Розділ 6. Таємниця комірчини
Йшов сьомий день після нашого приїзду в табір. Мінхо та Хан оголосили про свої стосунки а Чан з Синміном кожен день таємно зустрічалися та проводили час розом. Фелік досі намагався уникати Хьоджіна коли той намагався з ним заговорити. Невдовзі оголосили, що ввечері буде дискотека. Наша команда доєдналася допомагати Чану прикрашати альтаку. Хьонджін та Синмін також були там. Мені було сумно дивитися на свого друга, який уникав своє кохання.
-Полі, а чи не могла б ти з Хьонджіном перинести з комірчини коробки з оздобленням. – в моїх очах зявився вогник. Я знаю, що Фелікс мене потім прибє обо подякує. І можливо мій план дурниця але я відповіла.
-Чане вибач але в мене якось розболілася голова.- я вдавано приклала руку до голови скрививши писок і сіла на стілець.
-Хай Фелікс допоможе Хьоджіну.
-Що?- ще не зрозумівше зкрикнув Лікс.
-Ну добре. Але будьте обережні. Не зачиняйте двері до комірчини за собою бо вони відчиняються лиш зовні.
-Гаразд. Феліксе пішли.- відповів Хван і Лі жалісно чи то погрозливо поглянув на мене коли проходив повз. Я лиш помахала руцею у слід і либилася до схочу. Вони зайшли до комірчини підперши цеглиною двері. Єдине світло було від виходу тож у комірчині було трохи стрьомно. Фелікс ніяково простував в слід за Хьонджіном. А той обернувся і впевнено поглянув йому в очі сказавши.
-Феліксе.
-О напевно він казав про ці коробки.- радісно промовив Фелікс спеціально незважаючи на хлопця. А коли Лікс вже вирішив звалити, двері враз захлопнулися видаючи голосний звук. Фелік аж зкрикну.
-О ні двері зачинилися.- промовив він.
-Я нічого не бачу. Хьонджіне де ти?- Фелікс торохи остовпенів бо відчув на обличчі дотик чужих рук.
-Хьоджне? Що ти робиш?- Фелікс позадкувавв, а Хаван попростував на нього аж доти поки Лікс не вперся спиною до стіни перед тим мало не перечепившись через коробку. Він відчув на обличчі подих, що повільно перемістився до його вуха.
-Чому ти мене уникаєш?- запитав пошепки Хьоджін. Лікс промовчав. Його серце стукало так голосно, він боявся, що Хьоджін почує цей стук. Та Хван продовжив.
-Я ж тобі подобаюся. Чи не так?
-Що?- хоч було темно але можна було уявити, як очі Фелікса збільшилися від подиву.
-Я помітив коли ти вітріщявся на мене в школі. Думав це обмежується простою цікавістю. Я так думав до того дня коли ти втік з альтанки після моїх слів. Тоді я пішов за вами і почув вашу розмову. Тож запитаю ще раз. Я тобі подобаюся?- подих спустився нижче і його гарячі вуста почали цілувати шию Лікса.
-Ттак.мим. Так ти мені. Ах. Подобаєшся. Ще з сьомого класууу. – Фелікс не міг стримати стогін. Йому не вірилося в те, що відбувається зараз. В мить він опам’ятався. Його хвилювало дещо важливе.
-Чекай. Припини.- він відштовхнув Хвана від своєї шиї.
-То я тобі теж подобаюся. Чи я просто твоя забавка.- Хьоджін усміхнувся.
– Так бовдуре. Я намагався сказати тобі це, але ти мене уникав. Я вже думав, що ти.
-Чшшш. Чуєш. Хтось іде.- і справді ключі до комічини повернулися. Фелік та Хван відсторонилися один від одного. Двері відкрив Чан. Пруч з ним стояла я.
-Я ж прохав бути обачними. Що тут сталося.
-Сталося?. А нічого.- зашарівшись Фелікс поглянув на Хьоджіна, який усміхнувся йому в відповідь. Невдовзі ми продовжили прикрашати альтанку але між цими двома вже не було косих поглядів. Я усвідомила, що у тій таємничій комірчіні щось таки трапилося. А червоний слід на шиї Фелікса тільки підтверджував мої здогадки.
Додати до улюблених