Чонгук довго думав над тим, чи йти йому до Лі, чи ні. Та постійно бачачи, що тільки внутрішній омега Техьона його сприймаєповністю, а не сам Те, змушувалось задуматись над цим. Так, він розумів, що зробив багато неправильного, неправильного та навіть дуже поганого… і, на жаль, зрозумів він це не так давно. В той момент, коли він робив ті чи інші дії по відношенню до Кіма, Чонгук відчував, що тільки так і треба. Він з дитинства знав багато альф, як тільки так і діяли, або схвалили б його дії. Він пам’ятав, як альфа-викладач в одній із його шкіл-інтернатів, почувши від омеги, що той йде, просто притиснув його до стіни та поставив мітку. Так, він тоді подглянув за парою. Та коли омега отримав «бажану» мітку здався і навіть сказав, що більше нікуди не піде.
Можливо, якби Чон побачив цю ситуацію в більш зрілому віці, то дійсно розтлумачив правильно слова того омеги. Він думав, що, якщо поставить мітку Техьону, той перестане бігати та прийме його. Вони стануть парою і все буде добре.
Аналізуючи свої дії після чергового сеансу Кіма з Лі, Чонгук не даремно згадав і цю ситуацію. Тоді той омега так сказав, бо дійсно вже не мав вибору, а не тому що «чудодійна мітка» змінила його бажання та плани.
В дитинстві та підлітковому віці він багато різного бачив, що поступово також пробував повторювати з Кімом – то і мітка, і нецензурні слова, і поцілунки, і навіть допомога при тічці, і ревнощі та бійки з іншими залицяльникамим. Це все мало б привернути увагу омеги до нього, зародити хоча б мізерні почуття… та кожна його витівка тільки більше віддаляла Кіма. Техьон щоразу тільки більше пручався, віддалявся і неймовірно бісило. Чому у всіх виходило до цього, а в ньогго ні? Що він робив не так? Чого це не спрацьовувало між ними?
З кожним днем дедалі більше ставлячи собі подібні питання, школяр вирішив звернутись до психолога.
Перший сеанс залишив дуже великий вплив. Він навіть думав, кинути це все, ще більше розчаровуючись в собі та боячись повністю осягнути скільки ще неправильного він натворив.
Прийшовши на другий сеанс, хлопець довго переступав з ноги на ногу перед входом у торговий центр, що навіть охоронець забив на листання стрічки твіттера та почав уважно за ним слідкувати.
Таки змусивши себе, Чонгук піднявся до магазинчика Лі, відчуваючи, що йде на каторгу.
– Прийшов таки, – замість привітання, мовив омега. – Думав, не прийдеш.
– А як інакше? – з викликом перепитав Чон.
– Ти великий молодець, – без глузувань та жартів похвалив його психолог. – Проходь, я все закрию тут.
Чонгук мовчки послухав та пішов займати своє місце. Він знав, що зараз почнеться щось дуже неприємне, але тримався. Він це робить задля свого з Те майбутнього. Він зможе.
– Отже, продовжимо терапію, – з ентузіазмом мовив Лі та зайняв своє звичне місце за столом, розкладаючи блокнотики, листочки та якийсь клубок.
– Угу, – тільки й згодився школяр, спостерігаючи за діями психолога.
– Ітак, почнемо з простенького. Тримай ось цей клубок, – Ен передав йому нитки. – Зараз тобі потрібно зробити так. Бери за кінчик нитку, потримай та подумай, коли ти злився на себе, щось роблячи, чи думаючи про Техьона.
– Серйозно? – перепитав Чон, адже він з минулого сеансу тільки те й робив, що злився на себе.
– Так. І тепер в голос називай кожний з цих випадків та паралельно намотуй на руку коло, – пояснив Лі свою техніку.
– Таке собі заняття, – Чонгук навіть не міг уявити, скільки того мотка залишиться. Нагадувати собі про всі косяки якось не дуже хотілось, особливо після того, як він виніс уже собі весь мозок.
– Починай, – спокійно, але з натиском сказав Лі.
Робити нічого, то ж Чонгук вирішив почати з самого початку.
– Коли Техьон тільки прийшов до нас працювати я закохався в нього, – промовив школяр та накинув одне коло на зап’ястя.
– Ти розізлився на себе, бо закохався в нього? – перепитав Лі, записуючи.
– Так.
– Чому? – психолог уважно поглянув на пацієнта.
– Бо він став моїм вчителем. Він був старше, але явно дуже наївним. Не мій типаж.
– То ти злився на себе, бо закохався в того, хто не є твоїм типажем? – не зовсім розуміючи, перепитав Ен.
