратимів. Через це був вимушений тренуватися цілими днями, щоб стати сильнішим. Він швидко виріс та опанував бій катаною, а також нарешті розкрив власний талант, про який і не здогадувався: він став прекрасним шинобі-сенсором.
Тут у нього не було нікого близького, але згодом клан Сенджу заряснів його названими братами і сестрами.
Цей світ розчавлює тебе, кидає в справжнє пекло, що миготить кунаями і вибуховими печатками, але Наруто був не з тих, хто здається.
Чотири роки тому він втратив все. Перемістившись у часі, був розгублений, зляканий, білий, як привид. Жевріла лише одна думка: треба знайти Коноху, а там побачимо. Наруто гадки навіть не мав, як тоді зміг дійти — його наче якесь вище почуття вело. Але дійшов, і на місці його зустріли брати Сенджу. Вони довірилися йому, дивному чужинцю, що після місяця мандрів в лісах тоді виглядав, як купа ходячого лахміття, і допомогли. Хоча, звісно, це скоріше Хаширама привітливо його прийняв, а його молодший брат підкорився його волі.
«Десять вибухових печаток, два десятки кунаїв, п’ять димових шашок… Начебто все».
Те, що в битві, яка ось-ось готується розгорітися, Хаширама буде з ними, Наруто дуже заспокоювало, навіть викликало посмішку, хоча нічого радісного невпинно ближчаючий світанок йому точно не принесе. Він не сумнівався, що Лист переможе. Перед Хаширамою навіть у каге шансу немає, що вже про інших говорити. До того ж, операцію планував Тобірама. Це все одно, що причавити комаху.
Підуть вони проти Піску. Вчора вони з ними билися до виснаження. До вечора все стихло. Піщані ніндзя далеко від дому, тому не змогли поповнити сили, а ось до листян прийшло підкріплення.
Його плеча торкнулися, але він не здивувався, тому що вже давно відчув, що то Тобірама-сенсей стоїть поряд та чекає його.
— Командире, я готовий виступати.
Він поважав свого командира через те, що на нього можна покластися. До того ж, його авторству належить безліч важливих воєнних стратегій Листа. Наприклад, схема поділу шинобі на команди. У цій схемі кожна команда складалася з трьох людей, які виконують різні функції: захисту, нападу та диверсії. Командна робота підвищувала успіх місій в рази. Наруто розподілили до загону диверсійників завдяки його чудовій техніці тіньових клонів.
Через десять хвилин він та інші диверсійники повинні завдати якомога більше пошкоджень непідготовленим супротивникам, що засіли в обороні у своєму таборі. Союзний клан Узумакі — його далекі прабабусі та прадідусі, ще такі молоді — зараз знімав бар’єр, встановлений ворогом.
— Навіть не думай поранитися — брат мене вб’є і не пожалкує, — застеріг командир.
— Він до сих пір хвилюється, що я в перших рядах?
— Тисячу раз вже дорікав мені за цей план. Але хай побачить — я знову буду правий. В будь-якому випадку, будь обережний. Якщо зрозумів, швидше йди на позицію.
Наруто хутко зайняв своє місце.
Відразу після того, як бар’єр було знято, з дерев ривком зістрибнули десятки шинобі з протекторами Листа, витягаючи на ходу холодну зброю різного толку і складаючи знаки руками; вони билися несамовито, подібно до злих духів, розтоптуючи упавших на землю, менше секунди на них подивившись. Всі вони не мали іншого вибору: лише захистити свій дім. Наруто не виняток.
Незважаючи на це холодне усвідомлення, його руки все одно іноді застигали перед ударом, а погляд темнішав від тупого болю.
Він мав занадто м’яку душу і соромився цього. Ніндзя навколо були не такими — завжди робили те, що потрібно. Всі до єдиного навчені життям, вони зберігали дорогоцінні запаси співчуття для своїх рідних, а не відривали частку для людей, що не зроблять того ж для тебе; закупорювали це почуття, дорожче за будь-який алкоголь та коштовності.
