– Ходімо додому, — запропонував Чонгук.
– Ні, – твердо відповів Те. — Я не зможу заснути, поки не дізнаюся про все. Давайте продовжимо!
Сяк-так заспокоївши омегу, Чон думав, що забере його звідси і вони все ж таки вирушать додому, або якось його відволіче, але омега наполягав на тому, щоб продовжити.
– Ти не втомився? Як почуваєшся? – спитав Лі Ен, з невеликою тривогою оглядаючи свого пацієнта.
– Я в порядку, — кивнув головою Кім. — Але не буду, якщо ми закінчимо.
– Добре. Чон Чонгук, сходи за напоями. Впевнений, коли ми закінчимо, твоєму омезі треба буде попити, щоб заспокоїтись.
– Я не хочу, щоб ви продовжували це! – вперто заперечив альфа.
– Це не тобі вирішувати. А якщо наглітимеш, я тебе вижену! Тому намотав соплі на кулак і пішов за напоями!
– Але …
– Твій омега набагато сильніший, ніж ти думаєш! Повір у нього! – Ен говорив суворо зі школярем і це допомогло.
Чон ніби по-іншому подивився на Техьона. Кивнувши чомусь своєму, альфа мовчки вийшов із приміщення.
– Почнемо? – запитав психолог.
Кивнувши, Те сконцентрувався на ручці. Він хоче з’ясувати все, щоб більше не хвилюватись і не губитися в здогадках. Нехай ця людина, яка звалася його дядьком, і створила з ним щось страшне, Техьон повинен це дізнатися. Він хотів згадати від чого його так оберігає пам’ять та батьки. Не просто так вони розірвали всі зв’язки з тими людьми.
– Сконцентруйся на останньому спогаді, — підказав Лі, допомагаючи знайти потрібне.
Кім сконцентрувався на тих поцілунках. Як йому було важко, як боляче за самого себе, як хотілося допомогти собі самому втекти звідти. Та не можна було тікати. Треба згадувати далі. За тим, що пригадав Те, був й інший спогад: він, маленький омежка, лежав на ліжку щільно притиснутий тілом Ину. Альфа впевнено і з насолодою цілував дитину. Це було так огидно-неправильно, що омезі навіть не хотілося розповідати.
– О Боже, — прошепотів учитель, вражений спогадом.
– Що там? — боячись злякати, спитав пошепки Ен.
– Він… він…
– Розкажи мені, Техьоне, — наказав Лі, переживаючи за стан пацієнта.
– Як же це бридко, — прохрипів Кім, а по щоках омеги знову побігли сльози.
Перед очима з’явилася інша картинка: ніч, дядько в одній білизні притискав до себе хлопчика, намагаючись при цьому роздягнути. Він з насолодою закочував очі, коли оголеною шкірою торкалося тільце племінника.
– Хочеш дещо покажу? — спитав дядько лагідним тоном у почервонілого хлопчика.
– Те, що іншим показувати не можна? — спитав хлопчик.
– Який кмітливий, — дорослий погладив дитину по щоці. – Ти мій розумний хлопчик. За це отримаєш винагороду.
Альфа повністю роздягнувся, показуючи дитині свій збуджений статевий орган.
– А чому він такий великий? — спитав маленький Те, порівнюючи подумки.
– Адже я дорослий, — пояснив старший родич, погладжуючи себе там. — Коли виростеш, у тебе теж він побільшає. Хочеш торкнутися? — спитавши це, дядько обхопив маленьку долоньку і поклав на свій орган, а потім захоплено видихнув.
– Чому він… – хлопчик не закінчив питання, зовсім не розуміючи нічого.
– Чому такий твердий? Бо я люблю тебе, — посміхнувся дядько. – Можеш погладити його. Якщо довго гладити, він стане м’яким.
– А тато казав, що не можна іншим показувати його і торкатися теж. Тільки коли писяєш можна, — все ж таки озвучив те, що знав, маленький Техьон.
– Це з чужими не можна, а зі мною можна. Давай спробуй погладити.
Маленький Те, який нічого не знає і не розуміє, почав повторювати за дорослим, думаючи, що це правильно. Він ще ніколи нікого не чипав там.
-Ой! – вигукнув хлопчик, відчуваючи пульсацію статевого органу дядька.
-Все чудово. Так і має бути, – тяжко дихаючи, промовив дорослий альфа.
-Чому…?
-Бо ти все робиш правильно! Ти молодець! Мені дуже приємно! – продовжував нахвалювати Ину та наказувати. – Обхопи його всією рукою.
Маленький Те, наче під чарами, одразу виконував все, що говорив його новий родич.