– Бо я розумів, що нічого з цього не вийде.
– А-а-а, добре, – протягнув омега, зрозумівши та записуючи це. – Далі.
– Коли спробував підкотити, але Те не звернув уваги, лиш посміхнувся і пішов займатись своїми справами, – знову оберт.
– Ти відчув, що зробив недостатньо? Чи…
-Так, – перебиваючи, відповів Чон.
– Ще, – скомандував Лі.
– Коли вперше побився з дурними однокласниками, які зривали урок Те. – оберт.
– Бо…
– Бо вони привертали більше його уваги, ніж я, попри всі спроби.
– Зрозуміло. Далі.
– Кожного разу, коли бився з ними. – оберт.
– Коли вперше сам зірвав урок географії, – оберт.
– Коли вперше…
І так вони розбирали кожен випадок. Чонгук називав подію, Ен запитував причину гніву, Гук пояснював, і так по колу.
Вони більше години розбирали окремі ситуації та дії, поки в мотку не залишилось менше половини, а Чон лише похмуро дивився на свою руку, обмотану зеленими нитками.
– І що дала твоя вправа? – запитав хлопець, відчуваючи провину. – Я відчуваю лише себе лайном.
– Вона не для того була придумана. Дивись, як багато ти зробив дій, через які гнівався на себе, та після кожної з них, ти міг би чинити по-їншому. Міг би знайти якусь альтернативу, перепросити, поговорити з омегою, який тобі подобається, чи з кимось, кому довіряєш. Змінити свій план дій. Але замість цього ти лише більше робив дурнить, ще більше зненавидівши себе. Тому тепер ти носиш на собі такий от тягар. Це примітивне порівняння. Але за допомогою цих ниток ти побачив, як сильно завинив перед Техьоном, а в першу чергу і за собою. Тепер ти, розуміючи наскільки це багато, маєш наперед планувати свої дії, свої висловлювання.
Чонгук нічого не відповів, лише замислився, розглядаючи купу ниток на руці.
– А ще, для того, щоб відпустити це і перестати себе картати, розріж ці нитки, – запропонував Лі, передаючи альфі ножиці.
– Думаєш, допоможе? – з усміхом запитав школяр.
– Ніколи не знаєш, – все ще простягаючи пацієнту ножиці, відповів Лі.
Чонгук мало вірив в це, але коли він взяв до рук ножиці та розрізав яскраві нитки, котрі наче візуально стискали його руку, дихати навіть стало легше. Чи то самонавіювання, чи дійсно методика працює, але Чону справді стало легше.
– На цьому ми закінчуємо сеанс, тобі ж я порекомендував би до наступного сеансу спробувати зблизитися з Техьоном, завести якийсь спільний секрет, але, будь ласка, без булінгу та примусу. Все має бути на добровільній основі.
– Добре.
Попрощавшись з психологом, Чонгук неквапно відправився додому. Він думав про сьогоднішній сеанс, а також про «секрет». Було б чудово дійсно повезти Кіма на море, заночувати в будиночку дідуся та провести гарно час. Вони б моли там навіть піддатись романтичній обстановці та не лише вдень провести гарно час, а й вночі в ліжку.
Подумавши про це, Чонгук збентежився. А потім змусив себе відкинути ці думки, щоб знову не довелося шкодувати.
***
Натупного дня, а саме в п’ятницю Чонгук вирішив таки прослідкувати за Те в школі знову і, можливо створити спільний секрет, адже омега саме йшов до бібліотеки, а як всі знають – бібліотека не це лише місце де читають.
Те сидів за дальній стіл, який було практично не видно з проходу за стелажами, що було дуже вигідно для альфи, який враз збудився, бачачи свого омегу. Кім захоплено читав книгу, коли відчув, як хтось торкнувся його стегна. Відірвавшись від книги, омега побачив свою пару, що присів перед ним та ледь відчутно погладжував його стегно.
– Що ти робиш? — пошепки спитав учитель, не чекаючи такого повороту подій.
– Я скучив, – так само пошепки відповів альфа, посміхаючись, але заняття свого не припиняючи.
– Що ти робиш? Ми ж у школі! — обурився гучним шепітом Кім, намагаючись скинути з ноги руку молодшого.
– Тут ніхто нас не побачить, – відмахнувся Чон. – Іди сюди, – він тихенько відсунув стілець омеги і підійшов ближче, підводячись, обхопив стегна старшого руками.
– Відпусти мене! – розхвилювався Техьон і почав вириватися.
– Ні, — відповів альфа.
