Тягар скоєного навалювався поступово. Нічого їй не наснилося. Це отруєне яблуко. Вона з’їла його. І її розбудив Пак. Чому ж вона не зрозуміла це одразу? Не інакше, як через чортові таблетки. Запам’ятати назавжди: отруєне яблуко та снодійне – гримуча суміш. Але яка тепер різниця? Він заснув. Назавжди. Вона не зможе його розбудити. Про що він думав? Самовдоволений егоїст! Умить Сабріна перетворилася на маленьку дівчинку, що стоїть над сплячим хлопчиськом. Хлопчиськом, який подарував їй перший поцілунок. Першу закоханість. Багато чого (не завжди хорошого). Яка твердить собі, що не зможе його врятувати, бо нічого до нього не відчуває. А доросла Сабріна витратила цілих п’ять років на те, що позбутися того “неіснуючого” почуття. Ненависть може розбудити зачарованого?
Вона легенько торкнулася його щоки. Не могла повірити, що він тут. І не тут, водночас. Знайшла і втратила за кілька хвилин. Ненависний Пак! Навіть під закляттям примудряється її мучити! Поволі схилившись, легенько торкнулася його губ. Розряд магії знайомо пробіг між ними, але цього разу не відсахнулася, а припала ще сильніше, ніби це могло подіяти краще. Навіть не відразу зрозуміла, що його губи майже непомітно ворухнулися у відповідь. Лише раптово опинившись на спині під нависаючим над нею Паком, що не переривав поцілунок, вона нарешті дозволила собі відпустити напругу. Руки самі обгорнули його шию, тріпотіння крил лоскотало долоні. Поцілунок дедалі більше захоплював, не відпускаючи. Запаморочливий.
Коли Пак опустився поруч, вона знала, що зараз почує насмішкувате: “Я так і знав, ти все ще кохаєш мене!” Та їй було все одно. Він кохає її. Він розчарував її. Не переставав дорослішати. Він повернувся.
– Дякую. Що… все ще відчуваєш до мене щось…
Від його слів мурашки по шкірі пішли. Це Пак? Обман? Сон? Його уважний, незнайомий погляд топив лід, що так старанно вирощувався весь цей час. Раптом у руці з’явилась каблучка. Тонка, наче зіткана зі сніжинок з дрібними блакитними камінчиками, схожими на крапельки.
– Виконує одне бажання. Заплатити довелося на повну, але все-таки.
Ха, знову став колишнім! Хитро посміхаючись, примружився. Сабріна роздратовано глянула на подарунок, який відібрав його на цілих п’ять років.
– Мені доведеться позбавлятися від якогось мудака? Я обіцяв Генрі, що одного разу одружуся з тобою.
Вона зневажливо хмикнула.
– Розмріявся!
Та губи самі собою розтягувалися в посмішці. Втім, Пак цього не бачив. Він, нахилившись до її вуха, прошепотів:
– Я король не лише обману, а й фей. І мрії здійснювати вмію.
Відчувши поцілунок на шиї, Сабріна заплющила очі.
– Одного разу ти скажеш “так”… Королівське весілля, справа, звичайно, надто пафосна, а я взагалі не любитель, але ми щось придумаємо…
Він вчасно змусив її замовкнути поцілунком, бо інакше почув би багато чого. Але… посваритися вони ще встигнуть…
========
Якось, прибираючи магією з Сабріни залишки чергового паскудства, Дафна сказала: “Я завжди знала, що ви створені один для одного. З того самого моменту, як ти зіштовхнула його у воду. А коли він прикував тебе до себе наручниками, і ви примудрилися не повбивати один одного… Тоді вже точно все було ясно. Знаєш, іноді я тобі заздрю, ти ще дівчиськом зустріла свого Пака”. Сабріна хмикнула. Її сестра з Шапочкою у вільному пошуку залишили позаду гору розбитих сердець. Батько мовчки терпів. Та й що залишалося, маючи у зятях Пака? Вона досі не знає, як останній залишився живим після повернення і, тим більше, повідомлення про їхнє заручини. І після весілля, яке, безперечно, запам’ятали всі. Дуже запам’ятали. Надовго. Добре, що скромну церемонію Сабріна здогадалася провести таємно раніше.
Вони змінювали майбутнє.
Брали долю у свої руки.
Та одне залишилося незмінним.
Сабріна примудрилася вийти за Пака все одно. Стати дружиною короля фей (не думайте, що це просто, тим більше самою феєю не будучи). І мамою двох дочок спадкоємиць. Дуже непростих дочок. Достойних її та Дафни. Та й батька, насамперед. І нехай Пак найбільш незрілий, противний, самозакоханий і далі за списком вічножитель, вона його любить. Тому що він найбільш найнадійніший, хоробрий, вірний і далі за списком чоловік. І він кохає її. Сабріна це знає, а інколи навіть чує! Перебування у стані клена пішло йому на користь. А ще з нього вийшов чудовий батько! Бажання все ще не загадане. Воно чекає свого часу. Адже бути Сабріною Гудфеллоу-Грімм не так уже й безпечно.
Додати до улюблених