Наказ альфи. – зрозумів дорослий Те. Цей мерзенний чоловік використовував наказ на дитині.
-А тепер води по всій довжині – уверх, униз. Давай, зайчику, у тебе вийде, – лагідно скерував альфа, знову наказуючи.
Племінник просто підчинявся. Не думаючи, виконував все.
-А тепер поцілуй його, – наказав дядько, лякаючи цим хлопчика.
Дитина відсахнулася від альфи, забиваючись у куток.
-Не бійся! – чітко, без каплі ласки. Голий наказ.
-Іди сюди! – суворо. Чіткий наказ.
-Отримуй задоволення! – знову наказ.
-Випусти свого внутрішнього омегу! – знову.
-Отримуй задоволення від мінету, омежко! – з єхидною посмішкою.
-Звичайно, мій альфе! – прощебетав хлопчик так, наче не вперше таке робив.
«Бачиш, як добре нам» – почув Те голос у своїй голові. Його внутрішній омега із задоволенням спостерігав за стражданнями хлопчика у спогадах та вчителя теперішнього.
Техьон не міг дивитися з якою насолодою його маленька копія робила такі жахливі речі з негідником.
-Техьон-а, – наче з товщи води, почувся знову голос Чона.
«Наш альфа хоче врятувати тебе, але й рятувати вже нічого» – зі злою посмішкою в голосі промовив внутрішній омега і показав те, що дійсно розбило Техьона.
Дядько отруював хлопчика не тільки фізично, а й морально, постійно нагадуючи про себе, розповідаючи, як омежка повинен поводитися, що робити і що правильно, а що ні, даючи накакази. А коли хлопчик не міг себе перебороти, наказував віддати контроль внутрішньому омезі, який залюбки виконував все.
Найбільшим шоком стало для дорослого Техьона те, що та жахлива людина не зупинилася і все ж таки зґвалтувала свого майже щестирічного племінника. Він довго готував хлопчика, навіть розтягував ночами, подаючи це як покарання за якісь там провини. Він так отруїв мозок маленького омеги, що той вірив у кожне слово старшого. Він намагався оволодіти дитиною, але хлопчик не піддавався, тому знову наказав з’явитись омезі і ґвалтував уже його. Неодноразово. Отримуючи нереальне задоволення від покірності та віддачі…
Батьки, які мали приїхати за три тижні, приїхали лише за півроку. Дідусі, які мали дбати про дитину, лише скинули її на сина, займаючись своїми справами далі. Нікому не було діла до хлопчика. Нікому, крім його дядька-збоченця.
Коли батьки приїхали, хлопчик так звик до дій дядька, що вважав це за найнормальнішу річ у світі. Коли хтось лаяв Ину або хотів виставити з дому, племінник захищав його, або закочував істерики, а пізно вночі внутрішній омега виконував будь-які забаганки.
Коли тато-омега хотів залишитися на ніч із сином, той твердо заявив, що з ним може ночувати лише дядько Ину.
Коли дядько лаяв хлопчика, він лише мовчки приймав усе, чудово знаючи, яке покарання на нього чекає.
Коли хтось намагався випитати у хлопчика, що відбувається, той повністю закривався у собі.
Коли…
Стільки було цих «коли», що решта домочадців почали помічати. Коли все випливло назовні, батьки ледь не розірвали на частини Ину. Той так залякав хлопчика, що маленький Техьон навіть боявся дихати. Перед приходом поліції Ину зміг закритися з племінником у ванній і пригрозити гарненько:
– Якщо ти хоч пискнеш, весь навколишній світ ненавидітиме тебе все життя! Твої улюблені папочки битиму тебе, закриватиму в комірчині! За кожне слово про мене тебе каратимуть злі дядьки поліцейські всю ніч і весь день! Ти кричатимеш, але вони лише сміятимуться і каратимуть тебе! Не смій і слова пискнути! Рот закрив і ні слова! – але такі погрози викликали лише істерику дитини.
На швидку заспокоївши малого, Ину продовжив уже ласкавим тоном:
– Твій дядько дуже невдоволений тобою! Якщо не хочеш мене втратити, то мовчи! Дивись у підлогу та мовчи! У всьому ти маєш звинувачувати лише себе! І взагалі, зараз же випусти внутрішнього омегу!
Наказ. Знову.
Цей, сповнений докорів і погроз, монолог так видрукувався в мозку дитини, що той і слова вимовити не зміг. Як тільки маленький Техьон побачив поліцейського, обмочився. Від сорому, страху, хвилювання, омежка знепритомнів. Він навіть шарахався батьків. Допит все ж таки провели під гіпнозом. Гвалтівника посадили на довгих двадцять п’ять років. Хлопчика відправили до центру психологічної допомоги на тривале лікування. Тільки нічого не допомагало. Омежка звинувачував у всьому себе, все більше закриваючись від усіх. Повернув омежку до нормального життя шок, а за ним непритомність під час невдалої терапії, яка й стала причиною стирання пам’яті мозком дитини. Усі тоді казали, що це на краще.
