21 жовтня 2019 рік. Щоденник Катсукі Бакуго…
Тіло Ізаннамі Лімо з розмазаною половиною черепа лежить на тротуарі одного з найбагатших районів Токіо, заливаючи асфальт багряною кров’ю, яку раз у раз розтягують по дорозі автомобілі, які проїжджають повз. Відкритий перелом лівої руки і правої ноги, вивернута в неправильний бік шия, на перший погляд, це аварія – ось тільки уламки скла явно не від машини. Це послання кожному, хто йде проти уряду і героїв, які є ляльками в руках влади.”
Бакуго дивиться на щоденник у шкіряній палітурці – ця річ останнім часом стала для нього безцінною. У ньому він зберігав два конверти: освідчення в коханні та свідоцтво про смерть дівчини, якій було адресовано перший лист. Сховавши щоденник під курткою, він уважно подивився на тіло журналістики: моторошна, болюча смерть.
– Нею протаранили скло бізнес-центру, а потім просто кинули вниз, бідолаха пролетіла двадцять поверхів. -Прошепотів Катсукі.-Останнім часом про-герої перестали бути героями. Це те, що Ізуку передбачила ще коли була підлітком. Ще коли була жива. Хлопець сідає в машину до Кірішіми і віддає йому каву. На вулиці починається злива, яка неприємно тарабанить по даху автомобіля. -Ще одна журналістка, яка занадто багато знала. Але, на щастя, вона встигла поділитися інформацією. Він дає телефон із дуже цікавим відео. На якому Всемогутній вбиває Зітриголову. Моторошне видовище, чоловікові видавлюють очі і потім ламають шию. Цього цілком достатньо, щоб у героя номер один почалися проблеми.
-Слухай я розумію що ти хочеш насадити голову всемогутнього на піку, але це не поверне її. – Ейджіро розуміє почуття друга сам постраждав від так званих героїв.
-Вона жива! Тіло не знайшли! Думаю, що Деку в полоні або ховається! Бакуго відводить очі вбік і завмирає. Скільки він, переконує себе в цьому, просто хоче вірити в те що ця дівчина жива.
-Навіть якщо так, ти збираєшся змагатися з героями, які в сто разів сильніші за нас! Вони танцюють під дудку влади, а уряд їх у свою чергу покриває.
-Не всі герої такі. Є один що йде проти влади такий собі нічний месник. -Бакуго розуміє, що Ейджіро навряд чи повірить, поки не побачить на власні очі.
-Боги, Каччан, ти про Смарагдового Роніна. Це просто міська легенда не більше того. Думаєш хтось наважиться геройствувати без ліцензії, поза законом стаючи злочинцем, аутсайдером у світі героїв.
-Ізуку б стала, вона ніколи в житті не прогнулася б під гнилу систему. Бакуго зупиняє автомобіль в одному неблагополучному районі. Катсукі точно знає, що тут відбудеться пограбування, і є ймовірність того, що месник з’явиться, теж. Вони сидять у засідці до першої години ночі, перш ніж магазин вибухає і з нього вибігають двоє злочинців. Хлопці не поспішали їх ловити, вони слідкували і змогли спіймати той момент, коли двом грабіжникам, перегородив дорогу, чоловік у зеленому плащі. Злочинці задкували назад від страху, один спробував вистрілити, але герой спритно ухилився і в одну мить захопив і зламав йому руку. рухи були відточені до ідеалу, захоплення й одразу на залом, щоб супротивник не міг, піднятися. якою б поганою видимість не була, Бакуго спалився, і, побачивши його, Ронін кинувся бігти.
-Стій, я хочу просто поговорити! -Але той не зупиняється і підіймається на дах. Бакуго наздоганяє його і встигає схопити героя за зелений плащ на пожежній драбині. Плащ дуже добре закріплений, а Каччан сильний, він тримає мертвою хваткою, йому не вирватися. Але Ронін скидає зелену мантію з себе і залишає в руках Катсукі. Під зеленою накидкою ховалася тендітна жіноча фігурка. у чорній кевларовій броні.