Всі, хіба що за єдиним виключенням. Хаширамі теж було важко не відгукуватися на страждання. Не рідко після битв у нього в наметі на очах блищали сльози, які він дозволяв бачити лише Тобірамі та Наруто, що приходив разом з ним. Ніяково змахував руками, через силу посміхався і промовляв: «Вибачте, сам не знаю, що це зі мною». Але будь-хто інший не завставав його таким. Хаширама ніколи не забував, що є лідером, і якщо хоч один раз поглядом чи рухом схибить — у всього клану відніме впевненість.
Наруто не міг себе так контролювати, незважаючи на те, що не мав ноші головування над кланом. Він не знав, справді не знав, звідки черпати ті океани стійкості Хаширами.
Однак, саме існування схожого на нього ніндзя, що став настільки могутнім та авторитетним, не заморожуючи серця, наводило на думку, що м’якість — не така вже й проблема, що шлях жорстокості — не єдиний.
— Коноха рю: Місячний танець! — вигукнув Наруто, на ходу розрізаючи ворожого шинобі поряд зі двома своїми клонами, що робили те саме.
Земля окропилася кров’ю, ворожий табір загруз у криках болю ніндзя обох сіл. Звідусіль лунав брязкіт мечів і рев призовних тварин. Географія цього місця незворотно змінилася від потужних стихійних технік.
Раптом Наруто помітив високого блідого чоловіка в жовтому капелюсі каге, який готувався до атаки.
«Схоже, наша фора закінчилася, тебайо. З Казекаге нашому загону не впоратися».
Наруто вийняв зелену димову шашку, щоб подати сигнал, спішно відстрибнувши від кунаю зі сліпучою печаттю і посилаючи клона в місце, звідки він летів.
«Тепер треба перегрупуватися із захистом та нападом, вони незабаром прийдуть» — потираючи забите в боях зап’ястя, подумав Наруто.
Він очікував, що ця частина плану буде легкою, ніби ранкова прогулянка, але вона швидше нагадувала ходіння вбрід по болотам. Він не міг знайти свою команду, а опір піщан був на диво сильний.
«Чому їх ніде немає?! Їх вбили? Чорт, Нацумі, Тацума… Чорт… Хіба тільки мені одному заборонили помирати?»
Наруто відчайдушно не хотілося втрачати товаришів, котрі чотири роки були поряд. Тільки не знову.
Наруто майже не звертав уваги на те, що відбувається навколо, за допомогою сенсорних здібностей рефлекторно ухиляючись від атак. Зненацька його підкинуло енергетичною хвилею від дзюцу, на щастя, несильно. Приходячи до тями і оглядаючись, він помітив Тобіраму-сенсея, який постраждав від хвилі сильніше. Він побіг до нього, щоб надати першу допомогу та прикрити спину для відступу.
Наруто відчув сильну чакру ліворуч і, мимохідь крізь вітер у вухах почув: «… посмів її вбити?!» від дивно знайомого чоловіка. Той став напроти нього з виразом обличчя, повним ненависті.
Противник створював сильну вітряну техніку. Він би зміг її оминути, сховавшись за чимось. Але зараз щитовик його команди не поряд, він сам по собі. Зваживши всі варіанти, Наруто вирішив стрибнути в глибокий яр, підмінивши себе клоном, і втекти від гучного шинобі. Він різко змінив напрямок.
— Не підеш! — крикнув чоловік, здіймаючи вітром страшну бурю.
Від сильних потоків повітря Наруто на мить втратив рівновагу. Цього вистачило, щоб союзник ворога використав на Узумакі техніку зв’язуючого сувоя з-за спини. На Наруто насувалася гостра хвиля фуутону, що потріскувала синіми іскрами. Він панічно намагався зрушити з місця, але його міцно зв’язали.
