Три дні. Три дні ти перебіжками переміщалась з дому на роботу і назад, і це не через останню зустріч з лячним скелетом, охох, в тебе закінчилися гроші, прийшлося брати додаткові зміни тому що преміальні за понаднормові години виплачували одразу. Ну що ж, тепер ти можеш не боятися померти від голоду, на тиждень який залишився до наступної зарплати точно вистачить. Позіхнувши ти вже збиралася влаштувати собі лінивий день, але не встигла твоя голова доторкнутися до диванної подушки як задзвонив телефон “Sans, Sans, wake up What is it, dude? A human has fallen from the surface world…” це був твій новий друг, який плаксивим голосом ну просто благав сходити з ним на *закупи*, ох як тут відмовити? Вдягнувши свої старі шорти, благо погода тішила яскравим сонечком, ти відправилась до парку, де ви завжди зустрічалися. Папірус вже стояв навпроти арки входу і весело махав рукою.
– ох, ну і що ти хотів купити Руру? Куди підемо?
– ньєх, якщо ти будеш так називати мене Бо, я теж стану придумувати тобі клички – і на його губах тут же заграла іронічна посмішка- а купити мені потрібно продукти.
– продукти Папс!? І заради цього я покинула своє тепле ліжечко?
– але…мені дійсно треба твоя допомога, я навіть не знаю де їх купують зазвичай.
– а де ти купував їжу до сьогодні? Жив же ти якось ці два тижні- знизала ти плечима
Папірус потупив очі, побурчавши щось собі під ніс він тихо признався- біля мого дому є заправка…і там продають дещо з їжі.
О божечки, як він ще не помер до цього часу, який же в нього шлунок якщо він може харчуватися тільки чіпсами і газованою водою, підозріло сковзнувши поглядом по затертому худі ти подумки надавала собі по руках, ні ні і ще раз ні, ми НЕ будемо заглядувати йому під одяг і перевіряти наявність під ним шлунку кишок та інших органів.
– Папі, а скажи мені на милість, ти взагалі знаєш як виглядають овочі?
– емм, вони зелені і схожі на траву?
Ха! Ха! Смішно, ти теж не дуже їх любиш. Цілеспрямовано ти підхопила друга під лікоть,твоя воля вхопила б за плече, але дуже вже високим був цей неймовірний чувак, і наче тягловий віслючок поволокла його до самого більшого в районі супермаркету. Ти думала в тебе лопне живіт від сміху коли дивилася як твій друг завис біля полиць готової продукції та напівфабрикатів, як стікав слиною біля ковбасного відділу та потайки заглядував в алкогольні ряди, а потім був ряд кондитерських виробів, куди Папірус як в Нарнію ступив і пропав навіки – пів кошика всіляких різноманітних пончиків, круасанів, шоколадних цукерок та чупа-чупсів, еклери, слойки та навіть кілограмовий торт з морозива, все це вже лежало в вашій корзині, а в Папіруса танцювали зірки в очах.
– Ти не зможеш це все з’їсти сам!- посміювалась ти
– Ти сумніваєшся в мені?! Я тренувався роками! Ньєхехехех! Ці солодощі поляжуть в нерівній битві з неймовірним мною!
Розплатившись на касі самообслуговування і показавши високому скелету як користуватися карткою, (так, так, я теж думала що в світі вже не лишилося людини яка б не вміла користуватися безготівковим розрахунком) ви вийшли назовні.
– Запам’ятай Папірус кожен мудрець завжди бере з собою в магазин друга, щоб той допоміг тягнути додому важкі пакети з продуктами – і розвернувшись після сказаного тобі лишилось тільки ловити свою щелепу, яка намірилась порівнятися з носками твоїх же кросівок тому що… тому що ця Дилда нанизала на свої руки всі 10 пакетів і здається навіть не відчуваючи їхньої ваги розгублено вдивлялася в твоє витягнуте від шоку лице.
– Папірус ти Бог! Вони ж важать пів тонни! Як тобі вдалося так легко їх підняти? Ти неймовірно сильний!