Чонгук розумів, що почав нечесно, але також бачив, як його дії впливають на омегу. Кім хотів продовження. І це факт.
А сам Те, від такого тону молодшого, відчував як мурашки пішли тілом. вчитель трохи розгубився. Він розумів, що це робити не можна, але чомусь хотів. Він не повинен бажати цього, але прямо перед ним владний і сильний альфа, який так сексуально закушує нижню губу і міцно стискає його стегна.
– Я ж знаю, що ти теж цього хочеш, — прошепотів на вушко старшому Чон і прикусив мітку.
Тілом омеги ніби пройшов електричний розряд. Він прикрив очі, намагаючись впоратися з собою. Чонгук різко підняв вчителя, закидаючи ноги собі на талію. Старший хлопець, який не чекав цього, тут же обхопив руками шию альфи, боячись впасти. Тільки завдяки цьому та швидкій реакції, Чон встиг усе це зробити і віднести Кіма у найдальший кут. Він опустився на стілець, не відпускаючи Те, і відразу почав цілувати губи омеги. Руки Гука блукали по спині, сідницях та стегнах старшого, поки губи та юркий язичок досліджували рота. Він був наполегливий, але давав повну свободу дій. І це Те чудово відчував, але… близькість альфи здавалася найправильнішою і найнеобхіднішою на цей момент. Без сором’язливості, Техьон відповідав на поцілунок, по-справжньому насолоджуючись.
Він уже й сам ринув до Чона, наче не боячись наслідків. Обом хотілося тільки більшого. Опустивши омегу спиною на стіл, Гук почав покривати поцілунками обличчя та шию Техбона. Старший уже ледь стримував гучні зітхання. Кім кайфував не лише від дій альфи, а й від його ваги, яку відчував на собі.
– Та-а-а-а, — почули вони обидва і завмерли, дивлячись один на одного.
– Це …? — не встиг Чонгук озвучити своє запитання, як вони знову почули захоплений стогін. – Невже?
Чонгук підвівся і допоміг омезі прийняти вертикальне положення. Вони прислухалися та пішли на звуки. Як виявилося, стогін йшов з боку тієї самої підсобки, в яку одного разу Чонгук затягнув Те. Омега трохи зніяковів, згадавши той випадок. Гук узяв вчителя за руку, поки вони підходили. Голоси ставали дедалі голоснішими. З одного боку, хотілося дізнатися, хто ж там, з іншого — дика незручність.
Цікавість перемогла. Чонгук прочинив двері. Пара застигла в невеликому шоці — біля дальньої стіни підсобки віддавалися пристрасті два вчителі. І було б зовсім пофіг, якби то люди були різних статей, але перед Чоном і Кімом були Сон Хьону і Че Хьонвон – альфи.
Колеги завмерли.
– Боже, — приречено і шоковано водночас прошепотіли Техьон і Хьону.
– Ого, – неоднозначно видав Чон і зачинив двері.
Кім вражено дивився на свого альфу, а той, мабуть вже прийшовши до тями після побаченого, стримувався з останніх сил, щоб не розсміятися.
– Вони разом? — з усмішкою спитав школяр у вчителя.
– Я думав, вони посварилися після Дня вчителя, — ухильно відповів Те, дивуючись реакції альфи.
– Яка несподіванка, — із задоволеною усмішкою промовив Гук. — Здається, в атестаті у мене буде відмінно з трьох предметів.
– Ти не посмієш, інакше ми розійдемось, — погрозив Кім.
– Як це…
– Я попередив тебе, Чон Чонгук-щі, — піднявши вказівний палець до обличчя учня, не дав договорити йому Техьон.
– Добре, — похмуро погодився випускник.
Похитавши головою, Те озирнувся і, полегшено зітхнувши, подивився на час — усе ще йшов урок і тут нікого, крім них, не було.
– Давай трохи відійдемо, – запропонував Кім, взявши свою пару за руку і трохи відводячи вбік.
– Гаразд, гаразд, не будемо ще соромити цих двох, — здався Чон, небезпечно блиснувши очима.
Техьону не сподобався цей блиск, але не бажаючи ще більше бентежити колег, омега повів альфу за столик до вікна. З цього місця їх практично не видно буде, зате вони зможуть побачити, коли підуть альфи.
Географ все ще не міг повірити, що ці двоє шикарних альфів разом. Ні, він не заздрив і не був проти, просто якщо згадати скільки років Сон ігнорував Че, то це і справді виглядає занадто нереальним.
– Я хочу тебе відвести додому, — прошепотів Чон на вушко омезі. — І там зробити багато непристойних, але дуже приємних речей.