— Мокутон: Деревна стіна! — рідний голос Хаширами прозвучав, як милість небес.
Майже водночас Наруто жорстко повалили на землю. Здається, в його тілі навіть щось хруснуло. Правда, тепер він був спокійний, адже чакру Першого ні з чим не сплутаєш.
«Але що він, на біса, тут робить? Він же повинен боротися з Казекаге?»
Гострий, як лезо, вітер пробився через створену стіну і майже повнсітю розрізав деревного клона, що лежав на Наруто.
Противник через використання цієї техніки помітно видихнувся. Тепер у Наруто з’явився шанс на перемогу або успішний відступ.
— Всім негайно припинити боротися! Пісок капітулював! — повідомив лунким голосом Казекаге.
Ворожі шинобі покидали зброю і стали на коліна, завівши руки за голову.
Наруто відчув полегшення. Він краєм ока побачив, що Хаширама веде брата за лікоть, так що вирішив спочатку знайти своїх напарників по команді.
Він, здається, блукав цілу вічність, вдивляючись у мертві тіла, але не знайшов нікого схожого. Зневірившись, він відсмикнув штори, які служили дверима в лазарет Піска. Він сподівався, що зустріне їх хоча б там, без різниці, лежачими на кушетці чи здоровими. Головне — живими.
— Нацумі! Тацума!
— Тут ми, Наруто, йди сюди,— відповів чоловічий голос.
В самому кінці лазарета лежали його друзі, забинтовані, але цілком живенькі, усміхнені.
— Я вже думав, що справді більше ніколи не зможу з тебе пожартувати. Думав, що помру, а тебе згадував! — розповів Нацумі.
— Ти вибач, дочка Казекаге така жвава виявилася, нас навколо пальця обвела. Але Хаширама-сама просто чарівник, буквально по частинам нас зліпив! — сказав Тацума з відтінком богобоязливості.
— Я радий, що з вами все гаразд. Не знаєте, що з Тобірамою-сенсеєм?
— Тобірама-тайчо ось там, де ліки зберігаються, разом із Хаширамою-сама.
Подякувавши Тацумі, Наруто кульгавою ходою увійшов до кімнати. Сенсей сидів на стільці з таким суворим виглядом, ніби він щойно придушив когось голими руками. Втім, знаючи його, це може виявитися не таким далеким від правди. На його оголеному торсі були опіки, які зараз лікував Хаширама, зовсім неушкоджений на вигляд.
— З’явився, нарешті,— від тону сенсея у Наруто пробігли неприємні мурашки по шкірі.
— Я хотів переконатися, що з Вами все гаразд,— сказав він, трохи нервуючи.
«Переконався на свою голову, тебайо».
— Я бачив, як ти носився по ворожому табору, як навіжений. Деревному клону навіть захищати тебе довелося, хоч брат був взагалі в іншому кінці поля бою. Про що ти думав?
— Про Нацумі і Та …
— Неважливо! Ти порушив два головні принципи шинобі: «не давати емоціям завадити твоїй місії» і «завжди стежити за своєю спиною». Ти хоч розумієш, в якій небезпеці був? Хіба в нас багато шинобі-сенсорів, щоб так себе не берегти?
Присоромлений Наруто вклонився, дотримуючись субординації:
— Вибачте, будь ласка, командире, я підставив загін, так ризикуючи.
— Піди ще перед іншими вибачись. Два тижні будеш повторювати правила поводження шинобі. Я перевірю.
— Тобірама, це вже занадто, — Хаширама вирішив вклинитися в розмову, — Наруто, звичайно, трохи забувся, але не на коліна ж його ставити тепер. Мені було не важко.
Після цих слів його ласкаво потріпали по волоссю. На жаль, Тобірама негайно нагадав про свої рани, неначе ревнуючи, і Хаширама змушений був повернутися до лікування.