Техьону підкинули інші спогади. Він легко повірив. Тільки слід залишився. Хлопчик так само реагував на альф, багато часу проводив на самоті. Альфи не особливо цікавилися замкнутим осяжком, що дозволяло довгий час думати, що Кім повністю оговтався від того, що сталося, але поява Чон Чонгука в його житті розставила всі крапки над «і». Зашуганий омега повернувся до життя.
– Він ґвалтував тебе? — здогадався Лі, даючи час учителю прийти до тями.
– Так, — прошепотів Те, ковтаючи сльози.
– Як довго?
– Півроку, — заплющивши очі, прошепотів учитель.
– Де він зараз?
– Сидить у в’язниці. Його посадили.
Кім здригнувся, коли його повернули і міцно стиснули в обіймах. “Чонгук,” – здогадався молодший омега.
– Ти молодець. Ти впорався, – прошепотів Чон. – Їдьмо додому.
Кім Те кивнув, не в змозі щось відповісти. Зараз підтримка його альфи була така потрібна. Він дозволив себе відвести. Ен не заперечував, досі перетравлюючи слова пацієнта. Чонгук упіймав таксі і повіз омегу до себе. Йому було начхати на все. Зараз найголовніше було заспокоїти і повернути колишнього Техьона.
Приїхавши додому до молодшого, Кім заснув майже відразу. Його не турбувала ні думка Чон Ільхуна, ні переживання батьків. Він не міг повірити, що таке пережив.
«Мозок завжди приховує болючі спогади для людини», — згадалися слова вчителя біології. Як часто Техьон таке чув у дорамах чи читав у романах. Він не міг і подумати, що таке станеться і з ним. Омезі снилась середня школа. Він був звичайним підлітком, багато гуляв із друзями та веселився. І це було чудово. Він нічого не знав про своє жахливе дитинство і тішився життям. Він був у кафе з друзями і помітив вдалині людину. То був його дядько. Той самий дядько Ину, який бридко посміхався і наближався до омеги. Перелякавшись не на жарт, Те ледь не закричав. З тремтінням він прокинувся.
«Це був лише сон» — подумав учитель.
Краще б він нічого не згадував. Тепер кошмари переслідуватимуть його. Техьон звернув увагу, що так спокійно весь цей час спав в обіймах Чон Чонгука. Альфа лежав на спині, а сам омега на його грудях. Чон міцно обіймав, ніби боявся, що хтось забере у нього омегу, або старший сам утече.
– І чому ти такий власник? – спитав пошепки старший, думаючи, що альфа спить.
– Тому що за таким шикарним омегою потрібно встановити цілодобе спостереження, — прошепотів у відповідь сонним голосом Чон.
– Не спиш? – здивувався Техьон.
– Прокинувся, коли ти здригнувся. Наснився кошмар?
– Угу, — омега підвів голову і подивився на молодшого.
– Поспи ще трохи, — відповів Гук із заплющеними очима.
Кім опустив голову на колишнє місце. Слухаючи розмірене дихання і спокійне серцебиття альфи, Техьон задумався про те, що ж чекає на них далі. Довгий час школяр знущався над ним, морально знищував, фізично прив’язував до себе. Сам омега думав, що все життя уникатиме цього, страждатиме, ненавидів самого себе, але зараз йому дуже спокійно. Після події з міткою він зовсім по-іншому почав реагувати на Чона, а його турбота в ці дні зовсім збивала з пантелику. Те помітив, що й сам почав тягтися до молодшого. Не омега, а він. Все дуже швидко змінювалося у його житті.
– Ти ж знаєш, що я ще не можу змиритися з тим, що було в минулому? — раптом запитав Кім. Він знав, що молодший теж не спить. — Я бачу, що ти міняєшся поряд зі мною, але цього ще недостатньо. Дуже довго я сприймав тебе за монстра.
– А я вже й забув який ти серйозний та як накручуєш себе думками поряд зі мною, – з посмішкою мовив альфа.
-То краще, коли моїм тілом керує омега? – насторожившись, запитав Кім.
-Ні, ти набагато краще того пришелепкуватого, – розсміявшись, відповів Чон.
-Він прийняв всі знущання на себе.
-Хто?