-Каччан, -Тихо прошепотіла вона, знімаючи маску. – Деку? – Кричить він, перш ніж дівчина стрибає з даху і зникає в ночі. -Ей Катсукі ти чого? -Схвильовано запитує Кірішіма.
-Смарагдовий ронін дівчина, і це Мідорія.
-Це ж добре чи погано?
-Не знаю, вона явно була не рада нас бачити.
*** *** ***
мені не подобається слово примха в позначені квірка , бо примха це каприз бажання . Тому я буду використовувати слово Дивовижа оскільки воно більше підходить за змістом.
Катсукі Бакуго притискає дівчину до стіни в шкільному коридорі. Ізуку червоніє від такого жесту з боку хлопця.
-Єй бездивовижна, є плани на вечір? Він каже це з якоюсь усмішкою. І обіймає її за талію.
-Ні, а що? – Його коліно опиняється між ніжок дівчини, щоб позбавити її можливості втекти. Бо Ізуку полюбляє втікати особливо від сорому
-Нам потрібно поговорити! Ти останнім часом сама не своя шарахаєшся від мене, як від прокаженого. Він з невеликою силою стискає зап’ястя дівчини, і завмирає Ізуку, кривиться від болю, але це не його рук справа, він ніколи не заподіє їй болю.
-Бакуго, ні не треба! -Шепоче дівчина, намагаючись смикнути рукав донизу, але він сильніший за неї. Він задирає піджак і блузку до ліктя і завмирає. Садна, синці, порізи, вся рука в них.
-Варто було мені виїхати на змагання, як вони взялися за старе. -Він обіймає її й цілує в губи ніжно, але й від цього зносить дах. – Однокласники конкретно булили дівчину, але Бакуго був тим скаженим псом який раз за разом ставив їх на місце, Деку взагалі єдина причина через яку вони ще досі живі.
– Зайдеш увечері до мене, фільм подивимося, за одне з домашкою допоможеш. -Ізуку приходить ближче до четвертої. Мама Бакуго приймає її радо. Іноді Катсукі здається, що його мати любить Ізуку більше за власного сина, втім, він нічого не має проти.
Коли починається гроза, Бакуго радіє. Він особисто телефонує мамі Ізуку і каже, що не відпустить дівчину під зливу, і просить дозволу на те, щоб вона залишилася у них на ніч. І як завжди отримує схвалення. Бакуго сумував за нею: за її теплом, ароматом її волосся. Мідорія засинає на його плечі, але все ж він не наважується лягти поруч із нею, забирає в гостьову кімнату, яка навпроти його. Катсукі знає що це до першої блискавки, яка розбудить її.
Тоді Деку, тихими кроками пробереться в його кімнату, в його ліжку, опиниться в його в його обіймах.
Вранці, коли нікого, крім них, у домі немає, Катсукі змусить дівчину роздягнутися, щоб він бачив кожну рану, за яку він спитає в сотню разів болючіше. Його губи цілують кожен синець, кожен шрам, дівчини. У голові народжується дурна ідея, але водночас вона була єдиним вирішенням проблеми. Усе виявилося набагато простіше, і через бездивовижність дівчину не брали в жодну спортивну секцію, але Деку сама підкинула йому ідею. Стежачи за супергероями і ведучи щоденники. Які ховала в нього через вітчима- терана.
Бакуго вів дівчину акуратно тримаючи за руки, із зав’язаними очима. Він приводить її в новенький зал, що належить колись дуже крутому супергероєві.
-Мені набридло, що ідіоти, які мають дебільні дивовижі, розпускають свої руки до моєї дівчини, коли мене поруч немає. Гадаю, ти чула про Чорного Кота…
-Він знімає з неї маску… Міцний літній чоловік простягає їй боксерські рукавички. Можливо, Ізуку ніколи не стане героєм, але це той маленький крок, який зробить її трішки впевненішою в собі та своїх силах. Тренування в одного з найкращих майстрів рукопашного бою, супергероя в якого ніколи не було суперсили. Дівчина буде просто в захваті від занять з ним.