– Коли ти… — відчувши руку на стегні, Техьон зупинився на мить. – Не треба. — попросив омега, почуваючи себе ніяково.
– Може, ти як учитель…
– Хьонвон-а, — помітивши парочку, що вийшла з підсобки, Те підвівся на ноги і покликав друга, зовсім не звертаючи уваги на школяра.
– Техьон-і, — ніяково переступаючи з ноги на ногу, Че спантеличено подивився на фізрука, але до друга не підійшов.
– Нам вже час.
– Почекай, — Кім кинувся слідом за ними, але почувши приглушений рик від Сона і погрозливий від Чона, відразу завмер.
– Не смій, — погрозливо промовив школяр, виходячи вперед і закриваючи вчителя собою.
Техьон одразу й не зрозумів, кому це «Не смій» було адресовано. Такий загрозливо злий Чон із жорстоким поглядом сильно лякав. Приймаючи останні слова молодшого на свій рахунок, він зовсім не розумів, за що отримав їх. Але через пару секунд…
– Ми йдемо, — піднявши руки вгору і відступаючи до виходу з бібліотеки, сказав заспокійливим тоном Че Хьонвон. Він так само взяв за руку Сон Хьону і почав потихеньку вести.
– Він не хотів тебе образити, Те. Коли прийде в норму, сильно шкодуватиме.
Коли альфи пішли, а Чонгук так і продовжив стояти в агресивно-оборонній позі, географ, все ще намагаючись скласти все до купи, але не придумавши нічого кращого, стукнув альфу по передпліччю з фразою:
– Чого застиг?
У цей момент Чон ніби ожив і з обуренням глянув на свою пару.
– Ти хоч усвідомлюєш, що щойно ледь не сталося?
– І що ж? — з усмішкою нерозуміння спитав учитель.
– У Сон Хьону гон. Зовсім не розумієш, до чого це могло призвести? — голос школяра починав підвищуватись.
Він сердився. Дуже сильно сердився на безрозсудного омегу.
– Я не знав, – ледь чутно прошепотів Те.
Омега відчував себе шкідливою дитиною, яку сварив злий батько, що запобіг трагедії. Він навіть опустив голову.
І як він цього не зрозумів? Техьон і справді не відчув запаху фізрука, що посилився, не відчував пригнічуючої домінуючої аури. Навіть його внутрішній омега був розслаблений і, швидше за все, надто зайнятий Чоном, хоч і мав відчути альфу в гоні. Чому він нічого не помітив? Чон Чонгук весь цей час відчував це, тому й кинувся боронити? Він справді змінився?
– Хей, — трохи охриплим, але вже спокійним голосом, покликав омегу Гук і, легенько доторкнувшись до підборіддя старшого, акуратно підняв обличчя вчителя, щоб пояснити все у вічі. — Я не хотів на тебе накричати. Вибач. Просто ти так мене ігнорував, але в той же час впевнено ступив до Сона. Я злякався. Адже він не в адекваті, раз навіть Че присунув. Від альфи в гоні очікується чого завгодно.
– Вони зустрічаються, – відповів Техьон, не бажаючи, щоб про його друга думали погано.
– Все одно. Ти думаєш альфа з відбитими мізками вибере іншого альфу? Ні. Які б стосунки їх не пов’язували, якщо поблизу є доступний омега, будь-який альфа завжди вибере омегу. Це факт. Тим більше, що ти тут був один омега. Як ти міг ось так піти до них? А якби мене не було поряд?
– Я не відчув, що в нього гон, — розуміючи, що нема чим крити, Те лише сказав те, що найбільше його зараз цікавило.
– Натомість я відчув. Ти зараз же підеш додому. Я все вирішу з Ільхуном.
– Ні. Хьонвон з Хьону пішли. Це ж мінус два вчителі. Ти хочеш довести свого дядька до нервового зриву? — заперечив географ, чудово розуміючи, що зараз два класи залишилися без викладачів. І хоч у нього вікно, але наступний урок все ж таки є.
– Після зустрічі з Соном твій гормональний фон може дати збій і запах посилиться. Ти хоч розумієш, що може розпочатись? Школярі – це ходячи напружені гормони, ти тільки спровокуєш їх, – не хотів відступати Чон і продовжував доводити своє.
– Тоді чому тобі не зносить дах? Ти так добре контролюєш себе поряд зі мною, — вказав на очевидний факт Техьон.
– Бо ти мій. І я тут не для задоволення своїх потреб.