— У будь-якому випадку, ви двоє сприймаєте цю ситуацію занадто серйозно, все ж закінчилося добре. Один клон — дрібниця для мене. Усім нам властиві емоції, на те ми й люди,— сказав Хаширама, оглядаючи брата щодо інших ран.
— Не під час місії! — Тобірама все ще був обурений.
— Такого більше не станеться! — гаряче сказав Наруто, — Я захищатиму Лист! — додав він, щоб його висловлювання не звучало як дитяче «я більше так не буду!».
Обличчя пораненого чоловіка трохи пом’якшилося, показуючи, що більша частина його злості — напусна. Все ж таки, він любить свого учня, навіть якщо зовні цього не показує.
Сенсей важко зітхнув і поплескав Наруто по плечу, водночас дивлячись трохи докірливо до брата.
— Наруто, підійдеш до мене після того, як я закінчу лікувати Тобіраму та інших тяжко поранених. Я огляну тебе. У тебе немає серйозних ран? — схвильовано запитав Хаширама.
— Ні, все завдяки тобі, Хаширама, дякую. Я вже думав, що те вітряне дзюцу мене навпіл розріже! Воно явно було якимось незвичайним.
— Я цього не допустив би, — твердо йому відповіли, і додали вже наче до себе: – Тільки не знову.
Наруто з подивом впізнав свої думки в його словах.
З іншого боку, хіба це не те саме почуття, що з’єднує всіх шинобі?
Наруто вийшов із палати, вирішивши згаяти час до огляду. Він став впорядковувати справи: узяв у центрі постачання чистий одяг і пайок, відмився від крові біля річки. Заточуючи катану, навіть згадав, чому той чоловік здавався йому знайомим.
Узумакі рік тому поранив його сестру. Вона з братом боролася разом.
Залишалося тільки сподіватися, що він більше із цим чоловіком не зустрінеться.
Наруто вирішив насамкінець поговорити з Нацумі, але він сказав не витрачати час, а «йти вже до Хаширами-сама», дивно підморгнувши і переглянувшись з Тацумою. Наруто вирішив не зважати на його дивну поведінку. Йому посміхалися слідом.
Він увійшов до того ж приміщення, де приблизно годину тому розмовляв із Тобірамою-сенсеєм, тільки тепер там був лише Хаширама.
— Що ж, сідай, патріот ти наш, — сказав Перший, запрошуючим жестом вказуючи на кушетку.
Хаширама ретельно оглядав його, за допомогою дзюцу перевіряючи наявність пошкоджень внутрішніх органів.
Наруто сидів, розслаблений від дотику справді неповторної чакри Хаширами. У такі моменти немає нічого краще на світі, ніж бути сенсором.
Раптом, перевіряючи ліве коліно, Хаширама зупинився.
— А ще казав, що не маєш серйозних ран! — обурився він.
— Про що це ти? — Наруто справді не пригадував таких.
— Твоя колінна чашечка роздроблена. Чудо, що кістки не змістилися, — діловито промовив Сенджу.
— Мені це мало що говорить, я в твоїх цілительських штуках повний нуль. Все прям так страшно? — Наруто знизав плечима.
— Зазвичай тобі наклали б шину і змусили б півтора місяці ходити з милицями. Але тобі пощастило, я допоможу обійти цей болісний етап.
Наруто зітхнув із полегшенням. Не в радість йому бути безкорисним хворим для поселення так довго.
— І як же? — він подався вперед, скорочуючи відстань між ними.
— Я міг би виростити тобі нову кістку, але тоді уламки будуть завдавати проблем, так що краще я скріплю їх чакрою і відновлю тобі коліно, — розповідав Хаширама, захоплений і гордий майбутньою операцією. Наврядчи хтось крім нього міг її провести.
— Типу, як на клей? — спитав Узумакі з розумним виглядом.
— Щось на кшталт, — Хаширама посміхнувся, — робота не складна, але нудна. Буде довго.
— Це нічого!
