Мій телефон раптово ожив. Ми з Славкою одночасно поглянули на екран, на якому з’явилося фото чорнявого чоловіка у смокінгу. Коли з динаміків залунала похмура мелодія похоронного марша. Вона здивовано кліпнула, я ж поспіхом вхопила зі стола телефон, вимикаючи звук. Це був Радченко, колега по роботі, який нещодавно супроводжував мене на корпоративній вечірці. Відтоді він переслідував мене і надзвонював мало не щовечора, запрошуючи на каву чи в кіно. Хоча я чітко дала йому зрозуміти, що не зацікавлена в цьому. Нажаль, деякими чоловіками відмова сприймалася, як виклик. Ілля агрився на мене, мов бичок на червону ганчірку, де б ми з ним не зустрілися, гадаючи що я просто набиваю собі ціну, ігноруючи його залицяння. Наполегливість офісного «донжуана» неабияк дратувала, тому він потрапив до списку людей на яких в мене був виставлений рингтон з маршем Шопена. Я б залюбки внесла Радченка до чорного списку, як решту залицяльників з маніакальними нахилами, але ми як-не-як працювали разом, тож так вчинити я з ним не могла.
— Ви можете відповісти на дзвінок. Поки я…
— Потім передзвоню, — перебила я Славку на пів слові, що виглядало не дуже ввічливо з мого буку. Кинувши телефон в сумку, я не придумала нічого кращого, як збрехати їй, щоб виправдати свою неналежну поведінку: — Це по роботі дзвонять. Один з працівників, не встигнувши вчасно занести мені на підписання докумени, вважає що може мене турбувати поза офісом.
— Буває. Мені теж інколи надзвонюють клієнти після роботи. Деякі навіть посеред ночі, хоча я прошу всіх писати в чат, якщо виникають якісь нагальні питання. — Її насуплений вираз обличчя змусив мене посміхнутися, — То ж я розумію про що ви.
Підвівшись на ноги Славка підійшла до мене, зробила заміри на оголеному передпліччі, поклацала щось на ноутбуці, а потім зупинилася біля принтера. Роздрукувавши ескіз, вона перебила його на мою праву руку. Поки майстриня підготовлювала все необхідне для роботи, обгортаючи кожну річ плівкою і протираючи їх спеціальним розчином, ми узгодили з нею решту важливих питань. Я знову сиділа навпроти неї, моя рука лежала на спеціальній підставці, підсвічена настільною лампою, чекаючи на «акупунктурний» сеанс.
Чомусь саме так мені уявлялась ця процедура, хоча я ніколи не була на жодній з них. Все що було пов’язано з голками лякало мене. До втрати свідомості чи до нападу панічної атаки я була все ще далеко, однак легкий тремор не можливо було приховати.
— Ви не проти якщо я увімкну музику? — відволікла мене від похмурих думок Славка. — Вона допоможе вам розслабитися.
— Вмикайте. — Зустрівшись з її уважним поглядом я зніяковіло запитала: — Невже так помітно, що я нервую?
— Так, але це нормально — нервувати. Я не раз бачила, як кремезні чоловіки, вдвічі більші за вас, марніли на очах перед своїм першим тату. Та коли діло доходило до справи — страхи зникали. Знаєте, як то кажуть: не такий страшний чорт, як його малюють.
— Щось подібне я чула від акушерки, коли тримала за руку невістку в пологовому будинку. Під час інтенсивних перейм Влада виглядала і поводилася так наче з неї виганяли диявола.
Дзвінкий сміх Славки розлився по майстерні гірським струмком, заповнюючи моє нутро приємним теплом.
— Легенькі поколювання від голок і спастичні скорочення м’язів матки — не зовсім вдалий вибір для порівняння.
— Сподіваюся ви знаєте про що говорите. — промимрила я. Обійшовши стола, майстриня зупинилася біля мене, поклала долоню на напружене плече і підбадьорливо стиснула пальці. Від такої дрібнички моє серце було ладне вистрибнути з грудей. Трясця, я надто емоційно реагувала на близькість із нею. Це не добре. Продерши горло, в якому стало сухо наче в пустелі, я з посмішкою сказала: — Не хвилюйтеся, я не збираюся давати драла, коли все почнеться.
— Рада це чути, — М’яка усмішка і волошкові очі, заради яких можна було витерпіти з десяток тортур, заворожували своєю красою. Я б могла милуватися нею цілу вічність, якби не одне «але». Так відверто можна було дивитися на кохану людину, ким вона для мене не була, тож я знехотя відвела погляд. — Дякую за довіру. — почулося у мене за спиною.