*** *** ***
Коли Катсукі прокидається, дощ уже давно перестав лити, а на вулиці світить сонце. Швидко одягнувшись, взувшись, він попрямував до офісу і вже там куди більш детально вивчив усі появи Деку. З нею потрібно поговорити, дізнатися, що сталося того вечора, який розлучив їх. З тієї ночі, коли її розкрили, вона стала обережнішою, але не стала змінювати маршрути свого пересування і час, до речі, теж.
Очако Урарака вміє ходити на підборах вміє посміхатися і вміє голосно кричати, Кірішіма пожертвував своєю рудою шевелюрою заради цієї сцени.
Підносячись над нею, він зло посміхається, намагаючись не переграти. Смарагдовий Ронін ведеться на наживку , дівчина з’являється позаду хлопця, Ізуку тягне його на себе, а потім притискає до протилежної стіни провулка. Едйжиро був упевнений, що зможе їй протистояти, ось тільки Ізуку не вагається ні хвилини, заламує його руки й одягає наручники.
-Попалася.- Перш ніж Деку встигає зреагувати, Бакуго вводить у шию снодійне. Та спочатку намагалася вирватися, але потім обм’якла в руках Каччана. Він тримає її сплячу у своїх руках, як колись коли вони були разом.
Бакуго повільно і дуже акуратно знімає з неї костюм. Руки мимоволі стискаються, коли він бачить шрами на її тілі, старі й зовсім свіжі.
-Бакуго…-шепоче дівчина… Вона піднімається на ліктях, а потім сідає на ліжко.
-Може поясниш…- Він робить гарячий шоколад, кутає в теплий плед, непомітно для дівчини вмикає диктофон і слухає довгу місцями страшну розповідь.
*** *** ****
День зникнення та що було далі
Всесильний тримає Мідорію над краєм моста. Та задихається, намагається вирватися, але марно. Вона нічого не може проти нього. Надто слабка, нікчемна, ні на що не здатна, недивовижна. У якийсь момент Мідорія кусає його за руку. Чи то їй пощастило, чи то всесильний не очікував цього, але він розтиснув руку і дівчина впала у воду з гучним сплеском. Перегрупувавшись, Ізуку, не виринаючи, запливла в очерет. Їй кілька годин довелося сидіти в гадюшнику, поки не стемніло… І лише тоді вона покинула своїх нових друзів у вигляді жаб, змій і п’явок.
Йдучи пустельною дорогою Ізуку тремтіла від холоду, Мідорія не знала, де перебуває, дівчина розуміла, що якщо Деку зараз з’явиться вдома , а бо в поліцейському відділку ? Швидше за все помре або помруть рідні їй люди, а цього Ізуку боялася найбільше на світі.
-Дівчино, вам допомогти. -Тодорокі завмирає, коли він бачить тендітну дівчину мокру до нитки. І проїхати повз він не може.
-Давайте я вас відвезу куди скажете…
-Мені нікуди повертатися… -Тихо шепоче дівчина, але неї всередині щось підказувало, що цьому хлопцеві можна довіряти.
-Теж утекла з дому… Що ж я теж. Мене до речі звати Тодорокі Шото, а тебе?
-Мідорія Ізуку. Можна просто Деку. -Дівчина подивилася на хлопця, він був ще тим красенем, а гетерохромія додавала йому якоїсь родзинки. Тоді сидячи в його машині закутана в його курточку вона дізналася, що хлопець є сином Індівора – близького друга її вітчима.
Шото виговорював дівчині все, що в нього накипіло, не думаючи над тим, що дівчина може зрадити. Не стримавшись, Деку повідала про свої проблеми з вітчимом і те, що він хоче її вбити, оскільки та знає його справжню форму. Дивно, але з того самого дня вони були разом. Сховавшись у близького друга матері Тодорокі. Шото Тодорокі і Ізуку Мідорія тренувалися, готувалися до того що б в один прекрасний день повернуться і помстяться своїм предкам.