Тепер вже лиця монстра не можна було розгледіти за густим фіолетовим заривом, що миттю залило всю верхню частину його черепа. Ну що ж, нам пора…
Дорога додому була веселою, ні, справді, це достатньо може підняти настрій коли шайка покидьків озброєних ножами втікає назад в темний провулок оцінивши по заслугах ріст та горячі очі твого спутника. За розмовами ви дійшли до самого дому і побачивши як Папірус широко відкриває двері в під’їзд ти зупинилася.
– я напевне не буду заходити, не хочу тобі заважати та й не дуже це культурно завалюватися отак в гості, ти не готувався.
Але Папірус весело схиливши голову до правого плеча зіжмурився і майже шепотом видав:
– о, можеш не боятися, його там немає. В нього є власне житло. Допоможеш мені розкласти продукти?
Ця хитрюга вже достатньо тебе вивчила і знала, що ти не відмовишся допомогти.
Чи можна скласти враження про людину побачивши місце де вона живе, зазвичай так, тому що свій ДІМ облаштовується максимально затишно, під себе, наповнюється з часом милими серцю дрібничками, може багато чого розказати про свого хазяїна. Квартира Папіруса не розказувала, вона кричала, ні, вона просто оглушливо волала про допомогу! Господи, це можна було порівняти з циганським табором на центральній площі, з ринком в час грандіозного розпродажу, з сміттєзвалищем в кінці кінців! Як він примудряється взагалі тут щось знаходити?! Переступивши через пару не розпакованих коробок високий скелет розсунув ногою кілограмові гирі та лижні черевики звільняючи таким чином шлях в кухню. Уфф, треба буде при нагоді йому розказати про таку корисну річ як прибирання. Хмикнувши ти почала пробиратися через цю імпровізовану смугу перешкод і тут же здалася, коробки були надто великими, чи то твої ноги були недостатньо довгими, тихо ойкнувши втрачаючи рівновагу ти сіла на коробку – щось тихо хрусьнуло -“бляха!”. Надіюсь там не було нічого цінного. Напевно почувши твою возню в коридорі Папірус виглянув з кухонного пройому, тихо хрюкнув і просто піднявши тебе як маленьку дитину переніс через завалений коридор, очевидно захламленість його анітрохи не турбувала і ніяковіти з цього приводу він не збирався.
– Чаю?
На кухні все виявилося не так страшно як тобі здавалося, точніше, враження складалось таке, що нею взагалі користувалися перший раз. Розпихавши покупки по шкафчиках та поклавши все необхідне в холодильник ви дійсно присіли пити чай. З еклерами. Ти тихо посьорбувала гаряче каркаде розглядаючи обстановку на світло-оранжевій кухні а твій друг напихався повітряними кремовими тістечками, куди в нього тільки лізе!? Неочікувано тобі в голову прокралася нав’язлива думка ” скелети їдять, значить якось переварюють їжу, вони такі ж живі значить вони теж старіють і ростуть, і напевно хворіти можуть? “. Не довго думаючи ти вирішила витягнути трохи інформації, але враховуючи що напряму розпитувати такі речі здавалося непристойним то залишалося тільки хитрувати, що ж знайдемо здалеку: – Папс, а в вас в підземеллі були лікарі?
– Так, було пару, а що? – не зрозумівши до чого ця мова скелет припідняв бровну дугу
– Я про те що станься що-небудь і ти напевно навіть лікаря викликати не вмієш, я ж тобі цього ще не розповідала. – То розкажи – з деякою байдужістю в погляді і ротом повним еклерів прошамкав твій приятель. Ха!
– Давай зіграємо в гру, ти ніби зателефонуєш мені і викличеш собі лікаря, так тобі краще запам’ятається.
– угу, а що зі мною не так? – ти по-дурному захлопала повіками – Ну…я не знаю придумай що-небудь, скелети взагалі хворіють?- помітивши підтверджуючий кивок ти продовжила – жар, головні болі? – підтвердження – кашель чи нудота?
– так, деколи буває.
– Блювання?
– Повір ти б не хотіла це бачити- і Папірус скривив носову кісточку, вони в нього м’які чи як йому це вдається?
– добре, ти телефонуєш мені і кажеш що ти захворів, в тебе якась фігня…
Папірус округляє очниці і приклавши долоню тильною стороною до лоба починає голосно причитати: – о НІ, тільки не ФІГНЯ, скажіть мені чесно лікарю, Я ПОМИРАЮ?
Додати до улюблених