Під спів відомої французької співачки Славка повернулася за стіл, зібрала волосся у хвіст, через що її миловидні риси обличчя трохи загострилася і вона стала схожою на ельфійку. Щоправда латексні рукавички і маска псували цей образ. Посміхнувшись своїм спостереженням я вийняла з сумочки телефон і втупилася в екран. Краще вже виглядати як задрот ніж постійно витріщатися на неї…
У свій захист можу сказати, що мені давно не зустрічалися настільки привабливі жінки, від яких перехоплює подих. Однак я розуміла, що це не привід надокучати Славці своєю надмірною увагою. Я впевнена що вже й так здобула собі тут слави дивачки, яка витріщається на людей. Адміністраторка із задоволенням це підтвердить. Ото сміху буде коли вони зберуться разом за кавою і почнуть обговорювати мене.
— Ви чекаєте на важливий дзвінок? — розклавши на серветці стерильні голки Славка вставила одну з них в машинку, кинувши погляд на мій гаджет.
Спостерігаючи за її впевненими діями, я з запізненням відповіла:
— Ні. Просто маю залежність від соцмереж.
Насправді я безцільно гортала стрічку новин у фейсбуці. Попереду було два вихідних, тому вести переписку з моїми подругами, щоб відволіктися від зайвих думок, не було сенсу. Мар’янка після роботи поїхала до батьків її нареченого, знайомитися з ними. А Лорка певно зараз пускає бісики фітнес-тренеру, про якого вона останнім часом без упину торочить. Тож їм не до мене.
— Тепер кожен другий має цю залежність. — Ще раз протерши робочу зону антибактеріальною серветкою, Славка вмочила голку в чорнило і увімкнула машинку. Коли вона нахилилася над столом мою долоню затисло між її грудей. Тієї ж миті гострий кінчик голки торкнувся шкіри, пронизуючи її. Зтиснувши руку в кулак я рефлекторно замружилася, сама не знаючи від чого більше: від інтимної близькості з жіночими принадами чи контакту з голкою. В той час, коли мій світ зупинився, а потім заграв яскравими барвами, Славка продовжила говорити, впевнено наводячи контури колодязя: — Особливо підлітки. Вони майже живуть в інстаграмі, твітері і тік-тоці, ігноруючи реальний світ. Від цього мені інколи стає сумно.
— Це ви зараз на своїх дітей натякаєте? — поглянувши на неї, з млявою посмішкою запитала я, ховаючи за нею смуток.
Я була впевнена, що у такої харезматичної красуні, як Славка, обов’язково має бути красень чоловік, двійко симпатичних розбишак, а ще лабрадор чи хом’ячок, який не дає їм спати уночі, гасаючи в колесі…
— На племінників. У мене немає дітей.
— Отакої, — зірвалося з мого язика, перш ніж я встигла його припнути.
Руйнівниця мого шаблонного мислення почала хихотіти, чого власне слід було очікувати. Будь-кого насмішила б така пришелепкувата реакція на відсутність дітей. Це ж треба було таке бовкнути.
— А у вас є діти? — запитала майстриня, не відволікаючись від кропіткої справи.
— Немає.
Звідки їм узятися? Для того щоб зробити дітей, потрібно займатися сексом з чоловіками, з якими в мене були особливі стосунки: прийшов-побачив-відвалив. Якщо натяків не розуміє, можна послати прямим текстом.
— Тоді що вас так здивувало? — з посмішкою поцікавилася вона, обережно забравши серветкою зайві чорнила з руки.
Я подивилась на неї. Славка була зосереджена на своїй роботі і ніяк не відреагувала на мою тривалу мовчанку. Набравшись сміливості я сказала те що думала:
— Ви дуже приваблива жінка, тому я здивована, що ваш чоловік вас досі не ощасливив.
Перехопивши мій погляд, Славка повільно виструнчилася, відвіши в бік працюючу машинку.
— Ви теж не страшко, так що це слабкий аргумент.
— Я не заміжня, а ви так. То ж…
Я хотіла за звичкою знизати плечима, але це неможливо було зробити. Одна з моїх рук лежала на підставці, притиснута її пальцями.
— Звідки ви знаєте що я заміжня? — волошкові очі з підозрою примружилися.
— Звичайне спостереження. Я бачила вашу обручку.
— Ви про це? — кинувши погляд на перстень, що тепер лежав на столі, Славка з посмішкою сказала: — Це біжутерія. Своєрідний оберіг від деяких настирних клієнтів.
Додати до улюблених