-Мій внутрішній омега. Ину знищував мене морально, а мого омегу фізичну. Всякий раз, коли я лякався чи опирався, він наказував вийти внутрішньому омезі та ґвалтував його, мучив наказами, знищував… Я пережив той період лише завдяки йому. – Техьон нарешті зрозумів, свого внутрішнього омегу.
-Вибач. Але й ти зрозумій, мене завжди вчили, що омега — це лише річ, з якою ти поводишся так, як вважаєш за потрібне. «Омеги створені для розваг альф. Омеги лише інструмент досягнення насолоди. Омеги найнижча раса». Це не виправдання, я знаю. Але я довгі роки ріс у такому оточенні, бачив таке звернення, робив такі речі. Завжди це вважалося нормальним, – Чонгук замовк на кілька секунд. — Зараз я розумію, яким був бовдуром.
– Твій батько жорстоко поводився з татом? – Запитав Те.
– Не знаю. Коли я був зовсім маленьким, мій татко-омега втік із дому до Америки. Я навіть не пам’ятаю, як він виглядає. Батько також особливо не займався моїм вихованням. Все своє дитинство я провів у різних школах-пансіонах. Тільки останній рік жив удома і те, батько не витримав і скинув мене на дядька.
– Мені шкода, — прошепотів уражений омега.
Він думав, що Чонгук просто розпещена дитина, якій можна все, а виявилося, що він просто нікому не потрібен був. Батьки відмовилися від нього, переклавши відповідальність за дитину на чужих людей.
– Та все добре. Це ж не мій рідний дядько педофіл-ґвалтівник, — усміхнувся Чонгук. – Вибач, – альфа зрозумів, що сказав не те, коли відчув, як напружився омега.
– І як ми докотилися до цього? – запитав Те.
– Я думаю, ми чудово підходимо один одному, — з усмішкою промовив молодший.
– Чому ти так на мене з’ївся? Я ж нічого не зробив тобі, — Техьон підвівся і повернувся до молодшого.
– А ти не пам’ятаєш? — спитав Чон, дивлячись у вічі омеги з усмішкою. – Ти ж мене всіляко ігнорував. Я з першого дня в тебе втріскався. Та що там із дня, з першої секунди, як тебе побачив. Я робив усе, щоб ти звернув на мене увагу. Навіть після уроків підходив і питав щось, але ти лише посміхався, пояснював та йшов. Я був тобі лише черговим учнем. А я ж після уроків ще й бився за тебе з дебілами з мого класу, які зривали урок. Але ти так само не помічав мене, а тільки їх. Тоді я змінив тактику та став твоєю головною проблемою.
– Я й не пам’ятав цього, — відповів Те.
– Звичайно, адже твою увагу забирали ті придурки, а не я. Стати хуліганом було моїм найкращим рішенням на той момент. А ще я так розлютився, що ти запросив до себе того охоронця, що вимагав його звільнення, — зізнався Гук.
– Він був єдиним, хто добре ставився до мене. І він мав вагітного омегу. Ти залишив людину без роботи тільки через ревнощі, — Техьон знову розлютився, адже зі своєї забаганки Чонгук залишив сім’ю без грошей.
– Його влаштували до однієї компанії. І взагалі, не потрібно було йому так усміхатися та частуванням пригозати.
– Молодий чоловіке, а чи не багато ви берете на себе?
– Я був у нестямі від ревнощів, — серйозно сказав альфа. — Я гадав, що ти з ним фліртував.
– Мені тоді було не до флірту. Всі ставилися до мене, як до порожнього місця, і я зовсім нічого не міг з цим зробити.
– Пробач мені, — у голосі й погляді молодшого відчувався жаль.
Техьон зітхнув і знову опустився на груди молодшого.
– Я довго так тебе боявся. Тільки подумати, дорослий омега боїться підлітка. Ти завжди був так агресивно налаштований проти мене. Я думав, що все життя проведу в кошмарах, коли ти поставив мітку. Але зараз. Зараз я відчуваю лише спокій поряд з тобою. Я знаю, що мітка та внутрішній омега дуже сильно впливають на мене, але цей спокій відчуваю я, — знову глянув у вічі альфе. — Я не хочу більше боятися та ненавидіти тебе.
– Спробуємо почати спочатку? — запропонував альфа.
– Я Кім Техьон, мені 23 і я вчитель географії, — посміхнувся омега.
– Чон Чонгук, 18, учень старшої школи, який божеволіє від свого вчителя географії, — з усмішкою представився Гук.
Техьон спробує. Тільки цього разу. Без думок про оточуючих, без страху бути засудженим чи неприйнятим суспільством, без спогадів про минуле, без переживань за майбутнє, просто живучи сьогоденням. Він спробує з цим Чон Чонгуком, який зараз поряд із ним.
Додати до улюблених