Йти додому у супроводі Чон Чонгука було несподівано-небажаним для Техьона. Він думав, що Чон, як завжди, доведе його до істерики, познущається на своє задоволення і піде в туман. Сьогодні, мабуть, у школяра інші плани. Омега чомусь побоявся сідати в автобус із альфою, тому пішов пішки, хоча, мабуть, швидше було б таки поїхати на громадському транспорті. Та й тут було недалеко, та й зовсім некомфортно. Він відчував на собі пронизливий погляд учня, мовляв «Стережись, втекти не вдасться», наче готови будь-якої секунди впіймати або зірватися на біг.
– Ой! – злякано вигукнув Кім, коли його взяли за руку.
– Від тебе несе страх за декілька кілометрів. Нічого я тобі не зроблю, годі вже тремтіти, — роблячи байдужий вираз обличчя, сказав Чонгук, крокуючи поруч із старшим.
Вчителю це не сподобалося, адже тепер шансів на втечу ставало дедалі менше, але з іншого боку, він тепер точно знав, що робить молодший. Всю дорогу додому вони йшли в тиші, хоч і тримаючись за руки. Як би Те не намагався, школяр не випустив його долоню зі свого полону. У якийсь момент Кім здався, і ця байдужість тільки потішила Чона.
Підходячи до вже звично «багатоподійного» провулку, Техьон підняв голову і побачив свого тата, що прямував в їхній бік. Він ще не помітив парочку, щось друкуючи в телефоні. Щоб не відбулася фатальна зустріч, омега потягнув молодшого у провулок. Вчитель завів Чона в найвіддаленішу частину, щоб, не дай Боже, тато не повернувся і не побачив їх.
– Треба ж, ти так поспішаєш, я не проти, – прошепотів Кіму на вухо альфа.
– Придурок, там мій тато, – прошепотів у відповідь із злістю Те. — Якого біса ти поперся мене проводжати у шкільній формі?
– Пробачте, вчителю Кім, не встиг переодягнутися. Наступного разу виправлюся, тоді…
– Ніякого наступного разу! Більше ніколи не проводжай мене додому, — урвавши школяра, суворо сказав омега.
– Ще, – несподівано захоплено прошепотів Чон.
– Що?
– Ще давай, я так заводжуся від твого грізного вчительського тону, ніби граємо у рольові ігри.
– Дурень, – розлютився Техьон і вдарив молодшого по плечу.
– Боляче, — скривився Чонгук і зігнувся, хапаючись за забите місце.
– Та годі, не так я й боляче вдарив, — здивувавшись і навіть трохи злякавшись, сказав омега.
– Я думаю, у мене зараз плече відвалиться, — голосом людини, якій дуже боляче, відповів молодший.
– Так боляче? — стурбовано спитав омега, нахиляючись ближче.
– Ось і попався, — одразу ожив Чон, обіймаючи вчителя і притискаючи до себе.
Поки Техьон не почав вириватися, школяр залишив кілька легких поцілунків на скроні омеги і сам відійшов на кілька маленьких кроків.
– Чому ти постійно мене провокуєш? — стомлено спитав омега. — Адже я лише хочу нормальне, спокійне життя. Хочу багато працювати, відпочивати у вихідні вдома, колись зустріти такого ж звичайного альфу, який, як і я, хоче тихо-мирно проживати своє життя, дружитися, народити дитину, купити невеликий будиночок і спокійно, непомітно для інших, прожити своє життя. Але ж ти… Ти ж не розумієш, що мені не потрібна ця емоційна гойдалка, дивні недовідносини на межі наказу, твої власницькі замашки та проблеми з контролем агресії. Я не хочу всього цього, тож відпусти мене, — попросив Кім наприкінці, помічаючи, як змінюється настрій альфи.
– Не потрібно? А хто тебе питав? – Притиснувши омегу до стінки, злісно запитав Чон. — Я хотів по-доброму, але ти, мабуть, не розумієш і не приймаєш доброго до себе ставлення. Тоді все буде погано.
Альфа уважно подивився на Те і поцілував його, прослизаючи в рот омеги юрким язичком. Цей поцілунок тривав недовго, але чітко доводив вчителеві, що це лише початок.
— Тепер ти повинен так мене цілувати щоразу, коли зустрічаєш, — наказав Чонгук. — І вже повір, у школі ми тепер бачитимемося дуже часто.
Школяр впевненою ходою покинув місце, залишаючи Техьона з жахом усвідомлювати, що тепер йому точно доведеться перетерпіти муки або просто звільнитися. Кім опустив голову і понуро поплутав додому. Йому все ще треба виконати доручення Лі Ена. Чонгук зі своїм наказом був такий невчасний. Як він зможе уникати Чона? Особливо коли потрібно проводити уроки в чоновом класі? Дійсно легше бул або звільнитись, або втекти кудись…
-Цей малолітній монстр всюди знайде, – безнадійно прошепотів омега, підходчи до свого двору.
Коли вчитель увійшов до будинку — нікого не було, що цілком логічно, бо батько на роботі, а тато кудись пішов. Те зняв взуття і поплентався до своєї кімнати — хотілося заснути і прокинутися тільки наступного дня.
Як тільки Кім увійшов до своєї кімнати, то побачив Чон Чонгука, який розвалився на ліжку, та уже переодягся в найтемніший і найбільший за розміром одяг омеги.
– А я вже зачекався на тебе, — з усмішкою промовив альфа і витяг губи для поцілунку.
Техьон спочатку не зрозумів у чому річ, навіть практично не відчував розповсюджуючого печіння в руці.
– Що ти тут… — так і не поставивши свого запитання повністю, омега замовк, нарешті відчувши це. Наказ розростався по всьому тілі, розповсюджуючи пекучі відчуття.