– Тоді просто проведи зі мною цілий день. Сядеш за вчительський стіл і вирішуватимеш завдання з географії, поки я проводитиму уроки. У разі чого – ти будеш поряд і врятуєш мене, – посміхнувшись, запропонував омега.
– Ти мене зовсім не слухаєш, – похитав головою альфа.
– Я чудово зрозумів тебе, але й ти зрозумій мене — я не почуваюся якось незвичайно. Якби ти не почав тут гарчати і загороджувати мене, я б і не здогадався, що у Хьону гон. Тому я не думаю, що щось станеться. Плюс до всього — Чон Ільхун залишився без двох вчителів, які, можливо, ще мають уроків у другій половині дня. Куди йому подіти дітей?
– Нехай відправить додому. Не такі вже важливі предмети фізкультура та музика.
– Я не хочу знову підводити твого дядька. Він багато чим мені допоміг, поки я навчався у школі і зараз прийняв на роботу, — використав останній аргумент Кім.
– Добре, – здався Чон. — Але я ходитиму за тобою.
Усміхнувшись, омега не стримався і цмокнув молодшого в щічку. І поки Гук, що спантеличив, відмирав, Техьон помчав до директора. Потрібно було попередити про відчутність Сона і Че.
Чонгук справді прийшов на урок до старшого, зайняв учительський стіл і почав щось виводити в зошити. Те попросив хлопців не звертати уваги на випускника і почав пояснювати матеріал. Омега з якоюсь невідомою йому досі насолодою і навіть ентузіазмом проводив урок, періодично поглядаючи на свого альфу. Усередині вчителя все стискалося від думки, що Чон усе кинув і так впевнено пішов за ним, що цей альфа будь-кого розірве, якщо потрібно, щоб захистити його. Кім уперше таке відчував. Мабуть, це й називають щастям? Знання того, що комусь ти настільки небайдужи, що людина готова слідувати за тобою всюди, врятувати від будь-якої проблеми, захистити від будь-кого, просто бути поруч.
Він навіть не помітив, як деякий час просто стоїть посеред класу і розглядає захопленого своєю справою Чона. Учні виконують завдання, а омега так сильно задумався, що й не відразу помітив відповідний зацікавлений погляд альфи. Зустрівшись очима з випускником, Техьон ніяково відійшов убік і повернувся до альфи спиною, вдаючи, що його дуже зацікавило, чим займається саме в цей момент учень позаду нього, а насправді лише намагався сховати зрадливий рум’янець. Коли він почав червоніти при погляді на Чона від збентеження, а не від злості?
Злякавшись своєї реакції, географ вирішив, що варто поговорити з Лі Еном. Той може допомогти.
Коли Техьон проводив черговий урок, а Чонгук так само сидів за столом і щось малював, омега, подивившись у коридор через вікно в стіні, помітив Чон Ільхуна, який хитав головою. Директор, мабуть, був зовсім не в захваті від дій цієї пари. Воно й зрозуміло. Але в цьому випадку Техьон вважав, що нехай школяр краще сидить тихо поруч, ніж піднімає на вуха всю школу, привертаючи цим ще більше уваги.
А у Чонгука вистачить розуму наробити справ. Зараз він міг навішувати локшини школярам, що Чон покараний, тому вирішує додаткові завдання з географії. Дітлахи подивляться на штрафника і заб’ють, через пару уроків, навіть не згадуючи про його присутність на їхньому уроці географії.
Після уроків, Те думав втекти по-тихому, поки його особистий охоронець сходить за своїми речами до класу. Однак варто було йому вийти з учительської, як Чон уже був тут.
– Думав утекти? — з посмішкою спитав альфа.
– Від тебе не втечеш, – здивуючись питанню молодшого, але не подавши виду і лише насупившись, відповів Кім.
– Ходімо, проведу тебе додому, — продовжуючи посміхатися Чонгук простяг руку, мабуть, плануючи старшого взяти за руку.
– У цьому вигляді? Хол, іди додому, дивитись мультики, — Техьон ледь стримав посмішку. Чомусь хотілося пограти з альфою.
– Я переодягнуся дорогою, — пропускаючи повз вуха шпильку вчителя, відповів Чон. — Постійно ношу із собою зміну. Так, про всяк випадок.
Альфа лише посміхнувся, побачивши реакцію старшого. Який же він старанний учень – і уроки виконав, і завдання Лі Ена. Хоч і не сталось так, як йому хотілось, але спільний секрет у них тепер є.
«Що ж, терапія має продовжуватись» – подумав, Чонгук, відчуваючи себе задоволеним цим днем.
Додати до улюблених