Ти це той, чиї вірші я перекладала всіма мовами, які мені були відомі, а як знань не вистачала – я йшла до далеких племен,
жила серед них, вчила їхню мову,
і знов сідала перекладати ті тексти з потертого зошита, якому я сто тисяч разів вже змінила обкладинку, чиї скріпки сто тисяч разів
заходили мені під ніготь.
Ти це той, чиї вірші я перекладала всіма мовами, які мені були невідомі, твої тексти стали частиною мого тіла, немов орган,
твої вірші мій шлунок, мої легені, моє друге серце.
Ти це той, через кого я переживала всіх тих старих вождів, шаманів, сільських голів і навіть імператорів,
я приходила в міста, в селища, в поселення племен, я приходила до палаців пихатих вельмож – і просто жила,
жила з ритмом твоїх віршів на вустах.
Тому й пережила: я не зустріла ще ані чоловіка, ані жінку, які б мали таку мотивацію і жагу жити, як я.
Ти це той, через кого кожен мій ранок, де б я не була, починався з того, що моє тіло вкривалось палкою росою,
я прокидалась гаряча й сумна.
Будь-яка вода здавалась мені холодною, будь-яка вода здавалась мені наче твої руки, наче твої дотики.
Ти це той, в кого я випадково закохалася на все життя, на всі вічності з безкінечностями, на всі випадки та випадковості,
на всі часи, навіть – відсутні, вигадані й стерті.
Я притискаю твій зошит міцніше до грудей, він досить пахне твоїми руками, він пахне твоїм почерком, я плачу, як вперше,
я плачу, як вперше, над віршами, жоден з яких не присвячений мені.
Ти це той, хто перший дав мені ім’я Літко, а далі
а далі я ним просто називаюсь, бо кохаю тебе випадково
й безмежно.
Додати до улюблених