Незважаючи на поранення, Наруто, як дитина, радів можливості побути з ним довше.
Він його любить, як не як.
— Як ти взагалі міг цього не помітити?
— Я так увійшов в азарт, що й дракона в небі не помітив би.
— Гаряча голова! Всі ви, Узумакі, такі,— сказав він, скаржачись на свою тяжку долю, що постійно його переслідувала у лиці членів клана Наруто.
— Добре, що Міто-сан тебе не чує. А взагалі, нічого страшного, ти ж вилікуєш мене, якщо що, правда? — сказав Наруто натхненно.
Хаширама зітхнув і взявся до роботи.
— Звичайно,— зрештою відповів він.
Поки Хаширама лікував його, Наруто прикрив очі та розмірковував про свою недоречну закоханість. Після того, як Узумакі перемістився в часі, його головний страх збувся — він залишився зовсім один, не знаючи в цьому новому світі нікого. Хаширама і Тобірама припинили це катування. Однак, якщо Тобірама у відносинах з ним суворо дотримувався дистанції, не виходив за рамки, то Хаширама неначе випромінював для нього тепло на двох. Він зовсім не обмежував їх зближення, лише чекаючи від Наруто перших кроків. Така поведінка показувала його галантність, шанобливість, ненав’язливість. Адже інакше він би поставив Наруто у ситуацію, де йому було б складно сказати «ні» — перший час він був гостем, що утримувався лише доброю волею голови клана Сенджу.
Наруто був дуже вдячний, що хтось на зразок Першого Хокаге так до нього ставиться. Сказати по правді, він був ним захоплений: його добротою, здоровим гумором… А сила! Хаширама мав всередині незламний стрижень. Поряд з ним він відчував себе краще, міг забути про тривоги та нестримно сміятися.
Напевно, зробити найголовніший крок прийдеться теж йому. Хаширама не зважиться.
— Скажу по секрету, Тобірама збирається вручити тобі команду генінів! — Хаширама перервав його роздуми раптовою новиною.
— Він що, серйозно?! Я все угроблю, даттебайо!
— Не переживай, адже навіть Тобірама впорався свого часу. Виростив відмінних джонінів, хоча я думав, що він взагалі з дітьми поводитися не вміє, — продовжуючи лікувати його коліно, з деякою насмішкою сказав Сенджу.
— Йому просто пощастило з генінами. Сподіваюся, я теж знайду спільну мову з новачками. Не впевнений, що зможу навчити їх чогось, але, принаймні, вони будуть під моїм захистом, — Наруто сів на стільці зручніше.
— Не рухайся, — його ногу повернули в попереднє положення, — Навіть не думай вчити їх техніці спокуси, мені потрібно хоч трохи молодих шинобі в цьому поселенні, що не відволікаються на саке та жінок.
— А сам останній раз у казино ходив тільки позавчора,— глузливо відповіли йому.
Ці слова мали негайний ефект: Хаширама нахнюпився і щось тихо пробурмотів у відповідь.
— Не ображайся, я ж жартома,— сказав він з усмішкою.
Наруто завжди розважала звичка Бога шинобі миттєво впадати в напади депресії та так же швидко з них виходити.
— Скажи, Нару, я зовсім пропаща людина? Я люблю саке та азартні ігри, але ж я Хокаге, мені потрібно…
— Звичайно, ні! Вічно ти надумаєш.
Хаширама знову підбадьорився. Мовчки склеюючи коліно свого пацієнта деякий час, він все ж таки продовжив розмову.
— Я думаю, що ти станеш добрим учителем для дітей. Ти сильний шинобі, з якого можна брати приклад, але деяка пустотливість тобі знайома. Ви порозумієтеся.
Хаширама йому підморгнув.
— Спасибі! — Наруто зніяковіло посміхнувся.
Ця людина, саме ця, допомогла йому назавжди забути ненависть та образу на людей, що давним-давно присмокталася до душі. Хаширама допомагав йому не сумніватися в людях.