– Ну ж бо, — з глузливою посмішкою зажадав альфа. — Інакше вона жорстоко покарає тебе.
Вкотре почуваючи себе огидно, Техьон злісно подався вперед і поцілував молодшого. Ось так просто, передаючи всю свою образу і біль, кусаючи та смоктаючи то верхню, то нижню губу. Те з такою рішучістю цілував молодшого, бажаючи передати всі пережиті страхи і переживання.
Чонгук відповідав тим самим, цілуючи так, наче хотів з’їсти омегу. Ніхто з них не хотів поступатися і першим здаватися, перериваючи цей поєдинок губами. Чонгук поклав руки на сідниці омеги, притягуючи його до себе ближче і змушуючи опуститися на свої стегна. Техьон злякався, що ця своєрідна боротьба може перерости на щось більше, але зараз так не хотілося здаватися. Хотілося, щоб Чон хоч раз відступив. І він відступив. Зовсім несподівано для обох Чонгук розірвав поцілунок і уважно подивився в очі старшого. Губи обох садніли, губи альфи навіть трохи кровоточили.
– Стільки почуттів, — прошепотів молодший.
Чон провів великим пальцем по нижній губі омеги, трохи натискаючи.
– Якщо наше кожне привітання буде таким, маю сумнів, що знову зможу стриматися.
– Скасуй наказ, — зажадав Те, уникаючи дотиків до своєї губи.
– Не хочу, – блукаючи поглядом по обличчю старшого, відповів Чон. — Мені подобається, коли ти робиш перший крок і не уникаєш мене. Якщо для цього я маю тобі наказувати, я буду.
– Можна просто поговорити. Скажи, чого ти хочеш, я скажу, чого я хочу. Ми можемо вирішити це інакше, – розуміючи, чим це все скінчиться, стомлено запропонував омега.
-Не хочу, – скривився альфа. – Ти не хочеш того, що й я.
-Тому що мене бісить твоя нав’язливість та жорстокість. Навіть якщо відняти твій вік, те, що ти школяр, те, що було в Пусані та взагалі все, – Техьон змовк на пару секунд, збираючись з думками. – Я хочу нормально відношення до себе. Мені потрібен альфа, який стане опорою, а не садистом. Ти тільки те й робиш, що переслідуєш, робиш боляче, шантажуєш та наказуєш. Як можна на цьому всьому побудувати нормальні стосунки?
– Але до тебе без оцього всього не доходить, – продовжував гнути своє Чон.
– Ти ж розумієш, що буде, якщо це станеться у школі? – запитав Те, маючи на увазі їх «вітання».
– Боїшся, що один поцілунок переросте на щось подібне?
– Ти думаєш не про те, – пошепки відповів Техьон, думаючи, що розмовляє зі стіною. — Уся ця ситуація була неправильною із самого початку. Ти не повинен був…
– Ну ось знову. А все так добре починалося, — Чонгук вмить розлютився, скидаючи старшого на ліжко.
Альфа підвівся на ноги і, взявши рюкзак, пішов. Те дивився услід молодшому, переварюючи ситуацію. Чому він ніяк не зрозуміє, що Кім не хоче всього цього? Чому ніяк не дасть йому спокою? Будь-яка здорова дія або слова Кіма відразу сприймаються черговою жорстокістю, черговим образливим словом, наказом.
– Техон-а, ти вже вдома? – почув Те голос тата. – Допоможи мені з вечерею.
Вчитель і не помітив, скільки часу провів у роздумах. Йому тепер хоч до школи й не приходь.
Похитавши головою та обіцяючи собі, що повернеться до цих роздумів потім, Кім пішов до низу, допомагати татові.
Завдяки кулінарії, омега має шанс відволіктися від думок про Чона.
– Ти сьогодні знову пізно. У школі велике навантаження? – запитав старший омега, моя овочі.
– Ні, не таке вже й велике, просто я мав підготуватися до конференції, — ухильно відповів Те.
– Тоді тобі треба добре харчуватися та відпочивати. Я якраз купив сьогодні багато овочів та м’яса.
– Чудово, батько любить м’ясо.
– Це точно, — засміявся тато.
Вони за готуванням багато балакали то про те, то про се. Техьоні подобалася ця розмова ні про що. І це допомагало відволіктися. Те згадав про доручення психолога, тому вирішив обережно спитати.
– Тату, скажи, а ви часто залишали мене у дідусів в дитинстві?
– У дідусів в дитинстві? – здивувався старший омега.
– Так, зовсім недавно мені згадалося, що я часто грав один, коли був маленьким, а потім приходив дідусь і давав мені багато солодощів за те, що я добре поводився, — поділився Те тим, що згадав.
– Так? Може, тобі здалося. Ми з раннього віку віддали тебе в садок, — голос тата трохи здригнувся, але він намагався вдати, що нічого незвичайного не відбувається.
– Але той дідусь був зовсім не схожий на жодного з моїх дідусів. Може, це був дідусь з твоєю лінії? – продовжував допитуватися Те.
– Я…
– А ще я пам’ятаю, що там був мій дядько, я був радий грати з ним. Тату, у мене є дядько? Тоді чому…
– Техьон-а! — вигукнув старший омега. – У тебе немає дядька! І твої дідусі відмовилися від нас! Тож забудь про все!
– Тату, – Те вперше бачив батька таким схвильовано-сердитим, навіть трохи наляканим.
– Ми закрили цю тему, Кім Техьон. І більше не підіймай її, — тато був злий. Дуже злий.
Тільки тепер Техьон ще більше хотів дізнатися.
Додати до улюблених