*** *** ***
Тодорокі проводить грубуватими від тренувань пальцями по зелених кучерях Ізуку, яка заснула на його плечі. Видно надто втомилася. Вони вже місяць живуть у монастирі вивчаючи стародавні бойові техніки, для нього це було пізнавально, для неї необхідно. І ось усі тренування завершено. Їх більше нічому не можуть навчити тут. Шото розуміє що рано чи пізно їхні дороги розійдуться, якщо й надалі продовжать свою подорож. Адже кожен божий день Деку повторює ім’я матері та коханої їй людини.
-Мені іноді здається, що я в якомусь страшному сні, і коли я прокинуся, все буде добре, герої будуть героями, лиходії злочинцями, а не навпаки.
-Все буде добре. -Шепоче Тодорокі, хоча в душі розуміє, що нічого доброго, доля їм не підготувала.
Як не дивно, але він здається першим. Першим цілує її. Це не дружній поцілунок, найімовірніше, після нього вони перестануть бути друзями. Ізуку його не відштовхує, навпаки, притягує ближче. Вона втомилася і хоче тепла і ласки, що Тодорокі так вдало пропонує.
Її руки лягли йому на плечі, його вже блукали під її футболкою, гладячи ніжне, гаряче тіло. Залишивши дівчину оголеною, хлопець почав знімати одяг із себе. Поставши оголеною перед іншим хлопцем, Мідорія засоромилася і спробувала прикритися руками. Шото прибирає її руки і стискає її зап’ястя над головою Деку.
-Не треба, ти дуже красива… -Шепоче їй у губи Тодорокі, а потім цілує. Його рухи різкі, рвані: у нього давно не було дівчини, точніше жінки? Від свідомості того, що Ізуку не його, Тодорокі стає зле, адже навіть зараз, коли він у ній, очі Деку заплющені, дівчина уявляє Чортового Катсукі. Він його ніколи не бачив, але вже ненавидить? Ревнує! Ізуку дряпає спину до крові, глушить стогони цілуючи його груди. Шото гарчить від нових відчуттів… Йому до нестями подобається ця дівчина. Її тіло, її запах і голос.
*** *** ***
Ізуку замовчує про те, що було між нею і Тодорокі, тим паче ці стосунки же в минулому. Їй соромно за те, що піддалася слабкості і провела з ним не одну спекотну ніч. Мідорія уважно дивиться на Бакуго, той заціпеніло дивиться на неї, наче бачить примару що повстала з домовини.
-Я не можу повірити в те що ти жива…
-Я жива, Каччан. Але я не розумію. Чому ти не забув мене… Адже минуло вісім років з того фатального дня. Чому ти жив минулим? Навіщо шукав мене? Адже це так небезпечно?
-Деку, я люблю тебе з самого дитинства, зі школи. Коли твоя мати сказала, що ти зникла… Я пам’ятаю, як цілодобово шукав тебе, а потім, коли поліцейські пошуки припинили , почав підозрювати твого вітчима, аж надто він був дивним. Думаєш, я не намагався тебе забути, намагався ще як. Я топив свої проблеми в алкоголі, трахав усе що рухається, але нічого не допомогло. Раз за разом я починав пошуки тебе. Я навіть став детективом тільки тому що під час роботи я не думав про тебе.
-Зрозуміло. Але навіщо тобі Смарагдовий Ронін ти ж не мене спочатку ловив, а його?
-У нас матеріал, який зможе знищити Всесильний, але я не хочу тепер вплутувати тебе в це.
-Думаю після того, що я тобі покажу, ти зміниш своє рішення.
Дівчина приводить його в своє лігво, так званий “СХРОН”, все обладнання було куплено одним бездарним мільярдером, батьки якого загинули в результаті дій про-героїв. Від самого початку він призначався для команди “Аутсайдерів”, але після масових убивств, поліцейських і героїв, що були проти, команда розпалася, і тепер тут жила вона та іноді з’являвся Тодорокі. Бакуго заворожено вивчав будівлю. Тут було все, обладнання для відстеження ситуації в місті, навіть був доступ до відеокамер і поліцейської бази даних, та всіх геройських баз даних, спортивний зал з усім необхідним, , чорт забирай, навіть своєрідна зброярня , окрім того, гараж з кількома броньованими автомобілями і мотоциклами.