Він вірив у своїх підлеглих у тих випадках, коли решта давно здалася. Його довіра була настільки сильною, що навіть раніше ненадійні люди ставали його соратниками, і ніколи йому не зраджували.
З такою ж силою, якщо не більшою, він вірив у Наруто.
«Коли він поруч, я ніби стаю кращим».
— Я закінчив, Наруто,— розминаючи зап’ястя, сказав Хаширама.
— Юху, нарешті! У мене вже спина затекла, — різко вставши з кушетки і підстрибнувши, вигукнув Наруто.
Сенджу легким поштовхом посадив його назад.
— Не думай, що ця травма пройде зовсім безслідно. Тобі не варто робити так, як зараз. Не навантажуй ногу хоча б кілька днів.
— Гаразд,— безтурботно сказав Наруто.
— Обіцяй мені!
— Слово даю! — притиснувши стиснутий кулак із відстовбурченим великим пальцем до грудей, сказав він.
— Тепер вірю,— Хаширама широко посміхнувся. У його теплих темно-карих очах ключем билися веселощі.
Наруто так любив його вираз обличчя.
Він — той, хто заповнює його порожнечу в серці: від туги за друзями та наставниками, від крові на руках і цих нескінченних воєн.
Зрештою, Узумакі просто тягло до нього, може, навіть сильніше, ніж тарілки рамена, що раніше здавалося неможливим за визначенням.
— Хаширама, чому твій клон виявився поруч зі мною тоді? — невпевнено запитав Наруто.
Співрозмовник розгубився і зам’явся, але швидко взяв себе в руки.
— Я хвилювався за тебе, адже, знаєш, у таборі Піску було багато небезпечних ніндзя цього разу. Дуже навіть не дарма перестрахувався, правда? — під кінець його голос став впевненішим.
— Я сильний, ти сам так сказав, — Наруто не дав Сенджу ухилитися від теми.
Він вже готовий стрибнути в безодню. Мовчати далі не мало сенсу, до того ж, слова самі хотіли вирватися з рота. Настав час проявити сміливість.
Узумаки подумки вдарив себе по щоках, підбадьорюючись.
—Вибач, я не …
Наруто перервав Хашираму на півслові, нагинаючись до рівня обличчя чоловіка і піднімаючи його підборіддя. В наступну секунду він поцілував його, намагаючись не чути гулу свого серця. Хаширама шоковано смикнувся.
— Хаширамо, я так більше не можу,— Наруто відсторонився і сміливо зустрів погляд хокаге,— Чи ти знаєш? Я люблю тебе! — Узумакі зухвало посміхнувся.
Перший так і застиг на кілька секунд.
Узумакі навмисно хвалився, чекаючи реакції Сенджу. Здавалося, у кімнаті навіть звуки зникли.
— Наруто, дякую, я… — Хаширама відмер і підвівся з підлоги.
— Так чи ні?! – Наруто завжди був страшенно нетерплячим.
— Вічно ти мене перебиваєш.
Миттю пізніше його притягли до ніжного поцілунку.
— Я докоряв собі за те, що не міг викинути тебе з голови…
—І марно.
Хаширама замовк, дивлячись на молодого хлопця перед собою зовсім інакше, ніж зазвичай.
Наруто серце вистрибувало від усвідомлення, що йому відповідають взаємністю. Вони так і не відірвалися один від одного, насолоджуючись раніше недозволеною близькістю.
Сенджу торкнувся щоки Узумакі, проводячи по ній великим пальцем. Наруто не зміг стримати пишно розквітлий рум’янець. Вони обидва неначе просили — будь ласка, залишайся.
Він притис Хашираму до себе, поклавши голову на його плече.
Наруто був впевнений, що ці відносини обов’язково будуть щасливі, адже, йдучи пліч о пліч, вони будували один одному сходинки — високо, високо, аж до самого неба.
Додати до улюблених