Катсукі подивився на Мідорію, яка після екскурсії зайшла на простору кухню і почала готувати каву. У денному світлі він набагато краще розглянув дівчину. Вона змінилася, дуже сильно. Колись тендітне тіло стало куди більш рельєфним і мускулистим, хоча тонка талія збереглися. На шиї виднілося татуювання у вигляді кажана, колись кучеряве зелене волосся стало прямим і чорним. Але від того, як змінилося її обличчя, Катсукі ставало погано, вона більше не посміхалася, в очах більше не горів вогонь, з лиця зникли веснянки, її шкіра стала болісно білою.
-Тут круто… Під час екскурсії ти згадала, що працюєш удень, але не сказала, де і ким.
-Оператором у службі порятунку.
– Ти колись говорила що хочеш ним бути….
-Я не думаю, що все буде, як колись, аж надто багато часу минуло.- Каччан усе ж таки показує відео і всі файли, що в нього були. Деку своєю чергою дає йому доступ до всього, що доступно їй. Так за філіжанкою кави почалася страшна війна, в якій ніколи не буде переможців…
Коли з’являється половинчастий, Катсукі біситься, адже помічає які погляди він кидає на Ізуку. Але його ловить Бакуго, від погляду якого, Шото ухиляється. “-Між ними щось було! І якщо для Деку все в минулому, то для Тодорокі ні. “-Проноситься потягом в голові у Катсукі. Коли Шото знайомиться з колишнім хлопцем Мідорії йому хочеться Бакуго вбити.
Так, їхня інтрижка з Ізуку закінчилася, і вони залишилися друзями. Але Тодорокі хотів повернути колишнє ставлення і увагу дівчини до себе, а цей хлопець був стіною між ними. Водночас Деку була надто поглинута ідеєю вирізати корінь хвороби всіх героїв. І стосунків зараз не хотілося. Дівчина багато працювала і тренувалася і не звертала уваги на хлопців, які раз у раз намагалися звернути на себе увагу.
-Слухай Мідорія ти такими темпами доведеш їх до ручки. -Одного разу каже Урарака, спостерігаючи за тим, як дівчина працювала і вивчала чергове вбивство.
– Мене це не хвилює. Я не можу думати про своє майбутнє, увесь світ не задоволений героями, потрібна іскра, від якої почнеться революція, і полетять голови прогероїв чи радше про-лиходіїв.
-І все ж, кожного разу коли ти дивишся на Катсукі ти стаєш м’якшою, добрішою і даруєш йому такі милі посмішки.
*** *** ***
Японія палала, а з нею і весь світ. Здавалося що у світі не залишилося людей, які були б байдужими до ситуації. Уже кілька місяців, проходили мітинги, страйки , пікети…
Спочатку влада намагалася придушити бунт, але не вийшло, поліція військові всі втомилися від того, що коїться на вулицях. Ізуку сиділа на даху і дивилася на те, як горить опудало Всесильного, який наразі перебував в слідчому ізоляторі з нашийником, що блокував його здібності, і очікував не певного терміну, а смертної кари. По щоках бігли сльози ось і все влада не витримала, подала у відставку. Це Перемога!
-Ти чого плачеш? -Тихо запитує Катсукі, він навчився бути добрим і перестав бути грубим у поводженні з людьми.
-Я не знаю що робити далі? Каччан моєю метою була свобода людей від страху перед героями, і тепер я не знаю що робити…
-Жити, дурна Деку. Адже ми так і не пожили нормально. Він цілує її вперше за довгий час, тим самим допомагаючи дівчині розібратися в собі, зрозуміти, що вона сумувала за ним.
Дівчина й не помітила, як опинилася на бетоні, від якого її відокремлював лише тільки плащ.
Вони зголодніли одне за одним настільки, що будь-які слова не мають сенсу. Ніхто з них не ніжний, Бакуго залишає засоси на тілі, Мідорія дряпає спину. Вранці двоє закоханих спали у світлій квартирі Катсукі. Сплітаючи свої тіла і душі разом. Знову ставши одним цілим, адже так і має бути, так правильно…
Додати до улюблених